Рішення № 55980795, 16.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2016Справа №910/31896/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова"

про стягнення 4 936,65 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Кебал І.В. - довіреність №004/01 від 04.01.2016 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова" про стягнення страхового платежу 4 936,65 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в зв'язку з припиненням дії Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №20002 від 24.10.2014 року, відповідач зобов'язаний відповідно до пп.12.4.1 вказаного договору повернути позивачу 65% суми страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії Договору з вирахуванням фактичних виплат.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 4 785,43 грн. - суми страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії Договору, 47,59 грн. - 3% річних, 103,63 грн. - інфляційних втрат, 1 218,00 грн. - судового збору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.12.2015 року порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 02.02.2016 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.02.2016 року відкладено розгляд справи на 02.02.2016 року в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

16.02.2016 року представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 24.12.2015 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 16.02.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 16.02.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.10.2014 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Нова" (далі по тексту - Страховик, відповідач), Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" (далі по тексту - Страхувальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грас Савуа Україна" (Повірений страховика) укладено Договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №20002 (далі по тексту - Договір), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону та пов'язані з володінням, користування і розпорядженням застрахованими ТЗ та додатковим обладнанням до них; відшкодуванням Страхувальником та/або Експлуатантом заподіяної ним шкоди життю, здоров'ю та/або майну Потерпілих внаслідок експлуатації застрахованого ТЗ; життям, здоров'ям і працездатністю застрахованих осіб.

Відповідно до п.2 розділу 1 Договору строк сплати страхового платежу в розмірі 27 703 грн. 14 коп. до 02 грудня 2014 року, період дії договору з 18.11.2014 р. по 17.11.2015 р.

Згідно з п.12.2 розділу 2 Договору якщо інше не зазначено в Розділі 1 Договору, останній набирає чинності з моменту підписання, а в частині зобов'язань Страховика діє протягом проміжків часу, зазначених у Розділі 1 Договору як "періоди дії Договору", за умови сплати Страхувальником сум страхових платежів у терміни, зазначені у Розділі 1 Договору.

Дію Договору може бути достроково припинено за вимогою Страхувальника або Страховика. (п.12.4 розділу 2 Договору)

Відповідно до пп.12.4.1 розділу 2 Договору у разі дострокового припинення дії Договору на вимогу Страхувальника, Страховик повертає йому 65% суми страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії Договору, з вирахуванням фактичних виплат за цим Договором. Якщо вимога Страхувальника обумовлена порушенням Страховиком умов Договору, останній повертає Страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

Згідно з п.12.5 розділу 2 Договору про намір достроково припинити дію Договору будь - яка сторона зобов'язана письмово повідомити іншу не пізніше ніж аж за 30 робочих днів до дати припинення, якщо Сторони не дійшли згоди про інше.

Додатком №1 до Заяви про страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземних транспортних засобів до Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №20002 від 24.10.2014 року Сторони узгодили перелік наземних транспортних засобів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору Позивачем здійснено страховий платіж у розмірі 27 703,14 грн., який було зараховано на підставі підписаної між сторонами Угоди №2 про проведення заліку взаємних однорідних вимог від 17.11.2014 року (далі по тексту - Угода)

25.06.2015 року Позивачем був направлений лист №1923/06 на адресу відповідача про припинення дії Договору, а також про повернення суми страхового платежу, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 26.06.2015 р., та отриманий останнім 01.07.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що відповідно до пп.12.4.1 Відповідач зобов'язаний повернути 65% суми страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії Договору з вирахуванням фактичних виплат. За таких підстав, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить Суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова" суму страхового платежу в розмірі 4 785,43 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до статті 354 ЦК України за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору Позивачем здійснено страховий платіж у розмірі 27 703,14 грн., який було зараховано на підставі підписаної між сторонами Угоди №2 про проведення заліку взаємних однорідних вимог від 17.11.2014 року.

25.06.2015 року Позивачем направлений лист №1923/06 на адресу відповідача про припинення дії Договору, а також про повернення суми страхового платежу, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 26.06.2015 р., та отриманий останнім 01.07.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно з п.12.5 розділу 2 Договору про намір достроково припинити дію Договору будь - яка сторона зобов'язана письмово повідомити іншу не пізніше ніж аж за 30 робочих днів до дати припинення, якщо Сторони не дійшли згоди про інше.

Таким чином, Суд дійшов до висновку, що Договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №20002 від 24.10.2014 року припинив свою дію з 12.08.2015 року.

Відповідно до пп.12.4.1 розділу 2 Договору у разі дострокового припинення дії Договору на вимогу Страхувальника, Страховик повертає йому 65% суми страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії Договору, з вирахуванням фактичних виплат за цим Договором.

Суд, перевіривши розрахунок суми страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії Договору з 13.08.2015 р. по 17.10.2015 р., у розмірі 4 785,43 грн., наданий Позивачем, зазначає, що останнім вірно визначена сума страхового платежу, що підлягає до стягнення з Відповідача на підставі пп.12.4.1 розділу 2 Договору, а саме у розмірі 4 785,43 грн.

Проте, Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем 65% суми страхового відшкодування за період, що залишився до закінчення дії Договору, в розмірі 4 785,43 грн.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив повернення 65% суми страхового відшкодування за період, що залишився до закінчення дії Договору, в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 65% суми страхового відшкодування за період, що залишився до закінчення дії Договору, в розмірі 4 785,43 грн. грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" підлягає стягненню сума страхового відшкодування в розмірі 4 785,43 грн.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 47,59 грн. - 3% річних, 103,63 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 47,59 грн. - 3% річних, 103,63 грн. - інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» (02660, м. Київ, ВУЛИЦЯ МАРИНИ РАСКОВОЇ , будинок 11; код ЄДРПОУ 31241449) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ» (01033, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЖИЛЯНСЬКА, будинок 43; код ЄДРПОУ 35912126) 4 785 (чотири тисячі сімсот вісімдесят п'ять) грн. 43 коп. - суми страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії Договору, 47 (сорок сім) грн. 59 коп. - 3% річних, 103 (сто три) грн. 63 коп. - інфляційних втрат, 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 18.02.2016 року.