Постанова № 55981935, 17.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2016 р. Справа№ 910/8162/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

секретар судового засідання: Прищепа А.О.,

за участю представників сторін:

від позивача - Ненюк А.О. (адвокат, договір №2/2015 від 05.02.2015 року);

від відповідача - не з'явились;

вільні слухачі: Полякова М.А., Живиця О.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Медіа"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року

у справі №910/8162/15-г (суддя Т.М. Ващенко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Медіа", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІЛ ПРІНТ", м. Київ

про стягнення вартості поставленого товару неналежної якості, штрафу та збитків, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Медіа" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІЛ ПРІНТ" про стягнення вартості поставленого товару неналежної якості, штрафу та збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 року у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю складу правопорушення, яке є підставою для відповідальності ТОВ «Філ Прінт» за завдані збитки. Також, за недоведеності, судом першої інстанції відмовлено у решті позовних вимог.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Медіа" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року по справі №910/8162/15-г та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року у справі №910/8162/15-г до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 17.02.2016 року.

В судове засідання, призначене на 17.02.2016 року, з'явився представник позивача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги у повному обсязі. Не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги у відсутності представника відповідача.

Представник відповідача у судове засідання 17.02.2016 року не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомив.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 16.12.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Медіа" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІЛ ПРІНТ", у спрощений спосіб було укладено договір поставки банерної сітки з сюжетом "БЕКО", розміром 47Х17,7 м, загальною вартістю 45 755,00 грн. (далі за текстом - Договір).

У період 15-16 грудня 2014 року між позивачем та відповідачем, шляхом обміну електронними листами було досягнуто згоди щодо істотних умов Договору, зокрема: було погоджено предмет Договору - поставка банерної сітки з сюжетом "БЕКО", розміром 47X17,7 м (далі - Товар), схему та зразок (макет) зображення на Товарі та його ціну.

На виконання умов Договору, 15.12.2014 року відповідачем було надіслано позивачу рахунок-фактуру №СФ-0001605 на оплату за банерну сітку (т. 1, а.с. 19).

У відповідності до платіжного доручення №541 від 15.12.2014 року (т. 1, а.с. 20) позивачем на виконання умов Договору було сплачено відповідачу 45 755,00 грн. за виготовлення Товару.

18.12.2014 року відповідачу передано виготовлену на замовлення позивача, банерну сітку в кількості 1 шт. загальною вартістю 45 755,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000912 від 18.12.2014 року (т. 1, а.с. 21).

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з тим, що якість Товару, поставленого відповідачем відповідно до рахунку-фактури №СФ-0001605 від 15.12.2014 року та видаткової накладної №РН-0000912 від 18.12.2014 року, не відповідає умовам, узгодженим сторонами, при укладенні Договору, зокрема, узгодженому зразку (макету), на підставі чого просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІЛ ПРІНТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Медіа" вартість поставленого товару неналежної якості у сумі 45 755,00 грн.; штраф за поставку товарів неналежної якості у сумі 9 151,00 грн.; збитки завдані поставкою неякісного товару у сумі 30 000,00 грн.;

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про укладення між сторонами господарського договору у спрощеній формі, який за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч. 1 ст. 268 Господарського кодексу України, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 Господарського кодексу України, у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

З матеріалів справи вбачається, що для встановлення об'єктивних обставин справи стосовно якості товару, який було виготовлено відповідачем, було призначено ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2015 року у справі №910/8162/15-г судову експертизу, проведення якої доручено Незалежному інституту судових експертиз.

У відповідності до висновку №8316 від 23.10.2015 року (т.2, а.с. 34-38), виконаного експертом Чередніченком П.В. Незалежного інституту судових експертиз за результатами судової товарознавчої експертизи, було підтверджено недоліки в якості товару, визначені у висновку експерта КНСЕУ № 1111 від 18.02.2015 року та відображені в акті від 30.01.2015 року про приховані недоліки продукції (товару). При цьому, у висновку №8316 зазначено, що недоліки банерної сітки з сюжетом "БЕКО" (тобто невідповідності узгодженому макету, що наведені позивачем в позові) могли виникнути тільки в процесі виробництва - друку та складання (спайці) ТОВ "ФІЛ ПРІНТ" її окремих частин в одну цілу (цільну) банерну сітку розміром 47Х17,7 м.

Крім того, враховуючи великий розмір вказаної банерної сітки, та з огляду на те, що загальний рекламно-інформаційний характер зображення на банері сприймається споживачами з великої відстані, недоліки виготовлення банерної сітки ТОВ "ФІЛ ПРІНТ" не є настільки істотними, що роблять неможливим та недопустимим використання вказаного товару відповідно до його цільового призначення. Про зазначене свідчить і те, що позивач використовував банерну сітку з сюжетом "БЕКО", виготовлену ТОВ "ФІЛ ПРІНТ" за призначенням з 18.12.2014 року до 07.09.2015 року, тобто більше, ніж вісім місяців, за адресою: м. Київ, проспект Московський, 21.

Відповідно до ст. 673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

Як правомірно встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, товар придбаний позивачем має недоліки, але не настільки істотні, що роблять неможливим та недопустимим використання вказаного товару відповідно до його цільового призначення. .

Згідно з ч. 1 ст. 678 Цивільного кодексу України, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Із наданих позивачем матеріалів справи, а саме претензій (т.1, а.с. 25-27) вбачається, що позивачем вимог, передбачених ч. 1 ст. 678 Цивільного кодексу України відповідачеві не ставилось, натомість позивач вимагав відшкодувати вартість монтажних робіт та повернути вартість товару в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач використовував банерну сітку з сюжетом "БЕКО", виготовлену ТОВ "ФІЛ ПРІНТ", більше восьми місяців, а отже не відмовився від товару, а використовував його в своїй господарській діяльності.

Одночасно, матеріали справи містять докази того, що керівником ТОВ "ФІЛ ПРІНТ" під час прийняття замовлення від ТОВ "Транс Медіа" та після його оброблення, було повідомлено останнього про те, що існує висока вірогідність того, що зображення можуть бути зміщені та трохи не співпадати, оскільки формат банеру великий, а особливості його виробництва такі, що його частини необхідно спаювати. На вказане представником позивача було зазначено, що банер буде використовуватись на вертикальній стіні будівлі і з великої відстані для людського ока, для звичайної людини не буде видно такі несуттєві недоліки (т.1, а.с. 100-102).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення вартості поставленого товару неналежної якості у сумі 45 755,00 грн., оскільки не встановлено істотного порушення відповідачем вимог щодо якості товару, а нормами чинного законодавства не передбачається повернення в повному обсязі вартості товару неналежної якості, який не був повернутий постачальнику (продавцю).

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу за поставку товарів неналежної якості у сумі 9 151,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Позивач просить стягнути штраф у розмірі 9 151,00 грн. на підставі ч. 7 ст. 269 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 7 ст. 269 Господарського кодексу України у разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому статтею 231 цього Кодексу, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Однак, позивач помилково застосував ст. 231 Господарського кодексу України.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (Постанова, Верховний Суд, від 06.12.2010, № 3-4гс10, Верховний Суд України).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на відсутність між сторонами письмової домовленості щодо стягнення штрафу, місцевий суд обґрунтовано зазначив, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення штрафу за поставку товарів неналежної якості у сумі 9 151,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІЛ ПРІНТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Медіа" збитків, завданих поставкою неякісного товару у сумі 30 000,00 грн., які складаються з витрат позивача на оплату послуг підрядника ТОВ "Група компаній "Центр" у розмірі 25 000,00 грн. та витрат на проведення товарознавчої експертизи в сумі 5 000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань - причиною. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Місцевим судом встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що позивач використовував у своїй господарській діяльності банерну сітку з сюжетом "БЕКО" більше восьми місяців.

Наведене дає підстави стверджувати, що використання банеру здійснювалося за призначенням, завдяки отриманому товару від відповідача позивач отримував вигоду, дохід з відповідним економічним результатом.

Крім того, виконані Товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Центр" жодним чином не пов'язані та не стосуються питання завдання збитків позивачу, оскільки вартість виконаних робіт для позивача вказаним суб'єктом господарювання стосується виключно виконання робіт, пов'язаних з монтажем, а ніяк не якості виконаних робіт ТОВ "ФІЛ ПРІНТ". При цьому, позивачем не надано жодного доказу у підтвердження усунення недоліків у якості товару Підрядником. Натомість, Підрядник виконав монтаж банерної сітки, яка використовувалась позивачем у його господарській діяльності.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними доказами склад правопорушення, яке є підставою для відповідальності ТОВ "ФІЛ ПРІНТ" за завдані збитки.

Таким чином, правові підстави для задоволення вимог позивача про стягнення збитків завданих поставкою неякісного товару у сумі 30 000,00 грн., які складаються з витрат позивача на оплату послуг підрядника ТОВ "Група компаній "Центр" у розмірі 25 000,00 грн. та витрат на проведення товарознавчої експертизи в сумі 5 000,00 грн., відсутні.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інші доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року у справі №910/8162/15-г.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року у справі №910/8162/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року у справі №910/8162/15-г залишити без змін.

3. Справу №910/8162/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз