Рішення № 55980935, 04.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2016Справа №910/30958/15

За позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго" До Житлово-будівельного кооперативу "Київ-5" Простягнення 238 014,99 грн. Суддя Мандриченко О.В.

Представники:

Від позивача:Кучкова Ю.В., представник за довіреністю від 11.11.2015 № 91/2015/11-11-6 Від відповідача: Войков О.В., представник за довіреністю № б/н від 19.01.2016 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до суду з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Київ-5" нарахувань по ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 01.10.2013 по 01.11.2015 у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати вартості теплової енергії у гарячій воді за договором від 01.12.2005 № 1410168, що мало місце з 01.12.2011 по 01.10.2013.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/30958/15 від 10.12.2015, яку призначено до розгляду на 19.01.2016.

19.01.2015 та 26.01.2016 у судових засіданнях оголошувалася перерва відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

04.02.2016 у судове засідання з'явилися представники сторін, які в ході розгляду спору по суті підтримали свої правові позиції у спорі. Так, представник позивача просив задовольнити заявлені вимоги про стягнення 219 926,70 грн. інфляційних нарахувань та 18 088,29 грн. 3 % річних у зв'язку з простроченням відповідача за період з 01.10.2013 по 01.11.2015.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, вказуючи на незаконність заявлених вимог за ст. 625 Цивільного кодексу України, невірність розрахунку позивача, неможливість виконання основного зобов'язання через бездіяльність місцевої міської влади та несплату коштів населенням. Крім того, представник відповідача заявляв про пропуск позивачем строків позовної давності, у зв'язку з чим також просив відхилити позов Публічного акціонерного товариства "Київенерго".

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами у справі 01.12.2005 року було укладено договір № 1410168 на постачання теплової енергії у гарячій воді, за умовами якого позивач зобов'язався виробити та поставити теплову енергії відповідачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а відповідач - отримувати та своєчасно її оплачувати.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати вартості поставленої теплової енергії, у листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до суду з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Київ-5" 401 535,82 грн. боргу за період з 01.12.2011 по 01.10.2013 та 11 242,10 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.03.2015 у справі № 910/21599/13 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" було задоволено частково та стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Київ-5" 288 811,24 грн. заборгованості за договором від 01.12.2005 № 1410168 за період з 01.12.2011 по 01.10.2013, а також 7 436,91 грн. 3 % річних і судові витрати у справі.

12.06.2015 Господарським судом міста Києва видано наказ з примусового виконання рішення у справі № 910/21599/13.

26.08.2015 Відділом Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 48648822 з примусового виконання наказу від 12.06.2015 № 910/21599/13.

У зв'язку з тим, що відповідач не погасив суму основного боргу в розмірі 288 811,24 грн., що рахується за ним за період з 01.11.2011 по 01.10.2013, позивач, вказуючи на порушення своїх прав та майнових інтересів, просить суд стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Київ-5" 219 926,70 грн. інфляційних втрат та 18 088,29 грн. 3 % річних, розрахованих за період прострочення з 01.10.2013 по 01.11.2015.

Відповідач не погоджується із заявленими вимогами, вважаючи, що позивач позивається до нього через невиконання судового рішення, тоді як законодавство не містить правових підстав для стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних за невиконання рішення суду. Також, відповідач посилається на те, що його заборгованість перед позивачем є меншою, ніж 288 811,24 грн. і надає свій розрахунок ціни позову. Крім того, відповідач посилається на відсутність його вини у невиконанні грошового зобов'язання перед позивачем та нестачу коштів та заявляє про сплив строків позовної давності для заявлених вимог і просить відмовити у позові з цих підстав.

Суд не погоджується з правовою позицією відповідача та вважає позовні вимоги правомірними і такими, що підлягають задоволенню, зважаючи на таке.

Позивач у позовній заяві та його представник в ході виступу по суті спору не заявляли вимог про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Київ-5" нарахувань за невиконання рішення суду, адже правовими підставами для звернення до суду стало невиконання грошового зобов'язання за договором, сума якого підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили і яка визнавалася відповідачем в ході вирішення спору у справі № 910/21599/13.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Чинне законодавство не забороняє заявлення вимог про стягнення нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України окремо від вимог про стягнення суми основного боргу або їх заявлення як самостійний предмет позову та не пов'язує заявлення таких вимог лише сумісно зі стягненням основного боргу.

Посилання відповідача на наявність обставин, що ускладнюють сплату присудженої до стягнення заборгованості з вини третіх осіб не може слугувати підставою для відмови у правомірно заявлених вимогах, оскільки ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З аналізу наведених приписів законодавства слідує, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Описані норми законодавства не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 12 .09.2011 у справі №6/433-42/183 та від 04.07.2011 у справі №13/210/10.

Станом на час розгляду спору відповідач не повідомив суду про сплату основного боргу або ж інші законні підстави припинення основного зобов'язання за договором, що виникло у період з01.12.2011 по 01.10.2013 у спірний термін, за який йому нараховано 238 014,99 грн. позовних вимог.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги є законними та обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача, що перевірений судом та приймається як належний.

Задовольняючи позов, суд критично ставиться до посилань відповідача на пропуск позивачем строків давності для заявлення позовних вимог, оскільки в даному спорі не допущено пропуску строку позовної давності (станом на момент звернення до суду у грудні 2015 року строки позовної давності за період з 01.10.2013 по 01.11.2015 не пройшли), а тому підстави для відмови у позові через такі посилання відсутні.

У п. 1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 зазначається, що за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів або на відсутність вини.

Враховуючи наведене, позовні вимоги задовольняються повністю, а судові витрати у справі покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 32-38, 44, 49, 81-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Київ-5" (03164, м. Київ, вул. Булаховського, 24, ідентифікаційний код 25271349) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 219 926 (двісті дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот двадцять шість) грн. 70 коп. інфляційної складової боргу, 18 088 (вісімнадцять тисяч вісімдесят вісім) грн. 29 коп. 3 % річних та 3 570 (три тисячі п'ятсот сімдесят) грн. 22 коп. судових витрат. Видати наказ.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.В. МандриченкоДата складання рішення 17.02.2016 р.