Рішення № 55971576, 17.02.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/168/2016(м)

264/4692/15-ц

Головуючий у 1 інстанції Литвиненко Н.В.

Категорія 53 Доповідач Мальцева Є.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

17 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.

суддів - Песоцької Л.І., Ткаченко Т.Б.

при секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_5 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказувала, що з 2008 року до 05.02.2015 року вона працювала у ПрАТ «Азовелектросталь», де їй не виплачували заробітну плату. 05.02.2015 року позивача було звільнено на підставі ст.40 п.1 КЗпП України. Після звільнення остаточний розрахунок не було проведено. У зв'язку із непроведенням повного розрахунку в день звільнення на підставі ст. 117 КЗпП України, з урахуванням того факту, що підприємство виплатило заборгованість по заробітній платі 28.09.2015 року - під час розгляду даної справи в суді, ОСОБА_1 зменшила позовні вимоги і просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію втрати частини доходів в сумі 5813,25 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку з дня, наступного після звільнення, по день фактичного розрахунку, тобто по 28.09.2015 року, в сумі 9475,20 грн., а також моральну шкоду в сумі 10 000 грн., що була спричинена їй у зв'язку із порушенням її прав з боку відповідача.

Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 25 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Азовелектросталь» про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Азовелектросталь» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 5813,25 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 3384,00 грн. з утриманням з ПрАТ «Азовелектросталь» з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, у рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 200,00 грн.. В решті відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Азовелектросталь» на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, від імені та в інтересах якої на підставі договору про надання юридичних послуг діє адвокат ОСОБА_5, просила змінити рішення суду першої інстанції в частині суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку суд неправильно визначив з дня її звернення до суду по день фактичного розрахунку у розмірі 3384,00 грн., і стягнути на її користь з відповідача суму середнього заробітку за весь час затримки з дня її звільнення з підприємства по день фактичного розрахунку в розмірі 9475,20 грн. В іншій частині рішення залишити без змін. В скарзі зазначено, що позивач в день звільнення була на роботі, не була у відпустці чи на лікарняному і неодноразово наполегливо вимагала розрахуватися з нею в день звільнення, як того потребує закон, а тому висновок суду про визначення строку затримки розрахунку з дати звернення позивача до суду суперечить вимогам закону та обставинам справи.

У відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності позивача, повідомленого про розгляд справи через представника, та без участі представника відповідача ПрАТ «Азовелектросталь», належним чином повідомленого про час та місце розгляду справи в апеляційному суді телефонограмами, зареєстрованими в журналі телефонограм апеляційного суду за №205, 272, який повторно не явився до суду, не повідомив про причини неявки, заяв про відкладення розгляду справи не направляв.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 який просив задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зі справи вбачається, що позивач оскаржує рішення суду першої інстанції тільки в частині розміру стягнутої на її користь суми середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні. В решті рішення суду ніким не оскаржується. Тому, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах апеляційного оскарження, колегія суддів перевіряє законність рішення суду лише в частині стягнення суми середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач з 09.06.2008 року по 05.02.2015 року перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «Азовелектросталь», що підтверджується записами у її трудовій книжці (а.с.5), 05.02.2015р. звільнена з підприємства за скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. За період роботи їй нараховувалась заробітна плата.

Звертаючись до суду першої інстанції, з урахуванням уточнень до позову, позивач вказувала, що підприємство не розрахувалося повністю з нею при звільненні, а виплатило заборговану заробітну плату тільки 29 вересня 2015 року, тому вона вважає, що їй підлягає до виплати середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку з наступного дня після звільнення 06.02.2015 року, оскільки вона була на роботі в день звільнення, оформлювала звільнення, в тому числі, зверталася до розрахункового відділу за виплатою заробітної плати, отримала трудову книжку - і виплатити їй таку суму, розрахувавши її до дня фактичного розрахунку 29 вересня 2015 року. Позивач надала суду власний розрахунок середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку за період з 05.02.2014 року по 28.09.2015 року в сумі 9475,2 грн, який розрахувала, виходячи з розміру середньомісячного заробітку 1353,6 грн, наданого підприємством, і який не оспорювала позивач, і виходячи з періоду затримки розрахунку, який, на думку позивача складає 7 місяців.

Між тим, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 в день свого звільнення не працювала, доказів звернення до відповідача із вимогою про здійснення остаточного розрахунку з моменту звільнення не представила, тому суд стягнув на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3384 грн за період з дня звернення до суду з даним позовом - 20 липня 2015 року - по 28 вересня 2015 року, тобто, до фактичного розрахунку, розрахувавши суму, як результат множення 50 робочих днів, що припадають на цей період, і розміру середньоденного заробітку позивача, наданого відповідачем-підприємством.

З такими висновками суду колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач 05.02.2015 року звільнена за скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Згідно з ч.1 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Підприємство-відповідач при звільненні не розрахувалося з позивачем повністю. Разом з тим, розірвання трудового договору сталося з ініціативи працедавця, тому він повинен був підготуватися до звільнення працівника й розрахуватися з ним. Сума заборгованої заробітної плати складала 12636,82 грн, і була остаточно виплачена позивачу 29 вересня 2015 року.

Такі обставини сторони не оспорювали.

Положеннями ст.115 КЗпП України встановлено обов'язок працедавця виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Керуючись наведеними нормами закону, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про необхідність відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку, але помилково визначив період, за який слід розраховувати таке відшкодування.

Відповідно до положень ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Зі справи вбачається, що відповідачем вказаних вимог закону дотримано не було, заробітна плата у встановлені строки не виплачувалася, та остаточний розрахунок при звільненні був проведений лише 29.09.2015 року, що підтверджується банківськими платіжними дорученнями відповідача (а.с.30-35).

Разом з цим, судом першої інстанції виходив з того, що позивач в день свого звільнення 05.02.2015 року не працювала, що на думку суду підтверджується табелем обліку робочого часу, де в графі за 05 лютого 2015 року стоїть позначка «П», що означає простій.

Але позивач заперечувала такі обставини, вказувала, що на підприємстві, дійсно, був простій, але вона була на роботі в день звільнення. Представник ОСОБА_1 як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді пояснював, що 05.02.2015 року позивач явилася на підприємство для звільнення, отримала обхідний лист, який оформила належним чином, трудову книжку, і вважає, що відповідач повинен був розрахуватися з нею в той же день. У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази (ч.І ст. 137 ЦПК). Судом першої інстанції було задоволено клопотання позивача про витребування від відповідача доказів на підтвердження таких обставин, однак підприємство не виконало вимог суду про надання доказів.

Тому позивач не мала можливості надати відповідні докази для спростування заперечень відповідача, який вказував, що вона не працювала в день звільнення, тому повинна була б звернутися з письмовою вимогою про розрахунок.

З метою перевірки доводів апеляційної скарги апеляційним судом витребувані у відповідача відповідні докази, але відповідач для участі в судовому розгляді справи до апеляційного суду повторно не явився, жодних письмових доказів, які б спростували обставини, на які вказує позивача, апеляційному суду не надав.

Колегія суддів, встановивши факт ненадання роботодавцем у строк витребуваних судом відомостей або вчинення ним дій, які умисно затягують процес розв'язання трудового спору, розглядає наведене як презумпцію правоти працівника і вважає, що спір слід вирішувати на його користь.

Зі справи вбачається, що вже 24 лютого 2015 року ОСОБА_1 працевлаштована в іншому підприємстві, що свідчить про отримання нею трудової книжки в ПрАТ «Азовелектросталь».

Таким чином, вважати, що позивач в день звільнення не була на роботі не можна, і підстав для часткового задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку немає.

Відповідно до змісту статті 116 КЗпП України обов'язок працівника звернутися до працедавця із вимогою про здійснення остаточного розрахунку виникає у випадку, якщо працівник в день звільнення не працював.

Відповідно до статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Ухвалюючи рішення про стягнення з ПрАТ «Азовелектросталь на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що вимогою про розрахунок слід вважати дату конкретного її звернення до суду з даним позовом 20.07.2015 року. Отже, на думку суду першої інстанції, не пізніше 20.07.2015 року відповідач мав обов'язок здійснити остаточний розрахунок із позивачем, натомість лише 29.09.2015 року такий розрахунок був проведений, що свідчить про затримку виплати на 50 днів, за які має бути нарахований середній заробіток згідно статті 117 КЗпП України.

Але, враховуючи встановлені колегією суддів обставини, такий висновок є неправильним.

Як роз'яснено в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі - постанова Пленуму ВСУ), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Тому, встановивши, що позивач була на роботі у день звільнення, і з урахуванням графіку (а.с. 38) робочого часу і зазначеного в ньому плану робочих годин на місяць, у період з 06.02.2015 року до 29.09.2015 року, тобто, до дати фактичного розрахунку, і з урахуванням розміру почасового тарифу 8,46 грн і розміру середньоденної заробітної плати позивача в сумі 67,68 грн (а.с.36,38), який сторони не оспорювали, ОСОБА_1 у відповідності до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995р. №100, підлягає до виплаті середній заробіток за затримку фактичного розрахунку при звільненні в сумі 10896,48грн. При цьому колегія суддів виходить з того, що в графіку відповідача у березні 2015 року заплановано 168 робочих годин позивача, у квітні - 168 годин, травні - 144 години, червні - 160 годин, липні - 184 години, серпні - 160 годин. Таким чином, результат множення загальної кількості запланованих робочих годин в березні-серпні 2015 року на тариф 8,46 грн дорівнює 8324,64 грн.. Розраховуючи суму середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку за неповні місяці, слід врахувати, що в лютому 2015 року припадало би 17 робочих днів, що з в результаті множення на розмір середньоденного заробітку складає суму 1150,56 грн, та у вересні 2015 року - 21 день, що складає 1421,28 грн.. При цьому колегія суддів не може прийняти розрахунок такої суми, виконаний позивачем, оскільки він не грунтується на законі, не відповідає вимогам вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати.

З урахуванням зазначеного апеляційна скарга представника позивача підлягає задоволенню, а рішення суду - зміні в частині розміру середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з підприємства на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10896,48 грн. з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів.

Згідно з положеннями ст. 88 ЦПК України, з відповідача, у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги позивача, на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 267,96 грн (243,6 грн х 110%) .

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 грудня 2015 року змінити в частині суми середнього заробітку.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10896,48 грн. (десять тисяч вісімсот дев'яносто шість грн. 48 коп) з утриманням з ПрАТ «Азовелектросталь» з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» на користь держави судовий збір 267,96 грн..

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді