Рішення № 55981067, 11.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2016Справа №910/31303/15

За позовом Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування";

до Моторного (транспортного) страхового бюро України;

про стягнення 25 096,25 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Представники:

Від позивача: не з'явилися;

Від відповідача: Патрик Г.Г., представник, довіреність № 137 від 28.12.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з відповідача 25 096,25 грн. витрат по виплаті страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 року порушено провадження у справі № 910/31303/15, розгляд справи призначено на 26.01.2016 року.

У судових засіданнях 26.01.2016 р. та 04.02.2016 р. оголошувалась перерва у справі відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК Ураїни.

Позивач був належним чином повідомлений про час, день і місце розгляду справи, однак свого представника у судове засідання 11.02.2016 р. не неправив, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

У судовому засіданні 11.02.2016 р. представник відповідача проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити посилаючись на пропущення позивачем встановленого законодавством трирічного строку позовної давності.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд-

ВСТАНОВИВ:

Між АТ „ПРОСТО-страхування" та ФОП ОСОБА_2 16 травня 2012 року було укладено договір страхування № АТФ 1208862 майнових інтересів власника автомобіля „Мітсубіші Патжеро", реєстраційний номер НОМЕР_1.

30 жовтня 2012 року в місті Маріуполі на проспекті Перемоги відбулась дорожньо- транспортна пригода. Учасниками даної пригоди були: автомобіль „Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_3 та застрахований автомобіль „Мітсубіші Патжеро", реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керувала ОСОБА_4.

Відповідно до Постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2013 року дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_3.

У результаті цієї пригоди був пошкоджений, зокрема, автомобіль страхувальника. Відповідно до висновку № 1048 від 02 листопада 2012 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля „Мітсубіші Патжеро", реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 37 842,58 гривень.

17 грудня 2012 року співробітниками АТ «ПРОСТО-страхування» було складено розрахунок страхового відшкодування № 6058, що належить до виплати страхувальнику. Згідно з даним розрахунком страхове відшкодування становить 25 096,25 гривень. Відповідно до платіжного доручення № 39519 від 20 грудня 2012 року АТ „ПРОСТО- страхування" виплатило страхувальнику страхове відшкодування за ремонт автомобіля „ Мітсубіші Патжеро", реєстраційний номер НОМЕР_1, в розмірі 25 096,25 гривень.

За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Перехід права вимоги за наведеними норми права (ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування") слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що для її застосування необхідні дві умови: право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим; регрес має місце після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.

Позивач - Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора, а не регресу до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Зважуючи на викладене, саме положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається, а не ст. 1191 ЦК України, на які посилається позивач.

Матеріалами справи підтверджено, що транспортний засіб - автомобіль марки "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_3, вина якого у скоєнні ДТП встановлена в судовому порядку.

Відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду І групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом».

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області № 22-Ц/778/4473/15 від 04 серпня 2015 року було встановлено, що ОСОБА_3 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3,

31 жовтня 2012 року ТОВ «Універсам Елена» повідомила відповідача про страховий випадок, що стався 28 жовтня 2012 року з водієм ОСОБА_3, який є учасником бойових дій, та надало свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що належить даному підприємству.

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_3 не мав права керування транспортним засобом "Мітсубіші Патжеро", реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріали справи не містять, а тому, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 керував вказаним транспортним засобом на законних підставах.

Також, рішенням Конституційного суду України у справі №1-6/2014 від 23.12.2014 року № 7-рп/2014 з приводу офіційного тлумачення положення пункту 13.1 статті 13 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» роз'яснено, що відповідно до якого відшкодування збитків від дорожньо- транспортної пригоди, винуватцями якої є Учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди І групи, проводить МТСБУ. Так, відповідно до рішення Конституційного суду України: «В аспекті конституційного звернення положення пункту 13.1 статті 13 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 1 липня 2004 року № 1961-IV зі змінами необхідно розуміти так, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій, інвалідам війни та інвалідам І групи, є такі наземні транспортні засоби, якими зазначені особи володіють як на праві власності, так і на будь-якій іншій правовій підставі».

Таким чином, МТСБУ несе відповідальність за учасника бойових дій, ОСОБА_3, особи винної у вчиненому ДТП.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги який перейшов до позивача, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 25 096,25 грн. страхового відшкодування є обґрунтованою.

Разом з цим, представником відповідача у судовому засіданні 11.02.2016 р. були надані письмові пояснення по справі та заявлено про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що з моменту ДТП яка сталася 30.10.2012 року, минуло три роки.

Статтями 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 262 ЦК України).

Страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди, а у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі №6-112цс13 та від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.

Таким чином, перебіг строку позовної давності в даному випадку розпочався 30.10.2012 року та закінчився 30.10.2015 року.

Позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою 11.12.2015 року, тобто з пропущенням встановленого чинним законодавством трирічного строку позовної давності. При цьому заява про визнання поважною причини пропуску встановленого законом процесуального строку і відновлення пропущеного строку, в порядку ч. 1 ст. 53 ГПК України, Приватним акціонерним товариством "ПРОСТО-страхування" не подавалася.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, в зв'язку зі спливом позовної давності.

Судовий збір в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.В. МандриченкоДата складання рішення 16.02.2016 р