Ухвала суду № 55987356, 11.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2016 р. м. Київ К/800/34165/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - УМВС України в Полтавській області) про зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію,

в с т а н о в и л а :

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом про зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані відпустки за 2013-2014 роки. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що з березня 1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з яких звільнився 28 лютого 2015 року у запас за підпунктом «б» пункту 64 (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114). Вказує, що при звільненні відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у 2013-2014 роках. Вважаючи дії УМВС України в Полтавській області неправомірними, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року позов задоволено. Зобов'язано УМВС України в Полтавській області нарахувати і виплатити ОСОБА_4 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2013 рік - за 6 (шість) днів та за 2014 рік - за 45 (сорок п'ять) днів.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, зокрема Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП), Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) та пункт 56 Положення № 114.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 1994 року ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ, з яких звільнився з 28 лютого 2015 року у званні підполковника міліції за підпунктом «б» пункту 64 (через хворобу) Положення № 114 з посади начальника відділу режимно-секретного та документального забезпечення.

При звільненні позивачу виплачена грошова компенсація за невикористані дні чергової відпустки за 2015 рік, однак компенсацію за невикористану відпустку у 2013-2014 роках відповідач не виплатив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з того, що за приписами пункту 56 Положення № 114 позивач не має права на отримання такої компенсації.

Проте, з такими висновками погодитись неможливо.

Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII) виникнення спірних відносин, дія якого відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 3 поширюється на військовослужбовців правоохоронних органів, зокрема встановлено:

нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними (абзац 3 статті 12 Закону № 2011-XII);

ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII);

військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами (стаття 12 Закону № 2011-XII).

Абзацами 2- 3 пункту 14 статті 101 цього Закону (Право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас, у деяких випадках, стаття 101 Закону № 2011-XII прямо відсилає до норм Закону № 504/96-ВР, яким встановлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Зазначене положення дублюється у частині першій статті 83 КЗпП.

Порядок та умови надання відпусток особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ врегульоване розділом VI Положення № 114, зокрема, пунктом 56 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Разом з тим, питання щодо виплати компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки пунктом 56 Положення № 114 не врегульовані.

Враховуючи те, що Верховний Суд України у постанові від 14 жовтня 2010 року (справа № 21-413а14) висловив правову позицію, щодо приписів пункту 56 Положення № 114, які, на його думку, є юридично недосконалими, а тому при застосуванні законодавства його тлумачення має здійснюватися з урахуванням змісту норм, що є вищими, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, у випадку звільнення із органів внутрішніх справ, мають право на отримання грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що УМВС України в Полтавській області безпідставно не виплатило позивачу грошову компенсацію за 6 діб невикористаної у 2013 році відпустки та 45 діб за невикористаної у 2014 році відпустки, згідно з довідкою УМВС України в Полтавській області від 20 березня 2015 року № 1/11-1109.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції має скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2015 року скасувати, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак