Постанова № 55979539, 10.02.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року №813/6505/15

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

представника позивача Мікули Р.В.,

представника відповідача Юрчака Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.В.Д.» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.07.2015 року №0000972201, №0000982201, -

В С Т А Н О В И В :

22 грудня 2015 року на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.В.Д.» (надалі по тексту - ТзОВ «Т.В.Д.») до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області (надалі - ДПІ у Сихівському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.07.2015 року №0000972201, №0000982201.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що оспорювані ним податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом із порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать чинному законодавству України.

Так, позивач зазначає, що відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Т.В.Д.», за результатами якої податковим органом встановлено, що господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Аксата Моноліт» (надалі - ТзОВ «БК «Аксата Моноліт») у січні 2015 року нібито були нереальними й насправді не відбувалися. У зв'язку з чим, відповідачем було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, якими зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість і збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість.

Однак, позивач стверджує, що такі висновки податкового органу є помилковими, оскільки його операції з ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» носили реальний характер, що підтверджується належними та допустимими доказами - укладеними договорами, актами виконаних робіт, податковими накладними та іншими первинними документами, а також дійсними обставинами справи. При цьому, позивач підкреслює, що всі первинні документи, які складалися при документуванні господарських операцій, відповідають усім вимогам чинного законодавства та є достатньою законною підставою для відображення в бухгалтерському і податковому обліку відповідних операцій.

Позивач звертає увагу на те, що зазначені вище господарські операції здійснювалися ним із метою реалізації власної господарської компетенції, а саме, він був залучений як генпідрядник для виконання будівельних робіт із реконструкції комплексу будівель. Однак, у зв'язку зі завантаженістю та іншими виробничими причинами, ним залучалися до виконання окремих будівельних робіт на умовах субпідряду інші організації, зокрема, було залучено й ТзОВ «БК «Аксата Моноліт», яке виконало обумовлену частину робіт і передало їх результат позивачу.

ТзОВ «Т.В.Д.» у позовній заяві вказує на сумнівність аргументів відповідача про нереальність спірних операцій, оскільки вони не можуть обґрунтовано вказувати на нездійснення таких господарських операцій. Зокрема, відсутність окремого документа на засвідчення передачі будівельного майданчика субпідряднику обумовлена виконанням окремих робіт на одному об'єкті різними підприємствами одночасно, а крім того, такий документ не є обов'язковим при провадженні господарської діяльності та більш того не є первинним документом чи документом податкового обліку. Також, на переконання ТзОВ «Т.В.Д.», не може підтверджувати неможливість здійснення господарських операцій непослідовна нумерація пунктів у договорі між позивачем і ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» чи відсутність у видах діяльності контрагентів ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» робіт, які виконувалися за договором субпідряду. Окрім того, з огляду на індивідуальність податкової відповідальності, на переконання позивача, не можуть братися до уваги як належні докази й висновки податкового органу про нереальність операцій, здійснюваних ТзОВ «Т.В.Д.», виходячи з відомостей, які викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки з ТзОВ «БК «Аксата Моноліт».

Відтак, ТзОВ «Т.В.Д.» вважає, що висновки відповідача, яких він дійшов за результатами перевірки, ґрунтуються здебільшого на домислах та необґрунтованих твердженнях, при цьому, податковим органом не було дано належної оцінки усім наявним доказам із урахуванням норм чинного законодавства України, які безумовно та однозначно свідчили про реальність господарських операцій позивача та, відповідно, про відсутність порушення чинного законодавства України зі сторони ТзОВ «Т.В.Д.».

Таким чином, прийняті Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області податкові повідомлення-рішення від 14.07.2015 року №0000972201 і №0000982201 є протиправними і підлягають скасуванню.

Ухвалами судді від 23.12.2015 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На заперечення позовних вимог відповідачем було подано заперечення на позовну заяву, додаткові пояснення. Ними відповідач обґрунтовує законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а його позиція полягає в наступному.

Відповідач вказує на те, що в матеріалах перевірки була повно описана неможливість виконання контрагентом позивача - ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» - цивільно-правових зобов'язань по виконанню будівельних робіт, які були документовані у відносинах між ТзОВ «Т.В.Д.» і ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» за відповідним договором субпідряду.

Так, відповідач звертає увагу на те, що сторонами договору субпідряду не було оформлено документів, які би підтверджували передачу об'єкта реконструкції до ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» для виконання робіт, обумовлених договором субпідряду, що дає змогу зробити висновок, що такі роботи не виконувалися. Також, виходячи з акта виконаних робіт за січень 2015 року для виконання задекларованого обсягу робіт необхідно було задіяти 51 людину. Зважаючи ж на те, що у ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» середньооблікова кількість штатних працівників за цей період становила 5 осіб, зазначене вказує на неможливість здійснення ним таких операцій. Окрім того, відповідач звертає увагу на те, що замовником будівельних робіт не було попередньо письмово погоджено залучення субпідрядника та передачу йому кошторисної документації, що виключає можливість виконання ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» робіт на умовах субпідряду.

Окрім того, відповідач посилається на відомості акта про неможливість проведення зустрічної звірки з ТзОВ «БК «Аксата Моноліт», який був складений ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві. Відповідно до висновків такого акта, податковий орган вважає, що в ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» відсутні достатні трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, технічний персонал, основні фонди, транспортні засоби тощо, які необхідні для провадження таким товариством реальної господарської діяльності.

Також, на переконання відповідача, нереальність виконання ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» задокументованих будівельних робіт підтверджують ті обставини, що згідно податкової інформації в січні 2015 року серед контрагентів такої особи не було суб'єктів господарювання, вид діяльності яких відповідав би будівельним роботам, а також ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» не придбавалися в цей період необхідних будівельних матеріалів.

Окремо відповідач відзначає, що роботи, які позивачем були замовлені й доручені до виконання ТзОВ «БК «Аксата Моноліт», могли виконуватися позивачем самостійно, зважаючи на наявність дозвільних документів (ліцензій), значної кількості працівників необхідної кваліфікації, техніки, обладнання, устаткування й інструментів, що вказує на недоцільність залучення позивачем субпідрядника.

У зв'язку з чим, відповідач вважає, що усі встановлені ним обставини в сукупності підтверджують нереальність господарських операцій між ТзОВ «Т.В.Д.» і ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» у січні 2015 року, їх фактичне нездійснення та безпідставне їх документування виключно з метою отримання ТзОВ «Т.В.Д.» певних податкових вигод. У результаті таких протиправних дій позивачем було неправомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями, що насправді не здійснювалися, та як наслідок було завищено суму від'ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, та занижено власне податкове зобов'язання з податку на додану вартість.

Відповідно, свої висновки й рішення податковий орган вважає обґрунтованими та законними, спрямованими виключно на захист прав та інтересів держави від протиправних дій недобросовісних платників податків, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю, а саме: визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.07.2015 року №0000972201, №0000982201.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях, наголосив на правомірності спірних податкових повідомлень-рішень від 14.07.2015 року №0000972201 і №0000982201, оскільки такі, на його думку, прийняті в повній відповідності з нормами чинного законодавства України, просив у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Т.В.Д.» як юридичну особу було зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 17.02.1994 року. На податковий облік позивача взято 24.02.1994 року. У періоді, який перевірявся, ТзОВ «Т.В.Д.» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ №100270150.

У період із 16.06.2015 року по 22.06.2015 року, на підставі направлення №442 від 16.06.2015 року та наказу №417 від 16.06.2015 року, ДПІ у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області було проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТзОВ «Т.В.Д.» (код ЄДРПОУ 20796403) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків з ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» (код ЄДРПОУ 38946760) за січень 2015 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №650/13-50-22-04-11/20796403 від 30.06.2015 року, у якому зафіксовано порушення ТзОВ «Т.В.Д.» п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за січень 2015 року на 304 175 грн., за рахунок включення до його складу суми ПДВ з вартості робіт (реконструкція лікувально-оздоровчого профілакторію по вул.Гамарника, 56 м.Київ) від ТзОВ «БК «Аксата Моноліт», які насправді не виконувалися, що спричинило завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, за січень 2015 року в розмірі 1 583 грн. та заниження суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за січень 2015 року на 302 592 грн.

Як вбачається зі змісту акту №650/13-50-22-04-11/20796403 від 30.06.2015 року, контролюючий орган дійшов висновку, що операції між ТзОВ «Т.В.Д.» та ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» у січні 2015 року не носили реального характеру, а були лише документовані на папері, з метою отримання податкових вигод.

Так, в акті №650/13-50-22-04-11/20796403 відповідач посилається на дані акта №6271/7/26-59-22-12 від 08.05.2015 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» по взаємовідносинах за січень 2015 року, складеного ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві. Згідно з наведеним відповідачем витягом із такого акта, ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» не володіє основними засобами, достатніми трудовими ресурсами, виробничими потужностями, необхідними для виконання робіт, що свідчить про неможливість реального виконання будь-яких робіт таким товариством, що підтверджується й іншими відомостями про діяльність даного підприємства, яка за своїм дійсним змістом не може вважатися господарською, а спрямована виключно на надання податкових вигод третім особам.

Окрім цього, в акті №650/13-50-22-04-11/20796403 наводиться посилання на умови договору субпідряду, укладеного між ТзОВ «Т.В.Д.» і ТзОВ «БК «Аксата Моноліт», відповідно до якого, для виконання робіт субпідряднику слід було передати об'єкт (фронт робіт), проте документально така обставина не засвідчена, що вказує на невиконання робіт силами ТзОВ «БК «Аксата Моноліт».

Також податковий орган відзначає нехронологічне прописання пунктів у тексті договору субпідряду (відсутній п.3.4), що, на його переконання, дає змогу вважати такий договір дефектним.

В акті №650/13-50-22-04-11/20796403 відповідач зазначає окрім того, що обсяги задокументованих робіт за січень 2015 року вимагають участі щонайменше 51 робітника, у той же час у ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» відсутні такі трудові ресурси (середньооблікова кількість його штатних працівників у цей період становила 5 осіб), що вказує на неможливість виконання ним таких робіт.

Відповідачем також вказується на те, що й залучати до проведення робіт інших осіб ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» не могло, позаяк в ІС «Податковий блок» наявна інформація про формування основної суми податкового кредиту ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» у спірний період із контрагентів, види діяльності яких не дають змоги виконувати будівельні роботи. Окрім того, задекларовані ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» операції вказують, що ним не придбавалися у січні 2015 року будівельні матеріали, які повинні були б використовуватися при дійсному виконанні будівельних робіт.

Відтак, не залучення ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» до будівельних робіт інших виконавців, в сукупності з неможливістю самостійного здійснення робіт за браком трудових ресурсів, відсутністю необхідних будівельних матеріалів, обладнання, техніки тощо вказує на нереальність документальних операцій загалом.

У зв'язку з чим, на підставі акту №650/13-50-22-04-11/20796403 від 30.06.2015 року, відповідачем було прийнято оскаржувані податкове повідомлення-рішення від 14.07.2015 року №0000972201 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (302 592 грн.) та штрафними санкціями (151 296 грн.) й податкове повідомлення-рішення від 14.07.2015 року №0000982201 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 583 грн. за січень 2015 року.

Не погоджуючись із рішенням ДПІ у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області позивачем було оскаржено його в адміністративному порядку за скаргою вх.№3868/10 від 27.07.2015 року до Головного управління ДФС у Львівській області та за скаргою вх.№28638/6 від 30.09.2015 року до Державної фіскальної служби України, які були розглянуті та залишені без задоволення за рішенням №4440/10/13-01-10-07-05 від 16.09.2015 року та рішенням №24430/6/99-99-10-01-01-15 від 17.11.2015 року, відповідно.

Вважаючи свої права й надалі порушеними діями та рішеннями суб'єкта владних повноважень, не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 14.07.2015 року №0000972201 і №0000982201, позивачем було заявлено означений позов, у якому ТзОВ «Т.В.Д.» стверджує про відсутність підстав для прийняття відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень за відсутності порушень ним податкового законодавства та, відповідно, про протиправність таких рішень.

Розглянувши доводи сторін і дослідивши підстави прийняття суб'єктом владних повноважень оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд, щодо суті документованих господарських операцій між ТзОВ «Т.В.Д.» і ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» у січні 2015 року, які досліджувалися у ході проведеної відповідачем позапланової перевірки, відзначає наступне.

Так, між ТзОВ «Т.В.Д.» і ТзОВ «Лікувально-оздоровчий профілакторій «Дюбек» було укладено договір генерального підряду №14-02/14 від 14.02.2014 року. Відповідно до умов цього договору, ТзОВ «Т.В.Д.» як генеральному підряднику, за замовленням ТзОВ «Лікувально-оздоровчий профілакторій «Дюбек», було доручено виконання власними та залученими силами й засобами роботи з реконструкції комплексу будівель лікувально-оздоровчого профілакторію «Дюбек» по вул.Гамарника, 56 у м.Києві під пологовий будинок (п.1.1 договору). Відповідно до п.2.1 договору, загальна орієнтовна вартість робіт складає 77 740 000 грн. Як випливає зі змісту п.п.1.1, 1.4, 9.4 договору генерального підряду, підрядник вправі залучати до виконання робіт третіх осіб (субпідрядників), проте, за попередньою письмовою згодою замовника, згідно з п.5.3 договору, в такому ж порядку допускається передача третім особам проектної й кошторисної документації на будівництво. Договір генерального підряду №14-02/14 був укладений сторонами строком до 14.02.2016 року (п.19.1 договору).

У подальшому, 04 квітня 2014 року ТзОВ «Лікувально-оздоровчий профілакторій «Дюбек», ТзОВ «Т.В.Д.» і ТзОВ «Пологовий будинок «Лелека» було укладено угоду про заміну сторони у договорі генерального підряду №14-02/14 від 14.02.2014 року. Унаслідок чого, ТзОВ «Пологовий будинок «Лелека» набув прав замовника за таким договором генерального підряду. Окрім цього, новими сторонами договору генерального підряду №14-02/14 від 14.02.2014 року відповідною додатковою угодою одночасно було скориговано його п.1.1, згідно з такими змінами ТзОВ «Т.В.Д.» як генеральному підряднику було доручено виконання власними та залученими силами й засобами робіт із реконструкції приміщень будівлі (літ.А, Б) під медичний заклад за адресою: вул.Гамарника, 56 в Оболонському районі м.Києва.

Як вбачається з наявної копії договору субпідряду без номера від 25.12.2015 року, ТзОВ «Т.В.Д.», виконуючи договір генерального підряду №14-02/14 від 14.02.2014 року, доручило виконання окремих робіт з реконструкції приміщень під медичний заклад на вул.Гамарника, 56 у м.Києві (п.1.1 договору) ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» як субпідряднику, про що й укладено згаданий договір субпідряду. Згідно з п.1.2 договору субпідряду, ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» зобов'язалося виконати обумовлений комплекс робіт своїми силами і засобами. Відповідно до п.2.1 такого договору, ціна робіт становить 15 000 000 грн. та є динамічною. Пунктом 2.4 передбачено, що розрахунки за виконані роботи проводяться по їх поетапному завершенні. У п.3.2 сторони обумовили строк виконання робіт - до 31.12.2015 року. Згідно з п.4.1 договору, будівельні роботи виконуються субпідрядником під загальним керівництвом і координацією замовника у відповідності до проектної документації, чинних СНиП, ДБН, ГОСТ, ДСТУ, технічних умов тощо. Відповідно до п.4.2 згаданого договору, виконання робіт має здійснюватися виключно силами кваліфікованого персоналу, який має досвід виконання відповідних робіт. За п.п.4.5-4.7 договору закінчення кожного етапу робіт оформляється актом приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2в) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (КБ-3). Згідно з пп.5.1.1 (в складі п.5.1) договору, ТзОВ «Т.В.Д.» зобов'язане передати субпідряднику відповідну проектно-кошторисну документацію. Відповідно до пп.5.1.2 (в складі п.5.1), ТзОВ «Т.В.Д.» зобов'язане забезпечити ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» доступ до місця виконання робіт та до місця складування матеріалів, конструкцій, устаткування та комплектуючих. Згідно з пп.5.1.1 (в складі п.5.3) договору, субпідрядник зобов'язаний розпочати виконання робіт в строк, визначений п. 3.1 договору субпідряду.

При цьому, суд звертає увагу на те, що на договорі субпідряду проставлено дату 25.12.2015 року як дату його укладення, проте, зважаючи на всі інші документи, зібрані в ході судового розгляду, обставини справи, зокрема, й дату звернення позивача до суду, суд приходить до обґрунтованого висновку, що така дата є опискою, а фактичною датою укладення договору субпідряду між ТзОВ «Т.В.Д.» і ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» слід вважати 25.12.2014 року.

Досліджуючи та оцінюючи наданий договір субпідряду, суд надає критичну оцінку твердженню контролюючого органу, яке він виклав в акті №650/13-50-22-04-11/20796403, про дефектність цього договору, зумовлену «нехронологічним прописанням пунктів у п.3 договору субпідряду». Суд відзначає, що дійсно у п.3 договору відсутній п.3.4, а п.3.5 слідує за п.3.6, проте такі обставини не можуть вказувати на правові дефекти правочину, які би свідчили про неможливість породження ним обумовлених правових наслідків. Більш того, жодним нормативним документом не передбачено як істотну умову договору субпідряду існування в ньому п.3.4, який власне й відсутній у поданому ТзОВ «Т.В.Д.» договорі. Відтак, суд розцінює такі недоліки договору (відсутність п.3.4 та непослідовність нумерації) виключно як описку чи технічний недолік, який не може впливати на дійсність правочину, позаяк зміст такого правочину дозволяє в повній мірі встановити дійсну волю його сторін, зокрема, предмет домовленостей сторін, зобов'язання кожної зі сторін, порядок їх здійснення тощо. Аналогічно слід оцінювати й інші неточності договору субпідряду між ТзОВ «Т.В.Д.» і ТзОВ «БК «Аксата Моноліт», а зокрема, помилкове повторення нумерації підпунктів у п.5 договору (нумерація підпунктів 5.1.1-5.1.4 дублюється за різного змісту), згадану вище описку в даті договору тощо.

У цьому контексті суд також відзначає, що відповідно до норми ст.216 Цивільного кодексу України, не створюють юридичних наслідків, тобто не породжують правовідносин, обумовлених ними, недійсні договори (правочини). Відповідно ж до ст.215 Цивільного кодексу України, розмежовуються види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220, ч.1 ст.224 Цивільного кодексу України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 Цивільного кодексу України тощо). У даному ж випадку, не вбачається наявність ані обставин, які вказують на нікчемність зазначеного вище договору субпідряду між ТзОВ «Т.В.Д.» і ТзОВ «БК «Аксата Моноліт», ані про визнання його недійсним.

Відтак, такий правочин слід трактувати як чинний, тобто такий, що породжує обумовлені ним правовідносини та є зобов'язуючим для його учасників. Розглянувши представлений договір субпідряду без номера від 25.12.2015 року (фактично укладений 25.12.2014 року), суд приходить до висновку, що він є належним доказом досягнення його учасниками домовленостей щодо здійснення, у відповідності до погоджених умов, певних господарських операцій (по виконанню робіт із реконструкції будівель), й такий правочин спрямований на задоволення інтересів сторін-учасників, на реалізацію їх господарської компетенції та обґрунтовується очевидною економічною й діловою метою.

Досліджуючи обставини виконання такого договору субпідряду без номера від 25.12.2015 року, суд не вважає достатньо обґрунтованими доводи відповідача про неможливість дійсного та реального виконання робіт за цим договором, у зв'язку із не оформленням його сторонами акта приймання-передачі будівельного майданчика (фронту робіт).

Так, як передбачено ч.1 ст.875 Цивільного кодексу України, за договором будівельного підряду замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт). Такі ж положення містяться і в п.п.4, 29 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №668 від 01.08.2005 року. Окрім цього, п.69 Загальних умов передбачено, що будівельний майданчик (фронт робіт) надається підряднику замовником в порядку, визначеному договором підряду, і оформлюється відповідним актом.

При цьому, суд бере до уваги й норму ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, за якою сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Як вбачається зі змісту договору субпідряду без номера від 25.12.2015 року, сторони не визначили обов'язку сторін по складанню акта приймання-передачі будівельного майданчика (фронту робіт) та не визначили такий акт приймання-передачі як необхідну й обов'язкову умову виконання робіт субпідрядником. А із урахуванням наведеного вище пп.5.1.2 (в складі п.5.1) договору субпідряду, суд вважає, що фактично передання об'єкта для виконання робіт субпідрядником у цьому випадку здійснюється в спосіб забезпечення субпідряднику доступу до місця виконання робіт, що за будь-яких обставин є обов'язком позивача у відносинах із ТзОВ «БК «Аксата Моноліт». Окрім цього, як випливає з пояснень позивача, на одному й тому ж об'єкті окремі роботи здійснювалися декількома виконавцями, що обумовлює неможливість передання такого об'єкта комусь із таких субпідрядників, у зв'язку з чим можливість виконання будівельних робіт забезпечувалася позивачем у згаданий вище спосіб - шляхом надання доступу до будівельного майданчика. Більш того, суд погоджується з доводами позивача про те, що акт приймання-передачі будівельного майданчика (фронту робіт) не є ані первинним документом бухгалтерського обліку господарських операцій, ані документом податкового обліку, а відтак, сам по собі не впливає на бухгалтерський чи податковий облік господарських операцій платника податків.

Суд також бере до уваги, проте оцінює критично й доводи відповідача щодо відсутності письмової згоди замовника за первинним договором генерального підряду №14-02/14 від 14.02.2014 року (до 04.04.2014 року - ТзОВ «Лікувально-оздоровчий профілакторій «Дюбек», після - ТзОВ «Пологовий будинок «Лелека») на залучення субпідрядником ТзОВ «БК «Аксата Моноліт», передачу йому проектної та кошторисної документації, що на переконання податкового органу нібито обумовлює об'єктивну неможливість виконання ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» робіт на об'єкті будівництва. Так, здійснення таких дій (отримання згоди) залежало від волі ТзОВ «Т.В.Д.» (якому замовник доручив виконання робіт і допустив до них) і його наміру належно виконувати договір підряду, а тому залучення підрядником субпідрядника без попереднього письмового погодження замовника свідчить про порушення таким підрядником умов укладеного договору генерального підряду, а не про дійсну неможливість виконання субпідрядником робіт. Відтак, наслідком таких порушень може бути застосування до підрядника відповідальності, передбаченої договором і чинним законодавством, а не висновок про неможливість фактичного залучення до робіт третьої особи - субпідрядника та про нездійснення таким субпідрядником робіт, у разі їх фактичного виконання (хоч навіть і з порушенням умов договору генпідряду в частині процедури допуску такої особи до робіт чи надання їй необхідної документації).

Також відповідач при прийнятті оспорюваного рішення обґрунтовував неможливість реального здійснення робіт за договором субпідряду фактом відсутності в ІС «Податковий блок» підсистеми Єдиний реєстр податкових накладних відомостей про те, що в січні 2015 року ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» придбавалися будівельні матеріали, які в значній кількості були необхідні для виконання робіт. Проте, на переконання суду вимога відповідача про обов'язкове придбання субпідрядником будівельних матеріалів у період виконання робіт не є обґрунтованою, позаяк вони можуть придбаватися і до цього. А також некоректним у цьому контексті є й посилання відповідача на ІС «Податковий блок» підсистеми Єдиний реєстр податкових накладних відомостей, оскільки, як свідчать матеріали справи, ряд податкових накладних за січень 2015 року (на суму ПДВ понад 5 млн. грн.) не були зареєстровані в єдиному реєстрі податкових накладних, що фактично не дає можливості податковому органу стверджувати достовірно про склад товарів, робіт чи послуг, які придбавалися ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» зі сплатою ПДВ у їх ціні, а зважаючи на суму ПДВ, вартість таких товарів, робіт чи послуг складає понад 20 млн. грн., що не виключає можливості придбання й матеріалів для виконання будівельних робіт. Більш того, придбання необхідних будівельних матеріалів могло відбуватися і без сплати ПДВ у ціні товару або ж і без відповідного декларування особою, що їх придбавала, чи з іншим порушенням встановленого порядку здійснення таких операцій.

Окрім цього, суд критично оцінює й доводи відповідача щодо неможливості виконання ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» робіт за договором субпідряду з огляду на незначну кількість штатних працівників такого підприємства й відсутність в інформаційних базах податкових органів відомостей про наявність у січні 2015 року в ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» правовідносин із особами, вид діяльності яких відповідає будівельним роботам. Суд у цьому контексті відзначає, що діяльність суб'єкта господарювання не може обмежуватися виключно видами діяльності про, які ним проінформовано, зокрема, органи податкової служби (у разі якщо таким суб'єктом господарювання є юридична особа, її діяльність не повинна суперечити лише її установчим документам). А тому, наявні відомості про взаємовідносини ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» із особами, які не зазначили серед основних видів діяльності здійснення будівельної чи подібної діяльності, не може бути однозначним свідченням об'єктивної неможливості фактичного провадження таких робіт. А щодо залучення необхідної кількості людських і технічних ресурсів для виконання замовлених робіт, то слід ураховувати, що таке могло відбуватися і без відповідного їх декларування або ж із порушенням встановленого порядку здійснення таких операцій. Відтак, кількість штатних працівників субпідрядника не може бути визначальною обставиною для достовірного ствердження про нездійснення ним у реальності яких-будь робіт.

Тож, суд підсумовує, що декларована відсутність у ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» матеріальних і трудових ресурсів для виконання робіт, взаємовідносин із контрагентами, вид діяльності яких відповідав би виконуваним будівельним роботам, самі по собі не є однозначним свідченням нездійснення таких робіт ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» та не свідчить про безтоварність і нереальність господарських операцій. Наявність достатнього власного персоналу (штатних працівників) чи основних засобів не є обов'язковою умовою виконання такого типу робіт, оскільки вони можуть бути залучені субпідрядником на інших умовах (за цивільно-правовими договорами або ж іншим способом, у тому числі й поза правовим полем). А відсутність у підрядника контрагентів, вид діяльності яких був би «виконання будівельних робіт», також не слід вважати достатнім доказом невиконання робіт, позаяк це може свідчити про інші обставини, - наприклад про виконання таких робіт особами, які не декларують відповідного виду діяльності, виконання робіт фізичними особами, виконання робіт без їх офіційного декларування тощо.

Суд також відзначає, що в даному контексті предметом інтересу позивача як господарюючого суб'єкта є в першу чергу бажаний для нього результат, тобто, виконання субпідрядником робіт, згідно поставлених вимог, а не детальні умови чи організаційні аспекти їх виконання (такі як умови залучення субпідрядником ресурсів і засобів для виконання робіт). При цьому, провадячи свою підприємницьку діяльність позивач не зобов'язаний здійснювати перевірку легальності чи правомірності діяльності своїх контрагентів, дотримання ними законодавства України, повноваження їх представників, легальності наявних у них матеріальних засобів і ресурсів, умов залучення ним ресурсів для виконання замовлених робіт тощо - для цього позивачеві не надано відповідних повноважень та компетенції.

Також суд надає критичної оцінки використанню відповідачем як підстави для висновків про порушення позивачем податкового законодавства даних акта №6271/7/26-59-22-12 від 08.05.2015 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» по взаємовідносинах за січень 2015 року, складеного ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві.

На переконання суду, обґрунтування податковим органом висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства та подальше позбавлення його права на податкові вигоди й притягнення до відповідальності тими обставинами, які були зафіксовані в актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, є безпідставним. Так, виходячи зі змісту Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України №236 від 22.04.2011 року, акт про неможливість проведення зустрічної звірки за своєю природою призначений виключно для засвідчення факту об'єктивної неможливості здійснення такого заходу як зустрічна звірка, а не фактів порушення платниками податків податкового чи іншого законодавства. У зв'язку з чим, суд вважає, що сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок контрагента позивача не може вважатись доказом вчинення ним порушень податкового законодавства, а тим більше неможливість проведення зустрічних звірок не може свідчити про вчинення порушень податкового законодавства третіми особами (у даному випадку - позивачем).

Отже, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки, тим більше, що акт, на який посилається відповідач, стосується не безпосередньо позивача (ТзОВ «Т.В.Д.»), а його контрагента (ТзОВ «БК «Аксата Моноліт»). Зазначена позиція також підтверджується практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема, ухвалами цього суду від 10.12.2014 року в справі К/800/32135/14, від 08.12.2014 року в справі К/800/53470/13, від 01.12.2014 року в справі К/800/56665/13, від 20.11.2014 року в справі К/800/32533/14, від 18.09.2014 року в справі К/800/9945/14.

Окрім цього, суд наголошує на тому, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, оскільки співпраця та наявність господарських відносин із особами, які допустили порушення законодавства, не свідчить автоматично про допущення порушень самим платником податків, за умови якщо ним особисто порушень закону допущено не було.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, визначено й у практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії», п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Таким чином, допущені порушення податкового законодавства постачальником товару, робіт чи послуг тягнуть негативні наслідки саме для такої особи та не впливають на право замовника товарів, робіт чи послуг на віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість чи формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди.

Відтак, припущення податкового органу про порушення податкового законодавства контрагентом позивача (ТзОВ «БК «Аксата Моноліт») чи іншими особами не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання такими особами вимог закону. Лише у разі, якщо буде встановлено, що платник податку знав про такі обставини і його дії були узгодженими з недобросовісними платниками податків, посилання на них буде обґрунтованим. Така позиція узгоджується з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

Окремо, суд також вважає за необхідне надати критичної оцінки й доводам відповідача про обов'язковість самостійного виконання ТзОВ «Т.В.Д.» робіт, які були ним доручені за договором субпідряду ТзОВ «БК «Аксата Моноліт».

Суд відзначає, що питання обрання способів, методів і умов провадження своєї господарської та підприємницької діяльності відносяться до виключної компетенції відповідного суб'єкта господарювання, а тому він є вільним у прийнятті рішення про здійснення тих чи інших операцій самостійно або ж зі залученням інших осіб. Таким чином, можливість виконання робіт позивачем сама по собі не може однозначно вказувати на протиправність залучення ним для виконання робіт інших осіб. Більш того, суд звертає увагу й на дані, котрі наводяться самим відповідачем, а саме, останній вказує, що для виконання задекларованого обсягу робіт у січні 2015 року було необхідно залучити 51 люду, відповідно, водночас, середньооблікова кількість штатних працівників позивача складала в цей період 134 осіб. Відтак, для виконання таких робіт самостійно ТзОВ «Т.В.Д.» слід було задіяти понад 1/3 працівників, що з врахуванням доводів позивача про здійснення ним й інших робіт, підтверджує несуперечність факту залучення субпідрядників до виконання замовлених позивачу робіт.

При цьому, на виконання принципу змагальності при вирішенні адміністративних спорів, позивачем надано суду докази реальності виконання конкретних господарських операцій між ТзОВ «Т.В.Д.» і ТзОВ «БК «Аксата Моноліт», їх обсяг, зміст вартість та ін.

Так, для підтвердження фактів виконання господарських операцій за вказаним вище договором субпідряду в січні 2015 року позивачем було представлено копії актів типової форми №КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт і довідок типової форми №КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.

Дослідженим актом приймання виконаних будівельних робіт №1/1 за січень 2015 року та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень 2015 року, які підписані сторонами 31.01.2015 року, засвідчується виконання ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» за договором субпідряду від 25.12.2014 року в січні 2015 року ряду будівельних робіт на об'єкті, зокрема, по муруванню й армуванню стін і перегородок, улаштуванню каркасів, укладанню бетонної суміші, штукатуренню стін, колон, косяків, улаштуванню основи під фундамент, гідроізоляції стін і фундаментів, бетонуванню сходів, виготовленню сходових конструкцій, укладанню перемичок, шпаклюванню стін і стель, фарбування стін і стель, установлення сходових площадок і маршів та виконанню інших робіт на загальну вартість 1 825 050 грн. із урахуванням ПДВ (304 175 грн.).

Проаналізувавши вказані первинні документи (акт приймання виконаних будівельних робіт, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати), суд відзначає, що вони відповідають домовленостям сторін (зафіксованим у договорі субпідряду) і за своїм змістом засвідчують факти передачі від виконавця/субпідрядника (ТзОВ «БК «Аксата Моноліт») до замовника/генпідрядника (ТзОВ «Т.В.Д.») виконаних будівельних робіт, тобто свідчать про здійснення конкретних господарських операцій.

При цьому, суд дійшов висновку, що ці документи також відповідають і вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, які ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані в достатній мірі для ідентифікації господарських операцій, визначення їх змісту, вартості та інших істотних обставин їх здійснення.

Таким чином, на переконання суду, зазначені вище документи підтверджують реальність виконання ТзОВ «Т.В.Д.» і ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» договору субпідряду від 25.12.2015 року (фактично укладений 25.12.2014 року) та фактичне здійснення господарських операцій у січні 2015 року.

Відтак, зважаючи на усе викладене вище, суд приходить до висновку, про реальний характер спірних операцій, які мали місце між ТзОВ «Т.В.Д.» і ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» у січні 2015 року за договором субпідряду без номера від 25.12.2015 року, результати яких призначені для використання в межах господарської діяльності позивача (при виконанні генерального договору підряду №14-02/14 від 14.02.2014 року), що підтверджується зібраними та дослідженими доказами й усіма обставинами справи в їх сукупності, у той же час, достатні, належні та допустимі докази нереальності чи безтоварності таких операцій відповідачем надані не були.

У зв'язку з чим, суд відзначає, що нормами ст.198 Податкового кодексу України, зокрема, обумовлено право на віднесення платником податку сум ПДВ до податкового кредиту, яке виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема (у відношенню до спірних операцій), дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 Податкового кодексу України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з нормами ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України або якщо придбані товари/послуги призначаються для використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що у платника податку виникає право на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за умови наявності належним чином оформлених і зареєстрованих податкових накладних (та безумовно, в разі призначення придбаних товарів, робіт чи послуг для використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків і підтвердження відповідними первинними документами здійснення господарських операцій, на підставі яких платником податків було сформовано податковий кредит, що як викладено вище, знайшло своє належне підтвердження).

Так, на підтвердження наявності податкових накладних, за якими було сформовано податковий кредит, позивачем представлено суду копії податкових накладних (наявність яких також відображена і в акті перевірки №650/13-50-22-04-11/20796403 від 30.06.2015 року й щодо змісту та оформлення яких відповідачем не висловлено зауважень), які виписувалися позивачу при проведенні вищевказаних операцій виконавцем робіт - ТзОВ «БК «Аксата Моноліт». А саме, ним надано копії податкових накладних №137 від 31.01.2015 року на суму 912 500 грн., у т.ч. ПДВ 152 083,33 грн., №138 від 31.01.2015 року на суму 912 550 грн., у т.ч. ПДВ 152 091,67 грн., які також відображені в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Розглянувши представлені позивачем податкові накладні, суд відзначає, що вони оформлені у відповідності до вимог чинного на момент їх виписки законодавства, відповідають його приписам і не містять якихось дефектів, які би впливали на їх чинність. Окрім цього, вищевказані податкові накладні відображені (зареєстровані) в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, що підтверджується копіями реєстру. При цьому, суд також зауважує, що й учасниками процесу не заперечується та підтверджується (зокрема, це зазначено в акті перевірки №650/13-50-22-04-11/20796403, акті №6271/7/26-59-22-12 від 08.05.2015 року про неможливість проведення зустрічної звірки) спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарських операцій (тобто ТзОВ «Т.В.Д.» і ТзОВ «БК «Аксата Моноліт»), які були зареєстрованими як платники податку на додану вартість на момент вчинення відповідних спірних господарських операцій, а також і відсутність дефектів у згаданих вище податкових накладних, порядку їх виписки.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач має право розраховувати на ті податкові вигоди, визначені чинним законодавством України, які пов'язані з реальним здійсненням господарської діяльності та їх належним документуванням у контексті вимог податкового законодавства, зокрема, позивач має право розраховувати й на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що ним і було правомірно вчинено за наслідком спірних операцій. Відтак, ТзОВ «Т.В.Д.» було на достатніх правових підставах, обґрунтовано й правомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по операціях із придбання в ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» будівельних робіт, які виконувалися ТзОВ «БК «Аксата Моноліт» у січні 2015 року.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського суду з прав людини у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Так, наведені ДПІ у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом при виконанні останнім, на замовлення позивача, будівельних робіт, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки та заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржуване рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що для відновлення порушених прав та інтересів позивача податкові повідомлення-рішення від 14.07.2015 року №0000972201 і №0000982201 слід визнати протиправними і скасувати, відповідно, заявлені позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно із ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області від 14.07.2015 року №0000972201.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області від 14.07.2015 року №0000982201.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.В.Д.» (код ЄДРПОУ 20796403) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 6 832 (шість тисяч вісімсот тридцять дві) грн. 10 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 19 лютого 2016 року.