Постанова № 55943982, 16.02.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2016 р. Справа № 922/4113/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Ільїн О.В., суддя Черленяк М.І.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю

прокурора Зливка К.О. службове посвідчення № 013773 від 05.12.2012 року

представників:

3-ї особи не зявився

1-го відповідача - не зявився

2-го відповідача - не зявився

3-го відповідача - не зявився

4-го відповідача - не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх. №322Х/1-32) на рішення господарського суду Харківської області від 11 січня 2016 року у справі

за позовом Прокурора Ленінського району м. Харкова, м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків,

до 1) Харківської міської ради, м. Харків,

2) Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Наш оберіг", м. Харків,

3) Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області, м. Харків,

4) Управління Держгеокадастру у м.Харкові Харківської області, м. Харків,

про скасування рішення, визнання недійсним державного акту та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор Ленінського району міста Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати 26 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів" від 10.09.2008 року №226/08; визнати недійсним державний акт від 25.02.2009 року серії ЯД №052710 на право власності на земельну ділянку, площею 7,0950 га, кадастровий номер 6310137200:12:053:0002, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Житня, виданий ОК "ЖБК "НАШ ОБЕРІГ"; визнати недійсним запис у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №520967100002 щодо державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку; зобов'язати ОК "ЖБК "НАШ ОБЕРІГ" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 7,0950 га з кадастровим номером 6310137200:12:053:0002, про що скласти акт прийому-передачі (т.1 а.с.4-8).

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.01.2016 року у справі №922/4113/15 (суддя Л.В. Шарко ) в задоволенні позову відмовлено (т.2 а.с. 227-235).

Заступник прокурора Харківської області подав апеляційну скаргу в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 11 січня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Вказує на те, що дані, які безпосередньо свідчать про порушення порядку передачі земельної ділянки ОК «ЖБК «Наш оберіг» та обґрунтовують матеріально-правову вимогу прокурора про визнання незаконним рішення Харківської міської ради, прокуратурою виявлено у 2015 році під час опрацювання відповідних матеріалів (документів та матеріалів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення, у тому числі статуту, реєстраційної справи ОК «ЖБК «Наш оберіг»), отриманих в межах повноважень, наданих п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» (від 05.11.1991 №1789-ХП, у відповідній редакції), а саме в лютому-травні 2015 року. Таким чином, саме з підстав порушення вимог житлового законодавства встановлено, що ОК «ЖБК «Наш оберіг» створено із порушенням вищевказаних норм, фактично не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні глави 5 ЖК УРСР, а отже кооператив не мав права на отримання безоплатно земельних ділянок у власність на підставі ст.41 Земельного кодексу України. З урахуванням того, що невідповідність вимогам діючого законодавства спірного рішення Харківської міської ради встановлена у червні 2015 році, прокурором строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, не пропущено (т.3 а.с.6-10).

3-тя особа у судове засідання не зявилась, 15.02.2016 року надіслала Лист, в якому зазначила, що Державна інспекція сільського господарства в Харківській області знаходиться у стадії припинення (ліквідації) і у звязку з відсутністю юрисконсульта, просить розглянути справу без участі його представника (т.3 а.с.31).

1-й та 3-й відповідачі у судове засідання не зявились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином про що в матеріалах справи є зворотнє повідомлення про вручення ухвали суду (т.3 а.с. 25).

4-й відповідач у відзиві на апеляційну скаргу відмовити у задоволенні апеляційної скарги та розглядати справу без участі у судовому засіданні його представника (т.3 а.с.33).

2-й відповідач у судове засідання також не зявився, про причини неявки суд не повідомив, зі штемпеля канцелярії вбачається, що ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 05 лютого 2016 року направлена на адресу 2-го відповідача, яка зазначена у апеляційній скарзі та у Витязі з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (т.1 а.с.36,37).

Приймаючи до уваги, що ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 05 лютого 2016 року про прийняття апеляційної скарги до провадження канцелярією суду надіслана 2-му відповідачу за належною адресою, колегія суддів вважає, що відповідно до пункту 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представників відповідачів та третьої особи за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокурора, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що з позовом до суду звернувся як позивач Прокурор Ленінського району м. Харкова

Відповідно до Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом.

Статтею 123 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Згідно з Законом України Про прокуратуру (в редакції чинній на час звернення прокурора з позовом), підставою для представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина або держави полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, а також інші форми представництва.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь - якій стадії судочинства, в порядку передбаченому процесуальним законом.

Згідно з ч.2 ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Про обов'язок прокурора зазначити у позовній заяві про відсутність такого органу також вказано в абз. 4 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (у редакції, викладеній у пункті 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 №2 "Про внесення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України доповнень і змін, що стосуються участі прокурора у судовому процесі"). У даному випадку такий орган відсутній, оскільки особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями у даному випадку виступає у якості відповідача.

Відповідно до п.2.1. наказу Генерального прокурора України №6гн від 28.11.2012 "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень" пріоритетним напрямом представницької діяльності є захист інтересів держави у сфері земельних відносин.

Згідно зі ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв'язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України, справи у спорах, передбачених п. 6 ч.1 ст.12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Підставою звернення із даним позовом прокурор вказує те, що Рішення Харківської міської ради №226/08 від 10.09.2008 року прийнято всупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу України, ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, п. 26 додатку 1 до рішення 25 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" №226/08 від 10.09.2008 року надано у приватну власність ОК "ЖБК "НАШ ОБЕРІГ" (код ЄДРПОУ 35698564) земельну ділянку загальною площею 7,0952 га (в межах договору оренди землі від 03.03.2008 №540867100013) по вул. Житній для будівництва об'єкту зі зміною його функціонального призначення під житлову забудову (т.1 а.с.15-17).

На підставі вказаного рішення ОК "ЖБК "НАШ ОБЕРІГ" видано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 25.02.2009 року серія ЯД N052710, площею 7,0950 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Житня (т.1 а.с.18).

З Витягу №428/09 від 23.03.2009 року вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:12:053:0002 площею 7,0950 га, що передана у власність ОК "ЖБК "НАШ ОБЕРІГ" складає 10403100 грн. (т.1 а.с.190).

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.41 Земельного Кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

В силу вимог ст.133 Житлового Кодексу України, ст.135 Житлового Кодексу України та абз.1 п.8 Примірного статуту громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі -ЖБК) і одержати в ньому квартиру; до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до ст.137 ЖК житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Згідно зі ч.б ст.137 ЖК та абз.2 п.4 Примірного статуту рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до абз.2 п.5, п.5 ,абз.2 п.7 абз.1, п.45 , абз.1 п.74 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу; число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік; до членів ЖБК приймаються особи віком до З0 років; громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов; контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.

Колегія суддів погоджується з правовою позицією суду першої інстанції, що при вирішенні питання, яким нормативно-правовим актом слід керуватись при створенні Житлово - будівельного кооперативу: ст.7 Законом України "Про кооперацію" або Житловим кодексом України та Примірним статутом необхідно врахувати, що зазначені нормативно-правові акти співвідносяться як загальний (Закон України "Про кооперацію") та спеціальний (Житловий кодекс України та Примірний статут), а тому слід застосовувати норми спеціальних нормативно-правовових актів.

До аналогічного висновку прийшла колегія суддів Вищого господарського суду України при прийнятті рішення від 14 березня 2013 року у справі № 5002-22/1870-2012.

З матеріалів справи вбачається, що ОК «ЖБК «НАШ ОБЕРІГ» не відповідає вимогам ст.ст.133, 135, 137 ЖК України та Примірного статуту в частині мети його діяльності, як житлово-будівельного кооперативу.

Так, усупереч ч.6 ст.137 ЖК України та абз.2 п.4 Примірного статуту рішення про створення ОК «ЖБК «НАШ ОБЕРІГ» (протокол загальних зборів засновників та список членів кооперативу) не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.

Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області 12.06.2015 надано завірену копію статуту ОК «ЖБК «НАШ ОБЕРІГ» (код ЄДРПОУ 35698564), відповідно до якого кооператив не створювався при виконавчому комітеті місцевої ради, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст.137 ЖК (т.2 а.с.14-27).

З п.1.1. Статуту кооперативу та у реєстраційної картки форми 1 кооперативу вбачається, що за організаційно-правовою формою ОК «ЖБК «НАШ ОБЕРІГ» є обслуговуючим кооперативом (як вид економічної діяльності зазначено код КВЕД 81.10 Комплексне обслуговування об'єктів (основний).

Пункт 5.1. Статуту кооперативу всупереч ст.ст.133, 135 ЖК та абз. 1 п.8 Примірного статуту передбачає можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, п.5.2. статуту кооперативу всупереч абз. 1 п.45 Примірного статуту передбачає можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів.

Крім того, в Статуті ОК «ЖБК «НАШ ОБЕРІГ» всупереч ст.135 ЖК України та абз. 1 п.8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку). На момент прийняття зазначеного рішення Харківської міської ради члени кооперативу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не потребували поліпшення житлових умов та на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов не перебували.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.12 Земельного кодексу України до повноважень Харківської міської ради, у тому числі, віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ст.116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Частиною 1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка безоплатно передана у власність ОК "ЖБК "Наш Оберіг" на підставі положень ст.41 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Тобто, наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

Відповідно до ст.94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Статтею 6 Закону України "Про кооперацію" (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення) встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Згідно статей 133, 137 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом УРСР, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленого порядку. Кількість членів кооперативу повинна бути відповідною кількості квартир у будинку. Квартири, які надаються членам кооперативу, повинні відповідати граничному розміру жилої площі, сумі пайового внеску та кількості членів сім'ї.

Пунктом 1 розділу I Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, одно і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Відповідно до ст.137 ЖК України житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Згідно до ч.6 ст.137 ЖК України та абз.2 п.4 Примірного статуту рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Крім того, абз.2 п.5 Примірного статуту визначено, що ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.

У відповідності до п.5 Примірного статуту, число громадян, які вступають до організованого кооперативу, повинно відповідати кількості квартир в житловому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в міста Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

В силу приписів абз.2 п.7, абз.1 п.45, абз.1 п.74 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються особи віком до 30 років.

Громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку до новостворюваного кооперативу у звязку з потребою у поліпшенні житлових умов.

Контроль за діяльністю житлово - будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що ОК «ЖБК «НАШ ОБЕРІГ» створено із порушенням вищевказаних норм, оскільки фактично він не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК України та ст.41 ЗК України. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим його фактична мета створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу.

Стаття ж 41 Земельного кодексу України, на підставі якої було ухвалене спірне рішення, передбачає можливість надання земельних ділянок не обслуговуючим, а лише житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам.

Підсумовуючи викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що суд приходить до висновку про те, що спірне рішення ( п.26 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів" від 10.09.2008 року №226/08) є незаконним.

При цьому суд враховує, що Харківська міська рада вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для ухвалення спірного рішення мала можливість, і в силу покладених на неї публічних функцій діяти в інтересах усієї територіальної громади, мала й обовязок зясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК «ЖБК «НАШ ОБЕРІГ», мала переконатись у додержанні ОК «ЖБК «НАШ ОБЕРІГ» порядку його створення та у відповідності його вимогам чинного законодавства, що розгулює порядок передачі землі житлово-будівельним кооперативам.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо невідповідності спірного рішення Харківської міської ради вимогам чинного законодавства, а тому і наявності порушеного права.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, першим відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків пропущення прокурором строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом (т.2 а78-91).

Досліджуючи підстави застосування судом першої інстанції наслідків спливу строку позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З 15 січня 2012 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", яким виключено п. 4 ст. 268 ЦК України, в якому передбачено, що строки позовної давності не поширюються на вимоги про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Пунктом 5 Перехідних положень вказаного закону передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутись до суду з позовом, зокрема, про визнання недійсним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписами ст. ст. 256, 261 ЦК України передбачено, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 роз'яснено, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Також у ч. 2 п. 1 вищезазначеної постанови Пленуму ВГСУ роз`яснено про необхідність мати на увазі, те що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (з урахуванням, водночас, викладеного в підпункті 3 пункту 5 розділу II Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20 грудня 2011 року № 4176-VI).

З Протоколу 25 сесії Харківської міської ради від 10 вересня 2008 року, на якій прийнято оскаржуване рішення, був присутній прокурор міста Харкова ОСОБА_4 (т.1 а.с.92).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Рішення 25 сесії Харківської міської ради від 10 вересня 2008 року направлено супровідним Листом № 08-4/2807/2-08 на адресу Прокурора м.Харкова 07.10.2008 року (т.1 а.с.93).

Таким чином, з 10 вересня 2008 року органи прокуратури, як єдина централізована система, у відповідності до статті 121 Конституції України та 6 Закону України "Про прокуратуру" були обізнані про прийняття спірного рішення Харківської міської ради.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що Прокурор у встановленому законом порядку був обізнаний про прийняте Харківською міською радою рішення та не скористався заходами прокурорського реагування щодо приведення у відповідність актів органів місцевого самоврядування до вимог Закону та не надав оцінку відповідності дій посадових осіб під час надання висновків щодо виділення та прийняття рішення про надання земельної ділянки в контексті зловживання владою або службовим становищем.

Нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обовязком органів прокуратури відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків визначених частиною 2 ст.12, частиною 4 ст. 267 ЦК України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс14, норма частини 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну. З якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Як зазначено в постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року по справі № 916/2122/13, ч.ч.1,2,4 ст.29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії іі розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

В абзаці 2 п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у рішенні господарських спорів зазначено, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч.2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Прокурор у позові не зазначає, що саме перешкоджало ознайомитися зі спірними рішеннями на офіційному сайті Харківської міської ради та установчими документами ОК «ЖБК «НАШ ОБЕРІГ» в межах строку позовної давності. Вищевказане зумовлює висновок суду про те, що прокурор міг довідатися про відповідні порушення з моменту прийняття та оприлюднення спірних рішень.

За таких обставин, заперечення прокурора про те, що факт прийняття ним участі у пленарному засіданні міської ради, за результатами якого прийняте спірне рішення, та отримання копії спірного рішення не свідчить про обізнаність існуючих порушень є безпідставними та не відповідають висловленій Верховним Судом України правовій позиції, що міститься у постанові по справі № 6-178цс15 від 01 липня 2015 року.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що прокурором пропущено строк позовної давності, що за наявності відповідної заяви першого відповідача про застосування позовної давності та встановленого судом порушеного права позивача є підставою для відмови в позові.

Аналогічної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постанові від 26 листопада 2015 року у справі №922/2470/15, від 26 листопада 2015 року у справі №922/3287/15, від 29 жовтня 2015 року у справі №922/1433/15.

Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та обєктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи заступника прокурора про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційних скаргах не вбачається.

За таких обставин, апеляційна скарга заступника прокурора Харківської області задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Харківської області від 11 січня 2016 року підлягає залишенню без змін.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2016 року було задоволено клопотання заступника прокурора Харківської області про відстрочення сплати судового збору до 16.02.2016 року.

Приймаючи до уваги, що доказів сплати судового збору за подачу апеляційної скарги прокурором не надано, а апеляційну скаргу залишено без задоволення, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з прокуратури Харківської області до державного бюджету України судовий збір за подачу апеляційної скарги з урахуванням чотирьох вимог немайнового характеру у розмірі 5359,20 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11 січня 2016 року у справі № 922/4113/15 залишити без змін.

Стягнути з Прокуратури Харківської області ( 61050, м. Харків, вул. Б.Хмельницького,4, код ЄДРПОУ 02909909) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Дзержинському р-ні м. Харкова, Харківської області, 22030001, код отримувача за ЄДРПОУ 37999654, рахунок отримувача 31216206782003, банк отримувача: ГУДКСУ у Харківській області, код банку отримувача: 851011) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 5359,20 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повна постанова складена 19.02.2016 року.

Головуючий суддя Шепітько І.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Черленяк М.І.