Постанова № 55943863, 17.02.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

17.02.2016 справа №905/3376/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючогоОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,за участю представників сторін: від позивача:не зявився,від відповідача:ОСОБА_4 за дов. б/н від 15.01.2016розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ІНВОКС-АЗОВ», м. Маріуполь Донецької області, на рішення господарського судуДонецької областівід24.12.2015у справі№ 905/3376/15 (суддя Овсяннікова О.В.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Розенберг-Україна», м. Київ,доТовариства з обмеженою відповідальністю «ІНВОКС-АЗОВ», м. Маріуполь Донецької області,простягнення 500 000, 00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Розенберг-Україна» (далі ТОВ «Розенберг-Україна») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВОКС-АЗОВ» (далі ТОВ «ІНВОКС-АЗОВ») про стягнення 500 000, 00 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.12.2015 у справі № 905/3376/15 позов ТОВ «Розенберг-Україна» задоволено у повному обсязі. Судом стягнуто з ТОВ «ІНВОКС-АЗОВ» на користь ТОВ «Розенберг-Україна» безпідставно отримані кошти у розмірі 500 000, 00 грн. та 2 000, 00 грн. витрачених на отримання юридичних послуг позивачем. В іншій частині стягнення відмовлено.

Відповідач з прийнятим рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Зокрема, заявник апеляційної скарги посилається на те, що місцевим судом при прийнятті рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення.

Крім того, ТОВ «ІНВОКС-АЗОВ» вважає, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового акту виніс рішення в першому судовому засіданні, неповно зясував всі обставини по справі та прийняв рішення на підставі доказів, які були представлені тільки позивачем та обґрунтував його лише на припущеннях позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції висловився на підтримку своїх доводів, викладених у апеляційній скарзі, та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні не зявився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, тому судова колегія вважає за можливе розглянути справу за його відсутністю з чим погодився представник відповідача.

Представником відповідача в ході судового засідання було заявлене клопотання про залучення до матеріалів справи документів, які були надані до апеляційної скарги, а також виписку з банку. При цьому, скаржник відповідно до ст.101 ГПК України, обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Судова колегія заслухавши доводи представника відповідача, вважає за можливе задовольнити заявлене клопотання та долучає до справи вищевказані документи на 13 аркушах.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 ГПК України та на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм як матеріального, так і процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та додані до неї матеріали, а також, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд,

В С Т А Н О В И В :

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Розенберг-Україна» (далі Замовник) та ТОВ «ІНВОКС-АЗОВ» (далі Посередник) 18.12.2013 був укладений договір № 13/50П щодо надання посередницьких послуг (далі Договір, а.с.45-46), відповідно до умов якого, Замовник доручає, а Посередник зобовязується виконати ряд певних фактичних дій з метою знаходження оптимального контрагента (далі Покупець), готового придбати продукцію Замовника у відповідності до умов останнього, а також надати допомогу Замовнику в укладенні договору купівлі-продажу між ним та Покупцем (п.1 Договору).

Розділом 2 Договору передбачено, що Посередник виконує взяті на себе зобовязання в два етапи: 1 етап: пошук та знаходження Покупця. 2 етап: сприяння в укладенні договору між Замовником і Покупцем.

Відповідно до п.2.1.3 Договору, при передачі інформації Замовник і Посередник укладають та підписують акт здачі-приймання інформації, який свідчить про виконання зобовязань Посередника перед Замовником з 1 етапу.

Згідно п.2.2.5 Договору, після підписання контракту між Замовником і Покупцем, Замовник і Посередник складають акт виконання останнім своїх зобовязань з 2 етапу.

Пунктом 3.2.4 Договору передбачено, що Замовник повинен виплатити Посереднику винагороду у відповідності до умов Договору.

Відповідно до п.4 Договору, даний Договір вступає в повну юридичну силу з моменту його підписання уповноваженими представниками Замовника та Посередника, підписи яких завіряються печатками сторін. Дія даного Договору встановлюється з 18.12.2013 і до моменту його повного виконання.

Згідно з п.5.1 Договору, Посередник за надані послуги отримує винагороду у розмірі 500 000, 00 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 83 333, 33 грн. Оплата здійснюється протягом одного календарного місяця після підписання акту виконаних робіт з 2 етапу, на підставі рахунка-фактури виставленого Посередником.

Судова колегія на підставі документів доданих до апеляційної скарги встановила, що умови вищевказаного Договору між сторонами були виконані в повному обсязі з огляду на наступне.

Умови на поставку продукції були погоджені у Додатку № 1 до Договору (а.с.46-47). Між сторонами 18.12.2013 був складений та підписаний Акт виконавчих робіт № 1 (а.с.48), згідно якого відповідач надав позивачу дані про потенційного Покупця на виконання умов Договору.

Також, 25.03.2014 між сторонами укладений та підписаний Акт виконавчих робіт № 2, про те, що відповідачем у повному обсязі були надані послуги по знаходженню Покупця, який погоджується придбати продукцію позивача на умовах зазначених у Додатку № 1 до Договору.

Отже, ТОВ «Розенберг-Україна» прийняв надані послуги, без зауважень та претензій.

Згідно з п.2 Акта виконаних робіт № 2 від 25.03.2014, загальна вартість посередницьких послуг склала 500 000, 00 грн. Крім того, ТОВ «ІНВОКС-АЗОВ» надав допомогу в укладенні договору купівлі-продажу між позивачем та Покупцем, як того вимагали умови договору № 13/50П від 18.12.2013 щодо надання посередницьких послуг.

На виконання п.5.1 Договору, ТОВ «ІНВОКС-АЗОВ» був виставлений позивачу рахунок № 21 від 25.03.2014 (а.с.50) на суму 500 000, 00 грн. Вказаний рахунок в той же день був оплачений позивачем, що підтверджується банківською випискою та податковою накладною (а.с.51).

Вивчивши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що рішення господарського суду є незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню, виходячи з такого.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Обєктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України обєктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обовязків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобовязанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Суд першої інстанції, неповно зясувавши обставини, що мають значення для справи, керувався лише рахунком № 21 від 25.03.2014 (а.с.11) із зазначенням платежу «Згідно договору посередницьких послуг № 13/50П від 18.12.2013 та випискою з банку (а.с.12), наданими Позивачем на підтвердження заборгованості, прийшов до невірного висновку застосувавши положення ст.1212 ЦК України.

Проте, з матеріалів апеляційної скарги вбачається, що між ТОВ «Розенберг-Україна» та ТОВ «ІНВОКС-АЗОВ» дійсно укладався договір № 13/50П щодо надання посередницьких послуг. Сторонами умови даного Договору були виконані у повному обсязі, позивачем відповідно до рахунку № 21 від 25.03.2014 та на підставі Актів виконаних робіт було сплачено відповідну суму за надання посередницьких послуг за Договором, що підтверджується випискою з банка від 25.03.2014.

Оскільки доказів визнання укладеного договору недійсним або його розірвання сторонами не надано, колегія суддів доходить до висновку про безпідставність посилань суду першої інстанції на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

Тому, колегія суддів вважає, що відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, на виконання умов договору.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів договорів, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог, з чим погодився суд першої інстанції.

Тому, судова колегія приходить до висновку, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно.

Наведена позиція узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України № 6-88цс13 від 02.10.2013, № 13/096-12 від 17.06.2014, № 6-122цс14 від 24.09.2014, № 910/1913/14 від 25.02.2015.

Виходячи з вищенаведеного, апеляційний суд не погоджується з рішенням суду першої інстанції від 24.12.2015 у справі № 905/3376/15, та вважає його таким, що воно винесено з порушенням норм матеріального права, а тому апеляційна скарга ТОВ «ІНВОКС-АЗОВ» підлягає задоволенню, а рішення господарського суду скасуванню.

Що стосується стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача витрат за юридичні послуги, надані ПЮФ «Адвокат» у розмірі 2 000, 00 грн., судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст.44 ГПК України, до складу судових витрат входить оплата, зокрема, послуг адвоката.

Згідно із ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, повязані з розглядом справи, покладаються на позивача, у випадку відмови в позові.

Оскільки позивачу в позові відмовлено, то вимога щодо відшкодування витрат на юридичні послуги задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги, також покладаються на позивача в порядку ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101-105 ГПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВОКС-АЗОВ», м. Маріуполь Донецької області, на рішення господарського суду Донецької області від 24.12.2015 у справі № 905/3376/15, задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 24.12.2015 у справі № 905/3376/15, скасувати.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Розенберг-Україна», м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВОКС-АЗОВ», м. Маріуполь Донецької області, відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Розенберг-Україна» (04114, м. Київ, вул. Дубровицька, буд. № 28; р/р 2600201303155 в АТ «ОТП Банк», м. Київ, МФО 300528; код ЄДРПОУ 33191657), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВОКС-АЗОВ» (87500, АДРЕСА_1; р/р 26008962480947 в ПАТ «ПУМБ», м. Донецьк, МФО 334851; код ЄДРПОУ 35388037), судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 8 250, 00 грн.

Господарському суду Донецької області видати відповідні накази.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

ГоловуючийО.А. Скакун

Судді:Т.М. Колядко

ОСОБА_3