Ухвала суду № 55983974, 18.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2122/15 Головуючий у 1-й інстанції: Басай О.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

18 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України - Субботіна Олександра Миколайовича на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року у справі адміністративним позовом ОСОБА_3 до Військової частини - польова пошта В2950, Міністерства оборони України, Полтавського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини - польова пошта В2950, Міністерства оборони України, Полтавського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вважає протиправною бездіяльність відповідачів, що виявилась у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення за період з 1 грудня 2014 року по 17 березня 2015 року у зв'язку із звільненням з військової служби у відповідності до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 280, а також одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби у відповідності до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Міністрерства оборони України щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_3 грошового забезпечення за проходження військової служби у період з 01.12.2014 року по 17.03.2015 року. Визнано протиправною бездіяльність Міністрерства оборони України щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби. Зобов'язано Міністерство оборони України донарахувати та виплатити ОСОБА_3 грошове забезпечення за проходження військової служби у період з 01.12.2014 року по 17.03.2015 року. Зобов'язано Міністрество оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Міністерства оборони України - Субботін Олександр Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_3 з 24.03.2014 року по 17.03.2015 року проходив військову службу у Збройних Силах України, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_1 (а.с. 9).

Відповідно до довідки про обставини травми від 17.12.2014 рку № 757, 17.06.2014 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті місті Металіст Луганської області, приблизно о 16 годині отримав кульове влучення в шолом, яке привело до контузії, ЗЧТ та травми шиї (а.с. 12).

У зв'язку з вищезазначеною травмою неодноразово перебував на обстеженні та лікуванні у медичних закладах, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами (а.с. 13-23).

За змістом витягу з наказу першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України № 270-РС, у грудні 2014 року молодшого сержанта ОСОБА_3, радіотелеграфіста радіостанції (Р-142Н) взводу зв'язку увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командувача військ оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України, на термін перебування у розпорядженні залишено утримання на всіх видах забезпечення та у списках особового складу оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України (а.с. 24-25).

Відповідно до наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 07 березня 2015 року, молодшого сержанта ОСОБА_3, колишнього механіка радіотелеграфіста радіостанції (Р-142Н) взводу зв'язку 24 окремого штурмового батальйону, який знаходиться в розпорядженні командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (а.с. 27-28).

Згідно з відомостями довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 17.03.2015 року молодший сержант ОСОБА_3 у період з 16.06.2014 року по 17.03.2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції (бойових діях) у Донецькій та Луганській областях (а.с. 29).

18.04.2015 року позивач направив до Військової частини - польова пошта В2950 та Міністерства оборони України лист, в якому просив провести перерахунок (донарахування) грошового забезпечення, що належить йому до виплати у відповідності до вимог законодавства України.

Вказаний лист, відповідно до відомостей повідомлень про вручення поштових відправлень ( а.с. 38, 39) отримано адресатами 22 та 21 квітня 2014 року відповідно.

Однак, зазначених у вищезазначеній заяві позивача дій відповідачами вчинено не було.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідачів, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до частини першої статті 1 вказаного Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Положенням частини другої статті 1 Закону встановлено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час (частина дев'ята статті 1 Закону).

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Частиною першою статті 39 Закону закріплено, що призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Звільнення з військової служби військовослужбовців, призваних під час мобілізації, в особливий період, у разі оголошення демобілізації здійснюється відповідно до підпункту «ґ» частини другої статті 26 цього Закону.

Відповідно до статті 40 Закону, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» регулює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 цього Закону встановлено, що наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплаті грошового забезпечення у період з 01.12.2014 року по 17.03.2015 року та про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби, колегія суддів зазначає наступне.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулює основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Положенням статті 2 Закону закріплено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Пунктом 1 статті 3 вказаного вище Закону встановлено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.

Згідно з пунктом 1 статті 9 даного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2 статті 9 Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2014 року № 111 «Про питання грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» встановлено, що з 18 березня 2014 року військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, грошове забезпечення виплачується в порядку та розмірах, установлених для осіб офіцерського складу, осіб рядового сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 14.07.2008 року за № 638/15329 (далі - Інструкція), ця Інструкція визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

У пункті 1.2 розділу І Інструкції зазначено, що грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.

Підпунктом 1.3.1 розділу І Інструкції встановлено, що грошове забезпечення згідно з цією Інструкцією виплачується військовослужбовцям, які займають посади, передбачені штатами та штатними розписами (далі - штати) у апараті Міністерства оборони України, Генеральному штабі Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини).

Положеннями пункту 1.10 розділу І Інструкції закріплено, що грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років із дня виникнення права на їх отримання.

Відповідно до пункту 1.12 розділу І Інструкції, у разі виникнення спірних питань щодо нарахування належного грошового забезпечення фінансові органи до з'ясування (уточнення) у фінансовому органі вищого рівня порядку виплати здійснюють виплату безспірно належного військовослужбовцю грошового забезпечення.

Абзацом першим пункту 9.1 розділу ІХ Інструкції встановлено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим від посад, які вони займають (у тому числі у зв'язку з переходом військової частини на новий штат, частковою зміною штату), із дня, наступного за днем звільнення від займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).

Згідно з абзацом шостим пункту 9.1 Інструкції, після закінчення перших двох місяців (та в разі неприйняття відповідних рішень щодо продовження виплати грошового забезпечення) військовослужбовцям виплачуються тільки оклади за військовими званнями.

Підпунктами 9.5.1, 9.5.2 та 9.5.4 пункту 9.5 Інструкції закріплено, що під час визначення права на грошове забезпечення в передбачені абзацом першим пункту 9.1 цієї Інструкції строки не зараховуються періоди перебування військовослужбовців а лікуванні в лікарняних закладах, у санаторно-курортних закладах, куди військовослужбовці після перебування на лікуванні в лікарняних закладах направлені згідно з висновком військово-лікарської комісії та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою згідно з висновком військово-лікарської комісії.

Пунктом 2 статті зазначеного вище Закону закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які при звільненні з військової служби у мирний час не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день демобілізації таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року № 460 (далі - Порядок та умови), військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією та звільняються із служби після прийняття рішення про демобілізацію (крім військовослужбовців строкової військової служби) (далі - військовослужбовці), виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 2 Порядку та умов, військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період служби за призовом у зв'язку з мобілізацією з дня їх призову на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які у разі звільнення з військової служби у мирний час не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Пунктом 4 Порядку та умов встановлено, що допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

Виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання (пункт 5 Порядку та умов).

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_3 проходив військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період з 24.03.2014 року по 17.03.2015 року, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_1 та довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 17.03.2015 року № 923 (а.с. 9, 29).

Зі змісту грошового атестата позивача та заперечень Міністерства оборони України та Полтавського обласного військового комісаріату судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_3 був забезпечений належним грошовим забезпеченням у Полтавському обласному військовому комісаріаті до 30.11.2014 року. Починаючи з 01.12.2014 року та на день звільнення позивачу грошове забезпечення та одноразова грошова допомога не виплачувались.

Враховуючи приписи Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України від 09.04.2014 року № 111, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року № 260, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 14.07.2008 року за № 638/15329, Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року № 460, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 має право на отримання грошового забезпечення в порядку та розмірах, установлених для осіб офіцерського складу, осіб рядового сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, та має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням військовослужбовця, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією. Такі виплати повинні здійснюватися Міністерством оборони України за рахунок коштів Державного бюджету України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що порушення ОСОБА_3 порядку постановки для отримання та виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги не є підставою для відмови позивачу у проведенні зазначених виплат.

З огляду на вказане колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення у період з 01.12.2014 року по 17.03.2015 року та про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що зобов'язання по виплаті спірних грошового забезпечення та грошової допомоги в даних правовідносинах має покладатись саме на Міністерство оборони України, оскільки через вказаний орган державою здійснюється фінансування зазначених видатків, Міністерство оборони України є розпорядником коштів, що спрямовуються на такі цілі.

Оскільки вимоги позивача про зобов'язання нарахувати і виплатити йому грошове забезпечення за період проходження військової служби у період з 01.12.2014 року по 17.03.2015 року, у відповідності до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 280 та одноразову грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби у відповідності до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є похідними від попередніх, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що дані вимоги також підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, позов є таким,що підлягає задоволенню повністю.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 245, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України - Субботіна Олександра Миколайовича - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

Повний текст виготовлено 22.02.2016 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Мацедонська В.Е.

Грищенко Т.М.