Постанова № 55982311, 16.02.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2016 р. Справа № 922/2487/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Гетьман Р.А. , суддя Івакіна В.О.

при секретарі Євтушенко Є.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, довіреність б\н від 13 березня 2015 року,

відповідача ОСОБА_2, довіреність № 2-156д від 29 грудня 2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 196 Х/1-6) на рішення господарського суду Харківської області від 25 грудня 2015 року у справі № 922/2487/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ПК Індустрія", м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ в особі Філії Бурове управління "УКРБУРГАЗ", м. Красноград, Харківська область

про стягнення 355702,55 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківського області від 25 грудня 2015 року у справі № 922/2487/15 (суддя Шарко Л.В.) позовні вимоги позивача (з урахуванням змінених позовних вимог) задоволені в повному обсязі.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі Філії Бурове управління "УКРБУРГАЗ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ПК ІНДУСТРІЯ" суму основного боргу в розмірі 238680,08 грн., три відсотки річних від простроченої суми боргу в розмірі 11291,18 грн., пеню в розмірі 0,001% за кожен день прострочення від суми невиконаних зобов'язань в розмірі 339,68 грн., інфляційні втрати за час прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 128893,43 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 7584,08 грн.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився частково, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 25 грудня 2015 року скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в частині нарахування 3% річних, пені, інфляційних втрат в зазначеному позивачем розмірі, оскільки розрахунок, зроблений позивачем, не відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору сторін.

08 лютого 2016 року відповідачем подано доповнення до апеляційної скарги, в яких, зокрема, зазначає, що ухвала Господарського суду Харківської області від 25 грудня 2015 року про відмову у прийнятті касаційної скарги на ухвалу Господарського суду Харківської області від 04 червня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26 червня 2015 року виключає можливість надання належної правової оцінки висновкам Харківського апеляційного господарського суду судом касаційної інстанції (вх. 1482).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що подана відповідачем апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства, враховуючи всі обставини справи, вірно застосовані, як норми матеріального, так і норми процесуального права, в повному обсязі зясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та обєктивному розгляду всіх обставин справи в їх сукупності (вх. 1817 від 16.02.2016р.).

Позивач вважає зроблений розрахунок пені, інфляційних та 3% річних вірним, виходячи з умов договору сторін та з дотриманням норм чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, переглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Застосовуючи приписи статей 509, 530, 546, 549, 625-626, 629 Цивільного кодексу України та статей 173-175, 179, 193, 232 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача основний борг за порушення умов договору у розмірі 238680,08 грн., 3% річних у розмірі 11291,18 грн., інфляційні на суму 128893,43 грн. та пеню у розмірі 339,68 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як убачається із матеріалів справи, 10 лютого 2014р. між ТОВ «Торговий дім "ПК ІНДУСТРІЯ" (Постачальник) та ПАТ "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ", в особі заступника директора з комерційних та загальних питань Філії Бурове управління "УКРБУРГАЗ" ОСОБА_3 (Покупець) укладений договір поставки (закупівля товару за власні кошти) № УБГ29/010-14, за умовами якого, Постачальник (позивач) зобов'язується поставити, а Покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити Товар, зазначений у Специфікації, що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною (т. 1 а.с. 46-49).

Згідно п. 1.2 Договору, найменування, асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одну одиницю Товару та загальна вартість Договору вказується в Специфікації.

Пунктом 4.1 договору поставки передбачено, що Покупець здійснює оплату після пред'явлення Постачальником рахунка на оплату Товару та підписаного ОСОБА_4 приймання-передачі Товару або Видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника, з урахуванням ПДВ, на умовах, зазначених у Специфікації.

Відповідно до п. 4 Специфікації від 10 лютого 2014 року, оплата має здійснюватися протягом 30 календарних днів після поставки Товару (т. 1 а.с. 49).

В період з березня по липень 2014 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 438 296,96 грн., що підтверджується видатковими накладними № 503001 від 05 березня 2014 р., № 1706003 від 17 червня 2014 р., № 2406002 від 24 червня 2014 р., № 907009 від 09 липня 2014, № 1507004 від 15 липня 2014 р., № 2307002 від 23 липня 2014 р. (т. 1 а.с. 23, 27, 31, 35, 37,38).

Однак, відповідачем виконано умови вищенаведеного Договору не в повному обсязі, в зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 238680,08 грн., у звязку із частковою оплатою за отриманий товар.

З акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01 січня 2014 року по 28 січня 2015 рік, підписаного та скріпленого печатками сторін, свідчить, що сторони договору погодили, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 28 січня 2015 року становить 238680,08 грн. (т. 1 а.с. 51).

Станом на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції, відповідач доказів сплати боргу за вищезазначеними накладними не надав.

Зобов'язанням, відповідно до пунктів 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобовязання не допускається.

Проте, відповідач порушив умови укладеного договору поставки та вимоги чинного законодавства та не сплатив вартість отриманого товару у повному обсязі та у строк, визначений умовами Договору, чим порушив права та законні інтереси позивача, що змусило його звернутись за їх захистом до господарського суду.

В цій частині рішення не оскаржується, проте, апеляційний суд повторно, у відповідності до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу переглядає справу та не звязаний доводами апеляційної скарги.

З урахуванням вищезазначеного, враховуючи порушення умов договору з боку відповідача, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного богу у розмірі 238680,08 грн.

У звязку із порушенням відповідачем грошового зобовязання, позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 11291,18 грн. та інфляційні у розмірі 128893,43 грн.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має врахувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Як свідчить з п. 3 Специфікації №1 від 10 лютого 2014 року до договору поставки № УБГ29/010-14, строк поставки товару до 31 грудня 2014 року, протягом 15 днів з дня отримання письмової заяви. Товар поставляється частково, згідно заявок замовника.

В п. 4 Специфікації від 10 лютого 2014 року зазначено, що оплата здійснюється протягом 30 календарних днів після поставки товару.

Таким чином, у звязку з тим, що поставка товару здійснюється частково, то обовязок по розрахунку за отриманий товар виникає у відповідача після кожної окремої поставки товару з урахуванням 30 календарних днів.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що перебіг строку обчислення штрафних санкцій має починатися з 24 серпня 2014 року є помилковим, оскільки, по- перше: стягнення 3% річних та інфляційних не є штрафними санкціями; по друге: розрахунок наведений позивачем щодо стягнення 3%річних та інфляційних відповідає наведеним вище умовам договору та Специфікації до нього.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобовязання, наявність обовязку погашення боргу, судова колегія, перевіривши розрахунок позивача 3% річних та інфляційних (т. 2 а.с. 35-36) за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, вважає, що місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача суму інфляційних у розмірі 128893,43 грн. та 3% річних в сумі 11291,18 грн., оскільки зроблений позивачем розрахунок нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України відповідає вимогам законодавства та умовам договору.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2. статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У звязку із порушенням відповідачем умов Договору поставки, місцевим господарським судом стягнуто з відповідача пеню у розмірі 339,68 грн.

Перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок пені, колегією суддів встановлено, що зроблений позивачем розрахунок (т. 2 а.с. 37) відповідає як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, відповідач має сплатити пеню в розмірі 0,001 % від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Статями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобовязань Покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства, у звязку з чим підлягають задоволенню на заявлену до стягнення суму у розмірі 339,68 грн.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи апеляційної скарги позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням її заявником всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

Судова колегія вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог матеріального та процесуального права щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, порушень норм процесуального права відсутні через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Щодо ухвали Господарського суду Сумської області від 25 грудня 2015 року про відмову у прийнятті касаційної скарги, судова колегія зазначає наступне.

Стаття 101 Господарського процесуального кодексу України визначає межі перегляду справи в апеляційній інстанції, а стаття 106 Господарського процесуального кодексу України визначає, які ухвали можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Відповідачем в апеляційній скарзі оскаржується рішення, прийняте за результатом розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу, 3% річних, інфляційних та пені.

В доповненнях до апеляційної скарги (вх. 1482) відповідач посилається на неправомірність винесення судом першої інстанції ухвали від 25 грудня 2015 року про відмову у прийнятті касаційної скарги (т. 2 а.с. 47-49).

Судова колегія зазначає, що про оскарження цієї ухвали відповідач не зазначав в самій апеляційній скарзі.

Ухвала від 25 грудня 2015 року не є такою, що підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

У разі оскарження такої ухвали підлягають виконанню вимоги статті 97 Господарського процесуального кодексу України щодо надсилання копії апеляційної скарги сторонам та сплати відповідного судового збору.

Відповідач не позбавлений права здійснити оскарження ухвали у встановленому порядку з урахуванням приписів статей 93-95, 97 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 25 грудня 2015 року у справі № 922/2489/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 22.02.16р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Івакіна В.О.