Постанова № 55969897, 16.02.2016, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

16.02.2016 227/5169/15-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року м.Добропілля

Суддя Добропільського міськрайонного суду Донецької області у складі:

Головуючого судді - Хоменко Д.Є.

за участю секретаря - Малашко С.В.

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача не зявився,

представника третьої особи не зявився.

розглянувши адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІД ВДАІ м.Добропілля ГУМВС України в Донецькій області капітана міліції ОСОБА_2, третя особа: УДАІ ГУМВС України в Донецькій області, про визнання неправомірним дій інспектора ІД ВДАІ м.Добропілля ГУМВС України в Донецькій області, визнання незаконною та скасування постанови про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (надалі позивач) звернувся до суду з позовною заявою до ІД ВДАІ м.Добропілля ГУМВС України в Донецькій області капітана міліції ОСОБА_2, третя особа: УДАІ ГУМВС України в Донецькій області, про визнання неправомірним дій інспектора ІД ВДАІ м.Добропілля ГУМВС України в Донецькій області, визнання незаконною та скасування постанови про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП.

В обґрунтування своїх вимог посилався на складання протоколу з порушенням ст.256 КУпАП, оскільки містить обставини, які не відповідають дійсності, суті правопорушення, натомість описує суть неіснуючого адмінправопорушення, постанова про адміністративне правопорушення винесена незаконно, з порушенням положень КУпАП, при відсутності події та складу правопорушення доказів вчинення правопорушення. Вказує, що «Положенням про порядок видачі посвідчення водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року №340 передбачено право обміну посвідчення водія старого зразка на нове, що не є його обовязком.

Відповідач та третя особа до суду не зявились, хоча були неодноразово повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду. Зважаючи на відсутність заперечень з боку позивача та приписи ч.4 ст.128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

При вивченні матеріалів справи та заслуховування позиції позивача судом встановлено наступне.

21.08.2015 року позивача було зупинено працівником Ід ВДАІ м.Добропілля капітаном міліції ОСОБА_2 о 06год. 05 хв. в м.Добропілля по вул.Фестивальній коли той керував мопедом Defiant, модель Dt50qt-4, обємом 49 куб.м. н.з.АНАС3802, з метою перевірки його посвідчення водія відповідної категорії на керування даним транспортом. У відповідь позивач не надав посвідчення водія відповідної категорії, про що працівником ДАІ було складено відповідний протокол про адміністративне правопорушення серії АП1 №117679 від 07.08.2015 року (а.с.8) (далі протокол). У якому вказано про порушення позивачем вимог п.2.1.А ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст.126 КупАП.

Протокол підписаний позивачем із написом, що він не зобовязаний мати документи на керування мопедом, оскільки рухався не по дорозі державного значення.

29.08.2015 року відбувся розгляд адміністративного протоколу, за результатами якого було винесено постанову у справ про адміністративне правопорушення серії ПС1 №187011 від 29.08.2015р.(а.с.9)(надалі- постанова) у відповідності до якої, позивача за порушення п.п.2.1.А було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладено стягнення у вигляд штрафу у розмірі 425грн. У постанові зазначено, що посвідчення водія категорії А, було надано позивачем лише під час розгляду адміністративної справи 29.08.2015 року.

Не погодившись з вказаною постановою позивач звернувся до суду з позовною заявою(а.с.1-7).

Надаючи оцінку правовідносинам у справі, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 ч.2 ст. 222 КУпАП (в редакції чинній на момент правовідносин) передбачено, що від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право за адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частинами першою і другою статті 123, статтею 125, частиною першою статті 126, частинами першою і другою статті 127, частинами третьою, восьмою, дев'ятою і десятою статті 133-1 цього Кодексу, - працівники відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, які мають спеціальні звання.

Згідно Постанови Верховної Ради У країни «Про спеціальні звання, формений одяг та знаки розрізнення в органах внутрішніх справ України» від 22 квітня 1993 року N 3135-XIIв редакції чинній на момент правовідносин, до спеціальних звань середнього начальницький складу відноситься -капітан міліції.

Таким чином капітан міліції ОСОБА_2 мав повноваження на притягнення до адміністративної відповідальності позивача.

У відповідності до ст.256 КУпАП,(в редакції чинній на момент правовідносин) у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються:дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Згідно ч.2 ст.276 КУпАП (в редакції чинній на момент правовідносин), місцем розгляду справи про адміністративне правопорушення , передбачених статтями 80, 81, 121 - 126, 127-1 - 129, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

У відповідності до п.п. а п.2.1. ПДР України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306(надалі- ПДР)(в редакції чинній на момент правовідносин), водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

Згідно п.1.10 ПДР транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів;

Відповідно до ч.9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII(в редакції чинній на момент правовідносин), право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.п d) п.1 ст.41 Конвенції про дорожній рух (ратифікованої 08.11.1968р.)(в редакції чинній на момент правовідносин), передбачено, що жодне положення даної Конвенції не може трактуватися як заборона Учасникам Конвенції чи їх територіальним підрозділам вимагати наявності посвідчення водія на право керування іншими механічними транспортними засобами і велосипедами з підвісним двигуном.

Пунктом 4. ст.41 вказаної Конвенції визначено, що Учасники Конвенції можуть ввести до свого національного законодавства розподіл категорій транспортних засобів, зазначений в Додатках 6 і 7 до даної Конвенції. Якщо дія посвідчення водія обмежена певними транспортними засобами в межах якої-небудь категорії, до літери, що відповідає категорії, повинна бути додана цифра, крім того, у посвідченні водія повинен бути вказаний характер обмеження.

Національним законодавством введено обмеження дії посвідчення водія певними категоріями, зокрема абз.3 п.27 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. № 340 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 511)(в редакції чинній на момент правовідносин) передбачено, що посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 р. № 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», може бути обміняне на нове згідно з пунктом 25 цього Положення. При цьому в новому посвідченні водія зазначаються категорії: А1, А - відповідає категорії А; В1, В - відповідає категорії В; С1, С - відповідає категорії С; D1, D - відповідає категорії D; BЕ - відповідає категоріям В і Е; C1E, СЕ - відповідає категоріям C і Е; D1E, DЕ - відповідає категоріям D і Е; Т - відповідає категорії Трамвай, Тролейбус.

Дані категорії діють лише у новому посвідченні водія, у разі обміну посвідчення старого зразку на нове. Відповідність певної категорії посвідчень нового зразка, наприклад А1, А категорії А, у посвідченнях водія старого зразка, у разі їх не обміну, законодавчо не встановлені.

Згідно ст. 68. Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Частиною першою ст.126. КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").

Зважаючи на викладені норми чинного законодавства, зокрема п.п. а п.2.1. ПДР України, ч.9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», абз.3 п.27 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» позивач був зобовязаний мати посвідчення водія певної категорії. Але, в порушення вказаних приписів, посвідчення водія відповідної категорії на момент його зупинки працівником ДАІ у нього було відсутнє, тож його дії правильно кваліфіковані представником ДАІ за ч.1 ст.126 КУпАП, як керування транспортним засобом особою, яка не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії.

Посилання позивача у позовній заяві на відсутність факту адміністративного правопорушення, спростовується наявними матеріалами справи, окрім того, факт відсутності посвідчення водія певної категорії не заперечувався і самим позивачем під час розгляду справи, однак, позивач помилково вважав, що не повинен мати таке посвідчення.

Таким чином позивачем не доведено неправомірність дій інспектора ІД ВДАІ м.Добропілля ГУМВС України в Донецькій області капітана міліції ОСОБА_2, незаконність постанови про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП, серії ПС1 №187011 від 29.08.2015р., тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.9,71, 158-160, КАС України, на підставі ст.68 Конституції України, п.п.а п.2.1. ПДР України, ч.9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», абз.3 п.27 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІД ВДАІ м.Добропілля ГУМВС України в Донецькій області капітана міліції ОСОБА_2, третя особа: УДАІ ГУМВС України в Донецькій області, про визнання неправомірним дій інспектора ІД ВДАІ м.Добропілля ГУМВС України в Донецькій області, визнання незаконною та скасування постанови про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП відмовити.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена 16 лютого 2016 року.

Повний текст постанови виготовлено 19 лютого 2016 року.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: Д.Є. Хоменко