Рішення № 55981206, 15.02.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. С. Петлюри 16тел. 235-24-26______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"15" лютого 2016 р. Справа № 911/5392/15

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Валентина ЛТД, м. Васильків,

до відповідачаприватного підприємства Яблунівський виробничий комплекс», с. Яблунівка Макарівського району,

простягнення 33996,00 грн.

Суддя О.В. Конюх

представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1, уповноважений, довіреність від 10.12.2015р. б/н;

від відповідача:ОСОБА_2, уповноважений, довіреність від 30.12.2015р. б/н;

СУТЬ СПОРУ:

позивач товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Валентина ЛТД» звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 11.12.2015 до приватного підприємства «Яблунівський виробничий комплекс», в якому просить стягнути з відповідача 33996,00 грн., боргу за договором поставки від 10.11.2014р. № 000002, в тому числі 33000,00 грн. основного боргу, 693,00 грн. інфляційних втрат та 303,00 грн. процентів річних, та покласти на відповідача відшкодування позивачу судового збору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.12.2015р. порушено провадження у справі № 911/5392/15 та призначено її до розгляду на 12.01.2015р.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 11.01.2016р. № 11/01/2016 проти позову заперечує та просить суд в позові відмовити повністю. Заперечення мотивовані тим, що в порушення умов договору поставки позивачем за спірною накладною від 21.08.2015р. № 578 товар поставлено без замовлення відповідача, передбаченого пунктом 3.2 договору поставки. Крім того, відповідач твердить, що партія товару, поставлена позивачем, була неналежної якості і непридатною для використання за призначенням, що зокрема підтверджується експертним висновком провідного спеціаліста Інституту ботаніки НАН України. Про зазначене уповноваженому представнику позивача технологу ОСОБА_3 було особисто вручено претензію, однак жодних дій позивачем для усунення порушення договірних зобовязань вжито не було.

12.01.2016р. позивачем в порядку ст. 22 ГПК України до суду подано заяву про збільшення позовних вимог від 11.01.2016р., в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 39981,00 грн., в тому числі 38985,00 грн. основного боргу, 693,00 грн. інфляційних втрат та 303,00 грн. процентів річних.

Ухвалою від 12.01.2016р. судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та відкладено розгляд справи на 01.02.2016р.

Ухвалою від 01.02.2016р. розгляд справи відкладено до 15.02.2016р.

15.02.2016р. позивач подав додаткові письмові пояснення, в яких заперечує факт порушення позивачем своїх зобовязань перед відповідачем та факт поставки продукції неналежної якості. Зокрема позивач твердить, що поставлена продукція виготовлена у відповідності до зареєстрованих в установленому порядку технічних умов (ТУ), відповідач не запрошував представників позивача на відбір проб та проведення дослідження товару, не направляв позивачу претензій щодо його якості, а відтак у відповідача наявний обовязок оплатити отриманий товар.

Представниками сторін подані свої пояснення по суті позовних вимог.

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Валентина ЛТД», м. Васильків (далі по тексту - ТОВ ВКФ «Валентина ЛТД»), до приватного підприємства «Яблунівський виробничий комплекс», с. Яблунівка Макарівського району (далі по тексту - ТОВ «ЯВК»), всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

10.11.2014р. між ТОВ ВКФ «Валентина ЛТД» (постачальник) та ПП «ЯВК» (покупець) було укладено договір поставки № 000002 (далі Договір), відповідно до якого постачальник зобовязався поставити покупцю продукцію (міцелій грибний в брикетах) а покупець зобовязується прийняти та оплатити його. Відповідно до умов договору:

- поставка здійснюється партіями відповідно до прийнятої до виконання заявки покупця, зі складу постачальника транспортом покупця, разом з партією продукції надається рахунок-фактура, видаткова та податкова накладні та супровідний лист. Заявки подаються за 25 днів до початку місяця, в якому планується відвантаження продукції (пункт 1.3, розділ 4 Договору);

- покупець здійснює оплату продукції шляхом сплати 100% вартості до моменту відвантаження, на підставі рахунків, але не пізніше ніж за 24 години до відвантаження (пункт 5.1 Договору);

- постачальник зобовязується поставити продукцію належної якості (пункт 3.2 Договору).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 5.1 Договору передбачено оплату товару на умовах 100% передоплати не пізніше ніж за 24 год. до відвантаження.

Доказів надання відповідачем позивачу заявки (пункт 1.3, 4.1 Договору) та здійснення передоплати суду не подано.

Разом із тим, позивач здійснював поставки товару відповідачу, про що свідчать копії видаткових накладних, підписаних та скріплених печатками з обох сторін, та відповідні ним довіреності на отримання матеріальних цінностей, а відповідач не відмовлявся від прийняття товару.

Так, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар (міцелій грибний у брикетах) вартістю 38 985,00 грн. за спірними накладними від 21.08.2015р. №578 на суму 33000,00 грн. (довіреність від 21.08.2015р. №39) та від 22.12.2015р. №1005 на суму 5985,00 грн. (довіреність від 22.12.2015р. № 54).

Відповідно до ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обовязок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. У разі невиконання покупцем обовязку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 ЦК України. Згідно до частини 4 ст. 538 ЦК України якщо зустрічне виконання зобовязання здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обовязку, друга сторона повинна виконати свій обовязок.

За таких обставин, оскільки відповідач прийняв виконання позивачем свого обовязку, і не відмовився від прийняття товару, у відповідача виник обовязок оплатити позивачу вартість отриманого товару на умовах, передбачених ст. 692 ЦК України.

Відповідач твердить, що за накладною від 21.08.2015р. №578 позивачем було поставлено товар неналежної якості, на доказ чого надає експертний висновок провідного спеціаліста Інституту Ботаніки НАН України від 10.09.2015р. Зазначене, на твердження відповідача, свідчить про відсутність обовязку у відповідача оплачувати товар, непридатний для використання за призначенням. Щодо зазначеного твердження суд зазначає наступне.

Згідно до ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товару продавець зобовязаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовуються.

За умовами Договору (пункт 3.2) постачальник зобовязався поставити покупцю продукцію належної якості, однак Договором не встановлено ані гарантійного строку, ані строку придатності, ані строку предявлення претензій щодо якості переданого товару.

Відповідно до частини 2 ст. 679 ЦК України якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Відповідач твердить, що поставлений товар взагалі непридатний для використання за призначенням для вирощування грибів печериць, оскільки порушення в процесі ферментації грибного міцелію призвели до значного збільшення кислотності до рН 8,5 та появи гіпсової плісняви.

У разі істотного порушення вимог якості товару (зокрема виявлення недоліків, які не можна усунути) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару (частина 2 ст. 678 ЦК України).

Строки виявлення недоліків та предявлення вимоги у звязку із недоліками товару Договором не встановлені, а отже регламентовані ст. 680 ЦК України, відповідно до якої якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у звязку з його недоліками може бути предявлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років.

Отже, у звязку з виявленням недоліків поставленого товару законом передбачено обовязкове предявлення протягом розумного строку вимоги постачальнику, яка за вибором покупця має бути або про відмову від прийняття товару та повернення сплаченої грошової суми, або про заміну товару.

При цьому, якщо покупець відмовився від прийняття товару, переданого покупцем, він зобовязаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця. Продавець зобовязаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем, або розпорядитися ним у розумний строк (частини 1, 2 ст. 690 ЦК України).

Відповідач не подав суду доказів предявлення позивачу вимог відповідно до вищенаведених норм закону щодо недоліків переданого за накладною від 21.08.2015р. №578 товару (про його заміну або про відмову від його прийняття). А відтак, відповідач не скористався своїх правом заявити про виявлені недоліки, запропонувати виконавцю їх виправити, або правом відмовитися від прийняття товару.

Відповідач твердить, що направляв позивачу претензію від 11.09.2015р. про заміну неякісного товару, посилаючись на копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0807000073955, яке було вручене позивачу 15.01.2016р. Разом із тим, жодних доказів, які б засвідчили вміст зазначеного поштового відправлення, відповідачем не подано, а позивач заперечує отримання зазначеної претензії.

Виходячи з вищевикладеного, в порядку ст.ст. 538, 692, 693 ЦК України суд робить висновок про наявність обовязку відповідача оплатити прийнятий товар, в загальній сумі 38 985,00 грн., відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 693,00 грн. інфляційних втрат та 303,00 грн. 3% річних, нарахованих за період з 22.08.2015р. по 11.12.2015р. звязку із простроченням грошового зобовязання.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Оскільки 3% річних та інфляційні не є штрафними санкціями, то обмеження нарахування процентів річних та інфляційних терміном 6 місяців відповідно до ст. 232 ГК України не застосовується.

Судом враховано, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Така ж позиція викладена в пункті 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань».

Відповідно до пункту 1.12 Вказаної Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК) господарський суд має зясовувати обставини, повязані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у звязку з порушенням грошового зобовязання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобовязання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За таких обставин, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та процентів річних, судом встановлено, що за заявлений позивачем період належні до стягнення з відповідача інфляційні втрати (вірно розраховані судом за кожний повний місяць, тобто з 01.09.2015р. по 30.11.2015р.) складають 990,00 грн. а 3% річних складають 303,78 грн. Оскільки суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, то вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат належить задовольнити повністю в заявлених сумах, які є меншими, ніж встановлений судом належний розмір.

Таким чином, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи подані позивачем розрахунки заборгованості, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню повністю. Суд приймає рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 39 981,00 грн. заборгованості, яка складається з 38985,00 грн. основного боргу, 693,00 грн. інфляційних втрат та 303,00 грн. 3% річних.

Витрати по сплаті судового збору в мінімальному встановленому законом розмірі, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

З огляду на вищевикладене, керуючись статтями 2, 12, 22, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Валентина ЛТД» задовольнити повністю.

2.Стягнути з приватного підприємства «Яблунівський виробничий комплекс» (08073, Київська обл., Макарівський район, с. Яблунівка, вул. Радянська, буд. 14, ідентифікаційний код 36594768)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Валентина ЛТД» (08606, Київська обл., м. Васильків, вул. Київська, буд. 97-А, ідентифікаційний код 39185591)

38985,00 грн. (тридцять вісім тисяч девятсот вісімдесят пять гривень нуль копійок) основного боргу,

693,00 грн. (шістсот девяносто три гривні нуль копійок) інфляційних втрат,

303,00 грн. (триста три гривні нуль копійок) 3% річних,

1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 22.02.2016.

Суддя О.В. Конюх