Рішення № 55933324, 18.02.2016, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2016 р.Справа № 925/80/16

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого судді Спаських Н.М., при секретарі судового засідання Буднік А.М., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю,

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні господарського суду Черкаської області у м. Черкаси справу за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго"

про стягнення 63 701,01 грн. -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем заявлено позов до відповідача про стягнення з нього 63 701,01 грн. боргу з яких: 18 777,90 грн. пені, 5991,22 грн. штрафу, 36720,84 грн. інфляційних та 2 213,05 грн. як 3% річних за прострочення розрахунків на підставі умов договору № 14/12-268 про реструктуризацію заборгованості від 31.05.2012 року.

У судовому засіданні представник позивача свої вимоги підтримав повністю та просить суд їх задовольнити.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, свого представника в судове засідання не направив. У направлених суду запереченнях та клопотанні відповідач просить суд відмовити позивачу у позові в частині стягнення штрафу через подвійну фінансову відповідальність та у стягненні пені через порушення шестимісячного строку її нарахування і річного строку позовної давності на її стягнення.

Суд вважає, що при наявності відзиву на позов неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заслухавши доводи та пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

31.05.2012 між дочірньою компанією "Газ України" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивач-кредитор) Уманським комунальним підприємством "Уманьтеплокомуненерго" (відповідач-боржник) було укладено договір про реструктуризацію заборгованості №14/12-268 (далі договір), відповідно до якого сторони домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виникла у боржника перед кредитором за договором поставки природного газу від 15.10.2010 №55/10-11БО (пункт 1.1. договору).

Пунктами 2.1., 2.2. договору встановлено, що загальна сума основного боргу, яка підлягає реструктуризації відповідно до п. 1.1. договору, складає 2910305,77 грн. станом на 31.03.2012, що підтверджується Актом звірки розрахунків. Боржник зобовязується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану у п.2.1. цього договору, шляхом сплати зобовязання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості (далі графік), зазначеного у цьому пункті.

Графік погашення заборгованості складено на період з травня 2012 року по квітень 2032 року із щомісячною сплатою відповідачем по 12 126,27 грн.

Пунктом 2.2. договору між сторонами передбачено, що суми, визначені графіком, повинні надходити на рахунки позивача не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню, а графіком по кожному щомісячному платежу визначено конкретну календарну дату, до якої платіж повинен бути проведений. Саме з урахуванням цієї кінцевої дати позивачем розраховано всі платежі за позовними вимогами.

Позивач у позові вказав, що весь основний борг, який було передбачено до сплати графіком включно по грудень 2015 року відповідачем станом на 01.01.2016 року сплачено повністю, але щомісячні платежі сплачувалися із порушенням строків, визначених у графіку.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із зазначеною нормою кореспондується частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), відповідно до якої субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 статті 193 ГК України, статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми узгоджуються з вимогами статті 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом статей 599 та 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач доводить, що відповідач допускав прострочення сплати коштів по щомісячних платежах, вказаних у графіку до договору від 31.05.2012 року.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що за прострочення виконання зобов'язань по сплаті коштів відповідно графіку, відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, а за прострочення понад 30 днів відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Умова договору про обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою відповідає ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність з несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". ОСОБА_2 передбачено, що пеня встановлюється за угодою сторін, однак при сплаті її розмір не повинен перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла в період нарахування пені.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а штраф обраховується одноразово.

Позивачем заявлено до стягнення 18 777,90 грн. пені та 5 991,22 грн. штрафу за несвоєчасне виконання зобовязань за договором між сторонами від 31.05.2012 року.

Щодо розрахунку пені судом встановлено наступне:

Позивач надав у справу копії судових рішень господарського суду Черкаської області від 22.05.2014 року по справі № 925/720/14 (а.с. 35) та від 30.09.2015 року у справі № 925/1455/14 (а.с. 40) у відповідності до яких на підставі договору про реструктуризацію заборгованості № 14/12-268 від 31.05.2012 року з відповідача на користь позивача вже було стягнуто пеню та штраф, які були нараховані позивачем за порушення строків розрахунків по щомісячних платежах до липня 2014 року включно по пені та по платежах по червень 2014 року включно по штрафу (а.с. 32-33 - позовна заява до справи №925/1455/14) .

Пеню позивач просить стягнути з відповідача по прострочених щомісячних платежах за наступний період --- з серпня 2014 року по листопад 2015 року включно.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені повинно бути припиненим через шість місяців після виникнення права на пеню, якщо інше не передбачено умовами договору між сторонами чи положеннями чинного законодавства. Особливих умов періоду обрахунку пені договір між сторонами не містить.

Суд не погоджується із запереченнями відповідача про те, що пеня позивачем обрахована із перевищенням шестимісячного терміну її нарахування, оскільки, як вбачається із таблиць нарахування пені у позовній заяві, період її нарахування не перевищує 91 день, в той час як шестимісячний період складає 181 день. Пеня позивачем розрахована у межах тривалості шестимісячного терміну з часу виникнення права на її нарахування по кожному простроченому платежу, однак стягнута вона може бути лише в межах річного строку позовної давності, якщо про застосування позовної давності буде заявлено стороною.

У постанові Верховного Суду України від 9 квітня 2012 року викладено правову позицію про те, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

З цих підстав суд відхиляє заперечення відповідача про те, що позивач не має права крім пені нараховувати ще й штраф. Суд не погоджується із відповідачем, що штраф у даному випадку є подвійною пенею і тому не підлягає до стягнення.

У відповідності до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позивач просить застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені, про що вказано у заперечення на позовну заяву від 11.02.2016 № 213 та відмовити позивачу у стягненні пені.

З цими доводами відповідача суд частково погоджується, виходячи з такого:

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки договором між сторонами встановлено щомісячні платежі із конкретною календарною датою, до якої слід виконати грошове зобов'язання, то на наступний день після настання цієї дати у відповідача виникає прострочення платежу, а у позивача - право на нарахування пені.

У відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до п. 4.4.2. постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" -- з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.

Як вбачається із матеріалів справи, датою звернення позивача до суду слід вважати 01.02.2016 року по календарному штемпелю конверта, в якому надійшла позовна заява від 01.02.2016 року № 31/13-349.

Виходячи з цього, правомірно нараховану пеню по кожному простроченому місячному платежу позивач вправі стягувати за річний період, що передує зверненню до суду, тобто з 01.02.2015 року, а не з 30.01.2015 року, як вказав у розрахунках позивач.

За належним розрахунком, перевіреним судом за програмою Ліга-Закон, загальна сума пені складає лише 18 651,02 грн., яка і підлягає до стягнення з відповідача. В решті вимог про стягнення пені позивачу слід відмовити через порушення строку позовної давності. Доказів на доведення поважності причин пропуску строку позовної давності позивач суду не надав.

Розрахунок штрафу в сумі 5 991,22 грн. (7% від суми боргу) за простроченими щомісячними платежами, починаючи із січня 2015 року по жовтень 2015 року (а.с. 14) позивачем зроблено вірно, клопотання про застосування строку позовної давності до стягнення штрафу відповідач не заявляв.

Доказів сплати штрафу відповідач суду не надав, тому що примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 5 991,22 грн. штрафу.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Позивач просить тягнути з відповідача 36 720,84 грн. інфляційних та 2 213,05 грн. як 3% річних. Позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення, виходячи з такого:

Як вказано вище, 30.09.2014 року господарським судом Черкаської області було прийнято рішення у справі № 925/1455/14 (а.с. 40), за яким з відповідача на користь позивача з тих же самих підстав вже було стягнуто основний борг за щомісячними платежами у розмірі 34 883,89 грн. та інфляційні і проценти річних на цю суму боргу, які розраховані за період з березня по червень 2014 року (3%) та з березня по липень 2014 (інфляційні) - а.с. 32.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні в розмірі 2600,35 грн. по сумі боргу в розмірі 34 883,89 грн. за наступний період -- з серпня по грудень 2014 року (а.с. 15) та 3% річних в розмірі 259,99 грн. на цю ж суму боргу за наступний період з 19.08.2014 року по 26.12.2014 року ( а.с. 8).

Відповідач не надав суду доказів, що станом на вказані періоди присуджений до стягнення по справі № 925/1455/14 (а.с. 40) основний борг в сумі 34 883,89 грн. вже був ним сплачений і наведені позивачем у розрахунках часткові платежі на погашення цього боргу не відповідають дійсності.

Розрахунок 3% річних на суму боргу в розмірі 34 883,89 грн. позивачем зроблено вірно. Інфляційні на цю ж суму боргу (а.с. 15) за належним розрахунком повинні складати 2689,73 грн. проти заявлених позивачем до стягнення 2600,35 грн. Однак в цій частині позивач свої вимоги не змінив, тому суд погоджується із розрахунками позивача по інфляційних на суму 2600,35 грн. (а.с. 15).

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 3% за прострочення щомісячних платежів по договору між сторонами починаючи з липня 2014 року за період з 01.08.2014 року по 01.12.2015 року (а.с.6-7) та інфляційні за період серпня по грудень 2015 року ( а.с. 14).

Розрахунок цих платежів позивачем зроблено вірно та у відповідності до умов договору і графіку платежів з чітко визначеною календарною датою, до якої повинен бути здійснений кожний щомісячний платіж.

Доказів сплати боргу за позовними вимогами відповідачем суду не подано.

Правомірність позовних вимог доведена зібраними у справі доказами, а тому на користь позивача з відповідача примусово слід стягнути 18 651,02 грн. пені, 5991,22 грн. штрафу, 36 720,84 грн. інфляційних та 2 213,05 грн. як 3% річних за прострочення розрахунків на підставі умов договору № 14/12-268 про реструктуризацію заборгованості від 31.05.2012 року.

В решті вимог по стягненню пені у позові слід відмовити через пропуск строку позовної давності на її стягнення.

Обставини арешту рахунків та майна відповідача, що унеможливило своєчасне проведення ним розрахунків по щомісячних платежах згідно графіку та призвело до нарахування пені, інфляційних та 3% річних, не можуть бути підставою для звільнення боржника від майнової відповідальності. Статус відповідача як неприбуткової організації також не є підставою для відмови позивачу у позові.

У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 49 ГПК України, з урахуванням вини відповідача у виникненні спору, з відповідача на користь позивача слід також стягнути 1378,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору повністю.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" (вул. Тищика, 12-А, м. Умань, Черкаська область, код ЄДРПОУ 02082675) на користь дочірньої компанії "Газ України" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, код ЄДРПОУ 31301827) -- 18 651,02 грн. пені, 5991,22 грн. штрафу, 36720,84 грн. інфляційних, 2 213,05 грн. як 3% річних за прострочення розрахунків на підставі умов договору № 14/12-268 про реструктуризацію заборгованості від 31.05.2012 року та 1378,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

В решті вимог у позові відмовити.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів.

Повне рішення складено 19 лютого 2016 року

Суддя Н.М. Спаських