Ухвала суду № 55940521, 16.02.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/102/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

16 лютого 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Білоуса О.В. Курка О. П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

позивача: ОСОБА_2,

представника позивача: ОСОБА_3,

представника відповідача: Горецького Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області та Вінницького міського відділу УМВС України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Вінницького міського відділу УМВС України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказів та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Вінницького міського відділу УМВС України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказів та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального права просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні позивач та представник позивача заперечували проти задоволення апеляційних скарг відповідачів та просили суд залишити їх без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року - без змін.

Представник управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області підтримав доводи апеляційних скарг та просив суд задовольнити їх.

Представник Вінницького міського відділу УМВС України у Вінницькій області в судове засідання не з'явився про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ з серпня 2003 року.

14.11.2012 року до ВВБ у Вінницькій області ДВБ МВС України надійшла заява громадянина ОСОБА_5 про вжиття заходів до СДІМ 1-го відділу ВМВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_6, оскільки останній вимагав у нього грошову винагороду за не притягнення його до кримінальної відповідальності.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із доповідної записки Департаменту внутрішньої безпеки ВВБ у Вінницькій області від 27.11.2012 року, 14.11.2012 року у ході проведення оперативно-профілактичних заходів з перевірки оперативної інформації, працівниками ВВБ було затримано дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу капітана міліції ОСОБА_2, який вимагав та отримав у громадянина ОСОБА_5 грошові кошти за не притягнення його до кримінальної відповідальності.

В подальшому, 14.11.2012 року за вихідним номером 18/1-І-71 о/п матеріали перевірки за вищевказаним фактом були направлені до прокуратури м. Вінниці для прийняття рішення. 27.11.2012 року слідчим відділом прокуратури м. Вінниці за матеріалами ВВБ розпочато кримінальне провадження відносно працівників СДІМ 1-го відділу ВМВ УМВС України у Вінницькій області за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч.1 КК України.

Відділом внутрішньої безпеки у Вінницькій області ДВБ МВС України було проведено службове розслідування відносно дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції ОСОБА_2 Наслідки даного розслідування знайшли своє відображення у відповідному Висновку від 05.12.2012 року.

Як вбачається із п. 2 зазначеного Висновку, за вчинення проступку, який дискредитує звання працівника органів внутрішніх справ, що виразилось у вимаганні та отриманні незаконної грошової винагороди, дільничного інспектора міліції ОСОБА_2 запропоновано звільнити з органів внутрішніх справ.

05.12.2012 року управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області винесено наказ № 924 про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників міліції Вінницького МВ УМВС області. Зазначеним наказом дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області капітана міліції ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ.

Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області № 258 о/с від 11.12.2012 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ за дискредитацію звання рядового і начальницького складу на підставі п. 66 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Розглядаючи даний позов суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані накази прийняті з порушенням норм чинного законодавства України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про міліцію" (який був чинний в редакції діючій на момент виникнення спірних правовідносин), порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права та обов'язки визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення № 114).

Пунктом 66 Положення № 114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.

Судом встановлено, що фактичною підставою для видання оскаржуваних наказів щодо звільнення позивача став висновок службового розслідування ВІОС УКЗ УМВС України у Вінницькій області від 05.12.2012 року проведеного за фактом відкриття прокуратурою м. Вінниці кримінального провадження відносно дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС України капітана міліції ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Висновком запропоновано за вчинення проступку, який дискредитує звання працівника органів внутрішніх справ України, що виразилось у вимаганні та отриманні незаконної грошової винагороди за непритягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності, дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС України капітана міліції ОСОБА_2 звільнити з органів внутрішніх справ.

Таким чином, позивача звільнено з органів внутрішніх справ за дискредитацію звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, яке виразилося в тому, що він вимагав та отримав незаконну грошову винагороду в сумі 2000 грн. за непритягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності.

Статтею 2 Закону України "Про міліцію" встановлено, що основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про міліцію" діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.

Відповідно до п. 2 Положення № 114, слідує, що присвоєне позивачу спеціальне звання відноситься до осіб середнього начальницького складу.

Відповідно до п. 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією УРСР та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 62 Положенням № 114 встановлено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил СРСР (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Порядок звільнення зі служби осіб середнього начальницького складу визначається розділом VII Положення № 114, а саме пунктом 64 даного Положення, яким встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): а) за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років; б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії; в) через обмежений стан здоров'я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв'язку з відсутністю відповідних вакантних посад; г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі; д) через службову невідповідність; є) за порушення дисципліни; ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків; з) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації); и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; і) у зв'язку з непроходженням випробування в період іспитового строку; ї) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; й) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення.

Пунктом 66 Положення № 114 встановлено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 29 вересня 2015 року по даній адміністративній справі вказав, що дискредитація - це підрив довір'я когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Складові цього поняття тісно пов'язані з морально-етичними нормами, з чого слідує, що вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ, пов'язані із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Вказані вимоги відображені у статті 5 Закону України "Про державну службу", Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ, Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ та інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність органів системи МВС України та їх особового складу.

З огляду на викладене, під вчинками, що дискредитують звання працівника ОВС та власне органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або непов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

До таких вчинків, слід віднести: вчинення злочину, встановленого вироком суду, що набрав законної сили; скоєння корупційного діяння як різновиду адміністративного правопорушення; систематичне скоєння адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, громадський порядок та громадську безпеку; заняття підприємницькою діяльністю; організацію страйків та участь у них; розголошення службової таємниці; появу на службі або поза службою в нетверезому стані, що ображає людську гідність; вживання алкогольних напоїв у форменому одязі у громадських місцях; прийняття наркотичних або токсичних препаратів без рецепту лікаря; систематичне порушення правил носіння форменого одягу, зовнішньої охайності; неодноразове грубе і зверхнє ставлення до громадян; прояви жорстокого або принизливого ставлення до людей; скоєння аморального проступку, не сумісного з продовженням служби в ОВС; систематичне поширення компрометуючої ОВС України інформації за допомогою засобів мас-медіа.

У пункті 66 Положення №114 визначено не окремий вид відповідальності працівника ОВС, а спеціальну підставу для припинення служби, яке відбувається у формі звільнення.

Припинення служби за пунктом 66 Положення №114 є найсуворішою санкцією відповідальності працівника ОВС, який вчинив діяння, несумісне з посадою.

Звільнення за пунктом 66 Положення №114 може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що у ході кримінального провадження №42012010010000056, внесеного в єдиний реєстр досудових розслідувань 27.11.2012 року, органом досудового розслідування дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 3 ст. 364 КК України, а саме - зловживання службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів, використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, яке заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам, вчинене працівником правоохоронного органу. Крім того, дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 1 ст. 190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману.

Однак, ухвалою судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Вінницької області від 05 грудня 2014 року за кримінальним провадженням №42012010010000056, залишено без змін вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 03.09.2013 року, яким ОСОБА_2 виправдано за ч. 3 ст. 364 КК України, ч. 1 ст. 190 КК України. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 11.06.2015 року ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 05 грудня 2014 року залишено без змін.

У вказаному рішенні суд дійшов висновку, що з боку правоохоронних органів відбулась провокація злочину, без якої він не був би вчинений ОСОБА_2 та про відсутність в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що звільнення особи рядового і начальницького складу зі служби за пунктом 66 Положення №114, може мати місце лише при доведеності факту скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.

Судом встановлено, що факт вимагання і отримання незаконної грошової винагороди ОСОБА_2, встановлений у ході службового розслідування, спростований рішенням суду, яке набрало законної сили, а саме виправдувальним вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 03.09.2013 року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивача неправомірно звільнено із займаної посади, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області від 05.12.2012 року № 924 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників міліції 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС області" в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ та наказу начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області № 258 о/с від 11.12.2012 року в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ за п.66 (дискредитацію звання рядового та начальницького складу) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В силу положень ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, з метою захисту порушених прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним поновити капітана міліції ОСОБА_2 на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції Вінницького міського відділу УМВС України у Вінницькій області.

При цьому рішення суду в цій частині відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України та п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України підлягає негайному виконанню.

Суд критично ставиться до заперечень представника відповідача стосовно того, що позовні вимоги про поновлення на посаді позивача не можуть бути задоволені, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730, ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, зокрема, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області та Вінницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч.1 ст. 40 КЗпП встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з положеннями ч.3 та ч. 4 ст. 35 КЗпП, зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Крім того, суд зазначає, що при перевірці наявності чи відсутності факту ліквідації юридичної особи публічного права не застосовуються положення Цивільного кодексу України, оскільки статтею 81 вказаного Кодексу встановлено, що цим Кодексом встановлюється порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Отже, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Такий висновок підтверджується наявною судовою практикою, зокрема зроблений у Постанові Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року. Крім того суд наголошує на тому, що на час розгляду даної справи судом, остаточної ліквідації відповідачів, як органу публічного права не відбулось, оскільки в судовому процесі присутні їх представники, довіреність яким надано головами ліквідаційних комісій цих органів.

Надаючи оцінку вимозі позивача про стягнення з Вінницького міського відділу УМВС України у Вінницькій області на його користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення - 11 рудня 2012 року, по день поновлення на посаді, суд керується наступними мотивами.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Крім того суд зазначає, що якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою 11.01.2013 року, разом з тим, враховуючи тривалий судовий розгляд справи в суді, в даному випадку стягненню підлягає сума середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з абз. "з" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок), цей Порядок застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Для розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_2 враховано останні два місяці перед звільненням. Згідно довідки, № 8 від 03.01.2013 року заробітна плата ОСОБА_2 за жовтень 2012 року складала 2650,73 грн., за листопад 2012 року -3108,88 грн. Відповідно до листа Мінсоцполітики від 23.08.2011 року № 8515/о/14-11/13 кількість робочих днів у жовтні 2012 року склала 23 дні, в листопаді 2012 року - 22 дні. Таким чином середньоденна зарплата за останніх два місяці становила: (2650,73 грн.+3108.83 грн.) : (23+22) = 5759,61 грн. : 45 = 127,99 грн.

Відповідно до листа Мінсоцполітики від 21.08.2012 № 9050/0/14-12/13 кількість робочих днів у 2013 році помісячно склала: січень -21, лютий - 20, березень - 20, квітень - 22, травень -19, червень - 18, липень - 23, серпень - 21, вересень - 21, жовтень - 23, листопад - 21, грудень -22, а всього - 251 день.

Відповідно до листа Мінсоцполітики від 04.09.2013 р. № 9884/0/14-13/13 кількість робочих днів у 2014 році помісячно склала: січень - 21, лютий - 20, березень - 20, квітень - 21, травень - 19, червень -19, липень - 23, серпень - 20, вересень - 22, жовтень - 23, листопад - 20, грудень -23, а всього - 251 день.

Відповідно до листа Мінсоцполітики від 09.09.2014 р. N 10196/0/14-14/13 кількість робочих днів у 2015 році помісячно склала: січень - 20, лютий - 20, березень - 21, квітень - 21, травень - 18, червень - 20, липень - 23, серпень - 20. вересень - 22, жовтень - 22, листопад - 21, а всього - 221 день.

Період вимушеного прогулу не з вини працівника з грудня 2012 року по листопад 2015 року склав: 14 (за грудень 2012 року)+251 (за 2013 рік)+251 (за 2014 рік)+221 (за 2015 рік) =737 днів. Таким чином, розмір заробітку за час вимушеного прогулу складає: 127,99 грн. х 737 днів = 94 328,63 грн.

Крім того, оскільки нарахування та виплата заробітної плати на час звільнення з державної служби позивачу проводились Вінницьким міським відділом УМВС України у Вінницькій області, то і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу має відбуватись за рахунок коштів цього державного органу.

Щодо вимоги позивача про визнання періоду з 11 грудня 2012 року по день фактичного його поновлення на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області вимушеним прогулом і зарахування цього часу до стажу служби в органах внутрішніх справ, суд приходить до висновку, що дана вимога задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Зарахування часу вимушеного прогулу, що стався не з вини працівника, до зазначеного стажу роботи є обов'язком роботодавця. З огляду на що, питання обрахунку трудового стажу має здійснити відповідач на стадії виконання судового рішення, в частині поновлення ОСОБА_2 на службі, а тому вимога про зобов'язання відповідача зарахувати вимушений прогул до стажу служби в органах внутрішніх справ є передчасною.

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційні скарги управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області та Вінницького міського відділу УМВС України у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий Совгира Д. І. Судді Білоус О.В. Курко О. П.