Рішення № 55966606, 17.02.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Савчук М.В., Чупікової В.В.

секретар Тодоряк Г. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2015 року,

встановила:

У вересні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з названим позовом.

Зазначало, що29 серпня 2005 року між ним та відповідачем укладено договір №CVGWSE00001388, згідно умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 7500 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 16 травня 2013 року з відповідача на користь банку було ухвалено стягнути 41009 грн 96 коп. - заборгованості станом на 18 березня 2013 року.

Посилаючись на подальше невиконання умов договору, неповернення суми кредиту у 2949 грн 96 коп., банк просив стягнути з відповідача заборгованість за період з 19 березня 2013 року по 22 червня 2015 року у розмірі 33551 грн 58 коп., яка складається з простроченої заборгованості за процентами та пені.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2015 року у задоволенні позовну відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Посилається на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що із ухваленням судового рішення Індустріальним районним судом м. Дніпропетровськ від 16 травня 2013 року про задоволення вимог кредитора, після закінчення строку дії договору припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, а тому нарахування процентів, пені не передбачені. Натомість банк має право на отримання сум на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у звязку з несвоєчасним виконання грошового зобовязання боржником.

Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок невідповідності фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального права, що згідно пп. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позов слід задовольнити частково.

У справі встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 29 серпня 2005 року укладено кредитний договір №CVGWSE00001388, згідно умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 7500 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення кредиту до 28 серпня 2007 року (а.с.7-8).

Відповідач допустив неналежне виконання своїх обов'язків, передбачених кредитним договором, оскільки не сплачував кредит та проценти за його користування відповідно до умов договору.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2013 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором, яка утворилася станом на 18 березня 2013 року, у розмірі 42009 грн 96 коп., що складається із заборгованості: 2949 грн 96 коп. - за кредитом; 8239 грн 92 коп. - за процентами, 786 грн 58 коп. з комісії, 30033 грн 92 коп. з пені (а.с. 4).

У цій справі банком предявлено вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з 19 березня 2013 року по 22 червня 2015 року у розмірі 33551 грн 58 коп, тобто за період, що не охоплений попереднім рішенням суду, що складається з нарахованих процентів, пені.

Пунктом 3.1 кредитного договору передбачено, що розрахунок процентів починається з дати списання коштів з кредитного рахунку до дати повного погашення кредиту.

Згідно ізст. 599 ЦК Українизобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 1046 ЦК Українипередбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1ст. 631 ЦК Українистроком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст.525,526 ЦК Українизобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Уст. 611 ЦК Українизазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3ст. 1049 ЦК Українивстановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1ст. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Виходячи із системного аналізу ст. ст.525,526,599,611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору таЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 01 квітня 2015 року № 6-37цс15 та від 23 вересня 2015 року№ 6-1206цс15, яка згідно вимогст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх суб'єктів власних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, у звязку з наявністю у відповідача боргу за основним зобовязанням у розмірі 2949 грн 96 коп., невиконанням попереднього рішення суду, позивач має право вимагати від відповідача сплати процентів до дня повернення позики, оскільки інше не передбачено умовами договору.

У справі встановлено, що відповідач допустив неналежне виконання своїх обов'язків оскільки не сплачував проценти за користування суми позики у розмірі 2949 грн 96 коп. відповідно до умов договору та норми ч. 1ст. 1048 ЦК України.

Вимоги банку про стягнення процентів за період з 19 березня 2013 року по 22 червня 2015 року підлягають задоволенню, оскільки у цій частині вони заявлені у межах позовної давності.

Зокрема, на часткове задоволення позовних вимог з відповідача на користь банку слід стягнути проценти за користування кредитом у розмірі 6014 грн 94 коп. (з розрахунку: 24354,86(розмір процентів, що нараховані на 22 червня 2015 року) 18239,92(розмір процентів, що нараховані на 18 березня 2013 року).

Указаний розмір заборгованості стверджується уточненим розрахунком, який відповідає умовам договору та здійснений, виходячи з суми неповерненої позики у 2949 грн 96 коп.(а.с.73-80).

Щодо вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені, то вони підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобовязання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Як вбачається з матеріалів справи позов у цій справі предявлено 21 вересня 2015 року.

Вимоги про стягнення пені банком заявлено за період до з 19 березня 2013 року по 22 червня 2015 року, тобто за період більше ніж один рік.

Тому, за наявності відповідної заяви відповідача (а.с.25), є підстави для застосування наслідків спливу річної позовної давності та задоволення позову про стягнення пені за період з 22 вересня 2014 року по 22 червня 2015 року.

Розмір пені за указаний період відповідно до уточнених розрахунків складає 10350 грн 76 коп.

Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Така правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року в справі № 6-100 цс 14.

У справі встановлено, що розмір неустойки у 10350 грн 76 коп. значно більший від розміру боргового зобовязання (нарахованих процентів), а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин норми частини третьої статті 551 ЦК України та зменшення розміру неустойки до 3000 грн.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову банку частково на (процент задоволення позову без урахування зменшення судом розміру пені, складає 48,77), то з відповідача на користь банку слід відповідно до правил ч. 5 ст. 88 ЦПК України стягнути 1247 грн 44 коп. на відшкодування витрат зі сплати судового збору (48,77% від 2557 грн 80 коп.).

На підставі наведеного та керуючись п. 2 ч. 1 ст.307, пп. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2015 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 9014 (девять тисяч чотирнадцять) гривень 94 коп. заборгованості за кредитним договором, з яких 6014 гривень 94 коп. - проценти за користування кредитом, 3000 гривень - пеня.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 1247 (одну тисячу двісті сорок сім) гривень 10 коп. витрат зі сплати судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий В. В. Яремко

Судді : М.В. Савчук

ОСОБА_2