Ухвала суду № 55987507, 18.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" лютого 2016 р. м. Київ К/800/1050/16

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_5, про визнання протиправними та скасування рішень,

встановив:

ОСОБА_4 звернулась з позовом до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_5, про визнання протиправними та скасування рішень.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2015 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_5, про визнання протиправними та скасування рішення Виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 22 листопада 1991 року № 727 «Про самовільну будову гаражу по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_5.» та рішення Одеської міської ради від 29 лютого 2000 року № 924 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0540 га, котра знаходилась в користуванні ОСОБА_5, за адресою: АДРЕСА_2, - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та земельної ділянки, площею 0,0035 га, що знаходилась в користуванні ОСОБА_5, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, - для гаражного будівництва». Роз'яснено позивачу право на звернення до суду з даним позовом в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року змінено рішення суду першої інстанції з підстав закриття провадження по справі.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати.

В запереченнях третя особа просив залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційних скарг колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що предметом розгляду справи є оспорювання передачі у користування, а згодом і у власність ОСОБА_5, частини земельної ділянки на підставі оскаржуваних рішень, на яку претендує позивач.

Вважаючи рішення відповідачів протиправними, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами виникає з цивільно-правових відносин, оскільки відповідні Ради народних депутатів у спірних відносинах виступали як власники земельної ділянки, при цьому не здійснювали владних управлінських функцій, а відтак такий спір не носить характеру публічно-правового.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що спір носить характеру публічно-правового, проте підставою для закриття є наявність судового рішення, яке набрало законної сили, з того самого спору, між тими самими сторонами, що має наслідком закриття провадження по справі.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується висновками суду апеляційної інстанції.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду.

Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства (частина перша статті 2 КАС).

Перелік публічно-правових справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій статті 17 КАС, зокрема на спори фізичних і юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Як убачається із матеріалів справи, спірні правовідносини виникли щодо права власності на земельну ділянку між сторонами спору.

В аспекті встановлених фактичних обставин справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що предметом вирішення був не спір про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, пов'язаного з реалізацією компетенції такого органу у сфері управління, а правовідносини, які виникли у зв'язку із реалізацією певними суб'єктами права власності на майно.

Отже, при вирішенні спору суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права до встановлених обставин справи, а тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Аналогічний підхід до застосування норм процесуального права щодо компетенції адміністративних судів висловлений Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 9, 16 грудня 2014 року (постанови №№ 21-308а14, 21-544а14 відповідно), 17 лютого 2015 року (постанова № 21-551а14).

За таких обставин скаргу позивача слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року скасувати та залишити в силі ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2015 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: