Постанова № 55933473, 16.02.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

16.02.2016 справа №908/5093/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: за участю представників: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 не зявився не зявивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш», м.Мелітополь Запорізької областіна рішення господарського суду Запорізької області від05.11.2015р. (повний текст підписано 10.11.2015р.)у справі№908/5093/15 (суддя Сушко Л.М.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Левел», м.Мелітополь Запорізької області до Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш», м.Мелітополь Запорізької області про стягнення 70335,27грн. ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Левел», м.Мелітополь Запорізької області, позивач, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача, Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш», м.Мелітополь Запорізької області про стягнення 54707,37грн. основного боргу, 28327,97грн. інфляційних, 2299,93грн. 3% річних.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш» 39707,37грн. основного боргу, 28327,97грн. інфляційних, 2299,93грн. 3% річних.

На підставі ст.22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зазначена заява прийнята судом, вподальшому розглядалися уточнені позовні вимоги.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.11.2015р. (повний текст підписано 10.11.2015р.) у справі №908/5093/15 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства Мелітопольський завод «Гідромаш» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Левел» 39707,37грн. заборгованості, 2175,91грн. 3% річних, 28327, 97грн. інфляційних.

Рішення суду мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобовязань з оплати наданих йому позивачем послуг за договором №01/06 від 04.06.2013р.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 05.11.2015р. (повний текст підписано 10.11.2015р.) у справі №908/5093/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані неповним зясуванням обставин справи, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник посилається на те, що оскільки в договорі строк оплати не визначений, позивач вимогу про оплату не предявляв, рахунок не є такою вимогою в розумінні ст.530 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), отже строк для здійснення оплати не настав, і, відповідно, відсутні підстави для стягнення 3% річних та інфляційних.

Крім того, апелянт зазначає, що умовами п.4.2 договору передбачено оплату послуг у випадку прийняття позитивного рішення з розгляду апеляційної скарги у розмірі 1% від суми збереженого доходу, а оскільки остаточний розгляд справи буде здійснюватися касаційною інстанцією, невідомо, чи отримає відповідач економічну вигоду.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 25.01.2016р. прийнято апеляційну скаргу до провадження у справі №908/5093/15, призначено розгляд скарги на 16.02.2016р.

Вказана ухвала була отримана сторонами завчасно, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень з цією ухвалою.

Від позивача було отримано заперечення на апеляційну скаргу, яке судовою колегією було розглянуто, прийнято до уваги та залучено до матеріалів справи.

Представники сторін у судове засідання 16.02.2016р. не зявилися, про причини неявки суд не повідомили, своїми правами, передбаченими ст.22 ГПК України, не скористалися.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що явка сторін ухвалою суду від 25.01.2016р. не була визнана обовязковою. Сторони не посилалися на необхідність надання доказів як на підставу для відкладення розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути справу за відсутністю представників сторін.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

04.06.2013р. між Державним підприємством «Мелітопольський завод «Гідромаш» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Левел» (далі - виконавець) був укладений договір про надання юридичної допомоги №01/06 (далі-договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе надання юридичної допомоги в представництві інтересів замовника в Дніпропетровському апеляційному адміністративному суді по апеляційній скарзі замовника на постанову Запорізького окружного адміністративного суду №0870/8017/12 від 15.11.2012р.

За виконання зобовязань, передбачених п. 1.1 договору, замовник здійснює оплату на розрахунковий рахунок виконавця в розмірі 3000грн. У випадку прийняття позитивного рішення з розгляду апеляційної скарги Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом замовник виплачує виконавцю винагороду в розмірі 1% від суми збереженого прибутку (п.4.1, 4.2).

Згідно з п. 6.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання та дії до прийняття рішення в Дніпропетровському апеляційному адміністративному суді.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 ЦК України.

Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції у даній справі, позивачем надано послуги, визначені у договорі №01/06 від 04.06.2013р., що підтверджується актом виконаних робіт від 31.10.2013р.

Зазначений акт підписаний сторонами без зауважень, що є доказом належного виконання позивачем умов укладеного між сторонами договору та прийняття відповідачем цих послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.11.2012р. по справі № 0870/8017/12 позовні вимоги Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш» задоволені частково. Визнані противоправними та скасовані податкові повідомлення - рішення від 23.07.2012р. за №№0000051540, НОМЕР_1 та частково скасовано податкове повідомлення - рішення від 23.07.2012р. за №0000031540, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013р. задоволено апеляційну скаргу Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш». Постанову Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 0870/8017/12 від 15.11.2012р. скасовано частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення №0000041540 від 23.07.2012р., яким відповідачу зменшено суму бюджетного відшкодування, заявленого на розрахунковий рахунок з ПДВ, у розмірі 5470737,00грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 2735368,50грн. та №0000031540 від 23.07.2012р. щодо зменшення відповідачу суми бюджетного відшкодування у розмірі 5302428,00грн. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги прийняте позитивне рішення, яке призвело до збереження доходу відповідача у розмірі 5470737,00грн.

Керуючись приписами п.4.2 договору позивач виставив відповідачу рахунок №40 від 19.11.2013р. на суму 54707,37грн. Факт отримання рахунку саме 19.11.2013р. відповідачем не оспорюється.

За приписами ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших субєктів, зобовязані поновити їх, не чекаючи предявлення їм претензії чи звернення до суду.

Посилання апелянта на те, що оскільки в договорі строк оплати не визначений, позивач вимогу про оплату не предявляв, рахунок не є такою вимогою в розумінні ст.530 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), отже строк для здійснення оплати не настав, спростовуються наступним.

Відповідно до п.1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Виходячи з вищевикладеного, враховуючи, що рахунок №40 був виставлений 19.11.2013р., кінцевий термін його оплати 26.11.2013р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання умов договору 26.11.2013р. сплачено 10000,00грн. та 12.03.2014р. сплачено 5000,00грн., що підтверджується банківськими виписками, наявними в матеріалах справи. Отже, відповідач отримані послуги оплатив частково у сумі 15000,00грн., несплаченими залишилися 39707,37грн.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526 ЦК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом.

За приписами ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, нарікань на якість та обсяги наданих послуг від відповідача не надходило. В свою чергу, відповідач, уклавши договір, прийняв на себе зобовязання своєчасно сплачувати замовлені послуги. Строк оплати настав (26.11.2013р.), однак свої зобовязання відповідач, всупереч, умовам договору, вимогам вищевикладених статей ЦК України та ГК України, належним чином не виконав.

Посилання апелянта на те, що умовами п.4.2 договору передбачено оплату послуг у випадку прийняття позитивного рішення з розгляду апеляційної скарги у розмірі 1% від суми збереженого доходу, а оскільки остаточний розгляд справи буде здійснюватися касаційною інстанцією, невідомо, чи отримає відповідач економічну вигоду, судовою колегією не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Пунктом 4.2 договору сторони передбачили винагороду позивача в розмірі 1% від суми збереженого прибутку у випадку прийняття позитивного рішення з розгляду апеляційної скарги Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом. Як вбачається з матеріалів справи, зазначена винагорода сторонами не ставилася в залежність від рішення Вищого адміністративного суду України.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції стосовно наявності підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 39707,37грн.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, як вірно встановлено місцевим господарським судом, фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати, то суд першої інстанції правильно зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбачених ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних.

На підставі вищевикладеного, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, судова колегія погоджується з висновком господарського суду Запорізької області про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2175,91грн. за визначений позивачем загальний період 01.12.2013р. 15.09.2015р. та інфляційних у розмірі 28327,97грн. за визначений позивачем загальний період 01.12.2013р.-01.07.2015р.

З огляду на викладене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Запорізької області від 05.11.2015р. (повний текст підписано 10.11.2015р.) у справі №908/5093/15 ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 ГПК України, підстав для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги за наведеними в ній мотивами не вбачається.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору при зверненні з апеляційною скаргою підлягають віднесенню на заявника скарги.

Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Мелітопольський завод «Гідромаш», м.Мелітополь Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 05.11.2015р. (повний текст підписано 10.11.2015р.) у справі №908/5093/15 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 05.11.2015р. (повний текст підписано 10.11.2015р.) у справі №908/5093/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Судді Д.О. Попков

ОСОБА_3

Надруковано 6 прим.: 2 - позивачу; 1- відповідачу; 1 до справи; 1 ГСЗО; 1 - ДАГС