Постанова № 55982181, 17.02.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 903/1156/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Саврій В.А. ,

судді Сініцина Л.М.

при секретарі Німчук А.М.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 (голова правління, постанова від 22 жовтня 2013 року)

відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 споживчого товариства Луцької райспоживспілки на рішення господарського суду Волинської області від 23.12.2015 року у справі №903/1156/15 (суддя Гарбар І.О.)

за позовом ОСОБА_2 споживчого товариства Луцької райспоживспілки

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 53649,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області (суддя Гарбар І.О.) від 23 грудня 2015 року у справі №903/1156/15 було частково задоволено позов ОСОБА_2 споживчого товариства Луцької райспоживспілки (надалі позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (надалі відповідач) про стягнення 53649,81 грн. /а.с. 125-127/. Було стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 споживчого товариства Луцької райспоживспілки 14942,16 грн. (чотирнадцять тисяч девятсот сорок дві гривні шістнадцять копійок) з них: (14000,00 грн. основної заборгованості та 942,16 грн. 3 % річних), витрати по сплаті судового збору в розмірі 339,22 грн. (триста тридцять девять гривень двадцять дві копійки) та 1000,00 грн. (одну тисячу гривень) витрат на правову допомогу. В решті позову було відмовлено.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази направлення (опис вкладення) та вручення (повідомлення про вручення) відповідачу рахунків позивача, а відтак неможливо встановити настання порушення строків оплати згідно умов Договору, а тому в даному випадку можливе стягнення лише орендної плати. Оскільки в договорі не передбачено стягнення пені, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 14888,95 грн. задоволенню не підлягають, а при нарахуванні пені позивач посилається на пункт 9.2 угоди, яка не передбачає стягнення пені. Суд вважає, що розмір понесених витрат на адвоката по даній справі є неспіврозмірним з обсягом отриманих юридичних послуг, тому суд прийшов до висновку, що розмір понесених витрат на послуги адвоката слід обмежити до 1000 грн..

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач Торчинське споживче товариство Луцької райспоживспілки звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 23 грудня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 споживчого товариства Луцької райспоживспілки 37688,64 грн. основного боргу, 14888,95 грн. пені, 1072,22 грн. 3% річних, 2000 грн. витрат на правову допомогу, 1378 грн. судового збору /а.с.132-133/. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт вважає, що справа була розглянута без належного дослідження поданих позивачем доказів на підтвердження своїх вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що в судовому засіданні не було досліджено сплату орендної плати за користування об'єктом оренди та відшкодування вартості усіх комунальних послуг (енергопостачання) згідно пункту 5.3 Угоди оренди №16 від 31 грудня 2013 року та урахування індексу інфляції р.5 пункт 5.1. даної Угоди. Суд прийняв до уваги рахунки на оплату орендної плати виставлені орендареві відповідно до пункту 5.3. Угоди оренди №16 від 31 грудня 2013 року в частині орендної плати, а в частині відшкодування енергопостачання, а також в нарахуванні індексу інфляції, яка нараховувалася згідно пункту 5.1. угоди відмовив, вважаючи що не було надано підтверджуючих документів, однак Торчинське споживче товариство щомісячно надавало відповідачу акти прийняття-здачі виконаних робіт (послуг), які підтверджують нарахування орендної плати за приміщення магазину з урахуванням індексу інфляції та відшкодування за використану електроенергію згідно показів електролічильника, які власноручно підписані відповідачем, що свідчить про згоду на відшкодування даних витрат. 3 23.02.2014 року відповідач підприємець ОСОБА_3 порушувала умови угоди, зокрема пункту 5.2, отже, прострочувала зобов'язання, що відображено в відомості розрахунків з підприємцем ОСОБА_3 та підтверджено актом звірки розрахунків станом на 11.11.2015 року, який був наданий в судове засідання, але не розглянутий. Умовами угоди передбачено розмір орендної плати, строк її сплати та банківські реквізити орендодавця, тому не виставлення рахунків (не отримання) не позбавляло відповідача сплачувати орендну плату. Крім того, часткове погашення ним заборгованості свідчить про те, що відповідач мав об'єктивну можливість належним чином виконувати умови угоди оренди. Відповідач зобов'язаний сплатити орендну плату за весь час користування орендованим приміщенням і після закінчення дії Угоди оренди від 31.12.2013 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 січня 2016 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено дату судового засідання на 03 лютого 2016 року /а.с. 130-131/.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 лютого 2016 року у справі №903/1156/15 розгляд апеляційної скарги було відкладено на 17 лютого 2016 року /а.с. 167/.

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 17 лютого 2016 року у справі №903/1156/15, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Дужича С.П. та відповідно до пункту 6.3 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді було проведено автоматичну зміну складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Саврій В.А., суддя Сініцина Л.М..

Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 96 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

В судове засідання суду апеляційної інстанції 17 лютого 2016 року представник відповідача не з'явився.

Відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Відповідно до статті 64 ГПК України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвала Рівненського апеляційного господарського суду від 13 січня 2016 року про призначення розгляду скарги на 03 лютого 2016 року та ухвала від 03 лютого 2016 року про відкладення розгляду справи на 17 лютого 2016 року направлялися рекомендованим поштовим відправленням за адресою відповідача, яка міститься в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 168-169/, а саме: 45645, Волинська область, Луцький район, село Воютин, вулиця Тиха, будинок 10. Однак, дані поштові відправлення було повернуто з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання" та "за зазначеною адресою не проживає".

За таких обставин колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, яка повідомлена про час і місце апеляційного перегляду справи належним чином та заздалегідь.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції,

Як вбачається з матеріалів справи 31.12.2013 року між ОСОБА_2 споживчим товариством Луцької райспоживспілки та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено угоду № 16 про оренду приміщення /а.с.11-13/.

Відповідно до пункту 3.1. передача обєкта в оренду здійснюється протягом 3-х днів з моменту підписання представниками сторін даної угоди та оформляється актом приймання-передачі, який є невідємною частиною даної угоди.

31 грудня 2013 року відповідно до акту приймання-передачі обєкта нерухомості по договору оренди №16 від 31.12.2013 року Торчинське споживче товариство передало фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: магазин і закусочної с.Воютин, розташоване за адресою с.Воютин, вул.Світла, 1, Луцького району, а орендар прийняв дане майно згідно умов договору.

В подальшому були внесенні зміни до укладеної угоди №16 від 31.12.2013 року, а саме змінено пункти 4.1 та 5.1, які викладені в наступній редакції: "4.1 Орендар вправі використовувати дане приміщення на умовах змін до даної Угоди з 01 грудня 2014 року до 01 липня 2015 року.

Відповідно до п.5.1. Угоди орендна плата за користування одним квадратним метром об'єкта оренди становить 21,40 грн. за місяць.

Загальний розмір орендної місячної плати за користування об'єктом оренди становить 3000 грн. 00 коп." /а.с. 15/.

У відповідності до пунктів 5.2., 5.3. угоди орендна плата сплачується орендарем на рахунок орендодавця до 23-го числа кожного місяця, в якому здійснюється користування обєктом оренди. Крім орендної плати, орендар на підставі показників лічильників та після отримання рахунків орендодавця відшкодовує вартість усіх комунальних послуг, які споживаються орендарем. Експлуатаційні послуги та витрати. Оплата рахунків орендодавця, виставлених орендареві відповідно до цього пункту, здійснюється не пізніше трьох днів після отримання рахунку орендарем від орендодавця.

Позивачем були виставленні рахунки на загальну суму 101849,91 грн.: №10 від 23.01.2014 року на загальну суму 4735,91 грн., №26 від 19.02.2014 року на загальну суму 4817,00 грн., №47 від 24.03.2014 року на загальну суму 4650,99 грн., №64 від 23.04.2014 року на загальну суму 4554,57 грн., №93 від 22.05.2014 року на загальну суму 4842,90 грн., №113 від 25.06.2014 року на загальну суму 5385,45 грн., №148 від 23.07.2014 року на загальну суму 5674,33 грн., №170 від 25.08.2014 року на загальну суму 6027,97 грн., №189 від 23.09.2014 року на загальну суму 5744,64 грн., №205 від 23.10.2014 року на загальну суму 5436,69 грн., №230 від 24.11.2014 року на загальну суму 5344,77 грн., №255 від 22.12.2014 року на загальну суму 3673,00 грн., №14 від 26.01.2015 року на загальну суму 3914,41 грн., №38 від 26.02.2015 року на загальну суму 4034,21 грн., №59 від 24.03.2015 року на загальну суму 4234,02 грн., №84 від 23.04.2015 року на загальну суму 4020,22 грн., №108 від 25.05.2015 року на загальну суму 3993,39 грн., №132 від 23.06.2015 року на загальну суму 4188,75 грн., №168 від 22.07.2015 року на загальну суму 4316,70 грн., №192 від 24.08.2015 року на загальну суму 818,29 грн., №216 від 01.10.2015 року на загальну суму 7866,97 грн., №217 від 26.10.2015 року на загальну суму 3574,73 грн.

Позивач просив господарський суд Волинської області стягнути з відповідача 37688,64 грн. заборгованості по орендній платі.

Що стосується нарахування орендної плати, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. орендар вправі використовувати дане приміщення на умовах даної угоди до 30.10.2016 року. Дана угода може бути розірвана до закінчення строку, зазначеного у пункті 4.1. орендодавцем у випадку не проплати орендної плати більше двох місяців, при не виконанні умов даної угоди або за згодою сторін.

У відповідності до пункту 4.1. змін до угоди №16 оренди нерухомості від 31.12.2013 року орендар вправі використовувати дане приміщення на умовах змін до даної угоди з 01.12.2014 року до 01.07.2015 року.

02.06.2015 року Торчинське споживче товариство листом повідомило про закінчення строку і розірвання угоди №16 оренди обєкта нерухомості від 31.12.2013 року згідно розділу 4 пункту 4.2. з 01.07.2015 року. Після закінчення терміну, згідно змін до даної угоди, з 01.07.2015 року вимагало повернення обєкта оренди підприємцем ОСОБА_3 /а.с.51/.

З дослідженого місцевим судом та перевіреного апеляційною інстанцією вбачається, що угода укладена між сторонами закінчила свою дію 30.06.2015 року.

Вказане свідчить, що позивач вправі вимагати орендну плату з 01.12.2014 року до 30.06.2015 року, а з 01.07.2015 року позивач може вимагати стягнення за даний період сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (у відповідності до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення).

Відповідно до пункту 5.2. угоди орендна плата сплачується орендарем на рахунок орендодавця до 23-го числа кожного місяця, в якому здійснюється користування обєктом. Тобто прострочення зобовязання починається з 23 числа кожного місяця.

У відповідності до пункту 5.3. угоди крім орендної плати, орендар на підставі показників лічильників та після отримання рахунків орендодавця відшкодовує вартість усіх комунальних послуг (водо-, енерго-,теплопостачання, телефонний зв'язок тощо), які споживаються орендарем; експлуатаційних послуг та витрат.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до частин 1, 2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Як зазначалося вище згідно пункту 5.3. угоди розрахунки з орендодавцем за комунальні послуги та експлуатаційн витрати здійснюються орендарем після отримання рахунків.

Таким чином, сторони досягли згоди щодо настання у відповідача обов'язку по розрахунку з позивачем за комунальні послуги, експлуатаційні послуги та витрати можливо лише після отримання виставлених рахунків. Тобто термін виконання зобов'язання визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, та підлягає виконанню з настанням цієї події (пункт 2 частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, в матеріалах справи відсутні докази направлення (опис вкладення) та вручення (повідомлення про вручення) відповідачу рахунків позивача, а відтак неможливо встановити настання порушення строків оплати комунальних послуг згідно умов Договору, а тому в даному випадку можливе стягнення лише орендної плати.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що з відповідача, в силу умов угоди, підлягають стягненню лише грошові кошти по орендній платі в розмірі 14000,00 грн.. В стягненні 23688,64 грн. основного боргу правомірно було відмовлено.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 14888,95 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 9.2. угоди у випадку несвоєчасної сплати орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця нанесенні збитки згідно чинного законодавства.

Згідно частини 1 статті 216, частини 2 статті 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо це передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

При цьому, в даному випадку договором не передбачена відповідальність у вигляді пені за порушення грошових зобов'язань за даним договором.

Крім того, чинним законодавством України не визначений розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань за вказаними правовідносинами.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 14888,95 грн. задоволенню не підлягають, а при нарахування пені позивач посилається на пункт 9.2. угоди, яка не передбачає стягнення пені.

У звязку із невиконанням умов договору позивач також нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 1072,22 грн., судами обох інстанцій вірно встановлено, що проведений розрахунок є невірним огляду на нищевикладене.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 5.2. орендна плата сплачується орендарем на рахунок орендодавця до 23-го числа кожного місяця, в якому здійснюється користування обєктом. Тобто прострочення зобовязання починається з 23 числа кожного місяця.

У відповідності до пункту 5.3. крім орендної плати, орендар на підставі показників лічильників та після отримання рахунків орендодавця відшкодовує вартість усіх комунальних послуг (водо-, енерго,теплопостачання, телефонний зв'язок тощо), які споживаються орендарем; експлуатаційних послуг та витрат.

Позивачем не надано доказів надіслання другій сторонні рахунків, а у відповідності до пункту 5.3. договору відповідач сплачує вартість усіх комунальних послуг (водо-, енерго-, теплопостачання, телефонний зв'язок тощо), які споживаються орендарем; експлуатаційних послуг та витрат після отримання рахунків. Тобто нарахування 3% річних здійснюється лише на суму орендної плати, яка відповідно до додаткової угоди становить 3000,00 грн. за місяць.

Колегією суддів перевірено здійснений місцевим судом розрахунок 3% річних за період з 23.12.2014 року по 11.11.2015 року на загальну суму 3000,00 грн., з 23.01.2014 року по 11.11.2015 року на загальну суму 3000,00 грн., з 23.02.2014 року по 11.11.2015 року на загальну суму 3000,00 грн., з 23.03.2014 року по 11.11.2015 року на загальну суму 3000,00 грн., з 23.04.2014 року по 11.11.2015 року на загальну суму 3000,00 грн., з 23.05.2014 року по 11.11.2015 року на загальну суму 3000,00 грн., з 23.06.2014 року по 11.11.2015 року на загальну суму 3000,00 грн. та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає матеріалам справи та нормам чинного законодавства. Відтак за порушення строків оплати наданих послуг згідно договору з відповідача підлягає до стягнення 942,16 грн. 3 % річних.

Враховуючи викладене, враховуючи виконання належним чином зобов'язань позивачем та неналежне виконання відповідачем умов договору, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підставні і підлягають до задоволення частково в розмірі 14942,16 грн. з них: 14000,00 грн. основної заборгованості та 942,16 грн. 3 % річних.

Щодо клопотання позивача про відшкодування витрат на послуги адвоката, слід зазначити наступне.

Відповідно до приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат, не повязаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У звязку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Із наявного в матеріалах справи договору про надання правової допомоги вбачається, що вартість наданих послуг становить 2000,00 грн. /а.с. 89-91/. Крім того, в матеріалах справи наявна квитанція до прибуткового касового ордеру від 07.09.2015 року на суму 2000,00 грн. /а.с. 92/.

Однак, в даному випадку, представником позивача не доведено розумності витрат, які він просить відшкодувати за рахунок відповідача.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що розмір понесених витрат на адвоката по даній справі є неспіврозмірним з обсягом отриманих юридичних послуг, тому правомірними до стягнення є витрат на послуги адвоката в розмірі 1000,00 грн.

Апеляційна інстанція не приймає до уваги долучені до апеляційної скарги акти прийняття-здачі виконаних робіт (послуг) /а.с. 134-145/ з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно частини 3 статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17 травня 2011 року "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. Додаткові докази, подані стороною в обґрунтування її відзиву на апеляційну скаргу, приймаються і розглядаються апеляційним судом без обмежень, встановлених статтею 101 ГПК. Без обмежень також приймаються додаткові докази, витребувані апеляційною інстанцією відповідно до вимог статті 38 ГПК.

Торчинське споживче товариство Луцької райспоживспілки у суді апеляційної інстанції не обґрунтувало неможливість подання суду першої інстанції доказів доданих до апеляційної скарги.

Посилання апелянта на наявний в матеріалах акт звірки розрахунків від 11 листопада 2015 року, як на доказ наявності заборгованості є безпідставним, оскільки він не є документом, який підтверджує факт здійснення господарської операції, тобто первинним документом бухгалтерського обліку у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Зазначений вище акт звірки лише підтверджує стан розрахунків між сторонами.

Інші доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду.

Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 23.12.15 р. у справі №903/1156/15 залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 споживчого товариства Луцької райспоживспілки - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 903/1156/15 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Сініцина Л.М.