Постанова № 55934917, 18.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/22031/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Хрімлі О.Г.,

суддів Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Архіповій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_4, про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов'язання дати дозвіл (на два роки) на укладення батьками від імені ОСОБА_5 (2003 р.н.) та ОСОБА_6 (2006 р.н.) договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, за умови одночасного дарування ОСОБА_4 по 1/2 частини на кожного з дітей квартири за адресою: АДРЕСА_2; притягнення керівника Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації до адміністративної відповідальності за прийняття незаконного рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов'язано Солом'янську районну в місті Києві державну адміністрацію дати дозвіл на укладення батьками від імені ОСОБА_5 (2003 р.н.) та ОСОБА_6 (2006 р.н.) договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, за умови одночасного дарування ОСОБА_4 по 1/2 частини на кожного з дітей квартири за адресою: АДРЕСА_2. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 травня 2015 року позивач та третя особа звернулися до органу опіки і піклування Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про надання дозволу на укладення договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5 та ОСОБА_6, для покращення умов проживання сім'ї за умови одночасного дарування матір'ю дітей по 1/2 належної їй квартири за адресою: АДРЕСА_2, де діти фактично проживають.

Листом № 108-11077/01 від 23 липня 2015 року Солом'янською районною в місті Києві державною адміністрацією повідомлено заявників про відмову у наданні відповідного дозволу, виходячи з матеріалів справи та інтересів дітей.

Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи за необхідне зобов'язати відповідача надати відповідний дозвіл, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебувають у шлюбі (свідоцтво НОМЕР_1 від 21 листопада 2002 року), мають двох дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження НОМЕР_2 від 21 червня 2003 року) та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження НОМЕР_3 від 29 серпня 2006 року).

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 19 березня 2015 року, індексний номер: 35132917, всі члені сім'ї в рівних частках (по 1/4) є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею: 111,4 кв.м, житловою площею 55,3 кв.м, що була придбана за результатами участі родини у програмі доступного житла, розташована у новобудові; станом на час розгляду справи родина у квартирі не проживає.

Крім того, ОСОБА_4 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 55,1 кв.м, житловою площею - 26,7 кв.м, згідно з договором дарування квартири від 28 травня 2015 року. Фактично родина проживає у вказаній квартирі.

Як вбачається з листа № 108-11077/01 від 23 липня 2015 року, Солом'янською районною в місті Києві державною адміністрацією повідомлено заявників про відмову у наданні відповідного дозволу, виходячи з матеріалів справи та інтересів дітей. Зокрема, у листі міститься посилання на розмір житла, що перебуває у власності дітей (по 1/4 квартири за адресою: АДРЕСА_1, що становить 27, 8 кв.м загальної площі та 13,8 кв.м жилої площі. Як власники частки житла малолітні мають право отримати в користування майже дві окремі кімнати площею 15,6 кв.м та 16,1 кв.м), у порівнянні з 1/2 у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, де кожен з дітей матиме 27,5 кв.м та по 13,3 кв.м жилої площі, але користуватися вони будуть разом з батьками однією кімнатою площею 26,7 кв.м.

Як зазначено позивачем, належне родині житло - квартира за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 111, 4 кв.м, житловою площею 55,3 кв.м, не використовується для проживання, оскільки в новозбудованій квартирі не проведено ремонт, і родина має намір продати вказане житло для придбання іншого. Також, будинок за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться у безпосередній близькості до залізничної колії, по вулиці постійно трапляються затори, що створює шум, повітря є забрудненим, що є шкідливим для дітей. Поряд з будинком знаходиться станція «Караваєві дачі» та базар, що спричиняє постійний потік людей. Квартира у вказаному будинку була придбана у зв'язку з обмеженістю вибору квартир за програмою доступного житла. Таким чином, намір продати вказану квартиру виник саме у зв'язку з необхідністю забезпечити дітям кращі умови проживання.

Згідно з висновками про вартість майна, що надавалися відповідачу, ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 55,1 кв.м, житловою площею - 26,7 кв.м станом на 12 травня 2015 року становить 859 000,00 грн., вартість 1/2 - 429 500,00 грн. Ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 111,4 кв.м, житловою площею 55,3 кв.м, станом на 12 травня 2015 року становить 1 484 000,00 грн., вартість 1/4 - 371 000,00 грн.

Згідно з актом обстеження житлових умов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які проживають за адресою: АДРЕСА_2, від 23 листопада 2015 року, зовнішні стіни будинку - цегла, матеріал перекриття - залізобетон, юудинок 10-поверховий, квартира розташована на 2 поверсі, складається з однієї кімнати, кухні, ванної кімнати, вбиральні та коридору. В квартирі присутні меблі, речі, засоби гігієни,одяг, взуття та інші речі, що свідчать про проживання в ній сім'ї. будинок підключено до телефонної мережі, обладнано водопостачанням (гарячим, холодним), каналізацією, опаленням, електропостачанням, сміттєпроводом, ліфтами.

Згідно з актом обстеження житлових умов за адресою: АДРЕСА_1, від 23 листопада 2015 року, зовнішні стіни будинку - газобетон, матеріал перекриття - залізобетон. Будинок 23-поверховий, квартира розташована та 19 поверсі. Квартира складається з трьох кімнат, кухні, ванної кімнати, вбиральні, передпокою. Будинок підключено до телефонної мережі, обладнано водопостачанням (гарячим, холодним), каналізацією, опаленням, електроосвітленням, сміттєпроводом, ліфтами. Балкони не засклені. У квартирі відсутнє оздоблення, міжкімнатні двері, меблі тощо. Також, відсутні господарчі товари, продукти харчування, засоби гігієни, одяг, взуття та будь-які інші речі, що свідчать про проживання людей у квартирі.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За змістом ст.ст. 17, 18 вказаного Закону передбачено, що кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна.

У разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.

Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла.

Інші майнові права дитини та порядок їх захисту встановлюються законами України.

Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних

осіб і безпритульних дітей», держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Згідно з ч. 2 ст. 177 Сімейного кодексу України, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Відповідно до п. 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України

№ 866 від 24 вересня 2008 року, органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (далі - органи опіки та піклування), які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад (далі - служби у справах дітей).

За змістом п.п. 66, 67 вказаного Порядку, служба у справах дітей за місцем знаходження майна надає консультації громадянам з питань підготовки необхідних документів щодо відчуження майна дитини. Для відчуження майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають зазначеній службі такі документи: заяву кожного з батьків (опікунів, піклувальників); копію паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, паспортного документа іноземця; копію реєстраційного номера облікової картки платника податків (у разі наявності); документ, що підтверджує право власності (користування) дитини на відчужуване майно; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, виданий відповідно до законодавства; копію свідоцтва про народження дитини; довідку з місця проживання, про склад сім'ї та реєстрацію або витяг з домової книги; копію рішення про встановлення опіки над дитиною (для опікунів, піклувальників); копію рішення про встановлення опіки над майном дитини (для опікунів, піклувальників); копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу між батьками дитини (у разі наявності).

У разі виїзду сім'ї на постійне місце проживання за кордон до зазначених документів додається довідка управління (відділу) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб за місцем реєстрації сім'ї.

Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 цього Порядку. Служба у справах дітей розглядає протягом 10 робочих днів подані документи та з'ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.

У разі виїзду сім'ї, в якій виховується дитина, за межі населеного пункту, придбання житла здійснюється з урахуванням інтересів дитини.

Районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної в місті ради може відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса для накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 177 Сімейного кодексу України.

У разі усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження нерухомого майна дитини, районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної в місті ради звертається в установленому законодавством порядку до нотаріуса для зняття заборони відчуження такого майна.

Рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної в місті ради про надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини або відмову у його наданні може бути оскаржено до суду.

За змістом ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Серед критеріїв (принципів), які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень, та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень (ст. 2 КАС України), є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не наведено достатніх підстав для відмови у задоволенні заяви, зокрема, не надано оцінку всім поясненням, наведеним позивачем та третьою особою на обґрунтування свого наміру провести відчуження квартири АДРЕСА_1.

Зокрема, відповідачем не з'ясовано обставини, викладені в додатку № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 30 липня 2013 року; не надано оцінки твердженням заявників про розташування квартири у місці, незручному для дітей з огляду на таке: близькість до залізничної колії, постійні затори на дорогах, вплив криміногенної обстановки; не з'ясовано належним чином та не взято до уваги, що квартира АДРЕСА_1, не може використовуватися для проживання без попереднього проведення ремонтних робіт; не взято до уваги ринкову вартість нерухомого майна.

Водночас, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний належним чином мотивувати свою відмову у задоволенні заяви, з урахуванням всіх обставин справи, що стосуються інтересів дітей.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем з'ясовано лише розміри часток та площі, що належать та дістануться кожному з дітей у випадку відчуження нерухомого майна, та взято до уваги, що заявниками не надано варіанти для одночасного придбання 3-кімнатної квартири взамін відчужуваної.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відмовляючи заявникам у наданні відповідного дозволу листом № 108-11077/01 від 23 липня 2015 року, відповідачем не дотримано положення ст. 19 Конституції України, а також наведені положення Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року, оскільки не здійснено всебічного вивчення та оцінки всіх документів та матеріалів для з'ясування наявності (відсутності) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дітей, а тому прийнято необґрунтоване та передчасне рішення про відмову у наданні відповідного дозволу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано достатньо належних та допустимих доказів правомірності відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дітей.

Водночас, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов'язання Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації дати дозвіл на укладення батьками від імені ОСОБА_5 (2003 р.н.) та ОСОБА_6 (2006 р.н.) договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, за умови одночасного дарування ОСОБА_4 по 1/2 частини на кожного з дітей квартири за адресою: АДРЕСА_2, з огляду на таке.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Колегія суддів зазначає, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.

Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності перевищує компетенцію адміністративного суду та виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Колегія суддів зазначає, що з аналізу наведених норм п.п. 66, 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року, вбачається, що повноваження органу опіки та піклування щодо надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дітей належать до дискреційних повноважень, тобто надають уповноваженому органу право вибору щодо надання такого дозволу.

Таким чином, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження щодо надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дітей є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З метою забезпечення прав та законних інтересів позивача та керуючись завданнями та принципами здійснення адміністративного судочинства, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути питання щодо надання дозволу на укладення батьками від імені ОСОБА_5 (2003 р.н.) та ОСОБА_6 (2006 р.н.) договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, за умови одночасного дарування ОСОБА_4 по 1/2 частини на кожного з дітей квартири за адресою: АДРЕСА_2.

З огляду на викладене, з урахуванням меж перегляду судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов'язання вчинити певні дії підлягають задоволенню частково.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації дати дозвіл на укладення батьками від імені ОСОБА_5 (2003 р.н.) та ОСОБА_6 (2006 р.н.) договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, за умови одночасного дарування ОСОБА_4 по 1/2 частини на кожного з дітей квартири за адресою: АДРЕСА_2, невірно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим постанова в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нової про задоволення адміністративного позову частково.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації дати дозвіл на укладення батьками від імені ОСОБА_5 (2003 р.н.) та ОСОБА_6 (2006 р.н.) договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, за умови одночасного дарування ОСОБА_4 по 1/2 частини на кожного з дітей квартири за адресою: АДРЕСА_2, - скасувати та ухвалити нову.

У скасованій частині адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Зобов'язати Солом'янську районну в місті Києві державну адміністрацію повторно розглянути питання щодо надання дозволу на укладення батьками від імені ОСОБА_5 (2003 р.н.) та ОСОБА_6 (2006 р.н.) договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, за умови одночасного дарування ОСОБА_4 по 1/2 частини на кожного з дітей квартири за адресою: АДРЕСА_2.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року - залишити без змін.

Повний текст постанови виготовлений 19 лютого 2016 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Літвіна Н. М.

Ганечко О.М.