Ухвала суду № 55934933, 18.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1022/15 Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В. Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

18 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Карпушова О.В., Костюк Л.О.,

за участі :

секретар с/з Артюхіна М.А.

пр-к апелянта ОСОБА_3

розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-ІНЖИНІРИНГ» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-ІНЖИНІРИНГ», звернувся в суд з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.12.2014 № 0001542204 та № 0001552204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.12.2014 № 0001542204 та № 0001552204.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянтан, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2014 року посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-ІНЖИНІРИНГ» вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати до бюджету податку на прибуток підприємств за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 та податку на додану вартість за період з 01.07.2013 по 31.07.2013 при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Пейнт».

За результатами перевірки складено Акт від 18.11.2014 № 1314/22-4/30568931, в якому зафіксовано порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, за 2013 рік на загальну суму 402986 грн. 00 коп. та завищення податкового кредиту за липень 2013 року на суму 67237 грн. 00 коп.

Висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства ґрунтуються на твердженні що договори, за якими Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Пейнт» зобов'язалось поставити на користь позивача товарно-матеріальні цінності, фінансово-господарські документи та податкову звітність складено сторонами правочинів без фактичного здійснення господарських операцій, а лише з метою незаконного одержання податкової вигоди у вигляді формування витрат та податкового кредиту на користь позивача.

До таких висновків контролюючий орган дійшов на підставі акту ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м.Києві «Про результати документальної позапланової перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Пейнт» контрагента позивача по ланцюгу постачання в якому зафіксовано відсутність Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтайм Плюс» за податковою адресою; неподання Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтайм Плюс» у ході контролюючого заходу первинних документів бухгалтерського обліку на підтвердження факту отримання товарів (послуг) та їх подальшої передачі контрагентам-покупцям; відсутність достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників, та інформації наявної в базі даних АІС «Податковий блок».

03.12.2014 відповідачем на підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001542204 та № 0001552204, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежами: податок на прибуток підприємств у розмірі 95708 грн. 75 коп., з яких: 76567 грн. 00 коп. - за основним платежем, 19141 грн. 75 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на додану вартість у розмірі 84046 грн. 25 коп., з яких: 67237 грн. 00 коп. - за основним платежем, 16809 грн. 25 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між позивачем та його контрагентом були реальними та спрямованими на реальне настання відповідних наслідків.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, надаючи правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав до задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Отже, наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту та валових витрат, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, для визнання правомірності формування таких за умови, якщо відомості в таких документах відповідають дійсності, і якщо господарські операції мали реальний характер та придбані товари (роботи, послуги) використовувалися в господарській діяльності платника податку.

Таким чином, для вирішення справи по суті підлягає з'ясуванню питання, чи мали господарські операції позивача з його контрагентом реальний характер, та чи відповідали ці операції меті господарської діяльності позивача.

З матеріалів справи вбачається, що в липні 2013 року позивачем придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Пейнт» товари - лакофарбову продукцію (розчинник, інтерцинк, інтергард, інтертейн). Придбання наведених товарів здійснювалось без укладання договорів на підставі виписаних контрагентом позивача рахунків-фактур від 18.06.2013 № СФ-0000365, 05.07.2013 № СФ-0000414 та 17.07.2013 № СФ-0000459 (т.1, а.с. 55-57).

Як встановлено судом першої інстанції, факт виконання поставок позивачу за зазначеним зобов'язанням та оплата їх вартості підтверджується документально; господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Доказами господарської операції є первинні документи, які складалися відповідно до вимог діючого законодавства (видаткові та податкові накладні).

Так, в рахунок оплати виконання поставки на виконання зобов'язань позивач в безготівковій формі здійснив перерахування грошових коштів, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Товар позивачем отримувався за видатковим накладними, неналежність оформлення яких не доведена контролюючим органом.

Крім того, позивачем надано докази наявності у ТОВ «Інтер-Пейнт» складських приміщень, в які доставлявся отриманий товар (договори оренди нежитлових приміщень тощо) (т.1, а.с. 67-70), та докази оприбуткування придбаного товару .

Також, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, що відповідає видам діяльності товариства за КВЕД (види діяльності - установлення та монтаж машин і устаткування, організація будівництва будівель, будівництво житлових і нежитлових будівель, будівництво трубопроводів). Зокрема, матеріальні активи замовлялись підприємством з метою їх подальшого постачання контрагентам-одержувачам, а саме: Дочірньому підприємству «Західно-Українське монтажне управління» Відкритого акціонерного товариства «Південтеплоенергомонтаж» та Дочірньому підприємству «Прип'ятське монтажне управління Відкритого акціонерного товариства «Південтеплоенергомонтаж», а також задля виконання власних господарських зобов'язань за договорами від 04.07.2012 № 50-3371-00-010 та 21.12.2012 № 50-3371-01-14, укладеними позивачем з Іноземним підприємством «Ер Лікід ІНЖИНІРИНГ І СЕРВІС Україна», відповідно до умов яких позивач зобов'язався виконати на користь наведеного контрагента роботи, у тому числі, з фарбування металоконструкцій до фінального шару.

З матеріалів справи вбачається, що на час здійснення господарських операцій з позивачем, контрагент останнього був правоздатною та дієздатною юридичною особою, створеною та зареєстрованою у відповідності до чинного законодавства України, доказів того, що позивач знав або міг знати про недостовірність відомостей Єдиного державного реєстру Юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо вказаних юридичних осіб суду не дано.

Отже, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з метою подальшого використання у власній господарській діяльності.

В свою чергу, відповідачем не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, не надано доказів щодо можливої відсутності у контрагентів позивача можливостей на виконання зобов'язань за укладеними договорами.

Зазначене свідчить, що відповідачем не проводилася перевірка щодо реальності здійснених господарських операцій, а лише використовувалася наявна інформація в матеріалах акту перевірки контрагента позивача та АІС «Податковий блок».

Колегія суддів зазначає, що порушення контрагентом позивача податкової дисципліни, зафіксовані в акті перевірки, не можуть бути підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності документів, що підтверджують реальність господарської операції.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товару не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарських операцій, вчинених між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Посилання контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача, як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій, не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Втім, відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувалися.

За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нарахування відповідачем податкових зобов'язань за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, а відповідно і штрафних санкцій - є протиправним.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя О.В.Карпушова

Суддя Л.О.Костюк

Повний текст виготовлено - 18.02.2016

.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Карпушова О.В.