Рішення № 55946796, 15.02.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі:

головуючого: судді Максимчук З.М.,

суддів: Собіни І.М., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу голови правління ГО «Костопільщина 21 століття» ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 03 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до редакції газети «Костопільщина 21 століття», ГО «Костопільщина 21 століття» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

у с т а н о в и л а:

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 03.11.2015 року позов задоволено частково.

Визнано недостовірною, такою що не відповідає дійсності, порушує права та свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивача - ОСОБА_2, інформацію опубліковану в газеті «Костопільщина 21 століття» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 року під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Зобов»язано редакцію газети «Костопільщина 21 століття», ГО «Костопільщина 21 століття» за власний рахунок спростувати недостовірну інформацію в газеті «Костопільщина 21 століття», виклавши наступне «про те, що ОСОБА_2 не перебував та не співпрацював із «ІНФОРМАЦІЯ_12».

Стягнуто з відповідачів на користь позивача кошти в сумі 2000,00 гривень на відшкодування моральної шкоди та судові витрати в сумі 200,00 гривень.

В задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди в сумі 8 000,00 гривень та 930,70 гривень витрат на лікування - відмовлено.

В апеляційній скарзі голова правління ГО «Костопільщина 21 століття» ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, та таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

___________________

Справа № 564/1973/15-ц Головуючий у суді 1інстанції - Грипіч Л.А.

Провадження № 22-ц/787/70/2016 Суддя-доповідач - Максимчук З.М.

Покликаючись на ст.30 Закону України «Про інформацію», доводить, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб»єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності /на відміну від перевірки істинності фактів/ і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з»ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Вважає, що відсутня сукупність обставин, які дають підстави визнати поширену інформацію недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь, гідність та ділову репутацію. А за характером спірної поширеної інформації вважає її оціночним судженням.

Покликаючись на роз»яснення п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року зазначає, що при вирішенні справ про поширення недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб про захист їх гідності, честі чи ділової репутації суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872 -му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи /Декларації/, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 /1998/ Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Просить скасувати рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 03.11.2015 р. та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вважає рішення Костопільського районного суду від 03 листопада 2015 року законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, сторін, що з»явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності (статті 3, 28).

Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтею 47-1 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом цієї норми свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.

Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

При цьому преса не повинна переступати межу, встановлену з метою захисту репутації інших осіб, але повинна повідомляти інформацію та ідеї з політичних питань, так само, як із питань, що становлять громадський інтерес. Не лише преса має завдання повідомляти таку інформацію, але й громадськість має право її отримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Лінгенс проти Австрії" та "Українська прес-група" проти України").

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню.Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

В п.21 постанови № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз'яснено: при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться в Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, в названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і ( або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті ( у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У ст.ст. 3,4,6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було поширено завідомо недостовірні та неправдиві відомості у вигляді фактичних даних щодо перебування депутата районної ради ОСОБА_2 членом політичної партії/фракції «Партія Регіонів», які порушують особисті немайнові права позивача, а тому поширення інформації щодо ОСОБА_2 не може кваліфікуватися як оціночне судження або критика. Оскільки, спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, як вона була поширена, зобов»язано відповідачів за власний рахунок спростувати недостовірну інформацію в газеті «Костопільщина 21 століття» виклавши наступне «про те, що ОСОБА_2 не перебував та не співпрацював із «ІНФОРМАЦІЯ_12». Розмір моральної шкоди визначений судом в сумі 2000,00 гривень.

Проте повністю погодитись з висновками суду першої інстанції колегія суддів не може з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.ст. 275, 280 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Судом достовірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в газеті «Костопільщина 21 століття» НОМЕР_1 на першій сторінці цього видання надруковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_10»?, на другій і третій сторінці йде продовження статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» і по тексту «... у реаліях сьогодення стає зрозуміло, що більшість місцевих політиків грають у свою, лише їм зрозумілу гру і у відповідності до політичної ситуації в країні мігрують від партії до партії аби втриматись на плаву...ми не будемо нікому давати оцінку чи засуджувати чиїсь дії. Наша мета - довести до читача правду з аргументами і цифрами»...

Під статтею розміщенні таблиці та коментарі до них.

В таблиці на другій сторінці під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_4. Далі під назвою фракції «Сильна Україна» стоять прізвища п»яти депутатів, серед яких і прізвище ОСОБА_2

В таблиці ІНФОРМАЦІЯ_3 року вказано:ІНФОРМАЦІЯ_5 стоять прізвища п»яти депутатів, серед яких і прізвище ОСОБА_2

В поясненні до таблиці ІНФОРМАЦІЯ_6 рік коментується : Проте ОСОБА_2 довго не затримався в новій групі і створив власну - «ІНФОРМАЦІЯ_9».

На третій сторінці цього видання «Нижче показано депутатів, які здійснили найбільше «перебіжок» між фракціями та групами в районній раді і значиться: ОСОБА_2- ІНФОРМАЦІЯ_4, Депутатська група «ІНФОРМАЦІЯ_11» 2014 рік Депутатська група «ІНФОРМАЦІЯ_9» 2015 рік.

В судовому засіданні і у письмових відгуках на позов представник відповідачів не заперечував факту поширення спірної інформації, однак пояснював, що це особисті думки відповідача, його оціночні судження, а відтак цивільне правопорушення відсутнє.

Судом також встановлено, що відповідно до копій витягів протоколів пленарних засідань сесій районної ради депутат райради ОСОБА_2 в 2010 році був членом районної організації політичної партії «Сильна Україна».

06.04.2012 року на ім»я голови Костопільської районної ради надійшли заяви від депутатів, в тому числі ОСОБА_2, про вихід з політичної партії «Сильна Україна» та розформування даної фракції в районній раді /а.с.34/.

01.06.2012 року голові райради надійшло повідомлення про зміни в депутатській фракції «Партія регіонів» Костопільської райради, відповідно до якого вбачається, що до депутатської фракції «Партія регіонів» увійшли чотири депутати з фракції політичної партії «Сильна Україна», проте в зазначеному повідомленні прізвище ОСОБА_2 відсутнє.

Виходячи з наведеного, в судовому засіданні не знайшов підтвердження той факт, що фракція «Сильна Україна» в 2012 році в повному складі влилась у фракцію «Партії регіонів».

Відповідно до повідомлення, яке надійшло голові районної ради 27.01.2014 року «Про створення депутатської групи «ІНФОРМАЦІЯ_11» до її складу ввійшов ОСОБА_2- позапартійний.

Отже, починаючи з 06.04.2012 року по 27.01.2014 року депутат Костопільської районної ради ОСОБА_2 являвся позапартійним.

16.12.2014 року депутат ОСОБА_2 вийшов зі складу депутатської групи «ІНФОРМАЦІЯ_11» та ввійшов до складу новоствореної депутатської групи «ІНФОРМАЦІЯ_9».

З роз"яснень, викладених у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вбачається, що при розгляді зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв"язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Також, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з»ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції звернув увагу на вказані вимоги закону та зазначив, що поширену інформацію не можна вважати оціночним судженням, так як мова йде про події в районній раді, а саме про зміну депутатами різних фракцій та груп, що може бути розцінено як фактичні дані. Звернуто увагу суду і на те, що в самому тексті статті зазначено: «Ми не будемо нікому давати оцінку чи засуджувати чиїсь дії. Наша мета - донести до читача правду з аргументами і цифрами…»

Проте, судом першої інстанції в рішенні не вказано, яку саме поширену інформацію не можна вважати оціночним судженням, а може бути розцінено як фактичні дані.

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 пояснив, що недостовірною, такою що не відповідає дійсності, порушує права та свободи, ганьбить честь гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 є інформація, опублікована в газеті «Костопільщина 21 століття» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 року на другій сторінці газети під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме:

1/. В абзаці 4 речення 4 «ІНФОРМАЦІЯ_7» в повному складі влилася у фракцію «Партію регіонів», яку очолив ОСОБА_10».

2/. В таблиці на 2 сторінці 2010 рік зазначено що «ІНФОРМАЦІЯ_8».

3/. В таблиці на 2 сторінці газети за ІНФОРМАЦІЯ_3 року «ІНФОРМАЦІЯ_8».

4/. В поясненні на 3 сторінці в першому реченні «ОСОБА_2 довго не затримався в новій групі і створив власну -«ІНФОРМАЦІЯ_9».

5/. В поясненні на 3 сторінці газети в таблиці 2014-2015 рік « Заступник голови районної ради ОСОБА_2 представляв в районній раді партію «Сильна Україна».

6/.В поясненні на 3 сторінці в таблиці «депутатська група «ІНФОРМАЦІЯ_9» керівник ОСОБА_2 В дану депутатську групу увійшли представники від партії «Батьківщина» ОСОБА_11, ОСОБА_5 від «Партії регіонів» ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_13 від партії «Громадська позиція» ОСОБА_14

7/. На 3 сторінці газети, абзац другий під заголовком «Нижче показано депутатів, які здійснили найбільше перебіжок між фракціями та групами в районній раді і значиться: ОСОБА_2 «ІНФОРМАЦІЯ_8» 2010 депутатська група «ІНФОРМАЦІЯ_11» 2014 - депутатська група «ІНФОРМАЦІЯ_9» 2015 .

На час публікації статті позивач обіймав посаду заступника голови Костопільської районної ради Рівненської області.

Судом встановлено, що інформація, зазначена під №№ 1,3,5,6/частково/ стосуються позивача, проте не відповідає дійсності, достовірність фактів, викладених у вказаних фрагментах статті були спростовані в судовому засіданні. Зокрема, доведено, що ОСОБА_2 в 2014-2015 році був позапартійним депутатом, не переходив від партії «Сильна Україна» до «Партії регіонів» і не був членом "Партії регіонів" в 2010 році.

Відомості, зазначені НОМЕР_1, які вимагав спростувати позивач, не стосуються позивача, не містять посилань на його особу, поширення цієї інформації не порушує немайнові права позивача.

Інформація, викладена у фрагменті 4 хоч і стосується позивача, проте не знайшла свого спростування в суді належними та допустими доказами.

Інформація, викладена у фрагменті 7, на думку колегії суддів, є оціночним судженням автора, що не підлягає спростуванню та доведенню правдивості.

З огляду на викладене та враховуючи характер поширеної відповідачем інформації, колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що інформація стосовно позивача, не є оцінкою певних фактів, оскільки поширена у формі подачі істинних фактів, які дійсно мали місце, первинним джерелом поширення цієї інформації є сам відповідач, а оцінка інших людей ґрунтується на інформації, яку вони отримували від нього.

Так, відповідач у статті не критикував позивача, а наводив фактичні дані про перебування позивача у складі різних політичних партій, не виражав суб'єктивну думку, тому певні фрагменти тексту статті, що зазначені вище неможливо інтерпретувати як оціночні судження.

Існування зазначених фактів частково спростовано позивачем в суді першої інстанції.

З урахуванням викладеного суд дійшов правильного висновку, що інформація, викладена у статті ІНФОРМАЦІЯ_10 на сторінках газети «Костопільщина 21 століття» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 року, підлягає спростуванню.

Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Як роз'яснено у п. п.18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) .

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п.5 постанови Пленуму №4 від 31 березня 1995 року).

Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

В суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 пояснив, що оскільки поширення недостовірної інформації мало місце в період виконання ним обов»язків заступника голови Костопільської районної ради Рівненської області, та в час, коли в країні склалась складна політична ситуація, зокрема, «режим Януковича» було визнано злочинним, і заборонено діяльність «Партії регіонів», то йому як політику, публічній особі, приходилось витрачати багато зусиль для доведення факту, що він не мав і не має відношення до «Партії регіонів» і ніколи з цією політичною силою особисто не співпрацював.

Так, суд правильно виходив з того, що поширенням недостовірної інформації позивачу завдано моральної шкоди, яка має бути компенсованою.

Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував вимоги діючого законодавства з огляду на особливу роль преси, яка повинна висвітлювати інформацію та думки з політичних питань і питань, які викликають загальний інтерес, а також ту обставину, що позивач являється депутатом райради, заступником голови районної ради, отже являється публічною особою, а тому неминуче і свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою як з боку журналістів, так і з боку пересічних громадян і повинен виявляти максимум толерантності, коли обставини його політичного життя можуть дати привід для газетних публікацій. Позивач, звичайно, має право на захист своєї репутації, але вимоги цього захисту треба урівноважувати з інтересами вільного обговорення питання, що мають суспільне значення.

Разом з тим, визначаючи розмір такої компенсації, судом значно завищено грошовий еквівалент відшкодування з огляду на те, що не встановлено та не мотивовано належним чином на підставі відповідних допустимих доказів обставин, на які суд посилався як на підстави для відшкодування моральної шкоди саме у розмірі 2 000,00 грн.

Так, матеріали справи не містять доказів майнового стану відповідача, рівня зниження ділової репутації позивача до ухвалення оскаржуваного рішення.

Виходячи з принципів розумності та справедливості, а також з врахуванням рівня доведеності перед судом обставин заподіяння моральної шкоди позивачу, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення таких вимог, а саме у розмірі 500,00 грн.

Структурний підрозділ - це підрозділ, що не має статусу юридичної особи й відомості про нього не включаються до ЄДРПОУ. Він не має свого ідентифікаційного коду, а використовує ЄДРПОУ юридичної особи, структурним підрозділом якої являється. Проте діє на підставі Положення про структурний підрозділ юридичної особи, в якому вказане найменування та адреса місцезнаходження.

В матеріалах справи Положення про структурний підрозділ ГО «Костопільщина 21 століття» відсутнє, а тому висновок суду першої інстанції в частині, що редакція газети «Костопільщина 21 століття» є структурним підрозділом ГО «Костопільщина 21 століття» не ґрунтується на фактичних обставинах справи і вимогах діючого законодавства.

В п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз»яснено, що у разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації. Вказані вимоги закону залишились поза увагою суду першої інстанції і, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував, що редакція газети «Костопільщина 21 століття» не є юридичною особою і не є структурним підрозділом юридичної особи, а засновником і видавцем газети «Костопільщина 21 століття є ГО «Костопільщина 21 століття», яка і є належним відповідачем по справі.

Відповідно до роз»яснень, викладених у п.24 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, що задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права.

У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднено.

Крім того, при ухваленні рішення 03.11.2015 року не може бути застосовано до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 277 ЦК України, за якою негативна інформація про особу вважається недостовірною, якщо особа, яка поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності), оскільки вказану норму виключено Законом України від 27.03.2014 № 1170-VII.

Згідно з п. 4 ч. 11 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

За таких обставин рішення суду назвати повністю законним та обґрунтованим не можна, а тому воно підлягає скасуванню в частині задоволення позову до редакції газети "Костопільщина 21 століліття" та в частині визнання недостовірною, такою що не відповідає дійсності, порушує права та свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформацію, опубліковану в газеті «Костопільщина 21 століття» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 року під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2», в частині зобов»язання спростувати недостовірну інформацію, в частині стягнення моральної шкоди, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу голови правління ГО «Костопільщина 21 століття» ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 03 листопада 2015 року - скасувати частково.

Позов ОСОБА_2 до Громадської організації «Костопільщина 21 століття» задоволити частково.

«Визнати недостовірною, такою що не відповідає дійсності, порушує права та свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, опубліковану в газеті «Костопільщина 21 століття» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 року на другій сторінці газети під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме:

1) в абзаці 4 речення 4 «ІНФОРМАЦІЯ_7» в повному складі влилася у фракцію «Партія регіонів», яку очолив ОСОБА_10».

2) в таблиці на 2 сторінці газети за ІНФОРМАЦІЯ_3 року «ІНФОРМАЦІЯ_8».

3) в поясненні на 3 сторінці газети в таблиці 2014-2015 рік «Заступник голови районної ради ОСОБА_2 представляв в районній раді партію «Сильна Україна».

4) в поясненні на 3 сторінці в таблиці «депутатська група «ІНФОРМАЦІЯ_9» керівник ОСОБА_2 В дану депутатську групу увійшли представники від партії «Батьківщина» ОСОБА_11, ОСОБА_5, від «Партії регіонів» ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_13, від партії «Громадська позиція» ОСОБА_14

Зобов»язати ГО «Костопільщина 21 століття» за власний рахунок спростувати недостовірну інформацію, викладену в газеті «Костопільщина 21 століття» під НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 року шляхом опублікування в газеті «Костопільщина 21 століття» в спеціальній рубриці на першій сторінці під заголовком «Сьогодні в номері «ІНФОРМАЦІЯ_10» читайте на стор.2" не пізніше місяця з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати на 2 другій сторінці газети шрифтом дванадцять в наступній редакції «Сильна Україна» влилася у «Партію регіонів», крім ОСОБА_2, який залишився позапартійним. Депутат районної ради ОСОБА_2 в 2014 році був обраний заступником голови районної ради, як позапартійний.

Стягнути з ГО «Костопільщина 21 століття» на користь ОСОБА_2 п»ятсот гривень моральної шкоди.

В решті позову в цій частині відмовити.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на ч.3 ст. 277 ЦК України.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ГО «Костопільщина 21 століття» 322,96 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: З.М. Максимчук

Судді: І.М. Собіна

С.В. Хилевич