Ухвала суду № 55983449, 18.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17324/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

18 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П.,Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кул Терм» - Саченок Володимира Олексійовича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кул Терм» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кул Терм» (надалі - Позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ГУ ДФС у місті Києві (надалі - Відповідач) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002282203 від 13.05.2015р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем безпідставно зроблено висновки щодо завищення у перевіряємий період валових витрат та податкового кредиту, у зв'язку із формуванням таких з урахуванням взаємовідносин з контрагентами. Крім того, позивачем вказується на протиправність дій податкового органу при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що співробітниками Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Кул Терм» щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «ТМ Комфорт Плюс» та з ТОВ «Де Ля Понт» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2014р. по 30.09.2014р.

За результатами перевірки складено акт від 03.04.2015 року №1550/26-58-22-03-17/38138741(надалі - Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступні порушення: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у вересні 2014 року на суму 293 734,26 грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом 13.05.2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0002282203, яким збільшено зобов'язання з податку на додану вартість на суму 293 73,00 грн. та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 73 434,00 грн.; №00022922094, яким донараховано зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 264 361,00 грн. та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 66 090,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковим органом рішеннями, Позивачем подано скаргу до Головного управління ДФС у м. Києві, за результатами розгляду якого прийнято рішення № 11288/10/26-15-15-05-35 від 23.07.2015р. яким скасовано податкове повідомлення-рішення №00022922094 від 13.05.2015р., яким донараховано зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, в решті скаргу залишено без задоволення.

Позивач вважає прийняте податковим органом рішення протиправним та таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах та суперечить нормам чинного податкового законодавства, а тому звернувся в суд із даним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про не обґрунтування позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до змісту акту перевірки, висновки якого слугували підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення, заниження позивачем зобов'язання з податку на додану вартість виникло, у зв'язку із формуванням таким податкового кредиту, у перевіряє мий період, з урахуванням взаємовідносин з ТОВ «ТМ Комфорт Плюс» та ТОВ «Де Ля Понт».

Як вбачається з наявних матеріалів справи, між позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «ТМ Комфорт Плюс» (Продавець), з іншої сторони, укладено Договір поставки № 09/01 від 01.09.2014р. відповідно до умов якого ТОВ «ТМ Комфорт Плюс» зобов'язувалось поставити позивачу товар який вказується у накладних на товар, які є невід'ємною частиною цього договору. Комплектність товару повинна відповідати технічним вимогам для даного виду товарів

Відповідно до змісту п. 2 Договору, постачальник зобов'язується поставити позивачу товар не пізніше 3 календарних днів з дня надходження грошових коштів на банківський рахунок продавця.

Оплата товару покупцем здійснюється шліхом попередньої оплати 100% вартості товару на розрахунковий рахунок постачальника.

В підтвердження виконання умов договору позивачем до матеріалів справи додано копії рахунків на оплату № 0809/002 від 08.09.2014р., 1509/008 від 15.09.2014р., податкових накладних № 19 від 08.09.2014р., № 59 від 15.09.2014р., видаткових накладних № 196 від 08.09.2014р.,№ 246 від 15.09.2014р., а також оборотно-сальдові відомості в підтвердження здійснення оплати отриманого товару.

Разом з тим, з аналізу наданої позивачем документації, в підтвердження товарності правочину укладеного позивачем з ТОВ «ТМ Комфорт Плюс» правочину, вбачається, що така носить формальний характер, позивачем як до перевірки так і суду не надано доказів передачі товару від ТОВ «ТМ Комфорт Плюс».

Зокрема, із змісту договору не вбачається яким чином товар, передбачений умовами договору, поставлявся позивачу, за якою адресою та ким такий товар було отримано.

Крім того, умовами пп. 2.1 договору передбачено, що на постачальника покладено обов'язок із забезпечення інструкції з експлуатації поставленого товару, а також видати сертифікат якості на товар, однак і цієї документації позивачем надано не було.

Також, між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Де Ля Понт» (Продавець), з іншої сторони, укладено Договір поставки № 09/02 від 01.09.2014р. відповідно до умов якого ТОВ «Де Ля Понт» зобов'язувалось поставити позивачу товар, в асортименті та за ціною що визначається у видаткових накладних складених на підставі заявок покупця, які повинні бути подані у письмовому вигляді факсом, поштою або через представника та погоджені з постачальником. Допускається подання заявки по телефону, із зазначенням посади та прізвища осіб, що подали та прийняли таку заявку. Накладні у даному випадку виконують роль специфікації.

Відповідно до п. 2.2 Договору, передача товару здійснюється протягом 15 робочих днів від дня отримання заявки, а в разі відсутності товару строки поставки узгоджуються сторонами додатково у письмовій формі.

Товар, що поставляється, повинен відповідати показникам кількості відповідно до видаткової накладної, якості згідно сертифікату та комплектації відповідно до Інструкції з експлуатації. При цьому кожна партія товару повинна супроводжуватись видатковою накладною, податковою накладною та ксерокопією документів, що підтверджують якість та безпеку товару (п. 2.5, 2.6 Договору).

Пунктом 5 Договору встановлено, що оплата здійснюється за кожну партію поставленого товару, на розрахунковий рахунок постачальника протягом 90 календарних днів від дати поставки замовленої продукції та підписання сторонами видаткової накладної.

Договір діє до 31.12.2014р., а в частині взаєморозрахунків - до повного погашення сторонами своїх зобов'язань.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем до матеріалів справи додано копії: рахунку на оплату № 0109/005 від 01.09.2014р., податкової накладної № 11 від 01.09.2014р. та видаткової накладної № 213 від 01.09.2014р.

Дослідивши надані позивачем докази судом встановлено, що такі не дають можливості встановити настання реальних наслідків за правочином укладеним з ТОВ «Де Ля Понт».

Зокрема, умовами договору передбачено, що асортимент, кількість товару та його вартість зазначаються у видаткових накладних які в свою чергу складаються на підставі заявок Покупця. Заявки складаються у письмовій формі та погоджуються з Постачальником.

Позивачем додано до матеріалів справи видаткові накладні, однак не надано погоджені із постачальником заявки, на підставі яких такі заявки формувались.

Крім того умовами договору передбачено, що кожна партія товару супроводжується не лише накладними, а й ксерокопією документів, що підтверджують якість та безпеку товару.

Слід зауважити, що умовами договору передбачено, що поставка товару здійснюється за умовами DDP ІНКОТЕРМС 2010.

Відповідно до умов поставки DDP Інкотермс 2010 - «Delivered Duty Paid» означає, що продавець надасть розмитнений товар в розпорядження покупцю у зазначеному місці доставки. Продавець есе всі витрати та ризики пов'язані із транспортуванням товару .

Разом з тим умовами Договору укладеного позивачем з ТОВ «Де Ля Понт» не передбачено куди такий товар повинен бути поставлений, місце поставки товару також не передбачено і іншою наданою позивачем документацією.

З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд погоджується з доводами Відповідача щодо порушення Позивачем вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» та пунктів 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів країни від 24.05.99 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704, оскільки не підтверджуються фактичними обставинами та відповідними доказами, відсутні дозволи на перевезення небезпечних речовин (дизеля), а в товарно-транспортних накладних відсутні дані про час вибуття та прибуття до вантажоодержувача не заповнення.

Слід звернути увагу, що під час розгляду справи Позивачем не надано суду вищезазначених документів, які і не надані Відповідачу та в матеріалах справи відсутні заявки та погодження, які мають бути виконані роботи та в який час та в яких об'ємах, що в свою чергу не дає можливість встановлення реальності виконання договірних взаємовідносин.

Крім того, в матеріалах справи відсутні документи знаходження отриманого Товару на обліку у Позивача та знаходження даного товару на складі, або подальшу його реалізацію.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу /орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормамиподаткового кодексу України.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього

Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Відповідно до змісту ст. 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Крім того, у відповідності ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. № 2344-ІІІ, встановлено перелік обов'язкових документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення юридичною особою на договірних умовах та для власних потреб. До таких документів відносяться: документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах; дорожній лист; товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж; інші документи, передбачені законодавством України, також згідно до п.п.11.1 та п.п.11.3 п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. та зареєстрованого Міністерством юстиції України №128/2568 від 20.10.1998р., встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля, а дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Пунктами 11.2, 11.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Отже, товаротранспортні накладні відносяться до первинної транспортної документації, ведення якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до п.11.5 Правил перевезень вантажів, товаротранспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товаротранспортної накладної підписом і печаткою (штампом).

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

Разом з тим, позивачем як до перевірки, так і суду не надано жодних доказів транспортування товару від ТОВ «ТМ Комфорт Плюс» та ТОВ «Де Ля Понт» .

Також, слід звернути увагу, що у відповідності до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про прийняття рішення. Разом з тим, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п. 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до вимог, встановлених абз. 2 п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Згідно з пунктом 86.7 вказаної статті Кодексу у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексудля надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Системний аналіз вищезазначених правових норм дозволяє стверджувати про те, що законодавцем наділено платника податків необхідним механізмом захисту своїх прав від можливих незаконних дій співробітників контролюючого органу. Разом з тим, на платника податків також покладено обов'язок надання документів, необхідних для здійснення перевірки та чітко встановлено наслідки невиконання цього обов'язку - зокрема, застосування фінансової відповідальності.

Вищезазначеною нормою визначено право платника податку після отримання акту перевірки надати документи, визначені в акті перевірки, як відсутні. Акт містить визначення про те, що позивачем первинних бухгалтерських документів до перевірки не надано, натомість, позивачем Акт перевірки було отримано, що ним не заперечується та заперечень з первісною документацією Позивачем Податковому органу надано не було.

Оскільки відповідачу не було надано в повному обсязі первинно бухгалтерських документів під час перевірки, судом вбачається правомірним висновок відповідача про порушення позивачем вищезазначених норм Податкового кодексу України щодо обов'язкового підтвердження витрат та податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.

Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Визначаючи права та обов'язки платника ПДВ, законодавець виходив з принципу їх справедливого співвідношення. Реалізація господарюючим суб'єктом законодавчо закріпленої свободи підприємницької діяльності не повинна йти в розріз із зазначеним принципом.

Частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кул Терм» - Саченок Володимира Олексійовича - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 23 лютого 2016 року.

(Повний текст ухвали виготовлено - 18 лютого 2016 року).

Головуючий суддя:

Судді:

.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.