Постанова № 55982189, 17.02.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2016 р. Справа № 920/1143/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача: не зявився

відповідача: ОСОБА_1 за довіреністю № 3 від 30.06.2015 р.

третьої особи: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ Управляюча компанія Сумистройтех, м. Суми (вх.185С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 14.12.2015 р. у справі № 920/1143/15

за позовомкомунального підприємства Сумижитло Сумської міської

ради, м. Суми,

до відповідачатовариства з обмеженою відповідальністю Управляюча

компанія Сумистройтех, м. Суми,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Сумська міська рада, м. Суми,

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2015 р. КП Сумижитло Сумської міської ради звернулось до господарського суду Сумської області з позовом про визнання недійсним договору № 50 та Додаткової угоди № 1 до договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлового фонду, що перебуває на балансі комунального підприємства Сумижитло Сумської міської ради, укладеного 25.05.2015 року між позивачем і відповідачем, крім того, просив застосувати наслідки недійсності правочину до договору № 50 та до Додаткової угоди №1 та повернути сторони у первинний стан, зобов'язавши відповідача повернути позивачеві паспорти ліфтів в кількості 73 шт., які були набуті на підставі недійсного правочину, а також стягнути 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14.12.2015 року по справі № 920/1143/15 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір № 50 та додаткову угоду № 1 до договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлового фонду, що перебуває на балансі Комунального підприємства Сумижитло Сумської міської ради, укладений 25 травня 2015 року між Комунальним підприємством Сумижитло Сумської міської ради (40004, м. Суми, вул. Горького, буд. 21, ідентифікаційний код 37654796) та Товариством з обмеженою відповідальністю Управляюча компанія Сумистройтех (40000, м. Суми вул. Харківська, буд. 25, ідентифікаційний код 38867600).

Застосовано наслідки недійсності правочину до договору № 50 та до додаткової угоди № 1 до договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлового фонду, що перебуває на балансі Комунального підприємства Сумижитло Сумської міської ради, який укладений 25 травня 2015 року між Комунальним підприємством Сумижитло Сумської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Управляюча компанія Сумистройтех та повернути сторони у первинний стан, зобовязавши Товариством з обмеженою відповідальністю Управляюча компанія Сумистройтех (40000, м. Суми вул. Харківська, буд. 25, ідентифікаційний код 38867600) повернути Комунальному підприємству Сумижитло Сумської міської ради (40004, м. Суми, вул. Горького, буд. 21, ідентифікаційний код 37654796) паспорти ліфтів в кількості 66 шт., які набуті на підставі недійсного правочину за актом приймання-передачі паспортів ліфтів від 29 травня 2015 року.

Стягнуто з ТОВ Управляюча компанія Сумистройтех на користь КП Сумижитло Сумської міської ради витрати по сплаті судового збору в сумі 2436,00 грн.

Відповідач не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.01.2016 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її розгляд на 03.02.2016 р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 р. Колегією суддів розгляд справи відкладено на 17.02.2016 р.

Позивач 17.02.2016 р. надав за вх. № 1885 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

В подальшому в жодне судове засідання позивач не зявився, вимоги ухвал суду не виконав.

В судовому засіданні 17.02.2016 р. представником відповідача надані пояснення по справі в обгрунтування вимог апеляційної скарги.

В судове засідання, призначене на 17.02.2016 р. представники позивача та третьої особи не зявились, причину неявки не повідомили, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, будь-яких письмових клопотань (в т.ч. і про відкладення розгляду справи) не заявляли.

Враховуючи належне повідомлення зазначених учасників процесу про час та місце засідання суду, відсутність будь-яких клопотань, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності зазначених представників, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, укладений між сторонами з порушенням положень статей 26, 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», підлягає визнанню недійсним.

Проте, з такими висновками суду колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Так, колегія суддів зазначає, що ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній золі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон повязує визнання таких правочинів (договорів) недійсними і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Сумської міської ради № 516-МР від 25.05.2011 року позивачеві передано обєкти житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Суми в господарське відання та на баланс.

На виконання вищевказаного рішення житловий фонд відповідно до акту приймання-передачі основних засобів № 184/07/11, затвердженого Сумським міським головою 01.07.2011 року, передано Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради в господарське відання та на баланс позивачу.

25.05.2015 року між сторонами укладено договір № 50 (далі - договір) про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлового фонду, що перебуває на балансі позивача, відповідно до якого позивач доручив, а відповідач взяв на себе обовязки по наданню послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій згідно із переліком житлового фонду, який перебуває на балансі позивача згідно додатку № 1 (перелік житлового фонду, який передається на обслуговування побудинково).

25.05.2015 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 разом з додатком № 1 (перелік житлового фонду) до договору № 50 від 25.05.2015 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлового фонду, що перебувають на балансі позивача.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорюваний договір та додаткова угода до нього укладені з порушенням вимог статей 26, 27 Закону України Про житлово-комунальні послуги.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав вимог і заперечень колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Так, стаття 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», на яку послався позивач у позові, передбачає істотні умови договору між виконавцем/виробником та споживачем житлово-комунальних послуг.

Оскільки ця стаття Закону регулює договірні відносини між виконавцем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій та споживачами, то вона не має юридичного відношення до питання укладення договору між виконавцем послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків та виконавцем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій щодо безоплатної передачі права надавати послугу з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

Колегія суддів відзначає, що норми зазначеної статті не поширюються на правовідносини щодо передачі функцій з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій від управителя виконавцю послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

Тому місцевий господарський суд дійшов неправомірного висновку щодо порушення статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» при укладенні договору № 50 від 25.05.2015 року про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлового фонду, що перебуває на балансі комунального підприємства «Сумижитло» Сумської міської ради.

Також позивач зазначає, що при укладенні договору були порушені вимоги статті 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» укладання договорів на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) згідно з установленим переліком для об'єктів державної або комунальної власності здійснюється за результатами конкурсу.

Колегія суддів не може погодитися із цим аргументом, оскільки пунктом 3.2. наказу Мінжитлокомунгоспу № 60 від 25.04.2005 року «Про затвердження Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг» передбачено, що якщо органом місцевого самоврядування послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не включено до переліку послуг, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, виконавець таких послуг може бути визначений виконавцем послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків згідно з умовами договору без проведення конкурсу, за згодою суб'єкта господарювання, який відповідає вимогам пункту 1.3 Порядку, або за результатами конкурсу, проведеного відповідно до статей 27, 28 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" за згодою власників житлових будинків.

Відповідно до пункту 3. Постанови КМУ № 631 від 21.07.2005 року «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з надання житлово-комунальних послуг» конкурс проводиться за умови:

включення органом місцевого самоврядування послуги до Переліку житлово-комунальних послуг, право на надання яких виборюється на конкурсних засадах;

закінчення строку дії або розірвання договору на надання послуг; прийняття судом рішення щодо проведення конкурсу.

Тобто, у випадку відсутності затвердженого органом місцевого самоврядування переліку послуг, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, конкурс не проводиться.

З матеріалів справи встановлено, і не спростовується позивачем, що Сумською міською радою не було прийнято переліку послуг, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, тому відповідно до наведеного вище підзаконного акту КП «Сумижитло», як виконавець послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків, мав право самостійно визначити виконавців послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

КП «Сумижитло» як виконавець послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків уклавши відповідні договори визначив виконавців послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Тому, посилання позивача на те, що виконавцем послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій може бути виключно суб'єкт господарювання - переможець конкурсу, з яким в подальшому укладається відповідний договір, суперечить положенням пункту 3.2. наказу Мінжитлокомунгоспу № 60 від 25.04.2005 року «Про затвердження Порядку визначення виконавця» житлово-комунальних послуг», оскільки законодавчо наявні і інші випадки визначення виконавців послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій і без проведення конкурсу.

Дане право також визначено наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 7 вересня 1998 р. № 194, яким затверджено типовий договір на утримання житлових будинків і прибудинкових територій, відповідно до умов якого передбачена передача Замовником Виконавцю функцій з утримання житлових будинків і прибудинкових територій, надання житлово-комунальних послуг та проведення розрахунків з квартиронаймачами і власниками житлових приміщень.

Таким чином, діючим законодавством передбачена процедура визначення виконавцем послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків виконавців послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, що включає в себе надання житлово-комунальних послуг.

Право ж на надання житлово-комунальних послуг є як у управителя, так і в балансоутримувача та виконавця послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель має право

- укладати договори з виробниками, виконавцями, споживачами в порядку, встановленому законом;

- контролювати виконання умов договорів на надання житлово-комунальних послуг;

Даний договір укладався між КП «Сумижитло» Сумської міської ради як управителем та ТОВ «Управляюча компанія «Сумистройтех» як виконавцем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

В подальшому ТОВ «УК «Сумистройтех» як виконавець послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій укладав договори підряду на виконання складових послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

Тому, спірний договір є договором, який передбачає передачу функцій з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій виконавцю послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій та включає в себе право на надання житлово-комунальних послуг.

Крім того, колегія суддів вважає, що посилання позивача на те, що балансоутримувач не має права укладати договори на житлово - комунальні послуги, не відповідає положенням пункту 3 частини 1 статті 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», де передбачено, що балансоутримувач має право укладати договори на надання житлово-комунальних послуг.

Щодо посилань позивача на те, що в. о. директора КП «Сумижитло» Сумської міської ради ОСОБА_2 не мав необхідної цивільної правоздатності на укладання спірного договору і з підстав того, що не був призначений на посаду директора та стосовно його призначення до Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не було внесено відомості, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, про його призначення, колегія суддів зазначає наступне.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про наявність передбачених законом підстав для визнання правочину недійсним, оскільки відповідно до ч. 2, ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності та волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Частиною 2 ст. 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, якою встановлено принцип належності доказів, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, як встановлено колегією суддів, в матеріалах справи міститься розпорядження міського голови ОСОБА_3 про покладання виконання обовязків директора КП «Сумижитло» СМР на заступника директора ОСОБА_2, що спростовує твердження позивача про відсутність повноважень підписувати договори.

Більше того, відповідно до приписів ст. 241 ЦК України, наступне погодження правочину, укладеного не уповноваженою особою, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Аналогічне тлумачення закону наведене у п. 3.4. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»: «Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину».

В цьому аспекті колегія суддів зазначає, що тривалі господарські відносини між позивачем та відповідачем, передання господарських документів, в тому числі паспортів на ліфти, отримання звітів та здійснення з боку позивача контролю за виконанням угоди, свідчать про схвалення спірного правочину.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду першої та апеляційної інстанції жодних доказів, з яких би вбачалося, що спірний правочин суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, враховуючи наведене вище, а також положення ст. 203 та ст. 215 ЦК України, колегія суддів зазначає про відсутність необхідних і достатніх підстав для визнання спірного договору недійсним.

Щодо позовної вимоги про повернення позивачеві паспорти ліфтів в кількості 73 шт., які були набуті на підставі недійсного правочину, то колегія суддів зазначає, що, як свідчать матеріали справи (а.с. 65-72), дані паспорти були повернуті відповідачем позивачеві, про що свідчать акти прийому передачі паспортів, надані відповідачем суду.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у звязку з їх необґрунтованістю.

Керуючись статтями 85, 91, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ Управляюча компанія Сумистройтех, м. Суми на рішення господарського суду Сумської області від 14.12.2015 р. у справі № 920/1143/15 задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 14.12.2015 р. у справі № 920/1143/15 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Стягнути з Комунального підприємства Сумижитло Сумської міської ради (40004, м. Суми, вул. Горького, буд. 21, ідентифікаційний код 37654796) на Товариством з обмеженою відповідальністю Управляюча компанія Сумистройтех (40000, м. Суми вул. Харківська, буд. 25, ідентифікаційний код 38867600) на користь витрати по сплаті судового збору в сумі 2679,60 грн.

Доручити господарського суду Сумської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.