Постанова № 55986798, 19.02.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 лютого 2016 року № 826/17305/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Нагорянського С.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до начальника Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління МВС України в м. Києві Чопей Василя Євгеновича, Головного управління МВС України в м. Києві провизнання відмови незаконною, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до начальника Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління МВС України в м. Києві Чопей Василя Євгеновича, Головного управління МВС України в м. Києві, в якому просив:

- визнати відмову Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління МВС України в м. Києві видати посвідчення ветерана органів внутрішніх справ України незаконною;

- зобов'язати Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління МВС України в м. Києві видати посвідчення ветерана органів внутрішніх справ України.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», позивач набув право на присвоєння звання «Ветеран органів внутрішніх справ України», так як його вислуга років в органах внутрішніх справ становить 26 років 06 місяців 26 днів у календарному обчисленні. З урахуванням викладеного, вислуга років позивача в органах внутрішніх справ є достатньою для набуття статусу «Ветеран органів внутрішніх справ». Проте, відповідач протиправно відмовив йому у наданні вказаного статусу та видачі посвідчення, із посиланням на те, що період навчання до вислуги років в органах внутрішніх справ зарахуванню не підлягає.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2015 року відкрито провадження у справі.

Позивач під час судового розгляду справи позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував з огляду на обставини, викладені у письмових запереченнях проти позову.

Крім того, представник відповідача просив залишити позов ОСОБА_1 без розгляду, у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Водночас, суд враховує положення ч. 4 ст. 6 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, та яка передбачає, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Зважаючи на те, що звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом є його правом та є способом відновлення порушених, на його переконання, прав та пільг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», суд вважає за можливе відхилити клопотання представника відповідача та розглянути справу по суті.

У зв'язку із надходженням від представника відповідача клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, проти якого позивач не заперечував, у судовому засіданні 02 лютого 2016 року суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ України з 01 жовтня 1991 року по 20 грудня 2013 року. Наказом т.в.о. ректора Національної академії внутрішніх справ від 20 грудня 2013 року № 160 о/с позивача звільнено у відставку (із зняттям з військового обліку) за п. 65 «а» (за віком).

З метою встановлення статусу ветерана органів внутрішніх справ України та отримання відповідного посвідчення, позивач звернувся до Головного управління МВС України в м. Києва з відповідною заявою в якій зазначив, що при звільненні у відставку за віком йому не було зараховано до вислуги років час навчання на факультеті військової підготовки Київського державного університету імені Тараса Шевченка. До звернення, як доказ, було надано копію фотографії молодих людей у формі курсантів та довідку з військового інституту Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка № 376 від 27 квітня 2015 року.

Листом начальника Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління МВС України в м. Києві Чопей Василя Євгеновича від 31 березня 2014 року № 19/І-37 позивачу було відмовлено у встановленні статусу ветерана органів внутрішніх справ України та видачі відповідного посвідчення, з тих підстав, що для надання відповідного статусу обов'язковою умовою є наявність відповідної кількості календарних років вислуги саме служби, а не інших періодів навчання, роботи тощо, які враховуються при призначенні пенсії.

Вважаючи неправомірною відмову відповідача щодо невидачі посвідчення ветерана внутрішніх справ, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР, ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визнаються громадяни України:

1) які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД;

2) інваліди I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби чи при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

3) інваліди I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України 20 років і більше;

4) військові пенсіонери, нагороджені медаллю «Ветеран Збройних Сил СРСР» за законодавством колишнього Союзу РСР;

5) які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

Відповідно до п. 3 Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1601, підставою для видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби" є один з таких документів: наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку; довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності I чи II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби; посвідчення про нагородження медаллю "Ветеран Вооруженных Сил СССР".

Позивачем долучено до матеріалів справи Наказ т.в.о. ректора Національної академії внутрішніх справ від 20 грудня 2013 року № 160 о/с, яким його звільнено у відставку (із зняттям з військового обліку) за п. 65 «а» (за віком). Разом з тим, у даному наказі не міститься відомостей про вислугу років ОСОБА_1

Так, позивачем на обґрунтування позову надано довідку Відділу кадрового забезпечення Національної академії внутрішніх справ МВС України в м. Києві від 06 жовтня 2015 року № 46-ВКЗ-120/363, згідно якої, ОСОБА_1 в Збройних вилах служив з 28 листопада 1985 року по 12 листопада 1987 року, службу в органах внутрішніх справ проходив з 01 жовтня 1991 року по 20 грудня 2013 року, у вищому навчальному закладі навчався з 01 вересня 1982 року по 01 липня 1989 року. Вислуга років позивача для призначення пенсії в календарному обчисленні становить 26 років 06 місяців 26 днів.

З цього приводу суд зазначає, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2013 року № 661 затверджено Інструкцію про організацію роботи з оформлення документів для призначення пенсій та отримання пільг військовослужбовцям внутрішніх військ, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, звільненим зі служби, та членам їх сімей (далі -Інструкція № 611).

Також суд зазначає, що в довідці військового інституту Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка № 376 від 27 квітня 2015 року вказано, що позивач закінчив навчання на військовій кафедрі цього навчального закладу, але не вказано саме період проходження цього навчання. Позивач не надав суду інших підтверджень вказаного факту.

Згідно п.п. 2.1 Інструкції № 611, робота з оформлення документів для призначення пенсій та отримання пільг військовослужбовцям внутрішніх військ, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, звільненим зі служби, та членам їх сімей здійснюється відповідними структурними підрозділами фінансового та кадрового забезпечення головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до п.п. 2.2.1 Інструкції № 611, на підрозділи кадрового забезпечення в системі МВС України покладається, зокрема, підготовка розрахунку вислуги років на пенсію (додаток 1) та подання його до уповноваженого структурного підрозділу.

В матеріалах справи міститься інший розрахунок вислуги років позивача на підставі особової справи ОСОБА_1 (особистий номер № Т-223283), який був обчислений на підставі документів із особової справи позивача та за послужним списком підрозділом кадрового забезпечення Національної академії внутрішніх справ, у відповідності до вимог п. п. 2.2.1 та 2.2 розділу ІІ Інструкції № 611.

Згідно вищевказаного розрахунку, вислуга років позивача станом на 20 грудня 2013 року в календарному обчисленні становить 24 роки 02 місяці 03 дні, час навчання 02 роки 04 місяці 23 дні.

Таким чином, на момент звільнення вислуга років позивача у календарному обчисленні становила 24 роки 02 місяці 03 дні.

Зазначений розрахунок містить підпис позивача, що свідчить про його згоду з обчисленням вислуги років підрозділом кадрового забезпечення МВС України.

Також, з метою отримання інформації щодо вислуги років позивача судом було направлено судовий запит до Національної академії внутрішніх справ з вимогою надати копію послужного списку з особової справи ОСОБА_1

Згідно наданих відомостей, період навчання позивача на військовому факультеті військової підготовки Київського державного університету імені Тараса Шевченка до вислуги років не зараховувався, як не підтверджений документально.

Крім того, в матеріалах справи відсутнє рішення суду, яким було б визнано протиправними чи неправомірними дії відповідача стосовно обчислення вислуги років позивачу.

Із викладеного вбачається, що позивач не підпадає під жодну з категорій осіб, які згідно з статтею 5 Закону, визнаються ветеранами військової служби. Протилежного ним, всупереч статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено.

При цьому, суд зазначає, що право чи обов'язок того чи іншого органу щодо самостійного повторного розрахунку часу служби позивача положеннями Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та Інструкції № 661 не передбачено.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що у відповідача не було правових підстав для задоволення заяви позивача стосовно видачі посвідчення ветерана органів внутрішніх справ, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Проаналізувавши надані сторонами докази по справі та вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1.

Керуючись ст. ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні позову відмовити.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.І. Нагорянський