Рішення № 55981862, 16.02.2016, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Іменем України

РІШЕННЯ

16 лютого 2016 року справа № 927/1460/15

За позовом: Приватного акціонерного товариства „Креатин,

пр. Промисловий, 19, м. Кіровоград, 25014,

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Прилуцька,

вул. Довженка, 19, м. Ічня, Чернігівська область, 16703

про визнання припиненими зобовязань.

Суддя Блохіна Ж.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №29Д-10 від 01.10.2015,

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 15 від 01.08.2015.

В судовому засіданні 16.02.2016 проголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

Приватним акціонерним товариством „Креатив подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Прилуцька про визнання припиненими всіх зобовязань Приватного акціонерного товариство „Креатив перед Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Прилуцька за договором поставки № С14-00839 від 03.11.2014.

Як вбачається з позовної заяви, письмових пояснень по справі, надісланих позивачем, та пояснень представника позивача, наданих у судових засіданнях, позовні вимоги обґрунтовані наступним. Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.11.2015 у справі №910/25122/15, яке набрало законної сили, розірвано договір поставки № С14-00839 від 03.11.2014 на підставі ст.ст. 611,612,651 Цивільного кодексу України, оскільки суд встановив невиконання відповідачем умов договору щодо поставки товару в повному обсязі у встановлений строк, що є істотним порушенням прийнятих ним на себе зобовязань. 24.11.2015 Господарським судом Кіровоградської області винесено рішення по справі №912/2965/15 про стягнення з Приватного акціонерного товариства „Креатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Прилуцька 5 338 292,00 грн. відшкодування вартості поставленого товару у звязку з невиконанням умов, передбачених договорами поставки, серед яких і договір № С14-00839 від 03.11.2014. Позивач вважає за необхідне, посилаючись на ст.ст. 16, 653 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, захистити свої права шляхом визнання припиненими всіх його зобовязань, зокрема і зобовязань в частині необхідності здійснення остаточної оплати за поставлений йому відповідачем товар по другому етапу переоцінка товару, які є триваючими в часі на момент розгляду даної справи та які були предметом розгляду Господарським судом Кіровоградської області у справі №912/2965/15.

Відповідач у поданих письмових поясненнях та його представник у судових засіданнях проти позовних вимог заперечує, посилаючись на їх безпідставність, оскільки відповідач повністю виконав свої зобовязання за договором поставки. Відповідач зазначає, що з моменту вступу в законну силу рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 по справі №910/25122/15 про розірвання договору поставки, припинилися на майбутнє зобовязання між сторонами, що випливали з договору.

В судовому засіданні представник позивача подав клопотання про призначення колегіального розгляду справи, мотивуючи його тим, що дана справа є складною, оскільки крім вирішення питань про застосування норм матеріального права, є необхідність врахування рішень інших судів, які (рішення) впливають на вирішення даного спору.

Представник відповідача заперечує проти даного клопотання, вважаючи його необґрунтованим і спрямованим на затягування судового розгляду.

Згідно частини 1 та 5 ст.4-6 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. Суддя чи склад колегії суддів для розгляду конкретної справи визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 2-1 цього Кодексу.

У відповідності до частини 3 ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України, визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який враховує кількість справ, що перебувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.

Позовна заява по справі №927/1460/15 надійшла та була зареєстровано Господарським судом Чернігівської області 30.11.2015. Відповідно до Закону України „Про судоустрій і статус суддів, ст.2-1 Господарського процесуального кодексу України та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, яке затверджено рішенням ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 зі змінами і доповненнями, 30.11.2015 року було здійснено автоматизований розподіл даної справи між суддями, за результатами якого для розгляду справи визначено суддю Блохіну Ж.В., якою було розпочато одноособово розгляд даної справи. Ніяких заяв та клопотань про відвід складу суду та колегіальний розгляд справи ні до початку вирішення спору, ні до останнього строку розгляду спору 16.02.2016, продовженого на підставі ч.3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, від сторін не надходило. А тому, враховуючи принцип неперервності судового розгляду справи, завдяки якому забезпечується цілісність сприйняття судом обставин справи, формування суддівського переконання, справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи складом суду, повинна бути розглянута само цим суддею чи складом суду.

За таких обставин клопотання позивача про колегіальний розгляд справи слід відхилити.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В :

03.12.2014 між Приватним акціонерним товариством „Креатив (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Прилуцька (продавець, відповідач) укладено договір поставки № С14-00839 (далі - договір), за умовами якого відповідач зобовязався поставити і передати у власність позивача, а позивач зобовязався прийняти і оплатити насіння соняшника урожаю 2014 року в порядку і на умовах визначених в договорі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 по справі № 910/25122/15, яке набрало законної сили 17.11.2015, розірвано договір поставки № С14-00389 від 03.12.2014, укладений між Приватним акціонерним товариством „Креатив та Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Прилуцька, в звязку з порушенням відповідачем договірних зобовязань поставки товару.

Господарським судом міста Києва було встановлено, що 03.11.2014 між ПрАТ „Креатив (покупець) та ТОВ „Агрофірма „Прилуцька (продавець) укладено договір поставки №С14-00839, за умовами якого (п. 1.1) продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити насіння соняшника урожаю 2014 року на умовах даного договору. Суд також встановив, що відповідачем поставлено позивачу насіння соняшника у кількості 547,740 тон, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 19 від 10.11.2014, № 20 від 12.11.2014, № 21 від 13.11.2014, №22 від 15.11.2014, №23 від 17.11.2014, №24 від 19.11.2014, №25 від 25.11.2014, №24 від 20.11.2014. Позивачем зобов'язання щодо попередньої оплати насіння соняшника в кількості 690 тон на суму 1380000 грн. виконано в повному обсязі, про що свідчить платіжне доручення №8461 від 06.11.2014. Суд у справі № 910/25122/15 встановив, що відповідачем у встановлений договором строк не виконано зобов'язань за договором поставки у повному обсязі, зокрема недопоставлено позивачу насіння соняшника у кількості 142,26 тон.

З судового рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/25122/15 вбачається, що ПрАТ „Креатив звернулось до суду з позовом до ТОВ „Агрофірма „Прилуцька про розірвання договору поставки №С14-00839 від 03.11.2014, укладеного між сторонами, і суд дійшов до висновку, що невиконання відповідачем умов договору щодо поставки товару в повному обсязі у встановлений строк, є істотним порушенням прийнятих на себе зобов'язань, і є підставою для задоволення позовних вимог про розірвання договору поставки № С14-00839 від 03.11.2014. Але в резолютивній частині рішення від 03.11.2015 суд зазначив про розірвання договору поставки № С14-00389 від 03.12.2014, а не № С14-00839 від 03.12.2014, який був предметом розгляду.

Суд виходить з того, що, можливо, мала місце описка в номері договору, який було розірвано рішенням суду, і на час вирішення даного спору описка не виправлена у порядку, передбаченому ст. 89 Господарського процесуального кодексу України, хоча позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з відповідною заявою.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Таким чином рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 у справі №910/25122/15 має преюдиціальне значення при розгляді судом даної справи.

Посилаючись на розірвання договору в судовому порядку в звязку з порушенням відповідачем обсягу і строку поставки товару, позивач просить визнати припиненими всі його зобовязання перед відповідачем.

З письмових пояснень, наданих позивачем 21.01.2016, вбачається що під всіма зобовязаннями, які позивач просить визнати припиненими, маються на увазі зобовязання, які стосуються порядку розрахунків, передбачених пунктами 4.2, 4.3 договору.

У пункті 4.2 договору передбачено, що для оприбуткування покупцем поставленого товару, продавець надає покупцю видаткові накладні на кількість фактично поставленого товару по ціні 2 000,00 (дві тисячі гривень 00 копійок), в т. ч., ПДВ, виписані датою фактичної поставки. Вказана ціна для оприбуткування товару є первісною. Подальше визначення ціни здійснюється сторонами в порядку, встановленому п. 4.3-4.3.1 договору.

Згідно з п.4.3 договору ціна товару, з якісними показниками передбаченими в п. 2.1 договору, встановлюється сторонами шляхом укладання додаткової угоди та визначається як середня ринкова закупівельна ціна насіння соняшнику на аналогічних умовах поставки на дату підписання додаткової угоди визначення ціни, але не пізніше 15 лютого 2015 року, зменшена на 16% річних, нарахованих на суму здійсненої оплати (відповідно до п. 5.1 договору) з дати перерахування коштів до дати переоцінки, за кожну фактично поставлену тонну партії товару, що переоцінюється. Визначена таким чином ціна товару може як перевищувати первісну ціну для оприбуткування вказану в п. 4.2 договору поставки, так і бути меншою.

Відповідно до п. 5.2 договору остаточний розрахунок (доплата покупцем або повернення коштів Продавцем) здійснюється після фактичного отримання товару згідно з умовами договорів поставки та проведення досліджень поставленого товару на відповідність його якості вимогам п. 2.1 договору, протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами додаткової угоди (п. 4.3) та акту визначення кінцевої ціни (п. 4.7), виходячи з остаточної ціни на товар відповідно до п. 4.6 договору. Також, сторони передбачили, що розрахунки можуть здійснюватися між продавцем і покупцем у будь-якій формі, що не заборонена чинним законодавством України.

Як зазначає позивач, „даним позовом фактично намагається захистити себе від протиправних дій Відповідача, що узгоджується із способом захисту передбаченими ст. 16 ЦК України та ст. 22 ГК України.

Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 по справі №910/25122/15, на виконання договору поставки, укладеного 03.11.2014 між Приватним акціонерним товариством „Креатив (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Прилуцька (продавець, відповідач), відповідачем було поставлено насіння соняшника у кількості 547,740 тон; позивачем свої зобов'язання щодо попередньої оплати насіння соняшника в кількості 690 тон на суму 1380000 грн. виконано в повному обсязі.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено загальні умови виконання зобовязання, а саме: зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 598 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, а у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, навіть незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

В звязку з порушенням виконання договірного зобовязання з поставки товару позивач скористався своїм правом звернення до суду з вимогою про розірвання договору, передбаченим ст. 611 Цивільного кодексу України, згідно якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

У частинах 2 5 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено наступне. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-939цс15, „Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобовязання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобовязанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобовязань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобовязань і після розірвання договору, з огляду на характер цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.

Отже, виходячи з вищевказаних норм, з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 по справі № 910/25122/15 про розірвання договору поставки № С14-00389 від 03.12.2014, а саме з 17.11.2015, припинилися в силу закону на майбутнє зобов'язання сторін за цим договором.

Проте з розірванням договору не припинилися, а залишилися в дії і можуть бути застосовані умови договору, які регулюють певні права і обовязки сторін, що виникли до розірвання договору, зокрема у випадку порушення стороною зобовязань.

Звертаючись з позовом про визнання припиненими всіх зобовязань за договором, позивач фактично без належних правових підстав, всупереч законодавству предявив позовні вимоги про зміну умов договору, зокрема стосовно ціни товару та порядку розрахунків за вже поставлений відповідачем товар, що є неприйнятним, оскільки договір є розірваним

Ні Цивільний кодекс України, а ні Господарський кодекс України, на які посилається позивач, не передбачають такого способу захисту прав як звільнення від виконання зобовязань по оплаті виконаного іншою стороною зобовязання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, як необґрунтовані та безпідставні.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 22.02.2016.

Суддя Ж.В.Блохіна