Ухвала суду № 55940744, 28.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2016 р. м. Київ К/800/51238/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2013 року

у справі № 2а-10357/08/1370

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівський хлібзавод № 1»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Львівський хлібзавод № 1» (далі - ВАТ «Львівський хлібзавод № 1»; позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ з ОВП у м. Львові МГУ Міндоходів; відповідач) про визнання протиправними та скасування рішення № 19341/10/25-005/250 від 30 жовтня 2008 року про результати розгляду первинної скарги, а також податкових повідомлень-рішень № 432301/1/19723 від 05 листопада 2008 року та № 422301/1/19722 від 05 листопада 2008 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними оспорювані акти індивідуальної дії. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Львівський хлібзавод № 1» судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі СДПІ з ОВП у м. Львові МГУ Міндоходів, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2010 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2013 року та в задоволенні позову відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ВАТ «Львівський хлібзавод № 1» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 01 квітня 2008 року, за результатами якої складено акт № 81/23-0/05492054 від 07 серпня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 422301/1/19722 від 05 листопада 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 236 084,00 грн. (174 573,00 грн. - основний платіж, 61 511,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 432301/1/19723 від 05 листопада 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 713 376,00 грн. (475 584,00 грн. - основний платіж, 237 792,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, названі акти індивідуальної дії залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку із: заниженням валового доходу на 52 802,00 грн. за перший квартал 2008 року внаслідок відшкодування за рахунок покупців браку готової продукції, який у попередніх податкових періодах включено до складу валових витрат; невірним визначенням убутку запасів на складах, витрати на придбання та поліпшення яких включаються до складу валових витрат, що призвело до завищення скоригованих валових витрат за четвертий квартал 2006 року на 159 926,00 грн.; безпідставним формуванням даних податкового обліку при придбанні інформаційно-консультаційних послуг в Іноземного підприємства «Універсальна інвестиційна група», а також комісійних послуг у Приватного малого підприємства «Опал» з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених поставок.

Надаючи оцінку обґрунтованості доводів контролюючого органу про заниження позивачем валового доходу на 52 802,00 грн. за перший квартал 2008 року, судові інстанції виходили з того, що відповідачем вказана обставина не доведена належними та допустимими доказами в судовому засіданні.

Проте, судами не враховано, що хоча довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, в той же час згідно з принципом змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Однак, суди попередніх інстанцій у порушення наведених процесуальних положень не запропонували позивачу надати докази, які б підтверджували його позицію щодо нездійснення реалізації браку готової продукції на суму в розмірі 52 802,00 грн. у першому кварталі 2008 року, не створили стороні, необхідні умови для встановлення фактичних обставин у справі.

Судами також не перевірено належним чином і доводи відповідача про порушення товариством вимог пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР внаслідок невірного визначення убутку запасів на складах, витрати на придбання та поліпшення яких включаються до складу валових витрат.

Так, відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Отже, вирівнювання бази оподаткування податком на прибуток (при обчисленні якої попередньо враховано витрати на придбання запасів за правилом «першої події») відбувається наприкінці звітного періоду за наслідками ведення платником податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно), в порядку пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР. Адже, невикористані в господарській діяльності запаси (у складі незавершеного виробництва, готової продукції), вартість яких було включено до валових витрат платника за правилом «першої події», відображаються в податковому обліку платника як приріст запасів, що збільшує оподатковуваний дохід платника.

За правилами підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме - придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Підпунктом 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР передбачено, що витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів підлягають амортизації.

Таким чином, вартість запасів, використаних позивачем на ремонт основних засобів, підлягає відображенню в складі валового доходу з метою збалансування суми сформованих валових витрат за фактом придбання цих товарно-матеріальних цінностей.

І хоча методологічна помилка, яка полягає в зменшенні валових витрат на вартість придбаних запасів, використаних на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, не може бути підставою для притягнення платника до відповідальності, якщо така помилка не призвела до викривлення стану його розрахунків з бюджетом, в той же час у даній ситуації судами достеменно не встановлено підстави списання відповідних товарно-матеріальних цінностей, не з'ясовано, які саме запаси списувались, на яку суму та на ремонт яких основних засобів, не витребувано в товариства і відповідних первинних документів, які б засвідчували проведення ним будь-яких ремонтних робіт у четвертому кварталі 2006 року.

Вирішуючи питання про правомірність формування позивачем даних податкового обліку за господарськими операціями з придбання інформаційно-консультаційних послуг у ІП «Універсальна інвестиційна група» та комісійних послуг у ПМП «Опал», судові інстанції виходили з того, що виконання спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами; контрагенти ВАТ «Львівський хлібзавод № 1» на час здійснення відповідних операцій перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали статус платників податку на додану вартість; відповідачем не подано доказів на підтвердження визнання розглядуваних правочинів недійсними.

Однак, судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою, що правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на формування даних податкового обліку, є реальне здійснення операцій з придбання робіт (послуг).

За відсутності ж факту придбання робіт (послуг) відповідні суми не можуть враховуватись у податковому обліку навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

Реальність, в свою чергу, потребує з'ясування того факту, чи справді відповідні роботи (послуги) отримано від указаних у первинних документах контрагентів. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

Також, необхідно перевірити технічну можливість контрагентів виконати спірні роботи (надати послуги) з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів (наявності відповідної кількості кваліфікованого персоналу або ж залучення третіх осіб до виконання договірних зобов'язань тощо), а також понесення ними витрат, супутніх звичайній господарській діяльності (на виплату заробітної плати, оренду, оплату комунальних послуг, послуг зв'язку тощо) на час виникнення спірних правовідносин.

Втім, суди, надаючи оцінку законності формування позивачем даних податкового обліку за цими епізодами, відповідних обставин не перевірили.

З огляду на те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню в частині задоволення позову з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів задовольнити частково.

Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2013 року в частині задоволення позову з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.