Рішення № 55954604, 16.02.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/4921/14-ц Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.

Категорія 27 Доповідач Жигановська О. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Жигановської О.С.

суддів Коломієць О.С., Якухно О.М.

при секретарі судового засідання Добровольській Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 січня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 22 вересня 2008 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого він надав відповідачці у позику гроші в сумі 296775,00 грн. з кінцевим строком повернення до 01 жовтня 2014 року. Однак, ОСОБА_2 зобовязання не виконала у зазначений строк, тому просив стягнути на його користь 296775,00 грн. за вказаним договором позики.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 05 січня 2016 року позов задоволено повністю та вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову за безпідставністю. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зазначає, що договір позики вона не підписувала, кошти в борг не отримувала.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 протягом 2006-2009 р.р. проживали однією сімєю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Протягом 2006-2009 р.р. матір позивача - ОСОБА_4 з метою надання допомоги у придбанні житла для сина і його сімї перераховувала кошти різними сумами на імя ОСОБА_5, яка є матірю відповідачки.

Так, 22.05.2007 року на імя ОСОБА_2 був придбаний житловий будинок №39-а по вул. Домбровського в м.Житомирі.

22.09.2008 року ОСОБА_2 продала вказаний житловий будинок і в той же день оформила договір купівлі-продажу житлового будинку №33-б по вул.Щорса в с.Слобода-Селець, Житомирського району і області. Вказані обставини сторонами не заперечуються, підтверджується матеріалами цивільної справи №2-96/12 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення безпідставно отриманих коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення, та встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили (а.с.10-11).

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).

Частина 2 ст.1047 ЦК України допускає предявлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Відповідно до правового висновку про застосування статей 1046, 1047 ЦК України, який міститься у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі №6-63цс13, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч.1 ст.1051 ЦК України).

При цьому, за змістом ч.2 ст.1051 ЦК України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч.2 ст.58, ст.59 ЦПК України).

ОСОБА_2 заперечує факт укладення і підписання договору позики.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся із позовом про стягнення заборгованості за договором позики, який укладено між ним та ОСОБА_2 22 вересня 2008 року у простій письмовій формі.

В матеріалах справи міститься висновок експерта № 1/810 від 30.11.2015 року, в якому зазначено, що ознак підробки підпису від імені ОСОБА_2 у договорі від 22.09.2008 року не виявлено (а.с.127-131).

Відповідно до умов пункту 5 зазначеного договору, позивач передав, а відповідачка прийняла у позику гроші в сумі 296775,00 грн., від сторони 1 /ОСОБА_1А./ до моменту підписання даного договору шляхом отримання грошового переказу через поштове відділення звязку, котрі переказані ОСОБА_4 із РФ. Кінцевий строк повернення позичених грошей - до 01 жовтня 2014 року (а.с.70).

Таким чином, зі змісту даного договору випливає, що грошові кошти, які є предметом договору позики, належать не ОСОБА_1, а його матері ОСОБА_4, тобто особі яка не є стороною договору позики, на підставі якого позивач вимагає повернення даних коштів.

Доводи представника позивача про те, що спірні кошти він отримав від своєї матері у вигляді грошових переказів, а вже потім позичив їх ОСОБА_2, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Так, звертаючись у 2011 році до суду з позовом до ОСОБА_2 та її матері ОСОБА_5 про стягнення безпідставно отриманих коштів, ОСОБА_1 неодноразово у текстах позовної заяви зазначав, що його матір ОСОБА_4 протягом 2006-2009 років на імя ОСОБА_5 /матері відповідачки/ для подальшої передачі йому перерахувала поштовими переказами гроші в сумі, що в еквіваленті становить 393250 грн., проте ці кошти йому передані не були. Ці обставини підтвердила і сама ОСОБА_4 в своїй позовній заяві та письмових поясненнях, які надавала у правоохоронних органах (а.с.192-194,203-208). Так, із пояснень ОСОБА_4, які вона надавала 27.08.2010 року ДІМ Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за їх неправдивість, вбачається, що за усною домовленістю вона висилала поштою на імя ОСОБА_5 кошти протягом 2006-2009 р.р. для купівлі будинку ОСОБА_1, який проживав разом із ОСОБА_2 (а.с.201).

Також, в матеріалах справи міститься переписка між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, із якої вбачається, що останньою пересилалися кошти різними сумами, які сторонами заздалегідь не обумовлювалися (а.с.74). В матеріалах цивільної справи № №2-96/12 містяться ксерокопії квитанцій про переказ коштів від ОСОБА_4 на імя ОСОБА_5 за період 2006-2009 р.р. різними сумами.

Дані обставини ставлять під сумнів факт письмового укладення договору позики між позивачем і відповідачем із зазначеними в ньому умовами, оскільки кошти отримувалися матірю відповідачки у період як до, так і після підписання договору позики, що суперечить його умовам. Доказів щодо надходження ОСОБА_1 або ОСОБА_2 інших коштів від ОСОБА_4 не надано, як і доказів отримання вказаних коштів позивачем у свою власність.

Під час апеляційного розгляду справи представник позивача змінив пояснення в частині обгрунтування походження коштів, які його довіритель за договором позики передав відповідачці і зазначив, що це були кошти отримані ним після продажу 22.09.2008 року будинку №39 по вул. Домбровського у м.Житомирі.

Вказані доводи не є переконливими, оскільки даний будинок і земельна ділянка були продані за 70808,62 грн. і продавцем його була ОСОБА_2, а не ОСОБА_1 (а.с.197-199).

Враховуючи наведене, сама по собі наявність письмового договору від 22.09.2008 року, за умов, викладених у його пункті пятому, не є належним підтвердженням факту укладення між сторонами договору позики та прийняття кожним із них відповідних зобовязань в контексті положень ст.1046 ЦК України.

Зі змісту договору та досліджених доказів вбачається наявність правовідносин щодо передачі та отримання грошових коштів між матірю позивача, відповідачкою та її матірю, а не між сторонами справи.

Виходячи із наведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правовідносин що випливають із договору позики, а відтак і підстав для задоволення позову про стягнення з ОСОБА_2 відповідних коштів.

Рішення суду 1-ї інстанції підлягає скасуванню в порядку п.п.1-3 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3264 грн. 53 коп. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: