Рішення № 55980759, 03.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2016 Справа №910/18973/15За первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ -ІНВЕСТ"

про стягнення 7 667 267,17 грн.

за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ -ІНВЕСТ"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)"

про стягнення 6 795 865,58 грн. збитків

Судді: Селівон А.М. (головуючий)

Головатюк Л.Д.

Паламар П.І.

Представники сторін:

Від позивача (за первісним позовом): Заміховський М.М. - представник, довіреність №02/09/2015 від 02.09.2015;

Романченко С.І. - представник, довіреність №7/2015 від 02.09.2015;

Від відповідача (за первісним позовом): Коваленко Н.В. - представник, довіреність б/н від 15.01.2016.

Присутня: ОСОБА_6 - вільний слухач, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві від 30.01.1997р.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (Україна)" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" про стягнення 7 667 267,17 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 73080,00 гри..

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві б/н від 22.07.2015 посилається на неналежне виконання ТОВ "РМ-Інвест" своїх зобов'язань згідно укладеного між сторонами Договору № 040114 в галузі транспортно-експедиторського обслуговування від 30.01.2014 в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг з транспортно - експедиторського обслуговування вантажів, а саме вартості морського перевезення вантажу за маршрутом Лонг-Біч (США) - порт Констанца (Румунія) (фрахту), внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 5 358 644,74 грн., а також понесені позивачем додаткові витрати в сумі 869 488,13 грн. у зв'язку з оплатою наднормативного використання контейнерної тари (детеншн) та оплатою простою автомобільних платформ (шасі) в сумі 1 439 134,30 грн., які заявлені позивачем до відшкодування з боку відповідача як замовника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.15 суддею Селівоном А.М. прийнято вказану позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/18973/15, розгляд справи призначено на 09.09.2015.

31.08.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява б/н від 31.08.2015 Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" (відповідач за первісним позовом) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТКА (Україна)" (позивач за первісним позовом) про стягнення 6 795 865,58 грн. збитків, а також витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявленого зустрічного позову позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним) посилається на те, що неналежне виконання ТОВ "ДХЛ ЛОПСТКА (Україна)" своїх обов'язків експедитора в частині дотримання строків доставки товару за укладеним між сторонами Договором № 040114 в галузі транспортно -експедиторського обслуговування від 30.01.2014 призвело до нарахування штрафних санкцій з боку контрагента - покупця позивача за зустрічним позовом - компанії АТЕМ USA LLC (США, Каліфорнія) в сумі 322 525 дол. США та стягнення вказаної суми з відповідача рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/9015/15 від 03.06.2015, внаслідок чого ТОВ "РМ - Інвест" зазнало збитків у вказаній сумі, які підлягають стягненню з ТОВ "ДХЛ -ЛОГІСТКА (Україна)".

Ухвалою суду від 09.09.2015 зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" (відповідач за первісним позовом) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТКА (Україна)" (позивач за первісним позовом) про стягнення 6 795 865,58 грн. збитків прийнято для спільного розгляду з первісним позовом по справі № 910/18973/15.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.09.2015 розгляд справи відкладено на 07.10.2015.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання через відділ діловодства господарського суду м. Києва від представника позивача (за первісним позовом) надійшла заява б/н від 05.10.2015 про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках, відкритих ТОВ "РМ-Інвест" в межах ціни позову у розмірі 7 639 000,00 грн., та накладення арешту на нерухоме та рухоме майно, належне ТОВ "РМ-Інвест", в межах ціни позову у розмірі 7 639 000,00 грн..

07.10.2015 у судовому засіданні оголошувалась перерва до 16.10.2015.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.10.2015 відмовлено у задоволенні заяви б/н від 05.10.2015 Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" про забезпечення позову та ухвалено необхідність здійснення розгляду справи № 910/19873/15 колегіально у складі трьох суддів.

Відповідно до Протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 22.10.2015 для розгляду справи № 910/18973/15 визначено колегію суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), Головатюк Л.Д., Чебикіна С.О..

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.10.2015 справу № 910/18973/15 прийнято до провадження визначеною колегією суддів та призначено до розгляду на 12.11.2015.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.11.2015 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" про витребування доказів б/н від 12.11.2015 задоволене та відкладено розгляд справи на 25.11.2015.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.11.2015 справу №910/18973/15 передано для розгляду колегії суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), Головатюк Л.Д., Паламар П.І., у зв'язку з перебуванням судді Чебикіної С.О. у відпустці.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.11.2015 справу № 910/18973/15 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ -ІНВЕСТ" про стягнення 7 667 267,17 грн. та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ -ІНВЕСТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" про стягнення 6 795 865,58 грн. збитків прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів.

У судовому засіданні 25.11.2015 судом оголошено перерву на 28.12.2015.

Ухвалою суду від 28.12.2015 строк розгляду спору продовжено на 15 днів, в судовому засіданні оголошено перерву до 20.01.2016.

В судовому засіданні з 20.01.2016 по 27.01.2016 та з 27.01.2016 по 03.02.2016 оголошувались перерви.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 25.11.2015 через канцелярію суду представником позивача (за первісним позовом) подана заява б/н від 24.11.2015 про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" грошові кошти у загальному розмірі 10 900 335,95 грн., з яких 7 667 267,17 грн. основної суми заборгованості, пеня в сумі 2237460,66 грн., 3% річних в сумі 145 832,15 грн. та інфляційні втрати в сумі 849 775,97 грн.. Заява разом з доданими до неї документами, серед яких, зокрема, докази сплати судового збору в сумі 48496,03 грн. та докази надсилання вказаної заяви про збільшення позовних вимог на адресу відповідача (за первісним позовом), долучені судом до матеріалів справи.

Суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК України (лист Вищого господарського суду від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році").

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Суд зазначає, що позовна заява це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду і в якій може бути об'єднано кілька вимог (ст. 58 Господарського процесуального кодексу України). Під позовною вимогою розуміється матеріально правова вимога, тобто предмет позову. Отже, позивач наділений правом об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог.

Дослідивши в судовому засіданні 20.01.2016 зміст позовної заяви та подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог б/н від 24.11.15 р., судом розцінено останню як заяву про пред'явлення позивачем додаткових вимог в частині пені в сумі 2 237 460,66 грн., 3% річних в сумі 145 832,15 грн. та інфляційних втрат в сумі 849 775,97 грн..

Отже, оскільки додаткові вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 2237460,66 грн., 3% річних в сумі 145 832,15 грн. та інфляційні втрати в сумі 849 775,97 грн. та позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 5 358 644,74 грн., а також понесених позивачем додаткових витрати в сумі 869 488,13 грн. у зв'язку з оплатою наднормативного використання контейнерної тари (детеншн) та оплатою простою автомобільних платформ (шасі) в сумі 1 439 134,30 грн. пов'язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, враховуючи, що пред'явлення додаткових позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК, зокрема, відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо зміненого предмета позову та наведення його доводів у судовому засіданні, судом прийнято вищевказану заяву позивача про збільшення позовних вимог (пред'явлення додаткових вимог) до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання 03.02.2016 суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи та оголошував перерву в судових засіданнях, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників сторін позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) та відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу колегії суддів представниками сторін не заявлено.

В судових засіданнях 16.10.2015, 20.01.2016, 27.01.2016 та 03.02.2016 представниками позивача за первісним позовом підтримано заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення повних вимог, та заперечували проти позовних вимог, викладених в зустрічному позові.

В судових засіданнях 16.10.2015, 20.01.2016, 27.01.2016 та 03.02.2016 представник відповідача за первісним позовом заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на первісну позовну заяву, та підтримав зустрічні позовні вимоги з підстав, викладених в зустрічній позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 30 січня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)» (позивач за первісним позовом, виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» (відповідач за первісним позовом, замовник за договором) укладений Договір № 040114 в галузі транспортно-експедиторського обслуговування (далі - Договір), відповідно до умов п.1.1 якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання з організації транспортно-експедиторського обслуговування, а також наземного і морського перевезення вантажу замовника в морських контейнерах (вагонах та іншій тарі/пакуванні та без неї) на суднах/в вагонах/автотранспортом через Одеський (Іллічівський) морський торговельний порт (далі - Порт) (з/д авто та інш. транспортом).

Розділами 2 - 4 Договору сторони узгодили зобов'язання сторін, порядок розрахунків та відповідальність сторін тощо.

Згідно п.8.1 Договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання та буде діяти до 31 грудня 2014 р.. Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу в письмовій формі про розірвання Договору, строк дії договору буде автоматично продовжуватись на кожен наступний календарний рік.

Вказаний Договір підписаний представниками замовника та виконавця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно положень частини 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням, а також може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Окрім цього, відповідно до ст. 1 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до частини 3 ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

У відповідності до частини 1 ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Так, відповідно до Розділу 2 Договору сторонами визначені обов'язки виконавця при наданні послуг з транспортно-експедиторського обслуговування вантажу та організації його перевезення, зокрема, представляти інтереси замовника та діяти відповідно до його доручення у взаємовідносинах з Портом/залізницею, митними органами та іншими зацікавленими організаціями в частині організації та здійснення вантажних робіт та експедиторського обслуговування вантажів замовника; за дорученням замовника та за його рахунок укладати договори та угоди з транспортними, страховими та іншими організаціями, а також третіми особами з метою забезпечення виконання умов Договору; здійснювати за рахунок замовника проведення митних, екологічних, карантинних та інших формальностей в Порту; за дорученням замовника та за його рахунок організовувати розміщення та зберігання вантажів замовника на митному ліцензійному складі, а також проходження та оплату всіх формальностей від імені та за рахунок замовника, пов'язані зі зберіганням на митному ліцензійному складі тощо.

Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування, визначено статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Зокрема, за приписами частин 11, 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

За умовами п. 4.1.5 Договору в усіх випадках, не обумовлених даним Договором, сторони керуються діючим законодавством України, зокрема, Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів Інкотермс - 2010.

Відповідно до п. 2.2.4 Договору замовник зобов'язаний надавати вказівки та інструкції незалежно від способу видачі (телексом, телеграфом, телефаксом, електронною поштою та телефонограмою) із зазначенням всіх необхідних відомостей.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представниками сторін в судових засіданнях, керуючись узгодженими умовами Договору та на підставі відповідних заявок відповідача, протягом 2014 р. позивачем було здійснено комплексне обслуговування та організовано перевезення чотирьох партій контейнерів з вантажем ТОВ «РМ - Інвест» (ящиків керамічної плитки) (партія 18x20, партія 16x20, партія 13х20, партія 23x20) з території України (Порт Іллічівськ) до території Сполучених штатів Америки (Порт Лонг-Біч) з метою доставки вантажу кінцевому отримувачу - Компанії АТЕМ USA LLC (Сполучені Штати Америки), що підтверджується копіями відповідних коносаментів, виданих позивачем.

Проте, як зазначив позивач, в процесі транспортування вантажів до порту Лонг-Біч в зв'язку з недопуском контейнерів на територію США виникла необхідність в реекспорті вантажу (партій контейнерів), підставою для якого, за твердженнями позивача за первісним позовом, зокрема, є надіслані електронною поштою на адресу експедитора ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)» відповідачем - ТОВ "РМ-Інвест" як замовником послуг заявки №301214, №231214, №301214-1, №200115, №210115, №290115, а також листи від 19.03.2015 та від 06.04.2015 щодо надання позивачем послуг з перевезення вантажів морським контейнерним транспортом та надання експедиторських послуг за маршрутом порт Лонг Біч (США) - порт Констанца (Румунія).

Окрім того, за твердженнями позивача за первісним позовом, наявні в матеріалах справи копії отриманих електронною поштою листів № 3012/14 від 30.12.2014, № 2612/14 від 26.12.2014, № 2101/15-1 від 21.01.2015, № 2101/15-2 від 21.01.2015 додатково свідчать про підтвердження з боку ТОВ «РМ - Інвест» чинності надісланих заявок та взятих на себе зобов'язань з надання експедиторських послуг, а також той факт, що ТОВ "РМ-Інвест" є власником вантажу, який підлягає доставці в порт Констанца (Румунія), визначають перелік контейнерних вантажів, які підлягають реекспорту в порт Констанца (Румунія) з вказівкою на номери домашніх коносаментів та гарантують оплату ТОВ "РМ-Інвест" витрат, пов'язаних з реекспортом вантажів (вказаних контейнерів) з порту Лонг - Біч (США) до порту Констанца (Румунія).

Тобто, як на підставу позовних вимог позивач за первісним позовом посилається на неналежне виконання відповідачем за первісним позовом зобов'язань за Договором з оплати наданих ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)" послуг з перевезення вантажів морським контейнерним транспортом та експедиторських послуг, які, за твердженням позивача, були прийняті останнім до виконання на підставі вищезазначених заявок та листів ТОВ "РМ-Інвест". При цьому позивач стверджує, що сторони вказаними заявками та листами узгодили базову ставку послуг з реекспорту вантажу (фрахт), а також зазначили, що окрім фрахту вартість перевезення додатково включає локальні витрати з перевезення контейнерів в порт відвантаження (порт Лонг-Біч), портове експедиторське обслуговування, оплату послуг з вантажно-розвантажувальних робіт в порту призначення (порт Констанца).

Зокрема, за умовами наявних в матеріалах справи заявок визначені умови поставки DAT Consntanta, які згідно Інкотермс покладають на продавця обов'язки нести всі витрати і ризики, пов'язані з транспортуванням товару і його розвантаженням на терміналі, включаючи (де це буде потрібно) будь-які збори для експорту з країни відправлення. Так, країною відправлення визначені Сполученні Штати Америки, порт Лонг Біч (Long Beach), відправник - Atem USA LLС, країна отримання - Румунія, отримувач - SRL «SC «Impexcera LUX», вартість вантажу - згідно інвойсів.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про транзит вантажів», який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути, зокрема, коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA).

Згідно ст. 135 Кодексу торговельного мореплавства України правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом. Умови договору морського перевезення, не викладені в коносаменті, обов'язкові для одержувача, якщо в коносаменті зроблено посилання на документ, в якому вони викладені.

Статтею 137 Кодексу торговельного мореплавства України встановлено, що після приймання вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан або агент перевізника зобов'язані видати відправнику коносамент, який є доказом приймання перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті.

Перевізник може видати інший, ніж коносамент, документ на підтвердження отримання вантажу для перевезення. Такий документ є першорядним доказом укладання договору морського перевезення і приймання перевізником вантажу, як його описано в цьому документі.

Коносамент складається на підставі підписаного відправником документа, в якому, зокрема, повинні міститися дані, зазначені в пунктах 4-8 статті 138 цього Кодексу.

Судом встановлено за матеріалами справи, що з посиланням на вищезазначені листи та заявки позивач із залученням морського лінійного перевізника (СМА СGМ) здійснив реекспорт доставлених в США (порт Лонг-Біч) контейнерів з вантажем на територію Румунії (порт Констанца), що підтверджується відповідними домашніми коносаментами, виданими позивачем, як експедитором, та лінійними коносаментами, виданими лінійним морським перевізником СМА СGМ, які відображають реекспорт (шлях прямування) вантажу від пункту його відправлення (порт Лонг-Біч, США) до пункту його призначення (Порт Констанца, Румунія), а також виданими судохідною лінією - компанією Danmar Lines морськими коносаментами, якими підтверджується факт завантаження вантажу на борт судна, укладення договору морського перевезення та здійснення його транспортування за визначеним маршрутом в кінцеву точку прямування.

При цьому, як вбачається із наданих позивачем документів, останнім було здійснено транспортно-експедиторське обслуговування та реекспорт з території США до території Румунії (порт Констанца) чотирьох партій вантажу, а саме: партія 18 х 20 (вісімнадцять двадцяти футових контейнера з вантажем), партія 16 х 20 (шістнадцять двадцятифутових контейнера з вантажем), партія 13 х 20 (тринадцять двадцятифутових контейнера з вантажем) та партія 23 х 20 (двадцять три двадцятифутових контейнера з вантажем), на підтвердження чого позивачем надані копії відповідних домашніх та лінійних коносаментів.

Відповідно до ст. 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Аналогічні положення передбачені пунктом 4.1.3. Договору.

ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)" як експедитором, який здійснює організацію морського контейнерного перевезення, було забезпечено транспортування вантажів - суднохідною лінією Danmar Lines LTD, що надає комплексні послуги з трансатлантичних перевезень вантажів із залученням суден, що здійснюють регулярні міжнародні вантажні перевезення.

Міжнародні логістичні та експедиторські послуги надаються в порту завантаження, по всьому маршруту слідування вантажу, та в порту розвантаження товарів, що передбачає здійснення та надання послуг в різних юрисдикціях.

Позивач зазначає в письмових поясненнях, що за рахунок експедитора за межами території України надання транспортних послуг здійснюється компанією DHL Global Forwarding (Austria) GmbH, що є регіональним підрозділом холдингу Deutsche Post DHL Group в Східній Європі та країнах СНД.

З метою надання транспортних послуг за межами території України між ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)" та DHL Global Forwarding (Austria) GmbH як регіональним підрозділом Deutsche Post DHL Group укладено довгостроковий договір про надання транспортних послуг № VІЕ_2009_USD від 08.09.2009 р., відповідно до умов якого DHL Global Forwarding (Austria) GmbH надає послуги щодо транспортування вантажів, належних ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)" або третім особам. Копія вказаного договору міститься в матеріалах справи.

При цьому, як стверджує позивач за первісним позовом, транспортування вантажів з порту відправлення Лонг Біч (США) до порту призначення Констанца (Румунія) за вищезазначеними заявками, які містяться в матеріалах справи та надіслані експедитору - ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)", було організоване від імені останнього регіональним підрозділом DHL Global Forwarding (Austria) GmbH.

Фрахт та локальні витрати було сплачено в порту оформлення коносаментів Лонг Біч, США, що підтверджується відповідними коносаментами Danmar Lines LTD, пункт 20.7 оборотної сторони яких містить умову, що фрахт повинен бути оплачений перевізнику до поставки товару.

За твердженнями позивача за первісним позовом, факт належного та повного виконання ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)» обов'язків щодо надання послуг з реекспорту вантажу (контейнерів) з території США, перевезення вантажу в порт Констанца (Румунія), надання експедиторських послуг та видачу вантажу товароотримувачу (згідно даних коносаментів) компанії CСРЛ "ЕсСі "Імпрексера Лукс" для здійснення імпортного оформлення вантажу підтверджується листами компанії ТОВ «Бета Інтертранс» (представник вантажоотримувача) до прикордонної митниці порту Констанца щодо затвердження зберігання на митному складі та розмитнення товарів, що прибули в порт в контейнерах, зазначених у відповідних листах.

Відповідно до умови поставки DAT Інкотермс 2010 послуга вважається наданою, коли товар, випущений в митному режимі експорту, розвантажений з прибулого транспортного засобу та наданий у розпорядження покупця в погодженому місці призначення.

Статтею 931 Цивільного кодексу України визначено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч 8, 10 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування. При цьому відшкодування додаткових витрат експедитора згідно із частиною 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» є обов'язком клієнта, що виникає у нього у випадку, якщо це передбачено сторонами у договорі чи погоджено ними в іншій спосіб.

Відповідно до пункту 2.2.7 Договору замовник зобов'язаний своєчасно оплачувати Виконавцю видатки за стивідорні, вантажно-розвантажувальні роботи, фрахт та ТЕО вантажів Замовника відповідно до взаємно погоджених ставок.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування або органами влади.

Відповідно до пункту 3.1 Договору для забезпечення виконавця коштами, необхідними для своєчасного та повного виконання зобов'язань за цим Договором, Замовник відповідно до розрахунку наданому виконавцем перераховує на його рахунок передплату у розмірі, достатньому для оплати обов'язкових платежів і зборів, а також інші видатки, пов'язані з отриманням, оформленням і доставкою вантажу.

Платежі, передбачені п. 3.1. Договору, здійснюються замовником протягом 3х-днів з моменту надання виконавцем рахунку на передплату.

Отже, за твердженнями позивача, враховуючи погоджені умови Договору, після акцептування заявок та оформлення відповідних домашніх коносаментів позивачем були видані відповідні рахунки для здійснення передплати узгоджених послуг.

Проте, як свідчать матеріали справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, попередня оплата послуг, а саме, відповідачем у справі - ТОВ «РМ - Інвест», не здійснювалась.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «РМ-Інвест» повністю сплачено на користь ТОВ «ДХЛ Логістика» вартість перевезення з порту Лонг Біч до порту Констанца першої партії двадцятифутових контейнерів у кількості вісімнадцять штук (18x20), частково сплачено на користь ТОВ «ДХЛ Логістика» вартість перевезення з порту Лонг Біч до порту Констанца другої партії двадцятифутових контейнерів (16x20), а саме сплачена вартість перевезення трьох контейнерів з партії 16x20 (СМАU1872300, TGHU1360246, ЕСМU1362969), а також ТОВ «РМ-Інвест» частково оплатило витрати по понаднормовому використанню автомобільних платформ (шасі) в порту Лонг Біч при організації реекспорту контейнерів GESU2169355, ТRНU1770999, ЕСМU2172367, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Таким чином, за твердженнями позивача за первісним позовом, свої зобов'язання щодо оплати наданих ТОВ «ДХЛ- Логістика (Україна)» транспортно - експедиторських послуг всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач в повному обсязі не виконав, в результаті чого, як зазначив позивач в позовній заяві, у ТОВ "РМ-Інвест" утворилась заборгованість перед ТОВ «ДХЛ- Логістика (Україна)» за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі 5 358 644,74 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Окрім цього, позивач за первісним позовом звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з ТОВ "РМ-Інвест" понесених позивачем витрат з оплати детеншн та шасі, підставою нарахування яких є факт не допуску вантажу на територію США внаслідок неналежної якості піддонів, на яких знаходився вантаж та які є частиною пакувальних матеріалів, відповідальність за які несе власник вантажу, в результаті чого мало місце понаднормове використання тари та автотранспортних платформ.

Зокрема, як зазначено позивачем в позовній заяві та письмових поясненнях, останнім в інтересах відповідача були здійснені додаткові витрати по оплаті штрафних санкцій лінійному перевізнику (СМА СGМ) у зв'язку із наднормативним використанням контейнерної тари («детеншн») у розмірі 73980,00 доларів США, які відшкодовані позивачу лише частково. Так, на момент подання позовної заяви заборгованість відповідача щодо відшкодування витрат по сплаті детеншн складає 869 488,13 грн.. Крім того, як зазначив позивач за первісним позовом, за рахунок власних коштів ним буда здійснена оплата простою автомобільних платформ, на які завантажується контейнер з вантажем («шасі») у загальному розмірі 60840,00 доларів США, відшкодування вказаних витрат було здійснене відповідачем також лише частково, і на момент подання цієї позовної заяви заборгованість відповідача щодо відшкодування витрат по сплаті витрат за простой шасі, за твердженням позивача, складає 1439134,30 грн..

При цьому за змістом зазначених позивачем обставин справи оплату понаднормового використання контейнерів та автотранспортних платформ було здійснено американським підрозділом холдингу Deutsche Post DHL Group - агентом DHL Global Forwarding (USA), що підтверджується виставленими протягом січня - лютого 2015 р. та оплаченими рахунками власника контейнерної тари - компанії CМА СGМ та компанії власника автомобільних платформ - FLC Logistics, а саме №1-0671392 та №1-0671391 від 18.02.2015 р. на загальну суму 60480 дол. США, №1-0671416 від 18.02.2015 р. на суму 2 970 дол. США та №1-0676850 від 27.04.2015 р. на суму 11 205 дол. США, всього на суму 73980 дол. США.

ТОВ "ДХЛ Логістик (Україна)" було сплачено виставлені рахунки (інвойси) по оплаті понаднормового використання контейнерів разом з рахунками щодо понаднормового використання шасі та іншими платежами перед DHL Global Forwarding (USA) платіжним дорученням в іноземній валюті № 231 від 31.03.2015 р. на загальну суму 152 853,46 дол. США. Тобто на вказані документи позивач посилається як на підставу фактично понесених витрат ТОВ "ДХЛ Логістик (Україна)" по оплаті понаднормового використання контейнерів (детеншн) у розмірі 73 980 дол. США.

Вказаний розмір детеншн, як зазначає позивач, було визнано ТОВ "РМ-Інвест" в листі від 06.04.2015 р., отриманим електронною поштою, копія якого міститься в матеріалах справи.

Проте, як стверджує позивач, в результаті домовленостей з відповідачем та розраховуючи на перспективу подальшого співробітництва та значних об'ємів майбутніх трансатлантичних доставок вантажів, ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)" пішло на поступки Замовнику послуги, добровільно надавши ТОВ "РМ-Інвест" 50% знижку щодо оплати витрат імпортного детеншн, в результаті чого позивачем було виставлено рахунки до сплати лише на половину вартості понесених витрат в частині оплати понаднормового використання тари, а саме на суму, еквіваленту 36 990 дол. США, яка відшкодована ТОВ "РМ-Інвест" лише частково, залишок заборгованості складає 869 488,13 грн. та заявлений до стягнення з відповідача в даному позові.

Отже, до складу позовних вимог позивача за первісним позовом окрім стягнення заборгованості з оплати послуг з транспортно - експедиторського обслуговування вантажів, а саме вартості морського перевезення вантажу за маршрутом Лонг-Біч (США) - порт Констанца (Румунія) (фрахту) у розмірі 5 358 644,74 грн., також включені понесені позивачем додаткові витрати в сумі 869 488,13 грн. у зв'язку з оплатою наднормативного використання контейнерної тари (детеншн) та оплатою простою автомобільних платформ (шасі) в сумі 1 439 134,30 грн., які в свою чергу заявлені останнім до відшкодування з боку відповідача як замовника.

В свою чергу в процесі розгляду первісного позову відповідачем за первісним позовом - Товариством з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» поданий зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)" про стягнення 322 525 доларів США (6 795 865,58 грн.) збитків, завданих, на думку позивача за зустрічним позовом, несвоєчасною доставкою вантажу експедитором, що свідчить про неналежне виконання договору надання транспортно - експедиторських послуг зі сторони експедитора.

При цьому в обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним), посилаючись на ст. 923 Цивільного кодексу України та ст. 313 Господарського кодексу України, згідно приписів яких у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, стверджує, що ТОВ «РМ-Інвест» зазнало збитків у розмірі 6 795 865, 58 грн. внаслідок неналежного виконання ТОВ «ДХЛ Логістика (Україна)» своїх обов'язків експедитора за укладеним між сторонами Договором, який є підставою первісного позову, а також порушення положень чинного міжнародного та національного законодавства у сфері здійснення транспортно-експедиторської діяльності, зокрема, в частині порушення строків поставки.

Так, посилаючись на умови Договору, позивач за первісним позовом зазначає, що експедитор взяв на себе обов'язок з організації перевезення вантажу клієнта (керамічної плитки), зокрема, до Сполучених Штатів Америки до контрагента останнього - покупця, компанії АТЕМ USA LLC (США, Каліфорнія). При цьому, як встановлено судом під час розгляду справи № 910/89015/15 за позовом АТЕМ USA LLC (США, Каліфорнія) до ТОВ «РМ-Інвест» про стягнення 322 525,00 дол. США., 03.07.2014 між сторонами було укладено додаткову угоду до Договору, якою додано пункти 1.1.1, а також 4.1, 4.1.1, якими встановлено строки доставки та штраф за їх недотримання. Так, Товар має бути доставлено протягом 65 днів від дати завантаження на судно в порту країни продавця (в Україні). Штрафи нараховуються за кожен день запізнення Товару, із розрахунку 175 доларів США за кожен день прострочення на кожну партію Товару (керамічна плитка, фасована по контейнерам).

Таким чином, посилаючись на норми ст.ст. 611, 934 Цивільного та ст. 225 Господарського кодексів, ТОВ «РМ-Інвест» зазначає, що порушення ТОВ «ДХЛ Логістика (Україна)» як експедитором строків поставки товару за договором № 040114 від 30.01.14 р., укладеним між сторонами, унеможливило виконання ТОВ «РМ - Інвест» своїх зобов'язань за укладеним останнім з компанією АТЕМ USA LLC (США, Каліфорнія) договором № ЕХ010714 від 01.07.14 р., і, як наслідок, призвело до виплати штрафних санкцій контрагенту у розмірі 322 525,00 дол. США. Отже, позивач за зустрічним позовом вважає штрафні санкції, стягнуті із товариства на користь іншого суб'єкта господарювання, збитками у розумінні чинного законодавства, які виникли внаслідок неналежного виконання експедитором свого зобов'язання щодо доставки вантажу.

При цьому розмір заявлених до стягнення з відповідача за зустрічним позовом штрафних санкцій встановлений ТОВ «РМ-Інвест» у відповідності до рішення господарського суду міста Києва від 03.06.15 р. у справі № 910/9015/15 за позовом АТЕМ USA LLC (США, Каліфорнія) до ТОВ «РМ-Інвест» про стягнення 322 525,00 дол. США.

В мотивувальній частині рішення по справі № 910/9015/15 зазначено, що ТОВ «РМ-Інвест», як продавцем, було порушено передбачені сторонами строки поставки товару АТЕМ USA LLC (США, Каліфорнія), внаслідок чого за результатами розгляду справи № 910/9015/15 з ТОВ «РМ-Інвест» було стягнуто 322 525,00 дол. США штрафу.

На виконання вказаного рішення 03.07.15 р. ТОВ «РМ-Інвест» платіжним дорученням в іноземній валюті або банківських металах № 1138 від 03.07.15 р. перераховано на рахунок АТЕМ USA LLC (США, Каліфорнія) 322 525,00 дол. США штрафу, які, в свою чергу, заявлені до стягнення в якості збитків в поданому ТОВ «РМ-Інвест» для спільного розгляду з первісним зустрічному позові.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним Договору № 040114 від 30.01.14 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та існування спірних правовідносин з боку сторін відсутні.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Письмовими доказами у відповідності до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України визнаються документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Щодо заявленого позивачем до стягнення з відповідача основного боргу за надані транспортно - експедиційні послуги та послуги з перевезення вантажу в сумі 5 358 644,74 грн. суд зазначає, що за приписами чинного законодавства підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування або органами влади.

Водночас, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач за первісним позовом надав суду лише копії коносаментів, які підтверджують факт здійснення перевезення певної кількості контейнерів (відповідно до тлумачення терміну «коносамент» міжнародним та національним законодавством), проте не містять вартості самого перевезення та всіх інших витрат, які було закладено позивачем у суму 5 358 644,74 грн., заявлену до стягнення з відповідача.

При цьому судом встановлено, що рахунки, які виставлялись позивачем на оплату наданих послуг та понесених додаткових витрат, містять тільки номера контейнерів, проте не містять інформації щодо того, які саме послуги підлягають оплаті: перевезення вантажу до Румунії, детеншн або шасі відповідно.

Також суд звертає увагу, що за умовами пункту 2.2.4. Договору замовник надає інструкції, незалежно від способу їх передачі, із зазначенням всіх необхідних даних.

Пунктом 8.3. Договору сторони погодили, що всі додатки, зміни та доповнення до Договору є його невід'ємною частиною і є дійсними лише в тому випадку, коли вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими особами з обох сторін та набирають чинності з моменту їх підписання.

В той же час колегією суддів встановлено, що в якості доказів узгодження сторонами вартості здійснюваного перевезення, фрахту, а також надання додаткових послуг (локальні витрати та інші витрати) позивач надає заявки та гарантійні листи від імені ТОВ «РМ -Інвест».

Проте, за матеріалами справи встановлено, що кожна із наданих позивачем заявок містить недоліки форми та змісту, такі як відсутність печатки та підпису уповноваженої особи ТОВ «РМ-Інвест», відсутність назви судна, яке безпосередньо має здійснити перевезення, розрахунку та тарифів на локальні витрати тощо.

Крім того в наданих письмових поясненнях відповідач та директор ТОВ «РМ-Інвест» ОСОБА_12 заперечують щодо того факту, що заявки, копії яких надані позивачем на підтвердження узгодження вартості перевезень, фрахту, а також надання додаткових послуг з перевезення вантажу з порту Лонг-Біч (США) до порту Констанца (Румунія) та які надсилались електронною поштою, підписані саме директором ТОВ «РМ-Інвест».

В свою чергу суд звертає увагу, що гарантійні листи, якими за твердженнями позивача уточнено вартість та перелік додаткових локальних послуг, не відповідають загальноприйнятому на підприємстві ТОВ «РМ-Інвест» зовнішньому вигляду офіційних документів - електронна адреса, з якої вони надходили, не визначена сторонами в Договорі в якості офіційної електронної адреси ТОВ «РМ-Інвест», а підписи, як і на копіях заявок, вчинені особами, щодо яких не зазначені дані про їх посадове становище та прізвища, що унеможливлює здійснення судом перевірки обсягу повноважень представників на вчинення відповідних дій від імені ТОВ «РМ-Інвест».

Вищевикладене в сукупності, з огляду на неналежний зміст та недоліки оформлення вказаних документів (заявок та гарантійних листів), а також враховуючи визначений Договором маршрут перевезення вантажу через Одеський (Іллічівський) морський торговельний порт, що не відповідає маршруту фактично здійсненого позивачем за первісним позовом перевезення вантажу та надання експедиторських послуг, колегія суддів прийшла до висновку про неможливість розцінювати покладені в основу обґрунтування позовних вимог заявки в якості невід'ємних додатків до Договору та доказів узгодження переліку, змісту та вартості послуг за Договором, що разом із сумнівним походженням гарантійних листів, в свою чергу, не може свідчити про досягнення сторонами будь-якої згоди щодо вартості фрахту чи інших витрат та підтверджувати замовлення спірних послуг відповідачем.

Доказів наявності додаткових угод до спірного Договору № 040114 в галузі транспортно-експедиторського обслуговування від 30.01.14 р. щодо узгодження сторонами умов та вартості перевезення вантажу (реекспорту контейнерів) з порту Лонг-Біч (США) до порту Констанца (Румунія), укладених у відповідності до умов спірного Договору, матеріали справи не містять.

Більш того, суд звертає увагу на відсутність в матеріалах справи передбачених умовами Договору актів наданих послуг, обов'язковість підписання сторонами яких визначена в п. 3.4 вказаного Договору, та які є документами первинного бухгалтерського обліку та визначають фактичне надання послуг виконавцем та їх прийняття замовником, а також фактичну вартість наданих послуг.

Поряд із тим як свідчать матеріали справи, позивач за первісним позовом - ТОВ «ДХЛ - Логістика (Україна)» на підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема, в частині понесених витрат детеншн та шасі, посилається на документи щодо здійснення взаєморозрахунків між ТОВ «ДХЛ - Логістика (Україна)», копаніями DHL Global Forwarding (Austria), компанією CМА СGМ (Аmerica) LLC та F.C.L.Logistics, LTD, а саме рахунки та фінансові документи щодо здійснених оплат (платіжні доручення, чеки тощо).

Проте зазначені посилання позивача за первісним позовом оцінюються колегією суддів критично з огляду на розбіжності в датах виставлення рахунків та неточності інформації, яка в них міститься, зокрема, зазначених сум та призначень платежів.

Так, протягом січня - лютого 2015 р. компанією CМА СGМ (Аmerica) LLC було виставлено компанії DHL Global Forwarding (Austria) 26 рахунків щодо оплати детеншн на загальну суму 73980,00 дол. США. В свою чергу компанією DHL Global Forwarding (Austria) було перераховано на рахунок компанії CМА СGМ (Аmerica) LLC 62775,00 дол. США, а саме: 18.02.15 р. - 60 480 дол. США. за 24 контейнери, із яких один не є предметом розгляду по справі. (рахунок NAIM 3126488 - контейнер CRXU 1554345 на суму 675,00 дол. США), 18.02.15 р. - 2 970,00 дол. США за 1 контейнер, 27.04.15 р. - 11 205,00 дол. США із невідомим призначенням платежу.

Компанією DHL Global Forwarding (Austria) було виставлено LLC DHL Logistic (Ukraine) LTD до сплати рахунки по детеншн від 23.03.15 р.: в сумі 3780,00 дол. США за 1 контейнер, в сумі 3645,00 грн. дол. США за 1 контейнер, в сумі 3780,00 грн. за 1 контейнер, в сумі 63450,00 дол. США за 24 контейнери, всього на загальну суму 74655,00 дол. США. При цьому зі змісту вказаних рахунків неможливо встановити за яким саме маршрутом здійснювалось перевезення вказаних контейнерів.

Отже, оплата 27.04.15 р. в сумі 11205,00 дол. США здійснена DHL Global Forwarding (Austria) після виставлення до сплати ТОВ «ДХЛ - Логістика (Україна)» рахунків з детеншн 23.03.15 р., що унеможливлює віднесення вказаної суми до відповідних витрат позивача за первісним позовом.

Також як на одну з підстав обґрунтування заявлених позовних вимог з оплати шасі ТОВ «ДХЛ - Логістика (Україна)» посилається на виставлені компанією F.C.L.Logistics, LTD до сплати компанії DHL Global Forwarding протягом січня - лютого 2015 р. 30 рахунків на загальну суму 70217,00 дол. США, які, в свою чергу, були оплачені вказаною компанією в повному обсязі, а саме перераховано 10.08.15 р. 4135,00 дол. США, 02.04.15 р. - 64467,90 дол. США, 03.04.15 р. - 1614,10 дол. США. При цьому в жодному платіжному дорученні не зазначено призначення здійсненого платежу.

Компанією DHL Global Forwarding (Austria) було виставлено LLC DHL Logistic (Ukraine) LTD рахунок від 23.03.15 р. на оплату шасі в сумі 60840,00 дол. США за 34 контейнерами, в якому не міститься інформація щодо маршруту перевезення зазначених контейнерів.

Як встановлено судом за матеріалами справи, ТОВ «ДХЛ - Логістика (Україна)» було сплачено на користь DHL Global Forwarding (Austria) платіжними дорученнями № 231 від 31.03.15 р. 152853,46 дол. США та № 373 від 15.04.15 р. 400000,00 дол. США із призначенням платежу «за послуги згідно договору VIE 2009 USD від 08.09.09 р.», копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому позивач за первісним позовом в письмових поясненнях посилається на те, що вказані суми оплати згідно платіжних доручень № 231 та № 373 включають в себе оплату детеншн та шасі, а також фрахту та локальних витрат відповідно.

Проте зважаючи на відсутність чіткого призначення платежу, за умови посилання в платіжних дорученнях на договір від 08.09.09 р., за яким здійснюється загальне співробітництво між DHL Global Forwarding (Austria) та ТОВ «ДХЛ - Логістика (Україна)», не виявляється можливим як встановити дійсну природу вказаних переказів, так і віднести їх до спірних правовідносин.

Дати виставлення інвойсів жодним чином не пов'язуються із датами виставлення відповідних рахунків і заявлених позивачем сум до сплати, а також із датами здійснення платежів DHL Global Forwarding (USA).

Окрім цього позивачем заявлено до стягнення 31733,14 грн. витрат на оплату наднормативного використання контейнеру СМАU2054660, на підтвердження чого позивачем надано копію інвойсу NAIM3145058 від компанії СМА ССМ (America) LLC виставленого на компанію DHL Global Forwarding, в якому містяться дані про нарахування на контейнер СМАU2054660 детеншн в розмірі 2700,00 доларів США.

При цьому згідно наданої довідки американського контрагенту ТОВ «РМ-Інвест», компанії АТЕМ USA LLC було з'ясовано, що інвойс NAIМ3145058 на 2700,00 доларів США детеншн є вже оплаченим останньою, що додатково підтверджується відповідним інвойсом та витягом з програми Online Banking (Bank of America).

Таким чином, зі змісту платіжних доручень неможливо встановити за які саме послуги DHL Global Forwarding (Austria) здійснено оплату позивачем, співвідношення сплаченої суми та суми, заявленої до стягнення з відповідача, тобто зазначені докази не містять достатніх фактичних даних, які б дали суду можливість встановити суму, підстави та мету здійснених платежів, а отже і їх пов'язаність із предметом розгляду у справі № 910/18973/15, що свідчить про неможливість розцінювати надані позивачем за первісним позовом документів в якості належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості первісного позову.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження надання саме Товариству з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» послуг з транспортно - експедиторського обслуговування вантажів під час здійснення перевезення (реекспорту товару) з порту Лонг-Біч (США) до порту Констанца (Румунія), з огляду на те, що позивач не довів в розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу розмірі 5 358 644,74 грн. по оплаті послуг з транспортно - експедиторського обслуговування вантажу, а також понесених позивачем додаткових витрат в сумі 869 488,13 грн. у зв'язку з оплатою наднормативного використання контейнерної тари (детеншн) та оплатою простою автомобільних платформ (шасі) в сумі 1 439 134,30 грн..

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.3.4 Договору сторони погодили, що за прострочку платежу замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,5 % від суми рахунку за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені.

Окрім того, виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані транспортно - експедиторські послуги у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 2 237 460,66 грн., 3% річних в сумі 145 832,15 грн. та інфляційних втрат в сумі 849 775,97 грн., які позивач просив суд стягнути згідно наданих розрахунків.

За висновками суду, оскільки заявлені до стягнення з відповідача пеня, проценти річних та втрати від інфляції є похідними позовними вимогами від первісно заявлених позовних вимог ТОВ «ДХЛ - Логістика (Україна)» про стягнення 5 358 644,74 грн. заборгованості за транспортно - експедиторське обслуговування вантажів за Договором, а також понесені позивачем додаткові витрати в сумі 869 488,13 грн. у зв'язку з оплатою наднормативного використання контейнерної тари (детеншн) та оплатою простою автомобільних платформ (шасі) в сумі 1 439 134,30 грн., з огляду на відсутність правових підстав для задоволення основних вимог за первісним позовом, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, процентів річних та інфляційних нарахувань також задоволенню не підлягають.

Щодо посилання відповідача за зустрічним позовом - ТОВ «РМ-Інвест» в зустрічному позові про стягнення з ТОВ «ДХЛ - Логістика (Україна)» 6 795 865,58 грн. збитків (322 525,00 дол. США) на рішення господарського суду міста Києва від 03.06.15 р. у справі № 910/18973/15 як на підставу визначення розміру заявлених до стягнення збитків суд зазначає, що вказане рішення не містить номерів та кількості контейнерів, даних щодо перевізника та експедитора вантажу, періоду прострочення та посилання на докази щодо часу, протягом якого здійснювалось транспортування вантажу. Тобто зі змісту вказаного рішення не виявляється можливим встановити, про які саме партії товару йдеться в даному рішенні та, відповідно, встановити їх ідентичність партіям товару, спір щодо фактичного невиконання ТОВ «РМ-Інвест» своїх зобов'язань з оплати вартості наданих ТОВ «ДХЛ - Логістика (Україна)» послуг та понесених додаткових витрат з перевезення яких розглядається в межах справи № 910/18973/15, а також за відсутності дат прострочення та будь - яких даних, які дають змогу ідентифікувати правові підстави нарахування штрафних санкцій та встановити їх відношення до ТОВ «ДХЛ - Логістика (Україна)» тощо.

Суд зазначає, що предметом первісного позову у справі № 910/18973/15 є стягнення заборгованості ТОВ «РМ - Інвест» за Договором № 040114 від 30.01.14 р. за надані ТОВ «ДХЛ - Логістика (Україна)» транспортно - експедиторські послуги з перевезення вантажу за маршрутом Лонг-Біч (США) - Констанца (Румунія), в той час як предметом доказування у справі № 910/9015/15 є виконання сторонами зобов'язань під час виконання умов Договору № ЕХ010714 від 01.07.14 р., укладеного між компанією АТЕМ USA LLC (США, Каліфорнія) та ТОВ «РМ-Інвест» щодо поставки товару (керамічної плитки) з порту Іллічівськ (Україна) до порту призначення Лонг -Біч (США).

Окрім того, як встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, згідно додаткових пояснень ТОВ «РМ-Інвест» по суті зустрічних позовних вимог б/н від 16.10.15 р., останнім зверталась увагу суду, що партії товару (контейнери), які є предметом первісного позову у справі № 910/18973/15, є відмінними від партій товару, затримка з поставки яких зумовила виплату ТОВ «РМ-Інвест» 322 525,00 дол. США штрафу, що також підтверджується рішенням господарського суду міста Києві від 03.06.15 р. у справі № 910/9015/15 та змістом первісної позовної заяви.

Згідно ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що ТОВ «ДХЛ - Логістика (Україна)» не є стороною у правовідносинах між ТОВ «РМ-Інвест» та АТЕМ USA LLC (США, Каліфорнія), які базувались на укладеному між замовником транспортних послуг - ТОВ «РМ- Інвест» та його контрагентом договорі поставки № ЕХ010714 від 01.07.14 р., а умови спірного Договору в галузі транспортно - експедиторського обслуговування № 040114 від 30.01.14 р. не ставляться в залежність від умов договорів поставок, укладених ТОВ «РМ-Інвест» в процесі своєї звичайної господарської діяльності, та в свою чергу, Договір не передбачає умов відповідальності перевізника чи експедитора перед замовником транспортних послуг за неналежне виконання його зобов'язань перед третіми особами в процесі виконання інших, не пов'язаних жодними доказами зі спірним договором транспортно - експедиторського обслуговування, договорів.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

За вимогами ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкта права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, в силу вимог цивільного законодавства для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; шкідливий результат такої поведінки (збитків); причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина особи, яка заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно частини 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Положеннями статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, посилання позивача за зустрічним позовом в якості доказів наявності понесених ТОВ «РМ-Інвест» збитків внаслідок неналежного виконання останнім зобов'язань перед АТЕМ USA LLC (США, Каліфорнія) на підставі укладеного між замовником транспортних послуг - ТОВ «РМ - Інвест» та його контрагентом договору поставки № ЕХ010714 від 01.07.14 р., на факти, встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.15 р. у справі № 910/9015/15, а саме щодо порушення ТОВ «ДХЛ Логістика (Україна)» як експедитором строків поставки товару до США, що зумовило нарахування та сплату штрафних санкцій, не приймаються судом в якості належних доказів як такі, що не містять відомостей конкретно щодо предмету даного спору, а також інших належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення порушень ТОВ «ДХЛ Логістика (Україна)».

За таких обставин, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами нанесення йому відповідачем за зустрічним позовом збитків саме внаслідок неналежного виконання ТОВ «ДХЛ - Логістика (Україна)» умов Договору, а саме в процесі надання транспортно - експедиторських послуг, з позовом про відшкодування яких він звернувся до суду, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12 р. "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на позивачів за первісним та зустрічним позовами.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні первісного позову відмовити.

2. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 12 лютого 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Головуючий суддя А.М. Селівон

Судді Л.Д.Головатюк

П.І. Паламар