Рішення № 55971417, 15.02.2016, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

№ 243/5686/15-ц

Справа № 2/243/13/2016

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2016 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді - Р.В. Кузнецова,

при секретарі І.Ю. Малиновській,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська справа за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором , -

ВСТАНОВИВ:

Представник публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до Слов'янського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором, з тих підставах, що відповідно до укладеного договору № DN81AR18430089 від 10.01.2008 року, ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 82282,00 грн. на термін до 09.01.2015 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобовязання повинні виконуватись належним чином та у встановлений строк.

У порушення зазначених норм договору та закону, відповідач зобовязання за вказаним договором не виконав, у звязку з чим станом на 25.05.2015 року має заборгованість у розмірі 297842,10 гривень, яка складається з наступного:

-52547,82 грн. заборгованість за кредитом;

-35804,66 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом;

-16173,81 грн. заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

-193315,81 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором

Тому просить суд стягнути з відповідачів суму заборгованості за кредитом, а також понесені позивачем судові витрати.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні не визнає позовні вимоги в повному обсязі, оскільки позивачем не надано належних допустимих доказів правомірності його позовних вимог. А саме не надано на розгляд суду оригінал Кредитного договору № DN81AR18430089 від 10.01.2008 року, а копія Кредитного договору не може бути належним та допустимим доказом того, що між сторонами виникли відносини з приводу надання кредиту. Оскільки відсутні оригінали документів, які являють собою кредитну справу, незрозумілою є сама сума нарахування заборгованості за кредитним договором, відсотків за кредитним договором, комісій. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача наполягав на заявлених позовних вимогах, просила їх задовольнити у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенні.

За правилами ст. 627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу,сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Цивільні права та обов'язки виникають при настанні певного юридичного факту.

Однією з підстав цивільних прав та обов'язків згідно ч. 2ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини, як узгоджене волевиявлення всіх його учасників (сторін договору).

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення договірних правовідносин позики між сторонами на підставі договору банківського кредиту та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань, подавши суду відповідний оригінал договору банківського кредиту, оскільки обов'язок подання доказів покладається на сторін.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Таким чином докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

У відповідності з вимогами ч. 2ст. 64 ЦПК України, письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

З наданої позивачем відповіді від 19.10.2015 року вбачається, що надати оригінал кредитної справи немає змоги, оскільки документи знаходяться у Донецькому архіві. На даний момент взаємодія з архівом м. Донецька неможлива до стабілізації політичної ситуації в зоні АТО.

Разом з тим, відповідно до ч.2ст. 185 ЦПК України,у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

З роз'яснень, які містяться в п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2 слідує, що якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребовує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо).

Крім того, в п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2зазначено, що розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58, 59 ЦПК про належність і допустимість доказів. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК) в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України згідно п. 13 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 року, докази, що збираються або подаються сторонами, повинні стосуватися суті спору. При цьому недопустимим є прийняття доказів, що не стосуються справи, і тих доказів, якими не можуть бути підтверджені певні докази (ст.ст. 58, 59 ЦПК).

Однак, відповідач робив оплати за вищезазначеним договором, а саме: 12.02.2008 року, 24.03.2008 року, 20.10.2008 року, 30.04.2009 року, 21.05.2009 року, що підтверджує розрахунок заборгованості за договором № DN81AR18430089 від 10.01.2008 року (а.с. 4-5), тобто своїми діями, а саме проплатами за кредитним договором визнав свої зобовязання перед позивачем.

Разом з тим, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення чинного законодавства щодо позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Чинним законодавством статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, та правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором охоплюється дією саме цієї статті.

Загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно розяснень викладених у правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-14 цс 14, в яка згідно ст.. 360 є обовязковою для застосування судами під час розгляду справ, за договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Із матеріалів справи вбачається, що Кредитний договір укладено 10 січня 2008 року.

У той же час, Банк відповідно до встановлених обставин, у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, звернувся до суду про стягнення заборгованості тільки 17 червня 2015 року тобто використав своє право за межами строків позовної давності.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Отже, враховуючи дійсний зміст наведених норм, суд може застосувати наслідки спливу позовної давності передбачені статтею 267 ЦК України та відмовити у позові з цих підстав, встановивши, що позивачем строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення, при цьому судом враховано, що відповідачем під час розгляду справи в запереченні проти позову від 22 вересня 2015 року заявлено вимогу про застосування позовної давності.

У той же час, суд приймає аргументи заявника стосовно достовірності даних та надійності документальних доказів, щодо визнання позичальником боргу та часткового погашення заборгованості, які були вирішальними для результатів розгляду справи, тобто суд приймає до уваги, що відповідач здійснив свій останній платіж 21 травня 2009 року, тому заборгованість перед банком за період часу з 14.01.2008 року по 21.05.2009 року підлягає задоволенню, а в задоволенні інших вимог вважає за доцільне відмовити.

Таким чином, Банк на який покладено обовязок доказування тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, в судовому засіданні не підтвердив належними та допустимими доказами обставини щодо звернення до суду в межах визначених законодавством строків чи поважності причин через які цей строк пропущено, також не надано доказів з приводу звернення в межах трьохрічного строку з вимогами до ОСОБА_1, а відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Керуючись ст.ст. 526, 527, 530, 536, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 88, 131, 169, 213, 215, ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, який мешкає за адресою: Донецька область, м. Словянськ, вул. Пролетарська, буд. 51, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», розташованого м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, на рах. 29092829003111, МФО 305299, код ЕДРПОУ 14360570, заборгованість за договором кредиту в розмірі 88791 (вісімдесят вісім тисяч сімсот девяносто одна) гривня 42 копійок, а також на рах. 64993919400001, МФО 305299, код ЕДРПОУ 14360570, судовий збір у розмірі 2978 (дві тисячі девятсот сімдесят вісім) гривень 42 копійки.

В задоволені решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем в судову палату по цивільним справам апеляційного суду Донецької області, шляхом подачі апеляційної скарги до Слов'янського міськрайонного суду протягом десяти днів, з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення складено у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Повний текст рішення складено 19 лютого 2015 року.

Суддя Словянського

міськрайонного суду ОСОБА_3