Ухвала суду № 55941325, 09.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2016 року м. Київ К/800/29469/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.

суддів Заїки М.М.

Швеця В.В.

та секретаря Коби Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

встановила:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Черкаській області та з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати дій відповідача незаконними, зобов'язати вчинити певні дії та стягнути моральну шкоду

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії службових осіб Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції в особі правонаступника Головного територіального управління юстиції у Черкаській області щодо внесення квартири АДРЕСА_1 до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Зобов'язано Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області зняти арешт із квартири за адресою: 18000, АДРЕСА_1 вчинений на виконання постанови від 16.08.2007 АА 352046 Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції за виконавчим листом №1-127. Стягнуто з державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати із сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 73,08 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 -229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 05.12.2014 при укладенні цивільно-правової угоди щодо реалізації майна з наміром поліпшити житлові умови ОСОБА_2 стало відомо від нотаріуса (за реєстраційними даними), що квартиру АДРЕСА_1 що належить позивачеві на праві приватної власності (придбана 15.08.2005 році), було внесено Придніпровським відділом державної виконавчої служби м. Черкаси 30.08.2007 року до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна (виконавче провадження №4002083).

З метою встановлення причин неправомірного внесення квартири до Єдиного реєстру заборон та зняття арешту позивач звернувся до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Черкаській області, управління ДВС Головного управління юстиції у Черкаській області, Придніпровського ВДВС Черкаського міського управління юстиції відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Матеріали справи містять інформацію також про те, що на виконанні у Центральному ВДВС Черкаського міського управління юстиції з 17.11.2008 до 05.02.2010 перебував виконавчий лист від 18.04.2007 № 1-127 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу у сумі 1000 грн.

Виконавче провадження було завершено 05.02.2010 згідно пункту 2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважаючи протиправними дії відповідача стосовно безпідставного внесення квартири, належної позивачеві на праві власності, до єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна та не інформування його про накладення арешту на квартиру, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дії відповідача щодо внесення квартири, належної позивачеві на праві власності, до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна та не інформування його про накладення арешту на квартиру були неправомірними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону належать примусовому виконанню.

У виконавчому документі повинні бути зазначені: назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ; дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ; найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання чинності рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання (стаття 19 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно з пунктом 5.6.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15.12.1999 № 74/5, зареєстрованої в Мін'юсті України 15.12.1999 № 865/4158 складовими елементами арешту майна є опис, оголошення заборони розпоряджатися майном, обмеження у праві користування ним або його вилучення у боржника та передача на зберігання іншим особам. Арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може здійснюватися як під час відкриття виконавчого провадження, так і у процесі здійснення інших виконавчих дій. Постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна. Копія постанови державного виконавця про арешт майна боржника не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається боржнику.

Відповідно до статтей 53, 52, 55, 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено порядок звернення стягнення на кошти та майно боржника.

Згідно із статті 60 зазначеного Закону передбачено також загальний порядок звільнення майна з під арешту.

Судами встановлено, що згідно вироку Соснівського районного суду від 27.02.2007 №1-127-2007 встановлено, що з обвинуваченого ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 вирішено стягнути на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1000 грн.

Відповідно до інформації довідки з адресно-довідкового бюро Черкаської області серія та номер паспорту ОСОБА_2 - НС 312713.

Під час розгляду справи встановлено, що позивач у даній справі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 має паспорт серія та номер - НОМЕР_1.

Отже, судами було встановлено, що позивач не є тією особою стосовно якого у матеріалах справи міститься вирок Соснівського районного суду від 27.02.2007 №1-127-2007.

30 серпня 2007 року за №5574189 було зареєстровано обтяження (арешт нерухомого майна) згідно постанови АА 352046 від 16.08.2007 Придніпровського ВДВС м. Черкаси. Об'єкт обтяження - квартира за адресою АДРЕСА_1 власник - ОСОБА_2.

Судами встановлено, що згідно наданих позивачем документів квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт НОМЕР_1), що підтверджується договором купівлі - продажу від 15.08.2005 (а.с.25), витягом з державного реєстру правочинів, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.08.2005 №8114890 .

Разом з тим, позивач не являється боржником за виконавчим листом з метою виконання якого відповідачем накладено арешт на квартиру.

Стосовно засудженого ОСОБА_2 (боржника) у довідці з адресного-довідкового бюро Черкаської області визначено адресу АДРЕСА_2, однак у заяві про видачу (обмін) паспорту та у вироку від 27.02.2007 у справі №1-127-2007 зазначено адресу АДРЕСА_3, що не є тотожним майну позивача

Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірних та обґрунтованих висновків, що арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було накладено помилково, а під час здійснення дій стосовно арешту майна позивача службові особи відповідача не з'ясували всіх обставин та неправомірно внесли запис про арешт майна позивача до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

При з'ясуванні фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог статтей 1167, 1187 Цивільного кодексу України, що визначають підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Відповідно до роз'яснень, даних в пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Разом з цим, позивачем не надано доказів перенесених ним душевних страждань, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у її життєвих стосунках, пов'язаних з неправомірними діями відповідача.

Враховуючи вимоги вищенаведеного законодавства, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині щодо стягнення моральної шкоди.

Враховуючи викладене доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права. Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий С.В. Білуга

Судді М.М. Заїка

В.В. Швець