Ухвала суду № 55987236, 09.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2016 року м. Київ К/800/25147/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва до Відкритого акціонерного товариства «Миколаївводпроект» про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату пенсій, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Миколаївводпроект», у якому просило стягнути заборгованість по відшкодуванню витрат на виплату пенсій, за період з 01 квітня 2013 року по 31 травня 2013 року.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 листопада2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року позовну заяву залишено без розгляду в зв'язку із пропуском строку звернення до суду.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив їхскасувати, задовольнивши позов.

Від відповідача письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, щоу ВАТ «Миколаївводпроект» працював ОСОБА_4, який на час звернення із позовом до суду отримував пенсію відповідно до Закону України «Про наукову і науково - технічну діяльність» №1977-ХІІ від 13 грудня 1991 року.

Так як підприємство не сплатило різницю суми призначеної пенсії вказаній особі та суми звичайної пенсії, на яку вона має право, за період з 01 квітня 2013 року по 31 травня 2013 року в сумі 2220 грн. 98 коп., позивач звернувся із цим позовом до суду.

Залишаючи позовну заяву без розгляду суди попередніх інстанцій застосували положення статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, зауваживши, що строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення з відповідача різниці за квітень 2013 року виникло 26 квітня 2013 року, а право стягнення різниці за травень 2013 року виникло 26 травня 2013 року.

Натомість колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини дев'ятої статті 24 Закону України від 13 грудня 1991 року №1977-ХІІ «Про наукову і науково-технічну діяльність»(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1977-ХІІ)різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується: для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів державного бюджету; для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим Законом; для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих установ, організацій та закладів.

Пунктом 5 Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року №372 (далі - Порядок), встановлено, що розмір витрат на фінансування різниці у розмірі пенсії за рахунок коштів державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації визначається у розрахунку на рік органами ПФУ до 20 січня поточного року та протягом 10 днів з дня призначення пенсії відповідно до Закону № 1977-ХІІ, про що відповідному підприємству, установі, організації або закладу відразу надсилається повідомлення.

Зазначені підприємства, установи, організації та заклади самостійно визначають суму, що підлягає до сплати у розрахунку на місяць, та щомісячно до 25 числа перераховують органу ПФУ за своїм місцезнаходженням відповідні кошти <…>.

Згідно з пунктом 8 Порядку у разі порушення строку сплати коштів, які спрямовуються на фінансування різниці у розмірі пенсії, органи ПФУ стягують відповідні суми у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 106 Закону України«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 9липня 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV) строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Таким чином, на підставі аналізу вищезгаданих норм права колегія суддів Вищого адміністративного суду України, враховуючи висновки Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, які викладені у постановах від 7 квітня 2015 року (справа № 21-113а15) та від 25 листопада 2015 року (справа №803/2199/14) дійшла висновку, що в разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств за Законом №1977-ХІІ, та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, до відносин щодо стягнення такої заборгованості (недоїмки) застосовуються положення частини п'ятнадцятої статті 106 Закону №1058-IV. Водночас строки звернення до суду із позовом про стягнення цієї заборгованості (недоїмки), передбачені статтею 99 КАС України, не застосовуються.

Враховуючи викладене, та передбачені статтею 223 КАС України повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги, ухвала судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм процесуального права, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями210-230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва задовольнити частково.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва до Відкритого акціонерного товариства «Миколаївводпроект» про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату пенсій скасувати, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: О.Ф. Ситников

В.В. Швець