Постанова № 55983253, 28.01.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2016 року 12:06 №810/3594/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., за участю секретаря судового засідання Сімейко А.А.,

представника позивача: Борущака Р.Р.,

представників відповідача: Ступака Р.В., Мельниченка Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Ветропак Гостомельський Склозавод"доІрпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень,ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Ветропак Гостомельський Склозавод» (далі - позивач або ПАТ «Ветропак Гостомельський Склозавод» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач або Ірпінська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.03.2015 №0000552204 та №0000562204.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, оскільки договірні відносини щодо надання послуг та поставки товарів між ним та контрагентом мали реальний характер, товар поставлено, прийнято й оплачено позивачем, а відповідні послуги надані у повному обсязі. Зазначені факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності.

Як зазначає позивач, відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження фіктивності (безтоварності) договорів, укладених між позивачем та контрагентом у періоді, що перевірявся, а відтак, вважає твердження податкового органу про заниження ПАТ «Ветропак Гостомельський Склозавод» податкових зобов'язань по податку на додану вартість та податку на прибуток необґрунтованими.

Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з контрагентом вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. Зокрема, за наявною у податкового органу інформацією контрагент позивача не має відповідних адміністративно-господарських засобів для виконання укладених договорів та має ознаки фіктивності. Наголошував на тому, що документами, наданими до перевірки, не підтверджується факт транспортування, отримання і подальшого використання придбаних у контрагента товарів та послуг.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Публічне акціонерне товариство «Ветропак Гостомельський Склозавод» зареєстроване виконавчим комітетом Ірпінської районної державної адміністрації 10.08.1993 як юридична особа, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №490413 (т.1, а.с. 17).

Як платник податків позивач узятий на облік з 10.08.1993 року за №192/1, станом на момент проведення перевірки перебував на обліку в Ірпінській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Видами діяльності ПАТ «Ветропак Гостомельський Склозавод» є виробництво порожнистого скла.

У період з 25.02.2015 по 03.03.2015 посадовою особою Ірпінської ОДПІ на підставі пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України та на виконання постанови слідчого ОВС першого відділу КР СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві від 16.01.2015 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПАТ «Ветропак Гостомельський Склозавод» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість за періоди з 01.03.2012 по 31.03.2012, з 01.06.2012 по 30.09.2012 та податку на прибуток за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 по взаємовідносинах з ТОВ «Українсько-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро».

Результати перевірки оформлені актом від 11.03.2015 №335/22-4/00333888 (далі - Акт перевірки) (т.1, а.с. 26-37).

Перевіркою встановлено факт порушення ПАТ «Ветропак Гостомельський Склозавод» пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 18488,00 грн. та пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 22492,00 грн.

Висновок податкового органу про заниження суми податкових зобов'язань, за його твердженням, пов'язується із порушенням позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту та витрат за операціями з придбання товарів і послуг у ТОВ «Українсько-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро».

На підтвердження такого висновку відповідач зазначив, що від слідчого з ОВС першого відділу КР СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві надійшла постанова від 16.01.2015, відповідно до якої у провадженні СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до ЄРДР за №32013110000000275 за фактом легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України.

У ході досудового розслідування зазначеного кримінального провадження з'ясовано, що фізичними особами, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 було зареєстровано та перереєстровано ряд юридичних осіб, у тому числі, ТОВ «Українсько-Ізраїльська Фірма «Он Лайн Дніпро», які використовувались у діяльності, спрямованій на легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Допитані в рамках досудового розслідування службові особи ТОВ «Українсько-Ізраїльська Фірма «Он Лайн Дніпро» показали, що зареєстрували (перереєстрували) ТОВ «Українсько-Ізраїльська Фірма «Он Лайн Дніпро» без наміру зайняття фінансово-господарською діяльністю.

Також, згідно баз даних Ірпінської ОДПІ вбачається, що ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро» має стан « 14» - визнано банкрутом.

Викладені у постанові слідчого з ОВС першого відділу КР СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві обставини були розцінені відповідачем як доказ укладення позивачем правочинів з ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро» без мети настання відповідних їм правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Таким чином, відповідач зазначає, що надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не свідчать про товарний характер господарських операцій у перевіряємий період.

На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Ірпінською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.03.2015 №0000562204, яким позивачу збільшеного грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 23110,00 грн., у тому числі 18488,00 грн. за основним платежем та 4622,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1, а.с. 47); №0000552204, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33738,00 грн., у тому числі 22492,00 грн. за основним платежем та 11246,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1, а.с. 46).

За наслідками адміністративного оскарження, рішенням Головного управління ДФС у Київській області від 02.06.2015 №1518/10/10-36-10-0-04 (т.1, а.с. 49-53) та рішенням Державної фіскальної служби України від 06.08.2015 №16567/6/99-99-10-01-04-25 (т.1, а.с. 54-58) податкові повідомлення-рішення від 25.03.2015 №0000552204 та №0000562204 залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із рішеннями відповідача, якими ПАТ «Ветропак Гостомельський Склозавод» донараховані грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, позивач звернувся до суду.

У ході з'ясування обставин справи і перевірки їх доказами судом встановлено, між ПАТ «Ветропак Гостомельський Склозавод» (Замовник) та ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро» (Виконавець) укладений договір на сервісне обслуговування №043В від 10.01.2012, у силу якого Виконавець прийняв на себе зобов'язання по сервісному обслуговуванню систем вентиляції та кондиціювання Замовника, розташованих за адресою: Київська область, смт. Гостомель, пл. Рекунова, буд. 2 (т.1, а.с. 64-69).

На виконання договору, сторонами затверджено перелік обладнання прийнятого Виконавцем на сервісне обслуговування, про що складено Додаток 1 до договору №043В від 10.01.2012 (т.1, а.с. 68), а також погоджено кошторис на технічне обслуговування кондиціонерів (Додаток 2 до договору №043В від 10.01.2012) (т.1, а.с. 69).

Сторони домовились, що вартість робіт Виконавця за договором складає 16065,00 грн. (пункт 2.1 договору).

Пунктом 2.2. договору передбачено, що оплату за виконані роботи з сервісного обслуговування обладнання Замовник оплачує один раз на рік на початку сезону шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Виконавця на підставі підписаного сторонами акту виконаних робіт і виставленого Виконавцем рахунку.

На підтвердження факту отримання від ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро» послуг, обумовлених договором, позивачем до перевірки та матеріалів справи надані акти здачі-прийняття робіт №б/н від 26.03.2012 на суму 9500,00 грн., №б/н від 01.06.2012 на суму 10000,00 грн., №б/н від 01.07.2012 на суму 6000,00 грн., №б/н від 01.07.2012 на суму 16800,00 грн., №б/н від 01.07.2012 на суму 9300,00 грн., №б/н від 16.07.2012 на суму 6000,00 грн. №б/н від 16.07.2012 на суму 16800,00 грн., №б/н від 16.07.2012 на суму 9300,00 грн., №б/н від 20.09.2012 на суму 10500,00 грн., №б/н від 20.09.2012 на суму 11450,00 грн. (т.1, а.с. 74-84).

В оплату за надані послуги, позивач відповідно до платіжних доручень, перерахував на користь ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро» кошти на загальну суму 73550,00 грн. (т.1, а.с. 95-98; 100-102).

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни товару податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями у розмірі 17608,33 грн., позивач отримав від ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро» податкові накладні №19 від 23.03.2012 на суму 9500,00 грн., у тому числі ПДВ 1583,33 грн., №1 від 01.06.2012 на суму 10000,00 грн., у тому числі ПДВ 1666,67 грн., №1 від 01.07.2012 на суму 6000,00 грн., у тому числі ПДВ 1000,00 грн., №2 від 01.07.2012 на суму 16800,00 грн., у тому числі ПДВ 2800,00 грн., №3 від 01.07.2012 на суму 9300,00 грн., у тому числі ПДВ 1550,00 грн., №13 від 16.07.2012 на суму 6000,00 грн., у тому числі ПДВ 1000,00 грн., №14 від 16.07.2012 на суму 16800,00 грн., у тому числі ПДВ 2800,00 грн., №15 від 16.07.2012 на суму 9300,00 грн., у тому числі ПДВ 1550,00 грн., №25 від 20.09.2012 на суму 10500,00 грн., у тому числі ПДВ 1750,00 грн., №26 від 20.09.2012 на суму 11450,00 грн., у тому числі ПДВ 1908,33 грн. (т.1, а.с. 84-93).

Суми ПДВ за вказаними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту за березень та червень-вересень 2012 року, про що свідчать Додатки 5 до податкових декларації з ПДВ за вказані звітні періоди (т.1, а.с.235-247, т.2, а.с. 1-55), а суми, перераховані контрагенту в якості оплати послуг, віднесені позивачем до складу витрат 2012 року.

Судом також встановлено, що 08.08.2012 між ПАТ «Ветропак Гостомельський Склозавод» (Покупець) та ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро» (Постачальник) укладено договір поставки товару №148, предметом якого є зобов'язання Постачальника поставити та передати у власність Покупця товар, а саме, кондиціонер Panasonic-34 (т.1, а.с.103-109).

Відповідно до пункту 1.2 договору Постачальник поставляє товар відповідно до рахунку-фактури, що є додатком до договору та складає його невід'ємну частину.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах DDP (Інкотермс-2010) за рахунок Постачальника на склад Покупця за адресою: пл. Рекунова, буд. 2, смт. Гостомель, м. Ірпінь, Київська область.

Згідно пункту 2.4 договору Постачальник повинен надати Покупцю завірені печаткою рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну та товарно-транспортну накладну.

На підтвердження факту отримання від ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро» товару позивачем до перевірки та матеріалів справи надано видаткову накладну №133 від 13.08.2012 на суму 24700,08 грн., у тому числі ПДВ 4116,68 грн. (т.1, а.с. 111).

В оплату за придбаний товар, позивач відповідно до платіжного доручення №4901 від 07.09.2012 перерахував на користь ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро» кошти на загальну суму 24700,08 грн. (т.1, а.с. 121).

За фактом першої з подій, а саме поставки товару, позивач отримав від ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро» податкову накладу №14 від 13.08.2012 на суму 24700,08 грн., у тому числі ПДВ 4116,68 грн. (т.1, а.с. 112).

Суму ПДВ за вказаною податковою накладною позивачем включено до складу податкового кредиту за серпень 2012 року, про що свідчить Додаток 5 до податкової декларації з ПДВ за вказаний звітний період (т.2, а.с. 39-44).

Також судом встановлено, що між ПАТ «Ветропак Гостомельський Склозавод», як покупцем та ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро», як продавцем, був укладений усний договір поставки товару, на підставі якого ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро» виставлено позивачу рахунок-фактуру від 08.09.2012 №164 на суму 4600,00 грн. в оплату за кондиціонер Midea 9 (т.2, а.с. 91).

На підтвердження факту отримання від ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро» товару, обумовленого усними домовленостями, позивачем до перевірки та матеріалів справи надано видаткову накладну №00164 від 20.09.2012 на суму 4600,00 грн., у тому числі ПДВ 766,67 грн. (т.1, а.с. 123).

За фактом поставки ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро» видало позивачу податкову накладну №27 від 20.09.2012 на суму 4600,00 грн., у тому числі ПДВ 766,67 грн. (т.1, а.с. 124).

Суму ПДВ за вказаною податковою накладною позивачем включено до складу податкового кредиту за вересень 2012 року, про що свідчить Додаток 5 до податкової декларації з ПДВ за вказаний звітний період (т.2, а.с. 48-52).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не належать до складу витрат будь-які витрати не пов'язані з провадженням господарської діяльності, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до пункту 185.1 статті 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податку на додану вартість.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абзац другий).

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом положень Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат, за наявності необхідних підтверджувальних документів первинного бухгалтерського обліку.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 у справі №21-1526а15.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання платником податків придбаної у контрагентів продукції. При цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту або формування витрат, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Також, суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV. Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною першою статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункт 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88).

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Згідно із пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.10 вказаної статті передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071, чинного у період з 01.11.2011 по 01.03.2014, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Суд зазначає, що вимоги, які пред'являються до оформлення первинних документів, мають імперативний характер. Законом встановлено ті реквізити, які мають бути обов'язково вказані при складенні первинного облікового документа та які дозволяють ідентифікувати господарську операцію. Первинні документи повинні не лише містити повну інформацію про виконану господарську операцію, але й виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Як вбачається наявних матеріалів справи, податкові накладні, видані ТОВ «Україно-Ізраїльська фірма «Он Лайн Дніпро», а також акти здачі-прийняття робіт і видаткові накладні, надані позивачем у якості підтвердження товарності розглядуваних господарських операцій, підписані ОСОБА_5

Судом встановлено, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2015 року №75722907/15-к ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 КК України, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України (Фіктивне підприємництво).

Зазначеним вироком встановлено, що в період 2009 - 2014 років, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та невстановленими особами, за попередньої змови, у групі створено/придбано низку підприємств задля використання в протиправній діяльності, у тому числі ТОВ «Українсько - Ізраїльська Фірма «Он Лайн Дніпро» (код ЄДРПОУ 31384822) та в період 2009 - 2014 років, унаслідок протиправної діяльності ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та невстановлених осіб сформовано штучний податковий кредит на загальну суму приблизно 14 млн. грн. ряду суб'єктів реального сектору економіки, серед яких, зокрема, є і ПАТ "Ветропак Гостомельський Склозавод" (код 333888).

Печерським районним судом міста Києва встановлено, що дії ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та невстановлених осіб відбувалися у порушення законодавчих актів України, що регулюють діяльність суб'єктів підприємництва, у зв'язку з відсутністю реальної мети здійснення фінансово-господарської діяльності та фактичного настання правих наслідків у вигляді постачання різного роду товарів, виконання робіт або надання послуг, тобто імітацією фінансово-господарської діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності, чим порушено ст.ст. 19, 56, 57, 58, 65, 81, 87, 89 ГК України, ст. ст. 8, 24 Закону України « Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців».

Суд в розглядуваній кримінальній справі дійшов висновку, що ОСОБА_5 усіма своїми умисними діями, що виразилися у пособництві фіктивному підприємництву та його виконанні, тобто придбанні/створенні суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), з метою прикриття незаконної діяльності, за попередньою змовою групою осіб, які заздалегідь домовились про їх вчинення, вчинених повторно, скоїв кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст.27, ч.2 ст.28, ч.1 ст.205, ч.2 ст.27, ч.2 ст.28, ч.2 ст.205, ч.5 ст.27, ч.2 ст.28, ч.2 ст.205 КК України.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

За встановлених у вироку суду обставин вбачається, що підприємство-контрагент позивача було зареєстровано на підставну особу, яка не мала наміру здійснення господарської діяльності, передбаченої законодавством та статутними документами підприємства, натомість ТОВ «Українсько - Ізраїльська Фірма «Он Лайн Дніпро» брало участь в злочинних схемах ухилення від сплати податків та здійснення прикриття незаконної фінансово-господарської діяльність інших суб'єктів підприємницької діяльності.

У даному випадку підприємство знаходилось поза межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагента невідомими особами лише оформлювались документи без фактичного здійснення господарських операцій від імені цих підприємств. При цьому, як вбачається з вироку суду, номінальний директор нікого не уповноважував на вчинення дій від імені товариства та відсутні відомості щодо уповноваження інших осіб на вчинення дій від імені товариства.

Виходячи з обставин, встановлених у вироку суду, підприємство-контрагент створювалось та діяло з метою прикриття незаконної діяльності, є фіктивним підприємством, а, відтак, спростовуються доводи позивача щодо виконання на користь позивача спірних операцій зазначеним підприємством-контрагентом, за відносинами з яким сформовано спірні суми податкових вигод, та доводи щодо юридичної значимості первинних документів.

Суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, та в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.03.2014 у справі № К/9991/26540/11.

При розгляді даної справи виходить також з правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, відповідно до якої, не належним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; у постанові від 05.03.2012 по справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Крім цього, у постанові від 01.12.2015 по справі №21-3788а15 Верховний Суд України вказав, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Згідно з частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та витрат.

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що твердження відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, податкові повідомлення-рішення податкового органу є законними і підстави для їх скасування відсутні.

Також суд не приймає до уваги твердження позивача щодо неправомірності застосування штрафних санкцій у розмірі 50%.

Так, відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування./

Судом встановлено, що 03.02.2012 Ірпінською ОДПІ на підставі акта перевірки від 21.06.2012 №874/22-4/00333888 було прийнято податкове повідомлення рішення №0000532310, яким ПАТ «Ветропак Гостомельський Склозавод» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 250914,00 грн. за основним платежем та 29404,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вказане податкове повідомлення-рішення позивачем в адміністративному і судовому порядку оскаржені не були, що не було спростовано позивачем, і після узгодження суму визначеного ним грошового зобов'язання було погашено за рахунок існуючої у позивача переплати, що підтверджується витягом із зворотного боку інтегрованої картки платника податків (т.2, а.с. 239-241).

Таким чином, з урахуванням положень пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України штрафна (фінансова) санкція у розмірі 50 відсотків була застосована правомірно.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність прийнятих рішень.

Водночас, докази подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Відповідно до платіжного доручення від 05.08.2015 №5200010300 позивач за подання адміністративного позову відразу сплатив повну суму судового збору, за ставкою, що була передбачена положеннями частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діяла до 01.09.2015, таким чином підстав для стягнення судового збору у порядку зазначеної статті відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Повний текст постанови виготовлено 29 січня 2016 року