Ухвала суду № 55989252, 18.02.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

18 лютого 2016 р.м.ОдесаСправа № 521/3556/15-а

Категорія: 6.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Чаплицький В.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді -Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,

при секретарі Жигайлової О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року позивач звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси з вищевказаним позовом.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 травня 2015 року адміністративний позов ОСОБА_1 передано за підсудністю до Київського районного суду м. Одеси, для розгляду по суті.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2015 року прийнято справу до провадження та призначено до судового засідання.

Після прийняття справи до провадження судовий розгляд неодноразово було відкладено через неявку сторін, та у звязку із неодноразовим уточненням позовних вимог позивачем.

Остаточно 08 грудня 2015 ОСОБА_1 заявила уточнені позовні вимоги і просила:

- визнати рішення Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 22 від 07.04.1994 року про надання дозволу на відведення ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 у розмірі 0,100 га у власність для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку, господарськких будівель та споруд (присадибна ділянка) - протиправним та незаконним;

- зобов`язати Фонтанську сільську раду Комінтернівського району Одеської області скасувати Рішення Фонтанської сільської ради № 22 від 07.04.1994 року про надання дозволу на відведення ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 у розмірі 0,100 га у власність для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку, господарськких будівель та споруд (присадибна ділянка);

- визнати довідку Фонтанської сільської ради № 854 від 06.05.2004 року, якою підтверджується, що ОСОБА_2 виділена земельна ділянка по АДРЕСА_1 на підставі рішення Фонтанської сільскої ради № 22 від 07.04.1994 року - неправомірною;

- визнати дію Фонтанської сільської ради щодо відмови в наданні позивачу рішення Фонтанської сільської ради від 28.11.2014 року за № 1021-УІ, яке було прийняте на засіданні 47 сесії 6 скликання депутатським корпусом про відмову виділення позивачу земельної ділянки у власність розміром 0,100 га, розташованої в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку, господарськких будівель та споруд (присадибна ділянка) - неправомірною;

- зобов`язати Фонтанську сільську раду Комінтернівського району Одеської області надати позивачу рішення Фонтанської сільської ради від 28.11.2014 року за № 1021-УІ, яке було прийняте на засіданні 47 сесії 6 скликання депутатським корпусом про відмову виділення позивачу земельної ділянки у власність розміром 0,100 га, розташованої в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку, господарськких будівель та споруд (присадибна ділянка);

- визнати дію Фонтанської сільської ради щодо відмови в наданні позивачу інформації про повний перелік громадян, які внесені до пільгового списку громадян, які виявили бажання отримати безоплатно у власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), які внесені попереду позивача у цьому списку з уточненнями їх соціального статусу - протиправною і неправомірною;

- зобов`язати Фонтанську сільську раду вчинити певні дії, а саме: надати позивачу інформацію про повний перелік громадян, які внесені до пільгового списку громадян, які виявили бажання отримати безоплатно у власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку, господарськких будівель та споруд (присадибна ділянка), які внесені попереду позивача у цьому списку з уточненнями їх соціального статусу;

- визнати дію Фонтанської сільської ради щодо відмови розглянути заяву позивача від 06 січня 2015 року у строки, передбачені чинним законодавством України про виділення позивачу земельної ділянки у власність розміром 0,100 га, розташованої в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку, господарськких будівель та споруд (присадибна ділянка) згідно Конституції України та ст.5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.7 Закону України від 16.12.1993 року № 3721-ХІІ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»-неправомірною;

- зобов`язати Фонтанську сільську раду на сесії Фонтанської сільської ради розглянути заяву позивача від 06 січня 2015 року про виділення позивачу земельної ділянки у власність розміром 0,100 га, розташованої в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку, господарськких будівель та споруд (присадибна ділянка) згідно Конституції України та ст.5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.7 Закону України від 16.12.1993 року № 3721-ХІІ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»;

- визнати копію витягу з рішення Фонтанської сільської ради за №95-ХХІУ від 21.03.2003 року (рішення Фонтанської сільської ради №95-ХХІУ від 21.03.2003 року) на підставі якого був виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку в АДРЕСА_1 - нечинним та протиправним відповідно та визнати незаконними дії щодо підписання цього рішення;

- зобов`язати Фонтанську сільську раду скасувати витяг з рішення Фонтанської сільської ради за №95-ХХІУ від 21.03.2003 року (рішення Фонтанської сільської ради №95-ХХІУ від 21.03.2003 року) на підставі якого був виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку в АДРЕСА_1;

- визнати неправомірними дії Фонтанської сільської ради щодо вилучення з користування позивача земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1;

- зобов`язати Фонтанську сільську раду вжити передбачені законодавством заходи, спрямовані на відновлення та захист порушених законних прав позивача на отримання земельної ділянки в іншому місці в АДРЕСА_1, замість неправомірно вилученої на АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що приймаючи рішення № 22 від 07.04.1994 року Фонтанська сільська рада Комінтернівського району Одеської області порушила право власності позивача на земельну ділянку та до теперішнього часу не приймає жодних дій щодо виділення їй у власність земельної ділянки.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2015 року провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 закрито. Роз`яснено позивачеві, що він має право звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в новому складі.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України, в судове засідання не з'явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний характер, а приватно-правовий, тому вирішення такого спору не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Відповідно до частини першої статті 10, статті 25, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради

Відповідно до пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Системний аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить про те, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Так, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на відсутність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, тому підстави, для закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю у даному спорі ознак справи адміністративної юрисдикції відсутні.

Суд першої інстанції посилається на висновки рішення Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі №21-493а14, в якому суд зазначає, що орган місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин та при розпорядженні земельними ділянками комунальної власності є вільним у виборі суб'єкта, щодо надання земельної ділянки; позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній на даний час редакції) висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія суддів, вважає за можливе відступити від зазначеної позиції Верховного Суду України у цій справі з мотивів, викладених вище та зазначає про наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 152 Земельного Кодексу з урахуванням обов'язкового дотримання норм чинного законодавства. Згідно із цими нормами захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, що кореспондується з вимогами частини другої статті 55 Конституцій України і частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Так, визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 Цивільного кодексу України) рішень органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Наведення цього способу захисту в Цивільному кодексі України свідчить про те, що рішення суб'єкта владних повноважень можуть не лише призводити до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, але й порушувати цивільні права особи, що виникли з інших підстав. Водночас, це не впливає на визначення судової юрисдикції спору, оскільки вона визначається виключно процесуальним законодавством, в даному випадку - статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Кодекс адміністративного судочинства України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб'єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції. Реалізація у цих правовідносинах суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб, що передбачені нормами приватного права, не переводить такий спір у категорію приватноправового.

Така позиція колегії суддів ґрунтується на висновках, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010, яким надано офіційне тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу та пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 2 частини першої статті 150 Конституції України установлено, що до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Згідно з вимогами частини другої цієї статті з питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

З підстав наведеного судова колегія вважає, що оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень що здійснюють владні функції. В іншому ж випадку (наприклад, оспорювання формування волі власника) виокремлення цього способу захисту було б позбавлено сенсу. Особа, яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення, чи вчинення ним дій, вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні зазначеної ухвали про закриття провадження у справі грубо порушено права позивача на звернення до суду за захистом його прав, свобод та інтересів, передбачених ст. 2 КАС України, а також ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист права людини і основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків...

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Київського районного суду м. Одеси підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 204 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 199, 204, 205, 206, 211 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2015 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Повний текст рішення виготовлено 22.02.2016 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик