Постанова № 55953465, 12.01.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоВолкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників: позивача - Мелікова С.Б.,

відповідача - Павловича Д.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Мукачівський завод «Точприлад» (далі - Товариство) до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області (в подальшому - Мукачівська об'єднана державна податкова інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Закарпатській області; далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 18 листопада 2010 року № 0099352340/0, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) за серпень 2010 року на 589 453 грн, та від 10 грудня 2010 року № 0010232340/0 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2010 року на 88 405 грн та за жовтень 2010 року на суму 217 035 грн.

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що товари, імпортовані ним на територію України за договорами оренди, ввезені з метою їх використання для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності, оскільки на обладнанні виготовляється продукція з давальницької сировини тих самих постачальників, які замовили продукцію і одночасно надали технологію та відповідне обладнання для її виготовлення.

Суми податкового кредиту 589 453 грн, 88 405 грн, 217 035 грн вважає такими, що сформував правомірно відповідно до вимог Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР).

Суди встановили, що Товариство уклало договір оренди обладнання з фірмою «VT IMS Kft» (орендодавець) від 20 лютого 2009 року № 251, згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в користування майно виключно з єдиною метою - виготовлення продукції згідно з договором про переробку давальницької сировини від 20 лютого 2009 року № 250 та сплачує йому за користування орендну плату в розмірі 1000 євро на місяць незалежно від вартості всього майна, орендна плата вноситься на розрахунковий рахунок протягом 15 днів з моменту отримання від орендодавця відповідного рахунку на оплату. Вартість майна, що орендується, становить 2 000 000 євро. Відповідно до зазначеного договору оренди юридичний власник є та завжди залишатиметься єдиним та виключним власником майна; орендар не має права власності на майно, він лише має право користуватися ним на умовах договору.

6 листопада 2009 року Товариство уклало договір оренди обладнання з фірмою ЕРСОS Elektronikai Alkatrest Kft. (орендодавець) № 261, згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в користування майно виключно з єдиною метою - виготовлення продукції згідно з договором про переробку давальницької сировини від 6 листопада 2009 року № 260 та сплачує йому за користування орендну плату в розмірі 100 євро на місяць незалежно від вартості всього майна, орендна плата вноситься на розрахунковий рахунок протягом 30 днів з моменту отримання від орендодавця відповідного рахунку на оплату. Вартість майна, що орендується, становить 15 000 євро. Термін оренди складає 3 роки, орендар не має права власності на майно, він має лише право користуватися ним на умовах цього договору.

Також позивач уклав договір оренди обладнання з фірмою LEAR Corporation Hungary Kft. (орендодавець) від 1 грудня 2009 року № 2, згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в користування майно виключно з єдиною метою - виготовлення продукції згідно з договором про переробку давальницької сировини від 1 грудня 2009 року № 1 та сплачує йому за користування орендну плату в розмірі 100 євро на місяць незалежно від вартості всього майна, орендна плата вноситься на розрахунковий рахунок протягом 30 днів з моменту отримання від орендодавця відповідного рахунку на оплату. Перелік майна наведений в додатках 1 та 2, що є невід'ємними частинами цього договору. Вартість майна, що орендується, становить 15 000 євро. Термін оренди складає 3 роки, орендар не має права власності на майно, він має лише право користуватися ним на умовах цього договору.

ДПІ провела виїзні перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за серпень 2010 року, за результатами якої складено акт від 5 листопада 2010 року № 2745/23-01/14307452, та за вересень і жовтень 2010 року, за результатами якої складено акт від 7 грудня 2010 року № 2972/23-01/14307452.

У ході перевірок встановлено порушення Товариством підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, а саме: завищено суму бюджетного відшкодування за серпень 2010 року в розмірі 589 453 грн; завищено суму бюджетного відшкодування за вересень 2010 року в розмірі 88 405 грн; завищено суму від'ємного значення за жовтень 2010 року в розмірі 217 785 грн.

На підставі актів перевірок відповідач прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 24 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року, позов задовольнив.

Задовольняючи позов, суди дійшли висновку про те, що операції з ввезення товарів на митну територію України на умовах договору оренди з метою оподаткування прирівнюється до імпорту товарів, а суми ПДВ, сплачені при такому імпорті товарів, включаються до складу податкового кредиту звітного періоду. Оскільки позивач належним чином сплатив до бюджету суми ПДВ при імпорті товарів на митну територію України, що підтверджено оформленими належним чином вантажними митними деклараціями, то заявлені до відшкодування суми визначені відповідно до вимог пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Вищий адміністративний суд України постановою від 5 лютого 2015 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року скасував та прийняв нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції вказав, що, як випливає зі змісту Закону № 168/97-ВР, однією з визначальних умов виникнення у платника права на податковий кредит є саме факт придбання товарів (послуг).

Податкове законодавство розрізняє тимчасове набуття певних прав на майно (право користування), що не охоплюється поняттям поставки товару, та передачу товару у власність від постачальника до покупця як кваліфікуючу ознаку операції з поставки товару. Таким чином, тимчасове ввезення обладнання не є поставкою товару у розумінні Закону № 168/97-ВР, тому сплачена сума при його ввезенні до податкового кредиту не відноситься.

При цьому підпункт 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР до розглядуваних правовідносин застосуванню не підлягає, оскільки безпосередньо регулює порядок визначення об'єкта оподаткування ПДВ.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, Товариство, посилаючись на неоднакове застосування підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, просить скасувати постанову Вищого адміністративного Суду України від 5 лютого 2015 року та залишити в силі рішення судів попередніх інстанцій.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, позивач надав рішення Вищого адміністративного суду України від 2 червня, 16 червня 2011 року, 15 травня, 16 липня 2013 року, 9 жовтня 2014 року (№№ К/9991/860/11, К-21171/10, К/9991/47880/12, К/9991/74645/12, К/9991/36852/12 відповідно), у яких касаційний суд дійшов висновку, що оскільки переміщення товару позивачем у всіх випадках було здійснено в митному режимі імпорту, а за правилами підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР з метою оподаткування до імпорту також прирівнюється, зокрема, ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно), то ввезення товарів з-за меж митного кордону України на підставі договору оренди прирівнюється до імпорту, а тому суми ПДВ, сплачені при такому імпорті товарів, включаються до складу податкового кредиту звітного періоду.

Усуваючи розбіжності у застосуванні наведених норм Закону № 168/97-ВР, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Закон № 168/97-ВР, що був чинний на момент виникнення спірних правовідносини, визначав платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Підпунктом 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту. З метою оподаткування до імпорту також прирівнюється: ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов'язане із поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок обчислення і сплати податку врегульовано статтею 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до абзацу першого підпункту 7.4.1 пункту 7.4 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом зазначеної норми платник ПДВ має право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) за умов придбання або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг та їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У справі, що розглядається, Товариство на підставі договорів оренди ввозило обладнання з метою виготовлення продукції згідно з договорами про переробку давальницької сировини. Зазначені операції не є придбанням товарів та послуг у розумінні підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, а відтак сума ПДВ, сплачена при ввезенні обладнання, отриманого у користування, до податкового кредиту не відноситься.

Уточнення ж у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР «(у тому числі при їх імпорті)» не є підставою для розширювального тлумачення цього підпункту у системному зв'язку з нормами підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР, оскільки таке уточнення стосується виключно операцій, які безпосередньо зазначені в абзаці першому підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Враховуючи викладене, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм права, а тому у задоволенні заяви Товариства слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Мукачівський завод «Точприлад» відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді: М.І. Гриців О.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький