Рішення № 55981479, 16.02.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2016р. Справа № 914/4348/15

За позовом:Приватного акціонерного товариства «Київстар», м. Київ;до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Менс» ЛТД, м. Львів;за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Загорського Мирослава Сергійовича, м. Тернопіль;про:стягнення 9144947,78 грн. збитків, 7854185,24 грн. неустойки Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Цяпка О.І.Представники сторін: від позивача: Гладьо Ю.О. - представник (довіреність №786 від 17.11.2015р.), Тарасюк О.В. - представник (довіреність №18 від 12.01.2016р.);від відповідача: Суходольська Н.Є. - представник (довіреність №01 від 05.01.2016р.);від третьої особи:Орищин О.А. - адвокат (ордер № ЛВ 063220 від 21.01.2016р.).

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. На підставі клопотання позивача здійснювалася технічна фіксація судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

СУТЬ СПОРУ:

18.12.2015р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Приватного акціонерного товариства «Київстар» (на далі - Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Менс» ЛТД (надалі - Відповідач) про стягнення 9144947,78 грн. збитків, 7854185,24 грн. неустойки.

Ухвалою суду від 21.12.2015р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 11.01.2016р.

Ухвалою суду від 11.01.2016р. залучено до участі у справі Загорського Мирослава Сергійовича в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а сам розгляд справи відкладено на 21.01.2016р.

В судовому засіданні 21.01.2016р. відмовлено в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, про що винесено відповідну ухвалу та оголошено перерву до 29.01.2016р. В подальшому в судовому засіданні оголошувалася перерва до 16.02.2016р.

Представники позивача в судове засідання з'явилися, позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити повністю.

В засіданні зазначили, що 23.12.2008р. між позивачем та відповідачем укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов котрого позивач придбав у відповідача триповерхову будівлю комбінату побутового обслуговування літ. А, що розташована за адресою: м. Тернопіль, вул. Пушкіна, буд.4а, загальною площею 1090,7 кв.м. Вказане майно було придбане відповідачем у ФОП Загорського М.С. згідно Договору купівлі-продажу від 29.10.2008р. Останній, в свою чергу, придбав вказане майно у Концерну «Військторгсервіс» згідно договору купівлі-продажу від 03.09.2008р.

Як зазначили представники, 31.03.2015р. Львівським апеляційним господарським судом винесено постанову у справі №921/368/13-г/18 за позовом Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, поданим в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Концерну «Військторгсервіс», ФОП Загорського М.С., ПрАТ «Київстар» за участі третіх осіб - Фонду Державного майна України, РУ ФДМ по Тернопільській області, ТОВ «Менс ЛТД» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2008р., укладеного Концерном «Військторгсервіс» ТА ФОП Загорським М.С. та витребування у ПрАТ «Київстар» майна - нежитлової будівлі, що знаходиться на вул. Пушкіна, 4А в м. Тернополі. Згідно вказаної постанови, Львівським апеляційним господарським судом спір було задоволено частково, а саме: витребувано у позивача приміщення побутового обслуговування загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться на вул. Пушкіна, 4А в м. Тернополі, а у визнанні недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який було укладено 03.09.3008р. відмовлено у зв'язку з неукладеністю такого договору. Вказане рішення суду набрало законної сили.

Відтак, як зазначають представники позивача, у позивача було вилучено третьою особою майно, з підстав, які існували до моменту його продажу відповідачем (що було встановлено у справі №921/368/13-г/18), і про вказані підстави не було відомо позивачу станом на момент придбання цього майна. А тому, на думку представників позивача, в наявності є всі підстави передбачені ст. 661 ЦК України для відшкодування відповідачем понесених позивачем збитків у зв'язку із вилученням речі. До складу збитків позивач відносить, як кошти, які ним були сплачені відповідачу за придбання майна, так і витрати пов'язані із придбанням цього майна та витрати пов'язані з утриманням цього майна, а всього на суму 9144947,78 грн.

Крім цього, як зазначає позивач, відповідно до п.4.2.2 Договору відповідач гарантував, що на момент укладення Договору купівлі-продажу нерухомого майна Майно може бути вільно передане у власність Покупцю за цим Договором з усіма правами, Майно не передане в іпотеку, в спорі не перебуває, як вклад до статутного фонду юридичних осіб не передане, не знаходиться в податковій заставі, не відчужене іншим особам, щодо нього не укладено попередніх договорів з третіми особами та/або протоколів про наміри з іншими особами, жодних прав третіх осіб на нього не має; відсутні будь-які заборони чи інші законні обставини, що перешкоджають продавцю в укладенні і виконанні умов цього Договору. На думку представників позивача, відповідачем було порушено вказаний пункт договору, оскільки станом на момент його укладення на відчужуване майно існували права в Міністерства оброни України, як власника майна, яке вибуло з його власності поза його волею (що було встановлено у справі №921/368/13-г/18). Відтак, за порушення відповідачем даних гарантій позивач просить стягнути передбачену п.6.4 Договору неустойку у сумі вартості майна - 7854185,24 грн.

Представник відповідача в судове засідання 16.02.2016р. з'явилася, проти позовних вимог заперечила, просила відмовити в їх задоволенні повністю, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях до нього.

В засіданні зазначила про відсутність підстав для відшкодування збитків та неустойки відповідачем, оскільки набувши правомірно нерухоме майно у власність, відповідач реалізував щодо нього свої повноваження власника, а саме розпорядився вказаним майном - відчужив його позивачу. Станом на момент відчуження цього майна, жодних прав третіх осіб на це майно не існувало, і про ці права відповідачу не було відомо. Про наявність цих прав у Міністерства оборони України, а також про факт неукладеності Договору між Концерном «Військторгсервіс» та ФОП Загорським М.С. стало відомо лише 31.03.2015р., коли Львівським апеляційним господарським судом було винесено постанову у справі №921/368/13-г/18. А тому, станом на момент укладення Договору жодної вини та протиправного характеру поведінки у відповідача не було. Відтак позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. На думку представника відповідача, збитки позивачу повинні відшкодовувати особа, яка їх завдала, а саме посадові особи Концерну «Військторгсервіс», внаслідок неправильних дій котрих і вибуло нерухоме майно з власності Міністерства оборони України. Також представник позивача не погоджується із розміром заявлених до стягнення збитків.

Представник третьої особи - Загорського М.С. в судове засідання 16.02.2016р. з'явилася, проти позовних вимог заперечила, просила відмовити в їх задоволенні повністю, з підстав зазначених у письмових поясненнях.

В засіданні зазначила, що в даній справі, зі сторони ТОВ «Менс ЛТД» відсутні протиправні дії, адже він вчиняв купівлю, в подальшому і продаж нежитлового приміщення, виконавши всі вимоги встановлені законодавством України, тому його вина відсутня, оскільки він не знав та не міг знати про права третіх осіб на нежитлове приміщення, тим більше не міг передбачити, що приміщення було придбане попередніми власниками з порушенням прав третіх осіб на дане приміщення. На думку представника третьої особи, заподіяні позивачу збитки повинен відшкодувати власник та балансоутримувач майна - Міністерство оборони України та Концерн «Військторгсервіс».

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.12.2008р. між позивачем (за Договором - Покупець) та відповідачем за Договором - Продавець) укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна (надалі - Договір), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Личиною О.В. та зареєстровано в реєстрі за №10887 (Т.1 а.с. 28-30).

У відповідності до умов цього Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти у власність та оплатити вартість об'єкту нерухомого майна, яким є триповерхова будівля комбінату побутового обслуговування літ.А, розташована за адресою: Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Пушкіна, 4А, загальною площею 1090,7 кв.м. (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.1.2 Договору майно належить Продавцеві на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. 29.10.2008р., за реєстровим №8829, Витяг з державного реєстру правочинів №6692038 від 29.10.2008р., зареєстрованого ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 03.11.2008р. за реєстровим №25096514, запис №2523 в книзі №22, Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20789352 від 03.11.2008р.

За змістом п.1.3 та п.2.1 Договору згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №21236654 від 11.12.2008р., виданого ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» загальна вартість майна становить 3312375,90 грн. За взаємною згодою сторін вартість майна складає грошову суму у розмірі 7854185,24 грн., в тому числі податок на додану вартість за ставкою 20% у сумі 1309030,88 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за Актом приймання передачі нерухомого майна від 23.12.2008р. (Т.1 а.с.31) об'єкт купівлі-продажу було передано позивачу.

25.12.2008р. позивач сплатив відповідачу за придбане майно 7854185,24 грн., що підтверджується довідкою АТ «Укрсиббанк» №06-54/1/14477 від 30.11.2015р. (Т.2 а.с.82-83).

30.12.2008р. право власності позивача на триповерхову будівлю комбінату побутового обслуговування літ.А, розташована за адресою: Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Пушкіна, 4А, загальною площею 1090,7 кв.м. зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується Витягом №21459823 від 30.12.2008р. (Т.1 а.с.48).

Як встановлено судом, відповідач придбав будівлю площею 1090,7 кв.м. за адресою м. Тернопіль, вул. Пушкіна, 4А у ФОП Загорського М.С. згідно Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. 29.10.2008р., за реєстровим №8829 (Т.1 а.с.63).

З матеріалів справи (Т.1 а.с.64, Т.3 а.с.129, 130), а також п.1.3 Договору від 29.10.2008р. вбачається, що відчужуване відповідачу майно належало ФОП Загорському М.С. на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення), укладеного Концерном «Військторгсервіс» та Загорським Мирославом Сергійовичем 03.09.2008р., актом приймання-передачі, укладеного Концерном «Військторгсервіс» та Загорським Мирославом Сергійовичем від 04.09.2008р., рішення Постійно діючого третейського суду при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі «Прайс-Агро» від 19.09.2008р. по справі 10/08, Ухвали Рівненського міського суду від 08.10.2008р. у справі №6-327/2008, виконавчого листа Рівненського міського суду від 08.10.2008р. по справі №6-327/2008 та зареєстрованого ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» 17.10.2008р. в книзі: 21, номер запису: 2651, реєстраційний номер:25096514, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20620054, виданому ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» 17.10.2008р. на бланку серії ССМ№500466.

Як встановлено судом, 02.04.2013р. перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду Державного майна України по Тернопільській області, до відповідача 1 - концерну «Військторгсервіс», відповідача 2 - суб'єкта підприємницької діяльності Загорського Мирослава Сергійовича, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТОВ «Менс ЛТД» та ПрАТ «Київстар» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2008р., укладеного концерном «Військторгсервіс» та суб'єктом господарської діяльності Загорським М.С., та про витребування від приватного акціонерного товариства «Київстар» майна - нежитлової будівлі, що знаходиться на вул. Пушкіна, 4А в м. Тернополі, яке вибуло з володіння не з волі його власника.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013р. у справі №921/368/13-г/18, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014р., в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2014р. скасовано рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014р. у справі № 921/368/13-г/18, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

За результатами нового розгляду справи Господарським судом Тернопільської області прийнято рішення від 30.10.2014р. у справі №921/368/13-г/18 про відмову у задоволенні позову.

31.03.2015р. Львівським апеляційним господарським судом прийнято постанову у справі №921/368/13-г/18, якою рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.10.2014р. скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Витребувано у Приватного акціонерного товариства «Київстар» приміщення побутового обслуговування загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться на вул. Пушкіна, 4А у м. Тернополі, на користь власника - держави, шляхом повернення цього приміщення Приватним акціонерним товариством «Київстар» концерну «Військторгсервіс». В задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі продажу від 03.09.2008 відмовлено.

Як встановлено судом, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015р. у справі №921/368/13-г/18 набрала законної сили.

З вказаної постанови вбачається, що при розгляді справи №921/368/13-г/18 апеляційним судом встановлено обставини, які в силу положень ст. 35 ГПК України, мають преюдиційне значення для даної справи. Зокрема, судом встановлено, що за Договором купівлі-продажу від 03.09.2008р. було відчужене державне нерухоме майно, яке перебувало на балансі філії концерну «Військторгсервіс» - Управління торгівлі Західного оперативного командування. Відчуження майна здійснено на підставі дозволу від 18.10.2004р. №140/3/1369/17, виданого начальнику ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Свідерському Г.М. начальником Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України П.Н. Пукіром, який діяв на підставі довіреності Міністра оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071.

Дозвіл №140/3/1369/17 від 18.10.2004р. не відповідав вимогам чинного на момент відчуження майна законодавства щодо дозвільних документів, на підставі яких могло бути відчужене державне нерухоме майно, оскільки він прийнятий не у формі розпорядчого акта Міністерства оборони України, а у формі листа, адресованого Свідерському Г.М., дозвіл на відчуження майна наданий без погодження Фонду державного майна, з моменту видачі дозволу і до моменту відчуження прийшло майже 4 роки.

Таким чином, апеляційний суд прийшов до висновку, що на підставі дозволу №140/3/1369/17 від 18.10.2004р. концерн «Військторгсервіс» не вправі був 03.09.2008р. відчужувати будівлю. Дозвіл №140/3/1369/17 від 18.10.2004р. не може бути належним і допустимим доказом наявності станом на 03.09.2008р. волевиявлення власника майна (держави) в особі уповноваженого органу управління майном - Міністерства оборони України на відчуження майна, відтак майно вибуло з володіння власника (держави) не з його волі. Відтак, в частині вимоги про витребування будівлі, заявленої до ПрАТ «Київстар», яке не є стороною договору купівлі-продажу від 03.09.2008р., позов підлягає до задоволення з підстав, передбачених п.3 ч.1ст. 388 ЦК України.

З приводу позовної вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 03.09.2008р., укладеного між Концерном «Військторгсервіс» та ФОП Загорським М.С., то апеляційний суд відмовив в задоволенні вказаної вимоги, оскільки прийшов до висновку, що вказаний договір є неукладеним. Апеляційним судом встановлено, що договір купівлі-продажу від 03.09.2008р. підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, однак договір нотаріально не посвідчений і не пройшов держаної реєстрації. Після укладення 03.09.2008р. оспорюваного договору купівлі-продажу Загорський М.С. звернувся до Постійно діючого третейського суду при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі «Прайс-агро» з позовом до Концерну «Військторгсервіс» про визнання цього договору чинним та визнання за ним права власності на нежитлову будівлю комбінату побутового обслуговування загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться за адресою:м. Тернопіль, на вул. Пушкіна, 4А, який задоволений рішенням третейського суду від 19.09.2008р.

З матеріалів справи вбачається, на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду №921/368/13-г/18 від 31.03.2015р. право власності на приміщення побутового обслуговування загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться на вул. Пушкіна, 4А у м. Тернополі зареєстровано за Державою в особі Міністерства оборони України, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №46042837 від 21.10.2015р. (Т.1 а.с.61-62).

Як вбачається з позовної заяви, враховуючи факт витребування нерухомого майна, позивач звернувся із вимогою до відповідача про відшкодування йому збитків, які охоплюють собою, як вартість втраченого майна, яка була сплачена відповідачу за його придбання, так і вартість послуг з експертної оцінки цього майна, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні цього майна, витрат на послуги ріелтора, виготовлення викопіювань та містобудівних обґрунтувань, витрат пов'язаних із отриманням та орендою земельної ділянки, для обслуговування цього приміщення, витрат на консервацію приміщення і ін., а всього на загальну суму 9144947,78 грн., а також передбачену Договором неустойку за порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо попередження відповідачем про права третіх осіб на це майно у розмірі 7854185,24 грн.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до змісту статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до положень ст.ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, а також додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Згідно ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Верховним Судом України в п.2 Постанови Пленуму «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992р. роз'яснено судам, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи

З огляду на викладене суд зазначає, що для застосування таких засобів відповідальності, як стягнення збитків необхідними є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками та вини.

Разом з тим, відсутність хоча б одного із зазначених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення. При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону чи іншого нормативного акту, або виявляється у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Як вбачається з позовної заяви, предметом даного спору являється вимога позивача про сплату відповідачем неустойки за порушення договірних зобов'язань передбачених підпунктом 4.2.2 Договору від 23.12.2008р., а також вимога про стягнення з відповідача збитків передбачених статтею 661 ЦК України, які відносяться до збитків, передбачених за порушення такого договірного зобов'язання, як договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред'явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. Якщо покупець не повідомив продавця про пред'явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця. Якщо продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем (ст. 660 ЦК України).

Статтею 661 ЦК України передбачено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що за Договором купівлі-продажу від 23.12.2008р. відповідач продав позивачу триповерхову будівлю комбінату побутового обслуговування літ.А, розташована за адресою: Тернопільська область, м. Тернопіль, вул.Пушкіна, 4А, загальною площею 1090,7 кв.м. В подальшому, постановою Львівського апеляційного господарського суду №921/368/13-г/18 від 31.03.2015р. вказане нерухоме майно було вилучено у позивача на користь держави в особі Міністерства оборони України, як таке, що вибуло із власності держави поза її волею. Як встановлено судом, в справі №921/368/13-г/18 ТОВ «Менс» ЛТД було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні ПрАТ «Київстар», брало участь у справі на стороні останнього, подавало письмові пояснення, однак не відвернуло відібрання проданого товару від ПрАТ «Киїстар».

В позовній заяві та письмових поясненнях, позивач зазначає, що підставою для застосування збитків за статтею 661 ЦК України є виключно об'єктивні обставини, такі як: існування підстав для вилучення речі, що є предметом договору, до моменту укладення такого договору; вилучення в покупця предмета договору купівлі-продажу за рішенням суду; покупець не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення речі, які виникли до укладення договору. При цьому, як наголошує позивач, статтю 661 ЦК України слід розглядати в сукупності з статтею 660 ЦК України, яка знімає з продавця тягар відповідальності в разі якщо продавець не брав участі в судовому процесі та доведе, що, взявши участь, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця. Таким чином, існування обставин, визначених ч.2 ст.660, ч.1 ст.661 ЦК України є імперативною підставою для відшкодування покупцеві завданих йому внаслідок вилученого товару збитків і таке відшкодування повинно бути здійснене саме продавцем. А тому, на думку позивача, вищезазначене вказує на те, що застосування наслідків за ч.1 ст.661 ЦК України виключає застосування статті 614 ЦК України (відповідальності за наявності вини) та потреби в доведенні складу цивільного правопорушення, позаяк сам факт вилучення майна є підставою для відповідальності продавця незалежно від наявності/відсутності його вини.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Як зазначив Вищий арбітражний суд України в Роз'ясненні від 01.04.94 р. N 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Положення статті 661 ЦК України «Відповідальність продавця у разі відсудження товару у покупця» містяться в Главі 54 ЦК України «Купівля-продаж». Відтак, збитки про котрі йде мова в ст.661 ЦК України відносяться до збитків передбачених за порушення такого договірного зобов'язання, як договір купівлі-продажу (про вказане зазначається також і в листі Верховного Суду України від 01.04.2014р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося, для застосування таких засобів відповідальності, як стягнення збитків необхідними є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками та вини. При цьому, такі елементи, як протиправна поведінка, збитки і причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками є у всіх випадках обов'язковою умовою відповідальності. Вина, в свою чергу, є загальною, але не в усіх випадках обов'язковою умовою відповідальності. Договором або законом можуть бути передбачені випадки відповідальності без вини. Законодавчі норми, що передбачають відповідальність без вини, більше властиві недоговірним зобов'язанням із завдання шкоди (наприклад: ст. ст. 1173, 1174, 1176, 1187, 1209 ЦК України). В договірних зобов'язаннях необов'язковість вини може бути встановлена договором.

Як вбачається із змісту статті 661 ЦК України, положення вказаної статті не передбачають відповідальності продавця без його вини. Крім цього, вказана стаття не містить жодних інших винятків для можливості притягнення продавця до відповідальності за відсутності хоча б одного із елементів складу цивільного правопорушення. В укладеному між сторонами Договорі купівлі-продажу від 23.12.2008р. теж не передбачено можливості притягнення продавця до відповідальності за порушення договірного зобов'язання за відсутності його вини. А тому, вина боржника теж є обов'язковою умовою відповідальності за статтею 661 ЦК України. Відтак, суд критично оцінює доводи позивача, що застосування наслідків за вказаною статтею ЦК України виключає застосування статті 614 ЦК України (відповідальності за наявності вини) та потреби в доведенні складу цивільного правопорушення.

Аналіз статті 661 ЦК України свідчить про те, що обставинами, котрі слугують передумовою виникнення відповідальності у продавця є: існування підстав для вилучення речі, що є предметом договору, до моменту укладення такого договору; вилучення в покупця предмета договору купівлі-продажу за рішенням суду; покупець не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення речі, які виникли до укладення договору. При цьому, для притягнення до відповідальності продавця вирішальне значення має не факт вилучення майна у покупця (як це зазначає позивач в позовній заяві), а обставина про те, що покупець не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення речі, оскільки якщо станом на момент укладення договору покупцю були відомі вказані підстави, чи продавець повідомляв його про існування цих підстав, продавець не може бути притягнутий до відповідальності за статтею 661 ЦК України навіть у випадку вилучення речі.

Таким чином, аналіз статті 661 ЦК України дає суду підстави прийти до висновку, що для можливості притягнення продавця до відповідальності за даною статтею, його протиправна поведінка повинна полягати в порушенні обов'язку попередити покупця про права третіх осіб на річ, а також про інші обставини, які можуть породжувати права третіх осіб на річ, що є предметом договору. Даний висновок узгоджується із положеннями ст. 659 ЦК України, яка передбачає, що продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Аналізуючи положення ст.ст.659 та 661 ЦК України в їх сукупності вбачається, що право на відшкодування збитків, поряд із правом вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, є додатковим правом покупця, яке виникає в нього у випадку витребування майна.

Як вбачається з п.4.2.2 Договору відповідач гарантував, що на момент укладення Договору купівлі-продажу нерухомого майна Майно може бути вільно передане у власність Покупцю за цим Договором з усіма правами, Майно не передане в іпотеку, в спорі не перебуває, як вклад до статутного фонду юридичних осіб не передане, не знаходиться в податковій заставі, не відчужене іншим особам, щодо нього не укладено попередніх договорів з третіми особами та/або протоколів про наміри з іншими особами, жодних прав третіх осіб на нього не має; відсутні будь-які заборони чи інші законні обставини, що перешкоджають продавцю в укладенні і виконанні умов цього Договору.

В пункті 6.4 Договору сторони передбачили відповідальність відповідача за порушення Продавцем гарантій, передбачених пунктом 4.2 Договору, а саме продавець сплачує покупцю, на його вимогу, неустойку у сумі вартості майна, яка вказана у п.2.1 цього Договору.

Заперечуючи проти вимог позивача про стягнення збитків та неустойки, відповідач зазначає про відсутність порушення ним договірних зобов'язань, так як станом на момент укладення договору жодних прав на майно третіми особами не заявлялося, про існування таких прав йому не було відомо, так як відповідач, як і позивач являється добросовісним набувачем вказаного майна. Про існування прав третіх осіб на об'єкт продажу відповідачу стало відомо лише з моменту пред'явлення позову прокурором в 2013р. А тому, в діях відповідача відсутні такі елементи цивільного правопорушення як протиправність діяння та вина.

Водночас, на думку позивача, відповідач не являвся добросовісним набувачем триповерхової будівлі комбінату побутового обслуговування літ.А, розташованої за адресою: Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Пушкіна, 4А, загальною площею 1090,7 кв.м., оскільки укладаючи договір купівлі-продажу із ФОП Загорським С.М., відповідач мав усі необхідні підстави та можливості для перевірки документів, що підтверджували правову підставу набуття ФОП Загорським С.М. майна, так як в тексті договору наводяться правовстановлюючі документи, які нібито посвідчували перехід прав власності від Концерну «Військторгсервіс» до ФОП Загорського С.М. Зокрема, відповідач мав можливість ознайомитися із договором, який було укладено між ФОП Загорським С.М. та Концерном «Військторгсервіс» та міг встановити, що вказаний договір є неукладеним, оскільки такий не було нотаріально посвідчено та він не пройшов державну реєстрацію. Також, як зазначає позивач, Відповідач із ФОП Загорським С.М. спільно брав участь у публічних торгах на Рівненській міжрегіональній універсальній товарно-майновій біржі «Прайс» щодо продажу Концерном «Військторгсервіс» будівлі комбінату. Цей факт вказує на те, що відповідачеві повинні були бути відомі обставини первинного продажу майна, зокрема, йому повинно було бути відомо про відсутність належних правовстановлюючих документів на об'єкт і дозвільних документів на його продаж, а відтак і про дефектність такого процесу загалом.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Крім цього, згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, добросовісність набувача майна за договором презюмується.

Суд зазначає, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Як вже зазначалося, відповідач придбав будівлю площею 1090,7 кв.м. за адресою м. Тернопіль, вул. Пушкіна, 4А у ФОП Загорського М.С. згідно Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. 29.10.2008р., за реєстровим №8829.

В пункті 1.4 вказаного Договору ФОП Загорський М.С. гарантував відповідачу, що вищевказане майно не перебуває під арештом чи забороною (Витяг з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №21501713 від 29.10.2008р.), а також не перебуває в податковій заставі (Витяг з державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави №21501693 від 29.10.2008р.), щодо нього не ведуться судові спори, воно не заставлене, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса воно не використовується, в статутний фонд не внесене. Треті особи не мають прав на відчужуване майно.

Відповідно до п.1.3 Договору від 29.10.2008р. відчужуване відповідачу майно належало ФОП Загорському М.С. на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення), укладеного Концерном «Військторгсервіс» та Загорським Мирославом Сергійовичем 03.09.2008р., актом приймання-передачі, укладеного Концерном «Військторгсервіс» та Загорським Мирославом Сергійовичем від 04.09.2008р., рішення Постійно діючого третейського суду при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі «Прайс-Агро» від 19.09.2008р. по справі 10/08, Ухвали Рівненського міського суду від 08.10.2008р. у справі №6-327/2008, виконавчого листа Рівненського міського суду від 08.10.2008р. по справі №6-327/2008 та зареєстрованого ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» 17.10.2008р. в книзі: 21, номер запису: 2651, реєстраційний номер:25096514, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20620054, виданому ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» 17.10.2008р. на бланку серії ССМ№500466.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (в редакції, яка існувала станом на 29.10.2008р.) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна

У державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо, зокрема, заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до цього Закону не може бути суб'єктом права власності на даний об'єкт нерухомого майна або представником такого суб'єкта; подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

Крім цього, відповідно до ст.49 ЗУ «Про нотаріат» (в редакції від 15.03.2006р., яка існувала станом на 29.10.2008р.) нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляють у вчиненні нотаріальної дії, якщо, зокрема, вчинення такої дії суперечить законові, а також з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа або представник, який не має необхідних повноважень. Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян.

Таким чином, з наведеного вбачається, що станом на момент придбання відповідачем будівлі площею 1090,7 кв.м. за адресою м. Тернопіль, вул. Пушкіна, 4А у ФОП Загорського М.С., укладений між сторонами Договір від 29.10.2008р. відповідав усім ознакам дійсності правочину та не є визнаний судом недійсним і станом на момент розгляду справи; право власності на відчужуване майно було зареєстроване за ФОП Загорським М.С., а тому останній в силу положень ст. 317 ЦК України вправі був його відчужувати; будь-яких обтяжень та заборон, а також записів про судові спори на вказане майно не було зареєстровано в реєстрі; продавець гарантував про відсутність прав третіх осіб на відчужуване майно. Крім цього, факт реєстрації права власності за ФОП Загорським М.С. в єдиному державному реєстрі, а також факт посвідчення нотаріусом Договору купівлі-продажу від 29.10.2008р. свідчить про те, що правовстановлюючі документи ФОП Загорського М.С. на відчужувану ним будівлю перевірялися посадовими особами на предмет їх відповідності вимогам законодавства, і у вказаних осіб не було жодних застережень до цих документів. За таких обставин, суд погоджується з доводами відповідача, що він являвся добросовісним набувачем будівлі площею 1090,7 кв.м. за адресою м. Тернопіль, вул. Пушкіна, 4А.

При цьому доводи позивача, що відповідач мав можливість ознайомитися із договором від 03.09.2008р., який було укладено між ФОП Загорським М.С. та Концерном «Військторгсервіс» та міг встановити, що вказаний договір є неукладеним, оскільки такий не було нотаріально посвідчено та він не пройшов державну реєстрацію, оцінюються судом критично, так як окрім договору від 03.09.2008р., серед правовстановлюючих документів у ФОП Загорського С.М. було і рішення ПДТС при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі «Прайс-Агро» від 19.09.2008р., яким вказаний договір було визнано дійсним та визнано право власності на відчужувану будівлю, а також Ухвала Рівненського міського суду від 08.10.2008р. про видачу виконавчого листа на підставі вказаного рішення.

Крім цього, суд наголошує на тому, що обставини, які слугували підставою для вилучення майна від позивача на користь Держави в особі Міністерства оборони України пов'язані не із фактом відсутності державної реєстрації та нотаріального посвідчення Договору від 03.09.2008р., а із тим, що на підставі дозволу №140/3/1369/17 від 18.10.2004р. концерн «Військторгсервіс» не вправі був 03.09.2008р. відчужувати будівлю. Так як, дозвіл №140/3/1369/17 від 18.10.2004р. не може бути належним і допустимим доказом наявності станом на 03.09.2008р. волевиявлення власника майна (держави) в особі уповноваженого органу управління майном - Міністерства оборони України на відчуження майна, відтак майно вибуло з володіння власника (держави) не з його волі. Ознайомлюючись із змістом Договору від 03.09.2008р. відповідач не знав та не міг знати про існування вказаних обставин.

Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що відповідачеві повинні були бути відомі обставини первинного продажу майна, зокрема, про відсутність належних правовстановлюючих документів на об'єкт і дозвільних документів у Концерну «Військторгсервіс» на його продаж, так як відповідач із ФОП Загорським М.С. спільно брав участь у публічних торгах на Рівненській міжрегіональній універсальній товарно-майновій біржі «Прайс» щодо продажу Концерном «Військторгсервіс» будівлі комбінату.

Зокрема, як вбачається з Протоколу про хід публічних торгів №787-н від 05.06.2008р. (Т.1 а.с.66) відповідач був повідомлений лише про лот торгів, а саме те, що лотом являється нежитлова будівля комбінату побутового обслуговування, загальною площею 1090,7 кв.м., що належить Концерну «Військторгсервіс», код ЄДРПОУ 33689922 та знаходиться за адресою: Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Пушкіна, 4А. Про будь-які інші обставини продажу вказаного майна відповідачеві не оголошувалося. Вказане відповідає положенням ч.2 ст.15 ЗУ «Про товарну біржу» (в редакції, яка існувала станом на момент проведення торгів), яка передбачає, що зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України.

З огляду на викладене, при укладенні Договору купівлі-продажу від 29.10.2008р. із ФОП Загорським М.С. відповідач являвся добросовісним набувачем вказаного майна, йому не було і не могло бути відомо про існування обставин, які в подальшому слугували підставою для вилучення даного майна в кінцевого добросовісного набувача - ПрАТ «Київстар». Відтак, укладаючи в подальшому Договір купівлі-продажу від 23.12.2008р. із позивачем, відповідач діяв добросовісно, а тому ним не було допущено порушення обов'язку попередити покупця про права третіх осіб на річ і не було порушено пп.4.2.2 Договору, так як в його діях відсутньою є вина. За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків та неустойки є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Суд наголошує на тому, що факт витребування майна від добросовісного набувача є підставою для відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання цього майна. Разом з тим, як роз'яснив Верховний Суд України в листі від 24.11.2008р. «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» такі витрати має бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину. В даному випадку, відповідач такою стороною не являється, оскільки ані Договір від 28.10.20108р., за котрим відповідач набував майно у власність, ані Договір від 23.12.2008р. за котрим відчужував вказане майно в судовому порядку недійсними не визнавалися.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4-3, 12, 22, 28, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 22.02.2016 р.

Суддя Крупник Р.В.