Рішення № 55981921, 18.02.2016, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"18" лютого 2016 року Справа № 927/1537/15

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Цимбал-Нарожної М.П., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Вічіукртранс

03058, вул. Гарматна, 39-Б, м. Київ;

до відповідача: Приватного підприємства Гепард ХХІ

14008, АДРЕСА_1;

предмет спору: стягнення 9358,00 грн.;

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 04.01.2016) - представник;

від відповідача: ОСОБА_2 -директор; ОСОБА_3-адвокат;

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Вічіукртранс звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Приватного підприємства Гепард ХХІ про стягнення заборгованості в сумі 9358,00 грн. за надані послуги по перевезенню вантажу згідно до заявки на перевезення вантажу від 20.07.2015 та вантажної накладної CMR А № 362346.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 24.12.2015 порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 26.01.2016, після чого розгляд справи відкладався до 04.02.2016 та 18.02.2016.

Позивачем надано суду письмові пояснення на вимогу суду, які залучені судом до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні надав суду усні пояснення та зазначив, що не заперечує проти факту надання йому транспортних послуг та не оспорює суму нарахованих послуг. Представник відповідача зазначає, що міжнародне перевезення, що здійснював позивач, починається з Чернігова, а не з Київської області (с.Калинівка), як зазначено в позовній заяві, а тому позивачем не вірно складено бухгалтерські документи, що ускладнюють відповідачу сплату ПДВ.

Суд перейшов до розгляду спору по суті в судовому засіданні 18.02.2016.

12.02.2016 від позивача надійшли заперечення на пояснення відповідача, в яких він зазначає наступне:

- Враховуючи положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу від 19.05.1956., початком перевезення є місце прийняття вантажу для перевезення та його завершення - це місце, передбачене для доставки; перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є міжнародним перевізним документом, що відображає шлях прямування вантажу.

- Згідно з листом ДПС України № 12804/7/15-3417-05 від 05.05.2012 зазначено, що нульова ставка ПДВ, визначена пунктом 195.1.3 ст. 195 Податкового кодексу України застосовується до операцій з постачання послуг з міжнародним перевезенням вантажів по всьому маршруту перевезення вантажів в цілому, без поділу його на відрізки в межах митної території України та поза межами митної території України, за умови, що таке перевезення здійснюється в межах одного договору.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

20.07.2015 між ТОВ Вічіукртранс (далі - перевізник, позивач) та Приватним підприємством Гепард XXI (далі - замовник, відповідач) було укладено договір-заявку на міжнародне перевезення вантажу (далі - договір) (а.с.11), відповідно до умов якого перевізник зобов'язався здійснити для замовника перевезення помідорів в обсязі 20,00тон з с.Калинівка, Броварский р-н, Київскої області (Україна) до м. Мінськ; дата завантаження 20.07.2015, приблизна дата розвантаження 22.07.2015.

Так, до спірних правовідносин застосовуються положення Законів України Про транспортно-експедиторську діяльність, Про транспорт, «Про автомобільний транспорт», Статуту автомобільного транспорту України та інших нормативних актів, що регулюють питання виконання перевезень вантажів.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт», міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Правовідносини, які випливають з Договору міжнародного перевезення вантажу, врегульовані, зокрема, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу від 19.05.1956 зі змінами та доповненнями від 05.07.1978, до якої 10.08.1983 приєднався СРСР (далі-Конвенція), а в подальшому був прийнятий Закон України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу від 01.08.2006.

Конвенція має так званий відкритий характер. Для застосування її положень достатньо, щоб одне з двох місць - призначення вантажу до перевезення або призначення для його здачі - розташовувались у двох різних країнах, з котрих хоча б одна була учасницею Конвенції.

Таким чином, Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу від 19.05.1956 є обовязковою для застосування її Україною під час перевезення вантажу в сфері міжнародного автомобільного перевезення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України від 29.06.2004 чинні міжнародні договори України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

З врахуванням ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 4 Господарського процесуального кодексу України положення зазначеної Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Згідно п. 5 ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу від 19.05.1956 Договірні Сторони погодилися не змінювати будь-які з положень цієї Конвенції шляхом спеціальних угод між двома чи декількома Договірними Сторонами, за винятком скасування її застосування до їхніх прикордонних перевезень або дозволу використовувати вантажні накладні, що встановлюють право власності на вантаж при перевезеннях, які виконуються цілком в межах їхніх територій.

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. п. 11, 12 ст.9 Закону України Про транспортно - експедиторську діяльність, перевезення вантажів супроводжується товарно - транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути, зокрема, міжнародна автомобільна накладна (CMR); факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Отже, при перевезенні вантажу від пункту його відправлення (завантаження) до пунтку його призначення (відвантаження) складається єдиний транспортний документ.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Конвенції, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Виходячи з викладеного та враховуючи характер міжнародних перевезень, вантажна митна накладна (CMR) є належним доказом укладення договору перевезення.

В матеріалах справи наявна належним чином завірена копія міжнародної товаро-транспортної накладної (CMR) А №362346.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Так, на виконання своїх зобов'язань перед відповідачем, позивачем були надані послуги з перевезення вантажу за маршрутом с.Калинівка, Броварский р-н, Київської області (Україна) до м. Мінськ (Республіка Білорусь) у визначений сторонами у договорі-заявці від 20.07.2015 час, що підтверджується відмітками в розділі 22 та 24 міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) А № 362346 (а.с.8).

Отже, з системного аналізу всіх матеріалів справи у сукупності, суд приходить до висновку, що факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу в період з 20.07.2015 по 21.07.2015 відповідачу підтверджується матеріалами справи.

Крім того, представник відповідача не заперечив проти отриманих від позивача послуг та їх вартості.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобовязання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

У договорі-заявці від 20.07.2015 позивач та відповідач дійшли згоди, що вартість послуг з перевезення (сума фрахта) складає 425 доларів США по курсу НБУ станом на час розгрузки авто, оплата у гривнях по безрахунковому рахунку після отримання оригіналів документів, (оригінал СМР, акт, рахунок) на протязі 5-7 банківських днів.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем було складено акт надання послуг №1101 від 22.07.2015 на суму 9358,00грн. та рахунок на оплату №1101 від 22.07.2015 на суму 9538,00грн. (розмір ПДВ складає 0грн.).

Відповідно до поштової квитанції №1737 від 01.12.2015 та опису поштового вкладення до листа, позивачем направлено рекомендованим листом на юридичну адресу відповідача акт про надання послуг, рахунок на оплату та копію СМР №362346 від 21.07.2015, який було вручено представнику відповідача 09.12.2015, про що свідчить поштове повідомлення про вручення №1400800347361 від 01.12.2015.

Крім того, акт про надання послуг, рахунок на оплату позивач направляв відповідачу на іншу адресу, що підтверджується поштовою квитанцією №9049 від 30.09.2015 та описом вкладення до рекомендованого листа від 30.09.2015.

Факт отримання зазначених актів та інших оригіналів документів не заперечується відповідачем.

Відповіді на свій лист позивач від відповідача не отримав.

В порушення вказаних положень чинного законодавства, а також обумовленого у договорі-заявці терміну, відповідачем не були оплачені отримані від позивача послуги з перевезення вантажу.

Враховуючи визначений сторонами у договорі-заявці від 20.07.2015 порядок та строк оплати наданих послуг, приймаючи до уваги встановлений судом факт надання обумовлених в договорі-заявці послуг, господарський суд встановив, що строк оплати вказаних послуг настав 17.12.2015.

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповдно до ч.5 ст. 315 ГК України, для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Позивач просить стягнути з відповідача 9358,00грн., що є еквівалентом 425 доларів США за курсом гривні до долару США станом на 22.07.2015.

Відповідач в своїх поясненнях погоджується з визначеним позивачем розміром вартості наданих та отриманих послуг.

Обовязок щодо оплати наданих послуг за Договором відповідачем не виконаний, що є порушенням ст. 525 ЦК України і ст.193 ГК України.

Отже відповідач свої зобовязання по оплаті наданих послуг не виконав, станом на час подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становила 9358,00грн..

Враховуючи вище наведене, суд вважає, що факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 9358,00грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належним чином не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 9358,00грн. основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно наданих відповідачем заперечень щодо неправильного складання позивачем актів наданих послуг, а саме щодо відмови позивача розділити маршрут міжнародного перевезення на відрізки в межах митної території України з зазначенням ставки ПДВ 20% , суд зазначає, що вказана обставина не може вплинути на обовязок відповідача оплатити отримані послуги відповідно до норм ст.909, ст.916 ЦК України.

Додатково суд зазначає, що у своєму листі Міністерство Інфрастуктури України за Nv0042863-12 від 19.09.2011 вказує на те, що статтею 1 Конвенції визначено, що ця Конвенція "застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін". Тобто Конвенція вказує на початок перевезення - місце прийняття вантажу для перевезення та його завершення - місце, передбачене для доставки. Згідно зі статтею 4 Конвенції "договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної", яка і є міжнародним перевізним документом, що відображає шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Частинами 4-6 листа Державної податкової служби України №322-2012-р від 05.05.2012 встановлено наступне:

Згідно зі статтею 4 Конвенції "договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної", яка і є міжнародним перевізним документом, що відображає шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Ні Законом "Про автомобільний транспорт", ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено оформлення міжнародного перевезення різними документами залежно від відрізка маршруту.

Отже, нульова ставка ПДВ, визначена підпунктом 195.1.3 пункту 195.1. статті 195 Податкового Кодексу України, застосовується до операцій з постачання послуг з міжнародного перевезення вантажів по всьому маршруту перевезення вантажів в цілому, без поділу його на відрізки в межах митної території України та поза межами митної території України, за умови, що таке перевезення здійснюється в межах одного договору.

В свою чергу, судом встановлено, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого (в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України) доказу того, що у відповідача виникло право щодо несплати отриманих послуг по перевезенню вантажу.

Інші доводи відповідача були оцінені судом, як такі, що не спростовують викладені вище обставини справи.

Враховуючи вище вказане, суд не приймає до уваги заперечення відповідача.

Частиною 6 ст. 84 ГПК України передбачено, що в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Відповідно ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, повязані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно статті 49 ГПК України та Закону України „Про судовий збір від 08.07.2011 року № 3674-VI, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1218,00грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, ст.82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного підприємства Гепард XXI (14008, АДРЕСА_2, р/р 2600633314016 в ПАТ Диамантбанк, МФО 320854, код ЄДРПОУ 34453225) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вічіукртранс (03058, вул. Гартмана, 39-В, м.Київ, р/р 26000001303496 в АТ ОТП БАНК м.Києва, МФО 300528, код ЄДРПОУ 33051591) 9358,00грн. основного боргу, а також 1218,00грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя М.П. Цимбал-Нарожна

Повний текст рішення підписано 22 лютого 2016 року.

Суддя М.П. Цимбал-Нарожна