Постанова № 55979491, 05.02.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2016 року (14:03 год.) м. Київ №810/5869/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Головного управління МВС України в Київській області, Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за участю:

позивача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1

відповідача - 1: Толстунова С.В., довіреність №7/109/05/26-2016 від 05.01.2016

відповідача - 2: Сахнюк І.І., довіреність №2 від 05.01.2016

відповідача - 3: Теремцова О.М., довіреність №737 від 15.01.2016

Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач-1), в якому, з урахуванням уточнень від 18 січня 2016 року (т.1, а.с. 70-72) просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Київській області №591 о/с від 6 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого карного розшуку Центрального відділення міліції Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області, з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України та згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України;

- зобов'язати Головне управління МВС України в Київській області поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого карного розшуку Центрального відділення міліції Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області надати ОСОБА_1 змогу пройти тестування до підрозділу Києво-Святошинського відділу поліції ГУНП в Київській області;

- зобов'язати Києво-Святошинський районний відділ ГУ МВС України в Київській області відшкодувати середній заробіток за час вимушеного прогулу з 6 листопада 2015 року до дня поновлення на посаді.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 6 січня 2016 року залучено в якості відповідачів Головне управління МВС України в Київській області (далі - відповідач-2) та Києво-Святошинський районний відділ ГУ МВС України в Київській області (далі - відповідач-3).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом ГУ МВС України в Київській області його було звільнено з органів внутрішніх справ з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) у зв'язку зі створенням Національної поліції та ліквідацією територіальних органів МВС.

Таке звільнення позивач вважає протиправним, оскільки за змістом пунктів 9 та 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» звільнення з роботи працівників міліції через скорочення штатів можливе лише при відмові від проходження служби в поліції. Позивач стверджує, що не відмовлявся від проходження служби у поліції. Водночас, при звільненні з роботи через скорочення штатів відповідачами не було надано можливості подальшого проходження служби в поліції, а також не враховано те, що позивач має переважне право на залишення на роботі в органах внутрішніх справ.

Представник відповідача-1 проти позову заперечує, зазначив, що позивач не звертався до ГУ Національної поліції в Київській області із заявою про прийняття його на службу, жодних рішень з приводу прийняття чи не прийняття на службу ГУ Національної поліції в Київській області не приймало, а тому твердження позивача про протиправну відмову у прийнятті на службу до поліції не відповідають дійсності.

Представники відповідача-2 та відповідача-3 проти позову заперечили в обґрунтування заперечень проти позову зазначили, що у визначений пунктом 8 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» порядку позивач був повідомлений про наступне вивільнення, разом з тим, впродовж трьохмісячного терміну з дня опублікування Закону України «Про національну поліцію» не подав будь-яких заяв, клопотань, рапортів про бажання працювати у поліції, як то передбачено пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону. Тому, враховуючи, що від позивача не надходило рапорту про його звільнення у зв'язку з переведенням на роботу в інше міністерство, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, відповідачем-2 правомірно винесено наказ від 6 листопада 2015 року №591 о/с про звільнення позивача на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

В судовому засіданні позивач підтримав позов в повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представники відповідачів у задоволенні позову просили відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, свідків та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з жовтня 2008 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 25 квітня 2013 року займав посаду оперуповноваженого карного розшуку Центрального відділення міліції Києво-Святошинського районного відділу Головного управління МВС України в Київській області (т.1, а.с. 99-110).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 30 квітня 2015 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (т. 1, а.с. 10).

Наказом Головного управління МВС України в Київській області від 6 листопада 2015 року №591 о/с на підставі пункту 10 та 11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» капітана міліції ОСОБА_1 звільнено з посади оперуповноваженого карного розшуку Центрального відділення міліції Києво-Святошинського районного відділу Головного управління МВС України в Київській області за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) (т.2, а.с. 7-10).

Не погоджуючись з вказаним наказом, позивач звернувся до суду.

Спірні відносини врегульовані Законом України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIІI (далі також - Закон № 580-VІІІ), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), Кодексом законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII.

При цьому застосовуючи до спірних правовідносин норми вищезгаданих нормативно-правових актів суд виходить з того, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Суд зазначає, що 2 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII, яким утворено Національну поліцію України - центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до підпункту першого пункту 1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон України «Про Національну поліцію» опубліковано в офіційному друкованому виданні Верховної Ради України газеті «Голос України» № 141-142 від 6 серпня 2015 року. Таким чином, 7 серпня 2015 року є датою набрання чинності пунктами 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», а з 7 листопада 2015 року закон набрав чинності в цілому.

У зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» Закон України «Про міліцію» визнано таким, що втратив чинність.

Пунктом 7 XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ Кабінету Міністрів України доручено в місячний строк забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів, забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року №641 «Про утворення Національної поліції України» утворено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

16 вересня 2015 року постановою Кабінету Міністрів України №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» було утворено Головне управління Національної поліції в Київській області та постановлено ліквідувати територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, зокрема ті, що діяли на території Київської області, у тому числі Києво-Святошинський районний відділ ГУ Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 листопада 2015 року №1388 «Про організаційно-штатні питання» визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України. Згідно з Переліком змін у штатах МВС, що є додатком до цього наказу, всі штати ГУ МВС України в Київській області скасовані, а всі посади - скорочені.

Згідно пункту 8 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пунктом 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ встановлено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 10 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Пунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваного наказу) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, сукупністю умов, з якими вищезазначені норми Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» та Положення №114 пов'язують можливість звільнення працівника міліції зі служби через скорочення штатів є: відмова працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; відсутність можливості подальшого використання працівника міліції на службі.

Представник відповідача-3 у своїх письмових поясненнях зазначила, що 3 липня 2015 року на оперативній нараді весь рядовий та начальницький склад Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС у Київській області було попереджено про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів та ознайомлено із змістом пункту 8 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» (т.1, а.с. 114-117).

Крім того, 9 вересня 2015 року на обов'язкових загальних зборах Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС у Київській області особовому складу було доведено до відома зміст службової телеграми Головного управління МВС України в Київській області від 9 вересня 2015 року №1966, у якій також йшлося про прийняття Верховною Радою України Закону України «Про Національну поліцію».

При цьому, представник відповідача-3 зазначає, що впродовж трьох місяців з дня опублікування Закону України «Про Національну поліцію» позивач не звертався з відповідним рапортом про бажання продовжити проходити службу в Національній поліції, тому на підставі пунктів 10 та 11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» позивача було звільнено у запас у зв'язку зі скороченням штатів.

Представник відповідача-2 надала суду аналогічні пояснення, в яких зазначила, що на оперативній нараді, яка відбулась 10 вересня 2015 року в присутності начальника Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області позивача було повідомлено про можливість наступного звільнення через скорочення штатів.

Водночас рапорту про прийняття до органів Національної поліції позивач до сектору кадрового забезпечення Києво-Святошинського РВ не надавав, у зв'язку з чим зі спливом трьох місяців з дня опублікування Закону України «Про Національну поліцію» позивач був звільнений на підставі пунктів 10 та 11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» з органів внутрішніх справ.

З довідки начальника сектора у складі відділу Києво-Святошинського ВП НП в Київській області від 4 лютого 2016 року №24 вбачається, що ОСОБА_1, колишній працівник Києво-Святошинського РВ, заяву про прийняття до органів Національної поліції в Київській області та рапорт на звільнення з органів внутрішніх справ не писав та до сектору кадрового забезпечення Києво-Святошинського РВ не надавав (т.1, а.с. 132).

Таким чином, відповідачі стверджують, що позивача було звільнено з органів внутрішніх справ, оскільки він не виявив бажання продовжувати службу в Національній поліції.

Позивач з приводу зазначених відповідачами обставин категорично заперечив.

Оскільки факти складання та передачі позивачем рапорту на звільнення та заяви про прийняття до Національної поліції мають істотне значення для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, в судовому засіданні 25 січня 2016 року суд на підставі статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України допитав позивача у якості свідка.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_1 пояснив, що не був присутнім на оперативних нарадах 3 липня 2015 року та 10 вересня 2015 року, а зі змістом Закону України «Про Національну поліцію» особовий склад Києво-Святошинського районного відділу Головного управління МВС України в Київській області ознайомлювався самостійно.

При цьому, до особового складу Києво-Святошинського РВ не було доведено, в якому порядку буде відбуватись переведення працівників міліції до новоствореної Національної поліції, зокрема, форми заяви (рапорту) про згоду на продовження служби в Національній поліції, структурного підрозділу або органу МВС, до якого слід подавати таку заяву (рапорт).

Лише 6 листопада 2015 року особовий склад Києво-Святошинського РВ повідомили про необхідність прибути до Києво-Святошинського РВ ГУ МВС у Київській області на загальні збори, де буде вирішуватись питання переведення на службу до Національної поліції.

Позивач зазначив, що 6 листопада 2015 року о 10 годині він прибув до Києво-Святошинського РВ ГУ МВС у Київській області, яке знаходиться в місті Боярка Київської області на вул. Хрещатик, буд. 88. На зборах був присутній рядовий та начальницький склад Києво-Святошинського РВ, загалом близько двохсот осіб.

Збори проводила начальник сектору кадрового забезпечення ОСОБА_7 у присутності заступника начальника Києво-Святошинського РВ, яка повідомила, що особи, які бажають продовжити службу в Національній поліції, повинні скласти рапорт на ім'я начальника Головного управління МВС у Київській області Трояна В.А. про звільнення у зв'язку з переведенням на іншу роботу та заяву про прийняття до органів Національної поліції. Текст вказаних рапорту на звільнення та заяви на прийняття до Національної поліції особовий склад Києво-Святошинського РВ писав під диктовку.

Позивач стверджує, що на вказаних зборах написав відповідний рапорт на звільнення та заяву про прийняття до органів Національної поліції, після чого передав зазначені заяви начальнику сектору кадрового забезпечення Києво-Святошинського РВ ОСОБА_7

Однак на наступних зборах, які відбулись 10 листопада 2015 року, позивачу стало відомо, що наказом Головного управління МВС України в Київській області від 6 листопада 2015 року №591 о/с його було звільнено з органів внутрішніх справ через скорочення штатів. У цей же день позивачу було видано трудові книжку та військовий квиток.

Позивач наголошує, що на зборах 10 листопада 2015 року начальник сектору кадрового забезпечення ОСОБА_7 запевнила його, що всі рапорти та заяви були передані до Головного управління МВС України в Київській області, а про те, що його заяву ГУ МВС України в Київській області не розглядало, оскільки така не надходила, позивачу на той момент взагалі не було відомо.

Позивач зазначає, що про відсутність його рапорту та заяви він дізнався лише під час початку розгляду адміністративної справи в суді зі змісту заперечень відповідачів.

Судом встановлено, що протоколи загальних зборів, які відбулись шостого та десятого листопада 2015 року не велись, рішень про призначення таких зборів у матеріалах справи також відсутні. Разом з тим, відповідачі не заперечували щодо повідомлених позивачем обставин проведення 6 листопада 2015 року в актовому залі Києво-Святошинського РВ ГУ МВС у Київській області загальних зборів рядового та начальницького складу Києво-Святошинського РВ.

У судовому засіданні 27 січня 2016 року судом в якості свідка було допитано ОСОБА_7 - начальника сектору у складі відділу Києво-Святошинського ВП НП в Київській області, яка до 7 листопада 2015 року займала посаду начальника сектору кадрового забезпечення Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області.

Свідок підтвердила, що 6 листопада 2015 року разом з заступником начальника Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області на виконання вказівки ГУ МВС України в Київській області проводила загальні збори особового складу Києво-Святошинського РВ, на яких повідомила присутніх, серед яких був і позивач, про необхідність складання рапорту на звільнення у зв'язку з переведенням до іншої установи та заяви про прийняття до органів Національної поліції.

Зазначила, що рапорти та заяви особового складу приймались особисто нею та заступником начальника Києво-Святошинського РВ, та цього ж дня супровідним листом за №393 направлені до Управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в Київській області.

Проте, на уточнююче питання суду щодо обліку прийнятих від особового складу заяв свідок повідомила, що сектором кадрового забезпечення Києво-Святошинського РВ реєстрація рапортів та заяв не здійснювалась, будь-яких журналів обліку звернень особового складу з кадрових питань у відділі не ведеться. Копії рапортів та заяв особового складу, які було отримано 6 листопада 2015 року, у секторі відсутні. Стосовно того, чи здавав позивач рапорт на звільнення та заяву про прийняття до Національної поліції, свідок відповіла, що не пам'ятає.

Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься супровідний лист начальника сектора кадрового забезпечення Києво-Святошинського РВ ГУ МВС в Київській області від 5 листопада 2015 року №393, яким начальнику Управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в Київській області направлялись рапорти на звільнення та заяви на призначення працівників Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області (т.2, а.с. 45).

Разом з тим, вказаний супровідний лист не містить даних щодо прізвищ осіб, чиї заяви та рапорти направлялись для прийняття рішення про переведення до Національної поліції.

Представник відповідача-3 також погодилась, що дата супровідного листа дійсно передує дню проведенню загальних зборів з огляду на можливу помилку (описку), одночасно з цим погодилась, що рапорти та заяви в особового складу були відібрані на загальних зборах 6 листопада 2015 року і цього ж дня передані до ГУ МВС України в Київській області.

З'ясовуючи обставини справи щодо складання та подання позивачем рапорту та заяви про прийняття до органів Національної поліції судом у якості свідків було допитано ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12

Суд попередньо повідомив зазначених осіб про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав.

Допитаний у якості свідка оперуповноважений Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_9 повідомив суду, що проходив службу на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області, де також працював позивач.

Свідок зазначив, що після прийняття Верховною Радою України Закону України «Про Національну поліцію» він і позивач мали намір продовжити службу в Національній поліції, проте особовому складу Києво-Святошинського РВ порядку переведення роз'яснено не було.

6 листопада 2015 року весь особовий склад Києв-Святошинського РВ прибув до міста Боярка, вул. Хрещатик, буд 88 на загальні збори, де було оголошено про необхідність складання рапорту на звільнення у зв'язку з переведенням до Національної поліції та заяви про прийняття до органів Національної поліції.

Свідок зазначив, що зміст рапорту та заяви всьому особовому складу було продиктовано начальником сектору кадрового забезпечення Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_7, тому він та позивач написали однакові заяви та рапорт після чого передали їх ОСОБА_7

Допитані у якості свідків дільничний інспектор Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області ОСОБА_10, старший інспектор чергової частини Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області ОСОБА_11 та ОСОБА_12, який станом на листопад 2015 року займав посаду дільничного інспектора Києво-Святошинського РВ ГУ МВС у Київській області, дали показання, аналогічні показанням ОСОБА_9

Зокрема підтвердили, що писали разом з позивачем рапорти на звільнення у зв'язку з переведенням до Національної поліції та заяву про прийняття до органів Національної поліції на ім'я начальника Головного управління МВС у Київській області Трояна В.А.

Складені та підписані рапорти та заяви свідки разом з позивачем передали начальнику сектору кадрового забезпечення Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_7

За викладених обставин суд вважає встановленим, що 6 листопада 2015 року позивач був присутнім на загальних зборах Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області, на яких начальником сектору кадрового забезпечення ОСОБА_7 було централізовано відібрано в особового складу заяви про прийняття до органів Національної поліції та рапорти про звільнення у зв'язку з переведенням до Національної поліції.

При цьому, показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, що не були спростовані жодними доказами, та показами самого позивача, допитаного судом як свідка, підтверджується, що позивач писав заяву про бажання проходити службу в Національній поліції та рапорт на звільнення у зв'язку з переведенням до іншого органу, які разом з іншими заявами та рапортами особового складу було передано начальнику сектору кадрового забезпечення Києво-Святошинського РВ ОСОБА_7

У контексті викладеного суд також відхиляє посилання представників відповідачів на довідку Києво-Святошинського відділу поліції ГУ НП в Київській області від 22 січня 2016 року №09, за змістом якої позивач не писав та не подавав до сектору кадрового забезпечення Києво-Святошинського РВ заяви про прийняття до органів Національної поліції, оскільки з матеріалів справи та показань свідків вбачається, що Києво-Святошинським РВ ГУ МВС в Київській області реєстрація та облік таких заяв особового складу не здійснювалась.

Таким чином суд дійшов висновку, що не зважаючи на висловлене позивачем бажання продовжувати службу в лавах Національної поліції відповідачами безпідставно не було розглянуто питання можливості переведення позивача на службу до Києво-Святошинського відділу поліції ГУ НП в Київській області.

Судом встановлено, що всупереч вимог пункту 9 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» з моменту опублікування Закону та до моменту прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача за підпунктом «г» пункту 64 Положення №114 позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, взагалі не було перевірено можливості його подальшого використання на службі.

В цьому контексті вартим уваги є лист Вищого адміністративного суду України №753/11/13-10 від 26 травня 2010 року «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби», відповідно до якого звільнення з підстав, визначених підпунктами 1, 2 і 6 статті 40 Кодексу законів про працю України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Розглядаючи справи про звільнення публічного службовця з посади у зв'язку з ліквідацією публічної установи, суди повинні, по-перше, перевірити наявність чи відсутність факту ліквідації юридичної особи публічного права згідно з Конституцією України та чинним законодавством, по-друге, встановити, чи вжито адміністрацією публічного органу всіх зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 КЗпП України.

Суд зазначає, що в розглядуваному випадку на місці ліквідованого ГУ МВС України в Київській області та його структурних підрозділів було утворено ГУ Національної поліції в Київській області з відповідними структурними підрозділами, на які законом покладені тотожні функції, що полягають у забезпеченні охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до витягу з Тимчасового штату органів і підрозділів Головного управління Національної поліції в Київській області, який є додатком до наказу ГУ НП в Київській області від 30 грудня 2015 року №83, загалом по Києво-Святошинському ВП ГУНП в Київській області передбачено 31 посаду оперуповноваженого, в тому числі 5 посад в Центральному відділенні поліції Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області.

Тобто, попередня посада позивача у новоствореному Центральному відділенні поліції Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області не була скорочена, доказів неможливості перевести позивача за його згодою на одну з вакантних посад оперуповноважених, або пропонування позивачу інших посад, відповідачами надано не було.

В своїх поясненнях позивач та представники відповідача вказали, що переважна більшість працівників Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області переведена в Києво-Святошинський ВП ГУ НП в Київській області. Разом з тим, причини не переведення позивача до новоствореної Національної поліції, окрім відсутності заяви про прийняття до органів Національної поліції, що під час розгляду справи підтверджено не було, відповідачі вказати не змогли.

Таким чином, суд приходить до переконання, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року № 2а-237а11, від 28 жовтня 2014 року №21-484а14

Судом також враховано, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 30 квітня 2015 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

Вимоги до кандидатів на службу в поліції передбачені статтею 49 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якої, на службу в поліцію можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.

Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров'я на службу в поліцію не можуть бути прийняті особи у випадках, визначених частиною другою статті 61 цього Закону, а також особи які відмовляються від взяття на себе зобов'язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України «Про очищення влади».

Відповідно до статті 50 зазначеного Закону громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліцію, з метою визначення стану їхнього здоров'я зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України. Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліцію, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі. Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-правовими актами.

Обмеження, пов'язані зі службою в поліції, визначені статтею 61 Закону України «Про Національну поліцію».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 25 квітня 2013 року проходить службу на посаді оперуповноваженого карного розшуку Центрального відділу міліції Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області, в органах внутрішніх справ - з 2008 року, має звання капітана міліції, дві вищі освіти за спеціальністю «Правознавство» та «Економіка підприємства», статус учасника бойових дій за участь в антитерористичній операції. Обмежень, пов'язаних зі службою у поліції згідно до статті 61 Закону України «Про Національну поліцію» не має.

Отже, позивач має достатній досвід роботи, знання, відповідну кваліфікацію, бажання працювати в поліції та відповідає вимогам поліцейського, що передбачені діючим законодавством України. Разом з тим, начальником ГУ МВС України в Київській області залишено поза увагою та не розглянуто заяву позивача від 6 листопада 2015 року, в якій позивачем в порядку, передбаченому пунктом 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» було висловлено бажання проходити службу в лавах Національної поліції.

За таких обставин, оскільки відповідачем-2 не було враховано переважного права позивача на працевлаштування у разі ліквідації організації, не з'ясовано можливість подальшого використання позивача на службі, зважаючи, що позивач не відмовлявся від проходження служби в поліції, наказ Головного управління МВС України в Київській області №591 о/ від 6 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого карного розшуку Центрального відділення міліції Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області є передчасним та протиправним.

Відповідно до пункту 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» прийнято рішення про ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, зокрема тих, що діяли на території Київської області, у тому числі ГУ МВС України в Київській області, Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області.

Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач ГУ МВС України в Київській області з 5 листопада 2015 року перебуває у стані припинення. Проте на момент розгляду справи запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення юридичної особи ГУ МВС України в Київській області не внесено.

Як вбачається зі спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у реєстрі відсутні відомості про державну реєстрацію припинення Києво-Святошинського РВ ГУ МВС в Київській області (т.2, а.с. 108).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

Згідно з частиною 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Частиною 9 статті 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» встановлено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач в порядку пункту 24 Положення №114 підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді оперуповноваженого карного розшуку Центрального відділення міліції Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області.

Разом з тим, задовольняючи вимоги позивача в частині поновлення на роботі, суд зазначає, що датою поновлення особи, яка була незаконно звільнена, є дата відповідного судового рішення, у випадку, коли воно на підставі статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України звернуто до негайного виконання, або дата набрання таким рішенням суду законної сили у порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Законом не передбачено можливість поновлення на роботі попереднім числом. Тому вимога позивача поновити його на посаді саме з дати звільнення (6 листопада 2015 року) є неналежним способом захисту порушених прав і задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Так, відповідно до частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що у разі помилкового обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права чи неналежного формулювання позовних вимог, адміністративні суди мають право на підставі частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.

Оскільки звільнення позивача фактично відбулось внаслідок безпідставної бездіяльності Головного управління МВС України в Київській області, Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області, що полягала у незабезпеченні належного розгляду рапорту позивача від 6 листопада 2015 року про звільнення у зв'язку з переведенням, суд, керуючись положеннями статті 11 Кодексу адміністративного судочинства, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, про які він просить, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області розглянути рапорт, поданий 06.11.2015 року ОСОБА_1 оперуповноваженим карного розшуку Центрального відділення міліції Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області про звільнення за пунктом 64 "з" у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання ГУ Національної поліції в Київській області надати ОСОБА_1 змогу пройти тестування до підрозділу Києво-Святошинського відділу поліції ГУНП в Київській області, суд звертає увагу на таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, на думку суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи наведене та виходячи із фактичних обставин справи, зважаючи на вимоги пунктів 9 та 10 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» суд вважає, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку буде покладення на Головне управління Національної поліції в Київській області обов'язку розглянути кандидатуру ОСОБА_1 оперуповноваженого карного розшуку Центрального відділення міліції Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», у Головному управлінні Національної поліції в Київській області та видати відповідний наказ з цього приводу.

Стосовно вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 6 листопада 2015 року до дня поновлення на посаді, суд звертає увагу на таке.

Як було зазначено раніше, пунктом 24 Положення №114 передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача складає 91 день та обраховується починаючи з дня його звільнення 6 листопада 2015 року по день, що передує рішенню про поновлення позивача на посаді, тобто 4 лютого 2016 року.

Визначаючись щодо тривалості вимушеного прогулу позивача, судом було взято до уваги те, що проходячи службу в Києво-Святошинському РВ ГУ МВС України в Київській області, позивач згідно графіку роботи останні сім календарних місяців працював сім днів на тиждень, без вихідних, що підтверджується довідкою ГУ МВС України в Київській області від 4 лютого 2016 року №24 та не заперечується самим позивачем (т.2, а.с. 102).

Таким чином, зважаючи на те, що графік роботи позивача не передбачав вихідних днів, при обрахунку кількості днів вимушеного прогулу суд виходив з кількості календарних днів, що минули між 6 листопада 2015 року та 4 лютого 2016 року.

При цьому, оскільки в календарних місяцях, що передують незаконному звільненню позивача (серпень та вересень 2015 року) останній перебував у відпустці (з 27 серпня по 9 жовтня 2015 року), що підтверджується наказом начальника Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області від 18 вересня 2015 року №84 о/с (т.2, а.с. 36-39), суд при визначенні середньомісячного грошового забезпечення виходив з виплат, отриманих позивачем за попередні два місяці роботи, тобто за червень і липень 2015 року.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України від 4 лютого 2015 року №1370 про доходи ОСОБА_1, загальна сума нарахованого грошового забезпечення за період з червня 2015 року по липень 2015 року становить 5577,51 грн., у тому числі за червень 2768,85 грн., за липень 2808,66 грн. (т.2, а.с. 103).

При цьому, кількість робочих днів згідно графіку роботи та фактична кількість відпрацьованих робочих днів за червень 2015 року складає 30 днів, за липень 2015 року - 31 дні, загалом 61 робочий день.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 91,44 грн. (5577,51/61). Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 91 день, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 8321,04 грн.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом частини 1статті 69 та частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачами під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно із пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого карного розшуку Центрального відділення міліції Києво-Святошинського районного відділу Головного управління МВС України в Київській області та в частині стягнення з Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 2788,76 грн. допустити до негайного виконання.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, за відсутності в матеріалах справи доказів понесення ним інших витрат, судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.

Судом 5 лютого 2016 року проголошені вступна та резолютивна частина постанови. Повний текст судового рішення виготовлено 10 лютого 2016 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області №591 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого карного розшуку Центрального відділення міліції Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області у запас Збройних сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого карного розшуку Центрального відділення міліції Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області.

4. Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області розглянути рапорт, поданий 06.11.2015 року ОСОБА_1 оперуповноваженим карного розшуку Центрального відділення міліції Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області про звільнення за пунктом 64 "з" у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції.

5. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 оперуповноваженого карного розшуку Центрального відділення міліції Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", у Головному управлінні Національної поліції в Київській області та видати відповідний наказ з цього приводу.

6. Стягнути з Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області (08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м.Боярка, вул. Хрещатик, 88, ідентифікаційний код 08673129) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 по 04.02.2016 в розмірі 8321,04 (вісім тисяч триста двадцять одну грн. 04 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

7. В решті позовних вимог відмовити.

8. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого карного розшуку Центрального відділення міліції Києво-Святошинського районного відділу Головного управління МВС України в Київській області.

9. Звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Києво-Святошинського районного відділу ГУ МВС України в Київській області (08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м.Боярка, вул. Хрещатик, 88, ідентифікаційний код 08673129) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 2788,76 грн. (дві тисячі сімсот вісімдесят вісім грн. 76 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.