Постанова № 55933489, 18.02.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2016 року Справа № 904/9211/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Дмитренко Г.К.

при секретарі: Ситниковій М.Ю.

Представники сторін:

позивача ОСОБА_1, довіреність б/н від 05.01.2015 р.;

відповідача ОСОБА_2, довіреність № 669/10/04-36-10-06-10 від 08.02.2016 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2015 року по справі № 904/9211/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РИМ 2000», м.Дніпропетровськ

до Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ

про стягнення 21 883,37 грн.

В судовому засіданні 11.02.2016р. було проголошено перерву до 18.02.2016р. (ст.77 ГПК України).

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2015 року у справі № 904/9211/15 (суддя Новікова Р.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РИМ 2000», м.Дніпропетровськ до Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ про стягнення 21 883,37 грн. позов було задоволено частково; стягнено з відповідача на користь позивача 1051,25 грн. 3% річних, 7740,69 грн. інфляційних втрат, 1827 грн. судового збору 3556,55 грн. витрат на послуги адвоката; провадження у справі щодо основної суми заборгованості 13078,00 грн. припинено (а.с.114-116).

Рішення господарського суду мотивовано фактом неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань по своєчасній оплаті поставного товару; в частині припинення провадження у справі сплатою відповідачем суми основної заборгованості в процесі розгляду справи в господарському суді; щодо часткової оплати послуг адвоката невірним розрахунком позивачем суми вказаних послуг; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.625 ЦК України.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив в апеляційному порядку відповідач по справі Головне управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ, посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права при його прийнятті, на неповне з`ясування обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення; зазначаючи наступне:

- господарським судом неправомірно задоволено позов по стягненню з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, оскільки відповідач є тільки розпорядником бюджетних коштів на підставі затвердженого розпорядником кошторису під час укладення договору на рахунках ДПС у Дніпропетровській області був наявний залишок коштів в сумі 131 870 грн., саме для придбання обладнання, проте ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області не здійснило проплату за платіжним дорученням; згідно кошторису ДПС по Дніпропетровській області на 2013 рік коштів на придбання обладнання взагалі не було передбачено, так само як в кошторисі ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області на 2014 рік, такі кошти було закладено лише в кошторисі на 2015 рік, коли й були виконані зобов`язання відповідачем;

- крім того, на думку скаржника, господарським судом не було взято до уваги, що позивачем для нарахування 3% річних взято невірний період часу, оскільки вони нараховані з 20.12.2012р. по 31.08.2015р., а за договором оплата здійснюється протягом 5 банківських днів з моменту поставки, яка відбулась 19.12.2012р.;

- також, на думку скаржника, господарський суд не взяв до уваги, що позивачем, в тому числі, був невірно здійснений розрахунок інфляційних втрат, не за рекомендацією Верховного Суду України, викладену в листі від 03.04.1997р. № 62-97, а лише за ті місяці, де мала місце інфляція.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти її задоволення заперечує, посилається на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, зазначає, що апелянтом невірно вказаний період нарахування інфляційних та 3% річних, оскільки рішення за цими вимогами приймалось з урахуванням заяви позивача про уточнення суми позову від 17.11.2015р. № 1117 з періодом нарахування з 27.12.2012р. по 31.08.2015р.. Щодо нарахування інфляційних втрат, то дійсно позивачем були взяті для розрахунку місяці, в яких мала місце інфляція, проте, якщо здійснити розрахунок відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України, то сума зазначених нарахувань збільшиться на 2042,51 грн. від тих, що були стягнені за рішенням суду.

10.02.2016р. до Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшла заява позивача про розподіл судових витрат за послуги адвоката на стадії апеляційної інстанції, в якій позивач просив стягнути з відповідача 7000 грн. судових витрат, сплачених за надання правової допомоги адвокатом на стадії апеляційного провадження, в якості доказу надано платіжне доручення № 6613 від 29.01.2016р.

18.02.2016р. до Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшли заперечення скаржника на заяву позивача про розподіл судових витрат за послуги адвоката, в яких останній зазначив, що відповідно до п.6.5 Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» розподіл судових витрат при частковому задоволенні позову здійснюється пропорційно до задоволених вимог; крім того, розмір сум судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним із ціною позову; проте, позивачем не надано доказів розумності витрат на послуги адвоката в розмірі 7000 грн., а така сума складає майже 88% від оскаржуваної суми. Крім того, скаржник зазначив, що заявлення таких вимог фактично є новими позовними вимогами до відповідача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «РИМ 2000» («постачальник» за договором, позивач по справі) та Державною податковою службою у Дніпропетровській області (правонаступником якої є Головне управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ (Указ Президента України від 18.03.2014р. № 141/2013, Постанова КМУ від 21.05.2014р. № 160, Розпорядження КМУ від 17.07.2014р. № 651-р, Наказ ДФС України від 18.07.2014р. № 2, Постанова КМУ від 06.08.2014р. № 311, наказ ДФС України від 26.08.2014р. № 77) («замовник» за договором, відповідач по справі, скаржник) був укладений договір поставки № 402650, відповідно до предмету якого «постачальник» зобов'язався поставити та передати «замовнику» комп'ютерну техніку та товари виробничо-технічного призначення, а «замовник» зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість згідно з умовами цього договору (п.1.1 р.1 договору (а.с.44-48)).

Пунктами 2.2, 2.3 р.2 договору визначено, що загальна вартість цього договору складає 13078,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 2179,67 грн.; «замовник» проводить оплату у розмірі 100% від суми, наведеної в пункті 2.2 цього договору, прямим банківськими переказом на розрахунковий рахунок «постачальника» протягом 5 банківських днів від дати повної поставки «постачальником» товару у разі наявності коштів на реєстраційному рахунку «замовника».

Пунктом 3.2 р.3 договору встановлено, що «постачальник» поставляє товар «замовнику» на умовах DDP Дніпропетровськ, відповідно до «Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» у редакції 2000 року; пункт призначення (доставки) товару Україна, м.Дніпропетровськ, вул.Симферопольська, 17-а.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що товар вважається поставленим після його надходження за адресою призначення (п.3.2 договору); передача товару від «постачальника» «замовнику» здійснюється за видатково-прибутковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається; право власності на поставлені товари переходить до «замовника» в момент отримання товару від «постачальника» за видатково-прибутковою накладною.

Відповідно до п.п.4.1.2 п.4.1 р.4 договору «замовник» зобов`язаний оплатити товару у порядку, встановленому цим договором.

Пунктом 8.1 р.8 договору сторонами узгоджено, що договір набирає сили з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2012р., а в частині взаємних зобов`язань сторін за договором до повного їх виконання.

Також 19.12.2012р. до договору був підписаний додаток № 1 специфікація на поставку ламінатору в кількості 1 шт. вартістю 1257,10 грн. та багатофункціонального пристрою в кількості 7 штук, вартістю 1688,70 грн. за 1 одиницю, на суму 11820,90 грн., всього на загальну суму 13078,00 грн. (а.с.104).

Докази визнання недійсним, розірвання, внесення будь-яких інших змін в встановленому законом порядку до договору № 403650 від 19.12.2012р. відсутні в матеріалах справи, не надавались скаржником в ході розгляду справи в судах обох інстанцій відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

На виконання умов договору, 19.12.2012р. позивач за видатковою накладною № R-402605 по довіреності відповідача ЯОА № 653189/34 від 19.12.2012р. здійснив відповідачу поставку товару на суму 13078,00 грн., на оплату якого 11.12.2012р. був виписаний рахунок-фактура № R-402650 (а.с.13-15), що підтверджується вищевказаними документами, не спростовується обома сторонами. Видаткова накладна підписана відповідачем без зауважень щодо якості, кількості, вартості поставленого товару.

Відповідач свої договірні зобов`язання з оплати поставленого товару не виконав, тому позивач 04.08.2015р. листом № 228 звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості в сумі 13078 грн., яку було отримано відповідачем 06.08.2015р. згідно штемпелю на супровідному листі № 229 від 04.08.2015р. (а.с.16-17).

Відповідач на вказану претензію не відповів, заборгованості не сплатив, тому позивач 20.10.2015р. звернувся з позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права (а.с.3-10). При цьому підставою позовних вимог було зазначено наявність позадоговірних відносин між сторонами за рахунком-фактурою та видатковою накладною; 3% річних та інфляційні втрати обчислені з 20.12.2012р. по 31.08.2015р. та складали 1058,77 грн. та 7746,60 грн. (відповідно).

17.11.2015р. позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з заявою в порядку ст.22 ГПК України, відповідно до якої змінив підстави позовних вимог на договірні, уточнив нараховані з 27.12.2012р. по 31.08.2015р. суми 3% річних та інфляційних втрат відповідно до умов оплати за договором (п.2.3 ), які склали 1051,25 грн. та 7740,69 грн. (відповідно (а.с.78-81)). Зазначену уточнену позовну заяву було прийнято господарським судом до розгляду.

В процесі розгляду справи, 05.11.2015р. відповідачем була здійснена оплата поставленого за договором № 402650 від 19.12.2012р. товару, що підтверджується платіжним дорученням № 1711 (а.с.100), а також поясненнями Головного управлянні Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем на 26.11.2015р. (а.с.92-94). Крім того, в зазначених поясненнях казначейська служба зазначила, що всі платіжні операції здійснюються через єдиний казначейський рахунок, наповнення якого залежить від контролюючих бюджетні надходження органів; при проведенні видатків Державна казначейська служба в першу чергу забезпечує виконання захищених статей видатків, до яких не відноситься оплата товару за договором № 402650; платіжне доручення № 521 від 20.12.2012р. на оплату цього товару було прийнято службою відповідно до вимог законодавства, а з 01.01.2013р. заборгованість за цим договором обліковувалась, як кредиторська.

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Зазначена норма повністю кореспондується зі ст.265 Господарського кодексу України.

Статтею 692 ЦК України встановлено обовязок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 т.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що позивачем свої договірні зобов`язання виконано в повному обсязі, товар поставлено за видатковою накладною від 19.12.2012р., відповідач оплату мав здійснити не пізніше 26.12.2012р., а фактично оплата здійснена відповідачем лише 05.11.2015р., то господарським судом правомірно припинено провадження в частині основної заборгованості в сумі 13078 грн. на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Оскільки прострочення в оплаті мало місце, враховуючи уточнену позовну заяву позивача, господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги щодо стягнення 3% річних за період з 27.12.2015р. по 31.08.2015р. в сумі 1051,25 грн., а також 7740,69 грн. інфляційних втрат за період з січня 2013 року по липень 2015 року, які є обґрунтованими в більшій сумі, але задоволені судом в межах позовних вимог.

Крім того, господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги щодо витрат на послуги адвоката лише в сумі 3556,55 грн. із заявлених 4090,38 грн., оскільки позивачем надано всі необхідні документи на підтвердження надання цих послуг, проте, неправильно розрахований гонорар адвоката відповідно до п.4.1.2 договору від 08.06.2015р.

Щодо посилань відповідача на відсутність вини з його боку з приводу затримки в оплаті, то вони не приймаються в силу положень ч.2 ст.617 ЦК України.

Щодо посилань скаржника на невірне обчислення позивачем 3% річних та інфляційних нарахувань, то вони не приймаються колегією суддів, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме, уточненою позовною заявою, рішенням господарського суду, в якому зазначено, що за вірним розрахунком сума до стягнення інфляційних нарахувань перевищує заявлені позовні вимоги, отже, задоволені в межах позову.

Щодо заяви позивача про розподіл судових витрат на послуги адвоката на стадії апеляційного провадження відповідно до ст.49 ГПК України, то слід зазначити наступне.

Частиною 1 ст.44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати розподіляються відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» (зі змінами та доповненнями) витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК; відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій; у разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Позивач просить покласти на відповідача суму судових витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката в розмірі 7000 грн.

На підтвердження наданих адвокатських послуг матеріали справи містять: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 0610 від 16.10.1995р. адвоката ОСОБА_1; договір про надання правової допомоги в господарському процесі від 08.06.2015р., укладеного між ТОВ «РИМ 2000» та адвокатом ОСОБА_1; ордер серії ДП №51/000042 від 08.06.2015р.; акт виконаних робіт від 12.12.2015р. за надання послуг у першій інстанції; платіжне доручення № 6613 від 29.01.2016р. - оплата послуг в апеляційній інстанції (а.с.30-37, 153-154).

Як вбачається з пункту 4.1.1 договору про надання правової допомоги в господарському процесі від 08.06.2015р., укладеного між ТОВ «РИМ 2000» та адвокатом ОСОБА_1, сторони узгодили, що при визначенні порядку обчислення розміру вартості правової допомоги, сторони керуються приписами ч.2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012р. № 5076-VІ на підставі якої взаємно погодили за основу взяти не погодинну оплату, а саме фіксований розмір її обчислення; вартість правової допомоги в господарському процесі на стадії досудового врегулювання господарського спору та господарського суду першої інстанції визначається прогресивною ставкою, яка коливається від 10% до 30% від загальної суми позовних вимог за цим спором; для сторін нижня і верхня межі зазначеної прогресивної процентної ставки є непорушними; кінцева (договірна) прогресивна ставка взаємно узгоджується сторонами; у випадку недосягнення згоди між сторонами по визначенню кінцевової (договірної) прогресивної процентної ставки, за основу береться середня величина між нижньою і верхньою її межами, тобто 22,5%; тільки у виняткових випадках "виконавець" може відійти від розмірів середньої прогресивної процентної ставки у бік її зниження; на свій розсуд, з метою підвищення матеріальної мотивації "виконавця", "замовник" може відійти від верхньої межі розміру прогресивної процентної ставки у бік її збільшення до 100% і вище.

Пунктом 4.1.3 встановлено, що вартість правової допомоги в господарському процесі на апеляційній та касаційних його стадіях визначається за правилами п.4.1.1 цього договору.

Пунктом 4.3.2 р.4 договору встановлено, що за надання правової допомоги на стадії апеляційної (другої) інстанції господарського процесу по врегулюванню господарського спору, відповідно до п.4.1 цього договору, «замовник» (позивач) оплачує «виконавцю» (адвокату) середню величину суми прогресивної процентної ставки, що становить 22,5% від суми, яка оспорюється учасниками господарського процесу в апеляційному порядку, але не менше 7000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційної скарги, відповідач оскаржує рішення в частині стягнення 8791,94 грн., а позивач просить стягнути 7000 грн. витрат на послуги адвоката.

Відповідно до п.6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» (зі змінами та доповненнями) розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; за тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг; вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову; у зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Оскільки сума витрат на послуги адвоката майже дорівнює оскаржуваній сумі позовних вимог, тобто, сума витрат явно не співрозмірна оскаржуваним позовним вимогам, в суді апеляційної інстанції було проведено два судових засідання, а адвокатом підготовані та подані до Дніпропетровського апеляційного господарського суду лише відзив на апеляційну скаргу та заява про розподіл судових витрат, то колегія суддів вважає за можливе зменшити суму таких витрат вдвічі, задовольнив заяву позивача частково та стягнув з відповідача на користь позивача 3500 грн. витрат на послуги адвоката.

Посилання відповідача щодо подання позивачем заяви про розподіл судових витрат на послуги адвоката на стадії апеляційного провадження, фактичного заявлення, в зв`язку з цим, нових позовних вимог, не приймаються в силу приписів ст.49 ГПК України, п.6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України».

За цих обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні господарського суду від 07.12.2015р. відповідають вимогам закону, матеріалам, обставинам справи, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами скасування або зміни постановленого судового рішення, правові підстави задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ч. 3-5 ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2015 року у справі № 904/9211/15 - залишити без змін.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" про розподіл судових витрат за послуги адвоката - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РИМ 2000», м.Дніпропетровськ 3500 грн. судових витрат на послуги адвоката в суді апеляційної інстанції.

Видачу відповідного наказу згідно зі ст.ст.116-117 ГПК України доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Матеріали справи повернути до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.02.2016р.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя О.В. Джихур

СуддяГ.К. Дмитренко