Ухвала суду № 55957631, 17.02.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 537/1958/15-ц Номер провадження 22-ц/786/547/16Головуючий у 1-й інстанції Хіневич В. І. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Винниченка Ю.М., Одринської Т.В., при секретарі: Рибак О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 10 квітня 2014 року він надав відповідачу у позику грошові кошти у розмірі 45900,00 грн., про отримання яких відповідач надав розписку. Згідно розписки від 10.04.2014 року відповідач зобовязався повернути вказані кошти не пізніше 1 червня 2014 року. Відповідачем кошти в строк повернуті не були, тому прохав суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 45900,00 грн. та понесені судові витрати.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики у розмірі 45900,00 (сорок пять тисяч девятсот) грн..

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2436 грн. витрат на правову допомогу та 459,00 грн. судового збору.

З даним рішенням суду не погодився ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також посилається на те, що судом неповно зясовано фактичних обставини, що мають значення для справи.

Судове засідання проводилося за відсутності сторін, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи, в судове засідання не зявилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що 10 квітня 2014 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено розписку. З тексту поданої позивачем розписки вбачається, що ОСОБА_2 взяв в борг в ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 45900,00 грн. та зобовязався їх повернути за погодженим графіком не пізніше 1 червня 2014 року (а.с. 4).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існують грошові зобовязання, які випливають з договору позики, а тому зважаючи на те що відповідач в установлений у розписці строк своє зобовязання не виконав, чим порушив вимоги ст. 1049 ЦК України, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

За нормами ст. 1046 ЦК України позикою є грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, які одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Так, згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс 13, що у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи, як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 02 липня 2014 року №6-79 цс 14).

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що кошти від позивача він не отримував і розписку про отримання коштів у борг не писав, оскільки такі доводи спростовані матеріалами справи, а відповідачем жодних інших доказів на підтвердження даного факту як суду першої інстанції, так і апеляційному суду не надано.

Таким чином, виходячи із змісту укладеної між сторонами розписки, достовірність якої не спростована апелянтом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність між сторонами правовідносин за договором позики та виникнення у відповідача обов'язку повернути позику в силу ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України - у строк та в порядку, що встановлені договором.

Також, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 липня 2015 року за клопотанням відповідача ОСОБА_2 призначалася судова почеркознавча експертиза та витрати по сплаті якої покладалися на відповідача. Проте, вказана експертиза не була проведена, так як оплата за її проведення не надійшла.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановивши, що відповідач ухилився від проведення призначеної у справі експертизи та дослідивши надані сторонами докази у відповідності до ст.ст. 1046, 1047 ЦК України встановив факт боргового зобов'язання та прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову про стягнення боргу за договором позики.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому задоволенню вони не підлягають.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити .

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_4 /підпис/ ОСОБА_5

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1

З оригіналом згідно: