Ухвала суду № 55940835, 28.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2016 року м. Київ К/800/7049/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Попільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2013 по справі № 0670/5237/12

за позовом Дочірнього підприємства «Агрофірма «Ян» Приватного підприємства «Ян»

до Попільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення -рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2012 року Підприємством до суду заявлений позов про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення від 25.07.2012 № 0000032301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 317 410,00 грн. за основним платежем та на суму 72 172,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2013, позов задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно включено до складу валових витрат оплату транспортних послуг, отриманих від фізичної особи - підприємця, з огляду на наявність у позивача належно оформлених первинних документів, що підтверджують такі витрати. Щодо тверджень контролюючого органу про завищення валових витрат в результаті неправильного формування собівартості продукції суди виходили з того, що відповідачем, всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано жодного доказу в обґрунтування зазначеного.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 09.07.2012 №251/2201/30847917 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки Підприємством порушено вимоги п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 317 410,00 грн.

Висновок фахівців контролюючого органу про порушення вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрати на оплату транспортних послуг в сумі 124 877,00 грн., які були надані фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, оскільки первинні документи не містять обов'язкових реквізитів, зокрема, в актах робіт не зазначено місце їх складання. Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України внаслідок неправильного формування позивачем собівартості виробленої продукції на загальну суму 1 374 714,00 грн.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з приписами пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до витрат, не відносяться не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, та встановлено, що первинні документи (акти здачі - приймання транспортних - експедиційних послуг, товарно - транспортні накладні, видаткові накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей), на підставі яких позивачем було віднесено понесені ним витрати на оплату транспортних послуг, наданих фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, до складу валових, є належно оформленими, містять всі обов'язкові реквізити, визначені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, в актах здачі - приймання транспортно - експедиційних послуг вказано місце їх складання, а саме: с. Немиренці Ружинського району (місцезнаходження позивача).

Також, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій висновок контролюючого органу щодо неправильного формування позивачем собівартості виробленої продукції є безпідставним, оскільки всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надано жодного доказу в обґрунтування вказаного висновку, зокрема ні в акті перевірки, ні під час судового розгляду справи в судах попередніх інстанцій, ні в касаційній скарзі не вказано в чуму саме полягає неправильне, на думку Державної податкової інспекції, формування собівартості продукції позивачем, як не обґрунтовано і суму витрат, що не підлягають включенню до складу валових.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Попільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2013 по справі №0670/5237/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко