Рішення № 55938483, 16.02.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 682/118/15-ц

Провадження № 22-ц/792/364/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої судді Федорової Н.О.,

суддів Карпусь С.А., Матковської Л.О.,

при секретарі Бондарі О.В.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 4 грудня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, ОСОБА_5, орган опіки та піклування виконавчого комітету Славутської міської ради, про виселення,

в с т а н о в и л а:

19 січня 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду із вищевказаним позовом. В його обґрунтування зазначило, що 19 серпня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № НМS0GА00003170. Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору банк надав ОСОБА_4 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 114792 грн. на строк до 19 серпня 2018 року.

Для забезпечення виконання умов кредитного договору 19 серпня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № НМS0GА00003170. Згідно з п. 33.3 договору іпотеки ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_4 передали в іпотеку квартиру № 8, загальною площею 37,8 кв.м., житловою площею 32 кв.м., яка розташована по вул. Козацькій, 128, у м. Славута Хмельницької області. Вказана квартира належить іпотекодавцям на праві власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину.

Через неналежне виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобовязань за кредитним договором щодо сплати заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у нього виникла заборгованість перед банком.

________________

Доповідач у першій інстанції ОСОБА_6 Провадження № 22-ц/792/364/16

Суддя-доповідач ОСОБА_7 Категорія № 27, 44

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Славутського міськрайонного суду від 13 грудня 2011 року в рахунок погашення заборгованості в сумі 128334 грн. 19 коп. за кредитним договором № НМS0GА00003170 від 19 серпня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме двокімнатну квартиру № 8, загальною площею 37,8 кв.м., яка розташована по вул. Козацькій, 128, у м. Славута Хмельницької області, шляхом продажу вказаної квартири ПАТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до вимог чинного законодавства, ОСОБА_3 та усі інші мешканці підлягають виселенню із спірної квартири. Проте, всупереч зазначеному, ОСОБА_3 продовжує проживати у ній, оскільки вона є власником частини даного майна. Вказане унеможливлює виконання рішення Славутського міськрайонного суду від 13 грудня 2011 року.

Окрім того, ПАТ КБ «Приватбанк», як іпотекодержатель, не давало згоди на реєстрацію у вказаній квартирі інших осіб. Вважає, що така реєстрація є порушенням умов цивільно-правового договору і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя.

А тому, просив суд виселити ОСОБА_3 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі № 8, розташованій по вул. Козацькій, 128, у м. Славута Хмельницької області.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 4 грудня 2015 року позов задоволено. Ухвалено виселити ОСОБА_3 з квартири № 8 у м. Славута Хмельницької області по вул. Козацькій (Дзержинського), 128, в якій вона проживає. Вирішено питання про судові витрати.

Непогоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Рішення вважає незаконним та необґрунтованим.

На думку апелянта, помилковим є висновок суду про те, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення застосовується лише як спосіб досудового врегулювання спору.

Суд не врахував, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» позивач не надав належних та допустимих доказів надіслання їй повідомлення № 30.1.0.0/2-644 від 4 листопада 2014 року про добровільне звільнення квартири та отримання нею такого повідомлення.

Стверджує, що вказаного повідомлення вона не отримувала, а тому звернення ПАТ КБ «Приватбанк» із позовом до неї про виселення є передчасним.

Суд прийшов до хибного висновку про відсутність зареєстрованих осіб у квартирі, взявши до уваги неналежний та недопустимий доказ довідку КП «Славутське ЖКО» від 13 листопада 2015 року. Так, клопотання про долучення такого доказу до матеріалів справи було заявлено з порушенням строків для його подачі, передбачених ч. 1 ст. 131 ЦПК України. Вважає, що належним доказом про підтвердження факту її реєстрації у квартирі є лише відомості з міграційної служби. Окрім того, реєстрація її місця проживання у спірній квартирі, а також проживання там її малолітнього сина, підтверджується даними її паспорта.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з мотивів, які в ній зазначені.

Представник позивача ОСОБА_1 заперечила проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріалами справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального або процесуального права.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення (ч. 3 ст. 303 ЦПК України).

Згідно з вимогами ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 19 серпня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № НМS0GА00003170. Відповідно до п. 8.1. зазначеного договору банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 114792 грн. на споживчі цілі на строк до 19 серпня 2018 року під 20,04 % річних (а.с. 8-12).

З метою забезпечення належного виконання зобовязання за кредитним договором того ж дня між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № НМS0GА00003170. У п. 33.3 даного договору в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором іпотекодавці надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 37,8 кв.м., житловою площею 32,0 кв.м. Предмет іпотеки знаходиться за адресою: м. Славута Хмельницької області, вул. Козацька (до перейменування вулиця Дзержинського)АДРЕСА_1 (а.с. 13-17).

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2011 року в рахунок погашення заборгованості в сумі 128334 грн. 19 коп. за кредитним договором № НМS0GА00003170 від 19 серпня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, звернено стягнення на вищезазначену квартиру, шляхом її продажу ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу з початковою ціною для реалізації відповідно до договору 143000 грн. Виселено ОСОБА_4 та ОСОБА_4 з квартири із зняттям з реєстраційного обліку (а.с. 18-19).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» про виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 (Дзержинського) у м. Славута Хмельницької області, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», а також ч. 3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Однак, з такими висновками погодитись неможливо, виходячи з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобовязання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

В разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 Закону України «Про іпотеку» (ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За ч.ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є жилий будинок або жиле приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (ч. 1 ст. 109 ЖК України).

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Дана норма Закону встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз вищевказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення ст. 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма ст. 109 ЖК України.

Апеляційним судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 (до перейменування вулиця Дзержинського) у м. Славута Хмельницької області належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у рівних частках по 1/4, на підставі свідоцтва на право власності на житло, виданого 24 вересня 1996 року Славутським комбінатом «Будфарфор», зареєстрованого в Славутському БТІ за реєстровим № 3828 в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 24306460.

14 серпня 2008 року ОСОБА_3 успадкувала після смерті батька ОСОБА_8 1/4 частину вищезазначеної квартири. На даний момент власниками квартири є ОСОБА_3 2/4 частини, ОСОБА_4 та ОСОБА_4 по 1/4 частині кожен. Зазначене підтверджується копіями: свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Славутською державною нотаріальною конторою Хмельницької області та зареєстрованого у реєстрі за № 3905; свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 квітня 2015 року; витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 квітня 2015 року, наявними у матеріалах справи.

Квартира, що є предметом договору іпотеки, набута відповідачкою не за рахунок отриманого ОСОБА_4 кредиту, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виселення ОСОБА_3 без надання їй іншого постійного жилого приміщення.

Що стосується реєстрації ОСОБА_3 у предметі іпотеки, то в даному випадку вона правового значення не має, оскільки незалежно від її наявності чи відсутності, остання має право проживати у квартирі, яка належить їй на праві спільної часткової власності.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував, що при виселенні ОСОБА_3 з квартири, у звязку із зверненням стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, їй необхідно було надати інше постійне житло. При цьому, згідно з ч. 2 ст. 109 ЖК України, воно мало б бути зазначене в рішенні суду. Порушення даних вимог закону є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

А тому, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права та неповним зясування судом обставин, що мають значення для справи. У звязку з цим, воно підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 4 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, ОСОБА_5, орган опіки та піклування виконавчого комітету Славутської міської ради, про виселення відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду Н.О. Федорова