Ухвала суду № 55956534, 17.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/688/15-ц Головуючий у І інстанції Кравченко Л. М.Провадження № 22-ц/780/756/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 17.02.2016

УХВАЛА

Іменем України

17 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого - Мережко М.В.,

Суддів - Суханової Є.М., Лівінського С.В.,

Секретар Бобко О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року у справі за скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_3 , стягувач ОСОБА_4 .

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

ВСТАНОВИЛА :

У лютому 2015 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся із скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_3, в якій просив визнати ,що виконавцем використана та поширена недостовірна та негативна інформація про боржника при здійсненні ним дій у виконавчому провадженні № 36112366, під час подання до суду про визначення частки майна боржника у майні , яким він володіє спільно з іншими особами , визнати такі дії протиправними та зобов'язати державного виконавця поновити порушені його права шляхом спростування недостовірної та негативної про нього інформації, зазначеної у поданні державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами № 134/12 від 15.01.2015 р., шляхом відкликання цього подання.

В обґрунтування вимог скарги заявник зазначав, що 28 січня .2015 року йому стало відомо про те, що під час здійснення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №2/844/2012 від 17 січня 2013 року, виданого на підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області про стягнення із ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суми 78000 грн , державний виконавець ВДВС Васильківського МРУЮ ОСОБА_3 звернулася до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в якому державним виконавцем викладено про нього негативну та недостовірну інформацію, а саме, що протягом 2013 -2014 років боржник ОСОБА_2 здійснював дії, що свідчать про його злісне ухилення від виконання судового рішення. Всупереч постанови ВДВС Васильківського МРУЮ від 05 березня 2014 року ОСОБА_2 не сплачує щомісячно 264,00 грн., які становлять 20% від заробітної плати, що унеможливлює своєчасне та повне виконання судового рішення; в порушення вимог ч. 6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» боржник не надав відомостей про те, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, яка має у власності майно та про те, що домоволодіння по вул. Зарічна, 22 у с. Липовий Скиток Васильківського району Київської області є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5; боржник надав довідку про те, що він отримує на підприємстві заробітну плату у сумі 1500, грн. Заявник зазначає, що шляхом використання та поширення у поданні зазначеної інформації державний виконавець порушив його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Ухвалою судді Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2015 року провадження у справі за даною скаргою було відкрито (т. 1 а.с. 60).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого .2015 року у задоволенні скарги ФОП ОСОБА_2 відмовлено (т. 3 а.с. 17-20).

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 квітня 2015 року апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково, ухвала Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2015 року скасована і питання передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 3 а.с. 59-61).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2015 року скаргу ОСОБА_2 задоволено частково (т. 4 а.с. 164-165).

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23 вересня 2015 року апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 задоволена частково, ухвала Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2015 року скасована і питання передано на новий розгляд до того ж суду (т. 5 а.с. 11-17).

Ухвалою судді Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2015 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

Заявник ФОП ОСОБА_2 04 листопада та 09 грудня 2015 року подав заяви про зміну позовних вимог ( т.5 а.с. 29-36, т.5 а.с. 72-79), в яких зазначав ,що предметом скарги є лише дії державного виконавця державної виконавчої служби щодо створення інформації та її використання ,зокрема внесення до офіційного документу - подання до суду , відомостей що не підтверджені матеріалами виконавчого провадження , а відтак такі дії є протиправними , які він і просить визнати протиправними .

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2015 року провадження у справі закрито з підстав п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України ( наявний спір про право) .

Не погоджуючись з ухвалою суду , ФОП ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу , просив скасувати ухвалу , направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі зазначав , що суд неповно з»ясував обставини ,що мають значення для справи , невірно витлумачив норми матеріального права , а відтак висновок про закриття провадження у справі є помилковим .

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. І ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до п.4 , п. 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» з урахуванням положень статті 15 ЦПК та положень статей 1, 12 ГПК справи про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим, незалежно від суб'єктного складу, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються у порядку господарського судочинства.

Справи про захист гідності, честі та ділової репутації розглядаються в порядку цивільного судочинства і в тому випадку, коли стороною є органи державної влади та/або органи місцевого самоврядування (суб'єкт владних повноважень).

Розгляд судами скарг у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, є однією з форм судового контролю за виконанням судових рішень, виконання яких є складовою частиною цивільного процесу, оскільки провадження у справі завершується виконанням ухвалених у такій справі судових рішень.

У зв'язку із цим скарги сторони виконавчого провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами ЦПК, підлягають розгляду судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим судом, що видав виконавчий документ. Інші учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду у порядку, передбаченому законом.

Оскільки прийняття органами Державної виконавчої служби України, її посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, у розумінні статті 383 ЦПК є діями цих органів та осіб, то відповідні рішення також підлягають оскарженню в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п.1 , п.3, п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгшляду цивільіних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

При розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).

У зв'язку із цим у разі доведення факту зловживання процесуальними правами чи невиконання обов'язків, передбачених статтею 12 Закону про виконавче провадження, під час здійснення виконавчого провадження зазначене може бути підставою для відповідного реагування, зокрема звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно зі статтею 377-1 ЦПК, пунктом 18 частини третьої статті 11 Закону про виконавче провадження тощо.

Відповідно до статті 383 ЦПК, частини першої статті 12, частини четвертої статті 82 Закону про виконавче провадження право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, мають лише сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи. При цьому вони набувають процесуального статусу заявника.

На підставі статті 8 Закону про виконавче провадження сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Суди мають ураховувати, що до учасників виконавчого провадження, які мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, належать також представники сторін за законом чи договором, які діють від їх імені.

Суд першої інстанції , закриваючи провадження у справі , виходив із того , що вимоги викладені заявником у скарзі про спростовування неправдивих інформації , по суті є позовними вимогами , а відтак наявний спір про право . При цьому суд послався на роз»яснення ( п.20 ) постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» у якому зазначено , що у разі заявлення у скарзі вимог про право (наприклад, про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби) в їх прийнятті має бути відмовлено на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122, ст. 383 ЦПК України. Разом з тим, суд не звернув уваги, що в разі наявного спору про право , суд від мовляє у прийнятті скарги .

Суд першої інстанції , закрив провадження у справі з підстав п.1.ч.1 ст. 205 ЦПК України , яка є підставою для закриття , в разі якщо справа не підлягає в порядку цивільного судочинства , при цьому не врахував положення розділу У11 ( а не У1 , як зазначено в ухвалі ) відповідно до якого має розглядатися скарга , і не врахував ,що подання державного виконавця до суду про визначення частки майна боржника у майні , яким він володіє спільно з іншими особами , є одною із дій , прийнятою в процесі здійснення виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, і у розумінні статті 383 ЦПК є діями цих органів та осіб, тому відповідні рішення підлягають оскарженню в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст..311 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;, невідповідність висновків суду обставинам справи;, порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі неповно з»ясував обставини,що мають значення для справи , невірно визначився з характером правовідносин , невірно витлумачив норми ст. 205 ЦПК України , а тому ухвала суду підлягає скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до судцу першої інстанції.

Керуючись ст.ст.303, 307, 311, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

У х в а л и л а ;

Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року скасувати, питання передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді