Постанова № 55933623, 10.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2016 р. Справа№ 911/4304/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Фесенко А. В.

За участю представників:

від позивача: Смірнов О. С. - представник за довіреністю від 08.02.2016

від відповідача: Ковтун А. В. - представник за довіреністю № 3397-1/15 від 12.11.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцькавтодор-Сервіс»

на рішення Господарського суду Київської області від 27.11.2015

у справі № 911/4304/15 (суддя Горбасенко П. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцькавтодор-Сервіс»

до Публічного акціонерного товариства «Радікал Банк»

про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про зобов'язання відповідача виконати договір банківського рахунку № 5921/П-1 від 22.01.2013 шляхом здійснення переказу грошових коштів згідно платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах № 4 і № 5 від 09.07.2015 на суму 18 546,41 злотих і 18 453,59 злотих відповідно.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.11.2015, повний текст якого складений 01.12.2015, у справі № 911/4304/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцькавтодор-Сервіс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.11.2015 у справі № 911/4304/15 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач до введення у відповідача тимчасової адміністрації (10.07.2015) 09.07.2015 звернувся до відповідача з спірними платіжними дорученнями, відповідач у відповідності до п. 2.1.2 договору банківського рахунку № 5921/П-1 від 22.01.2013 зобов'язаний був перерахувати грошові кошти 09.07.2015, у зв'язку з чим станом на момент судового розгляду справи позивач у справі є кредитором банку, на якого розповсюджується обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які, виходячи з приписів чинного законодавства, є імперативними і застосовуються навіть за умови подання платіжного документа до введення тимчасової адміністрації, а також з того, що відповідач не має права здійснити перерахування грошових коштів позивачу у спосіб або в іншому порядку, ніж у порядку задоволення вимог кредиторів, що визначений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому, суд першої інстанції зауважив позивачеві на тому, що він не позбавлений можливості захистити свої права на грошові кошти, які знаходяться на рахунках у банку відповідача, в порядку, передбаченому розділом VIIІ Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцькавтодор-Сервіс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.11.2015 у справі № 911/4304/15 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що рішення прийняте з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки при його винесення порушено норми ст.ст. 1066-1068 ЦК України, ст. 341 ГК України, ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а також до спірних правовідносин невірно застосовано норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в частині застосування обмежень, передбачених п. 1 ч. 5 ст. 36 вказаного закону, та не прийнято до уваги те, що спірні платіжні доручення були подані позивачем відповідачу для виконання до дати ведення тимчасової адміністрації, а відтак, застосування до спірних правовідносин вказаних обмежень не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Ухвалою від 20.01.2016 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцькавтодор-Сервіс» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

22.01.2013 відповідач як банк та позивач як клієнт уклали договір банківського рахунку № 5921/П-1 (далі Договір) (а.с. 15-16), за умовами якого відповідач зобов'язався відкрити позивачу поточний рахунок № 26003001005921 гривні, дол. США, Євро, Злотий та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування на умовах та у порядку, визначених чинним законодавством України, внутрішніми нормативними актами Національного банку України, внутрішніми нормативними актами відповідача та Договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору до обов'язків відповідача за Договором відносяться, зокрема, обов'язки здійснювати розрахунково-касове обслуговування позивача протягом операційного дня відповідача; своєчасно здійснювати розрахункові операції позивача відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ.

Згідно з випискою з банківського рахунку позивача за 09.07.2015 (а.с. 20), станом на 09.07.2015 на рахунку № 26003001005921 були наявні кошти в сумі 37 000 польських злотих.

09.07.2015 позивач за допомогою системи Клієнт-Банк направив відповідачу для виконання платіжні доручення в іноземній валюті або банківських металах № 4 і № 5 від 09.07.2015 на суму 18 546,41 злотих і 18 453,59 злотих відповідно (а.с. 22-23).

Факт одержання вказаних платіжних доручень відповідачем у відзиві на позов (а.с. 50-53) не заперечується.

Вказані платіжні доручення відповідачем виконані не були, що сторонами не заперечується і підтверджується наданою позивачем Інформацією по рахунку (а.с. 21), зі змісту якої слідує, що станом на 03.08.2015 на рахунку № 26003001005921 були наявні кошти в суму 37 000 польських злотих.

З метою отримання спірних коштів, позивач звернувся до відповідача з листом № 294 від 14.07.2015 (а.с. 30), а до Національного банку України та Фонду гарантування вкладів з листом № 313 від 03.08.2015 (а.с. 32), в яких просив відповідача надати вичерпну інформацію, коли спірні кошти надійдуть на рахунок контрагента позивача або будуть повернуті позивачу, а Національний банк України та Фонд гарантування вкладів - негайно вирішити питання щодо проведення банківських операцій з переказу спірних коштів. На доказ направлення вказаних листів до матеріалів справи залучені належним чином засвідчені копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (а.с. 31, 33).

Матеріали справи не містять доказів отримання позивачем відповіді на вказані листи.

З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить зобов'язати відповідача виконати Договір шляхом здійснення переказу грошових коштів згідно платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах № 4 і № 5 від 09.07.2015 на суму 18 546,41 злотих і 18 453,59 злотих відповідно.

Суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Радикал Банк» № 130 від 09.07.2015 (а.с. 54-55) вирішено розпочати з 10.07.2015 процедуру виведення відповідача з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації, тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 10.07.2015 по 09.10.2015 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Радикал Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» № 184 від 08.10.2015 (а.с. 57) вирішено продовжити строки здійснення тимчасової адміністрації у відповідача на один місяць по 09.11.2015 (включно).

За інформацією, що міститься на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб всесвітньої мережі Інтернет (http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/130-pat-radykal-bank/2714-rozpochato-protseduru-likvidatsii-pat-radykal-bank-ta-delehovano-povnovazhennia-likvidatora-banku), відповідно до постанови Правління НБУ від 09.11. 2015 № 769 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 09.11.2015 № 203 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Радикал Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким розпочато процедуру ліквідації відповідача, призначено уповноважену особу Фонду гарантування, якій на два роки з 10.11.2015 до 09.11.2017 включно делеговано всі повноваження ліквідатора відповідача, визначені статтями 37, 38 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі Закон).

Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Частиною ч. 3 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону є спеціальними, а Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Питання запровадження та здійснення тимчасової адміністрації регулюються розділом VII Закону.

Так, пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банків.

Закон не містить визначення поняття «кредитор банку».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Відповідно до п. 7.1.2 ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (ч. 3 ст. 1066 ЦК України), проте, банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ч. 2 ст. 1066 ЦК України).

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Отже, зобов'язальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, а відтак, у цьому випадку позивач є кредитором за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами.

Вказаного висновку дійшов Верховний суд України в постановах від 25.03.2015 у справі № 910/9232/14 (3-24гс15) та від 01.04.2015 у справі № 910/5560/14, в той час як згідно з приписами ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач є кредитором позивача та що на цей час у відповідача введено тимчасову адміністрацію, виконання ним платіжних доручень обмежується повноваженнями відповідача, передбаченими п.1 ч. 5 ст. 36 Закону.

При цьому, на позивача не розповсюджується норма п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону, де передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників, оскільки позивач не є вкладником в розумінні Закону, під яким статтею 2 Закону, за будь-яких умов, розуміється фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача виконати договір банківського рахунку № 5921/П-1 від 22.01.2013 шляхом здійснення переказу грошових коштів згідно платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах № 4 і № 5 від 09.07.2015 на суму 18 546,41 злотих і 18 453,59 злотих відповідно.

Водночас колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та зауважує позивачеві на тому, що, встановлені Законом обмеження та положення щодо порядку задоволення вимог кредиторів банку при тимчасовій адміністрації є імперативними і застосовуються навіть за умови подання платіжного документа до введення тимчасової адміністрації, а відтак, подання позивачем спірних платіжних доручень до запровадження у відповідача тимчасової адміністрації не впливають на вирішення спору по суті.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцькавтодор-Сервіс» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Київської області від 27.11.2015 у справі № 911/4304/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцькавтодор-Сервіс».

Водночас щодо судових витрат за подачу позову, слід зазначити таке.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 44 ГПК України).

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на дату звернення з позовом до суду, було встановлено, що судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на те, що вимоги про зобов'язання виконати платіжні доручення направлені на захист майнового інтересу позивача та підлягають вартісній оцінці по відношенню до сум грошових коштів, які позивач просить перерахувати, вказані позовні вимоги є майновими вимогами.

Вказане підтверджується позицією, викладеною в п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.11.2015 № 01-06/2093/15 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015 N 484-VIII)», в якому встановлено, що позовні заяви про зобов'язання перерахувати кошти згідно з договором банківського рахунку належать до заяв майнового характеру, і за їх подання справляється судовий збір відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що абзацом другим частини першої статті 6 Закону передбачено порядок сплати судового збору за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті. За змістом пункту 4 частини першої статті 55 ГПК у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається як в іноземній валюті, так і в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Виходячи саме з такої ціни позову (в національній валюті) й визначається сума судового збору, що підлягає сплаті. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (абзац другий частини першої статті 6 Закону). Аналогічним чином вирішується й питання щодо сплати судового збору за подання апеляційних (касаційних) скарг у відповідних справах, тобто цей збір визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого на день сплати судового збору за подання скарги.

З урахуванням зазначених приписів закону, відповідно до підпункту 4 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при зверненні до суду з позовом позивач мав сплати судовий збір в сумі 555 польських злотих по курсу Національного банку України, обрахований в гривнях по курсу Національного банку України на день сплати.

З відомостей, які містяться на офіційному сайті Національного банку України (http://www.bank.gov.ua/control/uk/curmetal/currency/search?formType=searchFormDate&time_step=daily&date=16.09.2015&outer=table&execute=%D0%92%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8), слідує, що 07.12.2015 (дата сплати судового збору за подачу позову - примітка суду) офіційний курс НБУ становив 592,7477 грн. за 100 польських злотих, тобто еквівалент суми судового збору складав 3 289,75 грн.

З доданого до позовної заяви платіжного доручення № 1258 від 16.09.2015 на суму 1 218 грн. слідує, що позивачем судовий збір сплачений в сумі меншій, ніж визначено законодавством.

З таких обставин, судовий збір в сумі 2 071,75 грн. (3 289,75-1 218) підлягає стягненню з позивача до Державного бюджету України.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцькавтодор-Сервіс» на рішення Господарського суду Київської області від 27.11.2015 у справі № 911/4304/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.11.2015 у справі № 911/4304/15 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцькавтодор-Сервіс»(04010, Волинська область, м. Луцьк, вул. Дубнівська, 66, ідентифікаційний код 23251561) в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 2 071 (дві тисячі сімдесят одна) грн. 75 коп.

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Київської області.

3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/4304/15.

Повний текст постанови складено: 15.02.2016

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха