Ухвала суду № 55987581, 16.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" лютого 2016 р. м. Київ К/800/42977/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Хмельницького обласного військового комісаріату, Хмельницького об'єднаного міського військового комісаріату про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Хмельницького обласного військового комісаріату, Хмельницького об'єднаного міського військового комісаріату про стягнення невиплаченої грошової суми замість харчування у розмірі 1198,16 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року позов задоволено частково. Зобов'язано Хмельницький об'єднаний міський військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_4 грошову компенсацію за харчування за період проходження військової служби з 18 березня 2014 року по 29 травня 2014 року.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позивачу відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 18 березня 2014 року по 29 травня 2014 року проходив військову службу у Хмельницькому об'єднаному міському військовому комісаріаті на підставі Указу в.о. Президента України від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» та наказу військового комісара Хмельницького об'єднаного міського військового комісаріату від 18 березня 2014 року №7.

Під час проходження військової служби позивач харчуванням не забезпечувався, у зв'язку з чим 25 березня 2015 року звернувся до Хмельницького обласного військового комісаріату із заявою, в якій просив виплатити грошову компенсацію замість неодержаного харчування за період з 18 березня 2014 року по 30 травня 2014 року.

Листом Хмельницького обласного військового комісаріату від 09 квітня 2015 року №9/768 позивачу у відповідь на його заяву було роз'яснено порядок продовольчого забезпечення громадян, які призвані на військову службу у зв'язку з оголошенням мобілізації та проходять військову службу у військових комісаріатах Збройних Сил України. Зокрема зазначено, що відповідно до роз'яснень тимчасово виконуючого обов'язки начальника Тилу Збройних Сил України від 16 жовтня 2014 року № 341/4/10307т та тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - першого заступника командувача військ оперативного командування «Північ» розмір грошової компенсації замість норм харчування призваним по мобілізації військовослужбовцям становить 17,62 грн. за добу, виплата якої розпочинається з жовтня 2014 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та наявності у позивача права на одержання грошової компенсації замість неодержаної норми харчування.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач відповідно до підпункту "н" пункту 1 приміток до норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань (норма №1 - загальновійськова), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №426, не має права на харчування за рахунок держави.

Проте повністю погодитись з такими висновками судів попередніх інстанції не можна.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Згідно статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 9-1 вказаного Закону продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 квітня 2014 року № 111 «Питання грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» установлено, що з 18 березня 2014 року військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, грошове забезпечення виплачується в порядку та розмірах, установлених для осіб офіцерського складу, осіб рядового сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.

29 березня 2002 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», якою затверджено норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та встановлений вичерпний перелік військовослужбовців, які мають право на харчування за рахунок держави, однак положення вказаної постанови не передбачають права військовослужбовців на компенсацію за неотримане продовольче забезпечення.

Відповідно до пункту 1.10 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 09 грудня 2002 року, військовослужбовці, які прибули у військову частину, зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини.

Пунктом 2.3 цього Положення передбачено, що у Збройних Силах України забезпечення харчуванням військовослужбовців та інших категорій за встановленими нормами здійснюється за рахунок держави. Уточнення вартості норм харчування проводиться Головним продовольчим управлінням виходячи із середніх діючих цін на продукти харчування і доводиться ним до військ (сил) не частіше одного разу на квартал. Військовослужбовцям та іншим категоріям норми харчування видаються через відповідні їдальні або замість установлених норм харчування (основні й додаткові продукти) виплачується грошова компенсація у розмірі вартості цих норм.

Таким чином, Положенням про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час від 09 грудня 2002 року № 402 передбачено право на отримання грошової компенсації за продовольче забезпечення виключно військовослужбовцям.

Проте, вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій зазначених вимог не врахували та не з'ясували статус позивача на час звернення з вимогами щодо отримання грошової компенсації замість продовольчого забезпечення.

Крім того, з метою упорядкування продовольчого забезпечення Збройних Сил України у разі оголошення мобілізації та призову громадян на військову службу на виконання розпорядження начальника тилу оперативного командування «Північ» від 20 березня 2014 року №186/19/4/32 на продовольче забезпечення (харчування) районні (міські) військові комісаріати за територіальним принципом зараховуються до обласних військових комісаріатів. Обласні військові комісаріати, які не відображені у договорах на закупівлю послуг харчування і не мають особових рахунків в об'єднаних центрах забезпечення тилу Збройних Сил України, зараховуються на продовольче забезпечення до визначених військових части, дислокованих в обласних центрах.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції, Хмельницький обласний військовий комісаріат перебуває на продовольчому забезпеченні у Військовій частині А0553 м. Хмельницький.

Однак, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведене не врахував та не з'ясував, на кого саме має бути покладено обов'язок щодо виплати позивачу грошової компенсації за харчування за період проходження військової служби з 18 березня 2014 року по 29 травня 2014 року.

При цьому, помилковим є застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин підпункту "н" пункту 1 приміток до "норми №1 - загальновійськова" Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №426, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 252, оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний пункт діяв в іншій редакції.

Не врахування судами попередніх інстанцій зазначених вище положень законодавства та не встановлення в судовому процесі усіх обставин як таких, що мають суттєве значення у справі, призвело до передчасних та необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, та відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, зокрема статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: М.І. Мойсюк

В.В. Тракало