Ухвала суду № 55941738, 18.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2016 року м. Київ К/800/48832/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.10.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 по справі № 0870/5696/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжрегіональне виробничо-комерційне підприємство «Унікон»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2012 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11.06.2012 № 0000982212, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 4 996,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 1 249,00 грн., № 0000992212, яким визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ за основним платежем у розмірі 1 526 878,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 763 439,00 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.10.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013, позов задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову Товариства відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення ПДВ по декларації з ПДВ за вересень 2011 року, за результатами якої складено акт від 23.05.2012 № 28/22-12/13639420 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки Товариством порушено вимоги п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ на загальну суму 1 526 878,00 грн.

Висновок фахівців контролюючого органу про порушення вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що операції по взаємовідносинам Товариства з контрагентом ТОВ «Металургійне забезпечення України» не мали реального характеру, оскільки на підставі наданих до перевірки первинних документів не можливо підвередити товарність здійснення господарських операцій.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А відповідно до підпункту п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 ПК України).

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. 200.4 ст. 200 ПК України).

Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції приходить до висновку, що податкове законодавство чинне на момент виникнення спірних правовідносин не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування від декларування контрагентами податкових зобов'язань та від фактичної сплати ними податку до бюджету.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про вчинення позивачем порушень вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору поставки, укладеного з контрагентом, та використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності (реалізація іншому господарюючому суб'єкту), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, податкові та видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, акти приймання - передач товарно - матеріальних цінностей, обігово - сальдові відомості, платіжні документи).

Таким чином, первинні та розрахункові документи, які було досліджено судами в процесі розгляду справи, за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом.

Крім того, судами також було враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення податкових накладних був належним учасником цивільних та господарських правовідносин та був платниками ПДВ.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.10.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2013 по справі №0870/5696/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко