Рішення № 55932441, 15.02.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" лютого 2016 р.Справа № 916/3858/15

за позовом ОСОБА_1 обласної ради з майнових відносин;

до відповідачів: 1. ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників";

2. ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації;

про визнання недійсним удаваний договір

Суддя Степанова Л.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_3 за довіреністю;

Від відповідачів 1. ТОВ "Гуртожиток творчих працівників": ОСОБА_4 за довіреністю;

2. ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації: ОСОБА_5 за довіреністю;

Суть спору: ОСОБА_1 обласної ради з майнових відносин звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до відповідачів ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації та просить договір доручення, укладений між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації від 01.01.2012р. визнати удаваним, встановивши, що фактично сторонами укладено договір управління майном та визнати недійсним удаваний договір управління майном, укладений між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації від 01.01.2012р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.09.2015р. суддею Г.І. Гуляк порушено провадження у справі №916/3858/15.

У звязку з перебуванням судді Гуляк Г.І. на лікарняному з 30.11.2015р. згідно повторного автоматичного розподілу справ господарського суду Одеської області від 30.11.2015р. на підставі розпорядження керівника апарату суду №1858 від 30.11.2015р., справу №916/3858/15 передано на розгляд судді Степановій Л.В.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.11.2015р. справу №916/3858/15 прийнято до провадження суддею Степановою Л.В. та призначено до розгляду.

20.01.2016р. за вх.суду№2-265/16 позивач звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів в якому просив витребувати у відповідачів оригінал та завірену належним чином копію спірного договору, витребувати у відповідача ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації докази наявності повноважень у ОСОБА_1 на укладання спірного договору.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.01.2016р. клопотання позивача було задоволено у повному обсязі.

Позивач на позовних вимогах наполягає.

Відповідач ТОВ "Гуртожиток творчих працівників" проти позовних вимог заперечує з підстав викладених у запереченнях на позов за вх.суду№26918/15 від 28.10.2015р., за вх.суду№518/16 від 12.01.2016р. та поясненнях за вх.суду№2533/16 від 03.02.2016р.

Відповідач ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації проти позовних вимог заперечує з підстав викладених у запереченнях на позов за вх.суду№31895/15 від 17.12.2015р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив:

01.01.2012р. між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" (відповідач 1, Повірений) та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації (відповідач 2, Довіритель) було укладено договір доручення за яким Довіритель доручає, а Повірений зобовязується від імені Довірителя та за свій рахунок вчинити юридичні дії з організації управління майном Довірителя: 7,8,9 поверхи гуртожитку, за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольська, 27-29, загальною площею 1173,6кв.м., нежитлові приміщення будівлі загальною площею 793,9кв.м. (частина фойє, площа приміщень загального користування, частину підвалу), а саме: отримувати вартість компенсації витрат за надані комунальні та експлуатаційні послуги на одного проживаючого у гуртожитку за цінами, які діють на час виплати, здійснювати розрахунки з відповідними підприємствами за постачання електроенергії, водопостачання, газопостачання, експлуатації ліфтів, виконувати комплекс послуг із забезпечення функціонування житлового та нежитлового нерухомого майна (поточне обслуговування та ремонт, контроль систем опалення, водопостачання, газопостачання, постачання електроенергії, загальний догляд за приміщеннями), прибирати та утримувати у належному санітарному стані прилеглою територією будинку, утримувати у належному стані робочі приміщення (кухні, коридори, міжповерхові майданчики), забезпечувати безпечну експлуатацію ліфтів, забезпечувати протипожежну безпеку житлових та нежитлових приміщень гуртожитку, організовувати дії реєстрації та позбавлення реєстрації за місцем мешкання, мешкаючи молодих спеціалістів закладів культури, яка проводиться на підставі клопотання Довірителя та положення про 7-й, 8-й, 9-й поверхи "Гуртожитку творчих працівників" комунальної власності територіальних громад області, укладати договори з мешканцями гуртожитку на сплату вартості компенсації комунальних затрат комунально-експлуатаційних послуг, письмово повідомляти Довірителю, за його вимогою, усі відомості про хід виконання Повіреним доручення Довірителя за договором письмовим шляхом (п.п.1.1., 2.1. договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1. договору та закінчується через три роки. Договір вважається продовженим після закінчення терміну, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін письмово не було заяви про закінчення його дії або перегляду його умов (п.п.7.1. 7.3. договору).

Як зазначає позивач, що укладений договір є удаваним оскільки правочин, вчинено сторонами для приховання іншого правочинну, який вони насправді вчинили. Предметом спірного договору є правовідносини сторін прихованого договору з організації управління майном, а не правовідносини які виникають із договору доручення. Сторони за спірним договором навмисно уклали удаваний договір з метою приховання договору управління майном, оскільки законні підстави щодо нотаріально посвідчення договору управління майном у відповідачів відсутні. Укладення договору порушує права та інтереси позивача, оскільки приміщення 7-й, 8-й, 9-й поверхів колишнього «Гуртожитку творчих працівників», розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольська, 27/29/ належить на праві власності спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада. Відповідно до частини 2 рішення Одеської обласної ради "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" №73 від 22.09.2006 року вирішено делегувати обласній державній адміністрації повноваження з управління обєктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, визначеними у розділах 1-8 Переліку. Будівля гуртожитку, віднесено до 4-го розділу вищезазначеного рішення обласної ради. На ряду з цим, згідно п. 3.5 рішення обласної ради виключно за погодженням з управлінням обласної ради з майнових відносин вирішує питання передачі майна з балансу на баланс обласними підприємствами, установами, організаціями та закладами, відповідно до законодавства надає або погоджує надання в оренду, а також погоджує передачу третім особам на інших підставах майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (крім цілісних майнових комплексів та їхніх структурних підрозділів), або окремих прав на нього. Відповідне погодження управлінням обласної ради з майнових відносин здійснюється в строк до 45 днів з моменту та на підставі письмового звернення галузевого управління обласної державної адміністрації, яким додається перелік необхідних для цього документів, а саме: заява зацікавленої особи, заява керівника обласного підприємства, установи, організації чи закладу, погодження галузевого управління обласної державної адміністрації, проект відповідного договору щодо майна. ОСОБА_1 обласної ради з майнових відносин здійснює заходи з оцінки майна, щодо якого укладається договір, субєктом оціночної діяльності та погоджує договір. Договір вважається погодженим, якщо він має відповідне про це зазначення, засвідчене підписом уповноваженої особи управління обласної ради з майнових відносин та скріплене печаткою. Договори оренди та інші договори щодо майна, яке належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, в тому числі зазначеного в розділах 1-8 Переліку, без погодження з управлінням обласної ради з майнових відносин є недійсними. Укладаючи спірний договір доручення, (удаваний договір утримання майна) порушуючи діюче законодавства України, управління культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації діяло без належних на те повноважень, та договір не був погоджений з позивачем.

Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги та визнати удаваним договір доручення, укладений між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації від 01.01.2012р., встановивши, що фактично сторонами укладено договір управління майном та визнати недійсним удаваний договір управління майном, укладений між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації від 01.01.2012р.

Відповідачі ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації проти позовних вимог заперечують посилаючись на те, що відповідно до ст.ст.1000, 1003 Цивільного кодексу України, укладений між відповідачами договір від 01.01.2012р. був укладений саме договір доручення з повним дотримання приписів законодавства для такого виду договорів в тому числі з чітко визначеними юридичними діями, а саме здійснювати розрахунки з відповідними підприємствами за комунальні послуги, виконувати комплекс робіт із забезпеченням функціонування майна та ін. відповідно до п.2.1. договору. Посилання позивача на те, що договір доручення є прихованим договором управління майном є помилковим, оскільки згідно ст. 1029 Цивільного кодексу України, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника. ОСОБА_1 або вказаної ним особи (вигодонабувача). Істотними умовами договору управління майном є, зокрема, розмір і норма плати за управління майном (ст.1035 ЦК України) однак жодної плати за виконання договору доручення не передбачено, та ТОВ "Гуртожиток Творчих працівників" не отримується. Крім того договором доручення ТОВ "Гуртожиток творчих працівників" уповноважено від імені ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації здійснювати певні дії саме з організації управління майном, а не безпосередньо управління майном.

Враховуючи викладене, відповідачі ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації просять відмовити у позові у повному обсязі.

Дослідивши матеріли справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

В матеріалах справи міститься не завірена належним чином копія договору доручення від 01.01.2012р., ухвалами суду у позивача та відповідачів було неодноразово витребувано оригінал договору доручення від 01.01.2012р. для огляду та належним чином засвідчену копію в матеріали справи, однак сторонами були надані пояснення щодо про втрату зазначеного договору. Жодна зі сторін не оспорює укладання між відповідачами оспорюваного договору.

Станом на день розгляду справи договір є чинним, оскільки відповідно до п.п.7.2., 7.3 договору договір укладається на три роки та вважається продовженим після закінчення терміну, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору від жодної зі сторін письмово не було заяви про закінчення його дії або перегляду його умов.

Відповідно до 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з частинами 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з приписів ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234,235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування",статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (п.2.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами та доповненнями).

Як вбачається із наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про право власності №010264 від 25.10.2000р. виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради будівля гуртожитку (в цілому), загальною площею 4017,8кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольська, 27/29 належить на правах комунальної власності територіальним громадам Одеської області в особі Одеської обласної ради, яка в свою чергу, на підставі рішення №73-У від 22.09.2006р. "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, області, управління яким здійснює обласна рада" делегувала Обласній державній адміністрації повноваження з управління обєктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, яка здійснює повноваження зокрема управління яким здійснює обласна рада" управління зазначеними обєктами обласна державна адміністрація здійснює повноваження виключно за погодженням з управлінням обласної ради з майнових відносин вирішує питання та погоджує передачу третім особам майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, області.

Позивач, звертаючись з позовом до суду вказував, що договір доручення від 01.01.2012р. укладений між відповідачами був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору управління майном, який в свою чергу був вчинений з порушенням ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Закон прямо не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. У разі встановлення факту неправомірності насправді вчиненого правочину удаваний правочин може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

В п. 25 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009р. зазначено, що за удаваним правочином (стаття 235 Цивільного кодексу України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачами, між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації був укладений договір доручення.

Відповідно до ст.1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Статтею 1003 Цивільного кодексу України встановлено, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Зі змісту договору вбачається, що Повірений (ТОВ "Гуртожиток творчих працівників") зобовязується від імені Довірителя (ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації) та за свій рахунок вчинити юридичні дії з організації управління майном Довірителя: 7,8,9 поверхи гуртожитку, за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольська, 27-29, загальною площею 1173,6кв.м., нежитлові приміщення будівлі загальною площею 793,9кв.м. (частина фойє, площа приміщень загального користування, частину підвалу), а саме: отримувати вартість компенсації витрат за надані комунальні та експлуатаційні послуги на одного проживаючого у гуртожитку за цінами, які діють на час виплати, здійснювати розрахунки з відповідними підприємствами за постачання електроенергії, водопостачання, газопостачання, експлуатації ліфтів, виконувати комплекс послуг із забезпечення функціонування житлового та нежитлового нерухомого майна (поточне обслуговування та ремонт, контроль систем опалення, водопостачання, газопостачання, постачання електроенергії, загальний догляд за приміщеннями), прибирати та утримувати у належному санітарному стані прилеглою територією будинку, утримувати у належному стані робочі приміщення (кухні, коридори, міжповерхові майданчики), забезпечувати безпечну експлуатацію ліфтів, забезпечувати протипожежну безпеку житлових та нежитлових приміщень гуртожитку, організовувати дії реєстрації та позбавлення реєстрації за місцем мешкання, мешкаючи молодих спеціалістів закладів культури, яка проводиться на підставі клопотання Довірителя та положення про 7-й, 8-й, 9-й поверхи "Гуртожитку творчих працівників" комунальної власності територіальних громад області, укладати договори з мешканцями гуртожитку на сплату вартості компенсації комунальних затрат комунально-експлуатаційних послуг, письмово повідомляти Довірителю, за його вимогою, усі відомості про хід виконання Повіреним доручення Довірителя за договором письмовим шляхом (п.п.1.1., 2.1. договору).

Відповідно до ст.ст.1029,1031 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню.

Істотними умовами договору управління майном відповідно до ст.1035 Цивільного кодексу України є перелік майна, що передається в управління та розмір і форма плати за управління майном.

Зі змісту договору від 01.01.2012р. вбачається, що плати за виконання договору не передбачено, та ТОВ "Гуртожиток Творчих працівників" не отримується.

Як встановлено судом при укладенні договору доручення від 01.01.2012р. сторони керувалися положеннями статей 1000, 1003 Цивільного кодексу України. При цьому, в п. 2.1. спірного договору сторони погодили, що Повірений зобовязується від імені Довірителя та за свій рахунок вчинити юридичні дії з організації управління майном Довірителя.

З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин суд дійшов висновку про те, що договір доручення від 01.01.2012р., укладений між відповідачами є саме договором доручення, а не договором управління майном.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині визнання удаваним договору доручення від 01.01.2012р., встановивши, що фактично сторонами укладено договір управління майном, необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що судом було відмовлено в частині визнання договору доручення від 01.01.2012р. удаваним, позовні вимоги в частині визнання недійсним удаваного договору управління майном, укладеного між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації від 01.01.2012р., підлягають частковому задоволенню в частині визнання недійсним договору доручення, укладеного між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації від 01.01.2012р. виходячи з наступного.

Дослідивши зміст договору доручення від 01.01.2012р. судом встановлено, що договір було укладено між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації. Однак в матеріалах справи наявна копія рішення Одеської обласної ради №73-У від 22.09.2006р. "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, області, управління яким здійснює обласна рада" в якому вирішено делегувати обласній державній адміністрації повноваження з управління обєктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, області. Відповідно до п.3 зазначеного рішення встановлено, що у сфері управління зазначеними обєктами обласна державна адміністрація здійснює зокрема такі повноваження: виключно за погодженням з управлінням обласної ради з майнових відносин вирішує питання та погоджує передачу третім особам майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, області.

З додатку №1 до рішення №73-У від 22.09.2006р. "Перелік обєктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, області станом на 01.09.2006р." вбачається, що 7-й, 8-й, 9-й поверхи колишнього "Гуртожитку творчих працівників" (м. Одеса, вул. Тираспольська, 27/29) відносяться до обєктів, управління якими здійснюється обласною державною адміністрацією.

Крім того в матеріалах справи міститься розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №47/А-2007 від 12.07.2007р. "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, повноваження з управління яким делеговані обласній державній адміністрації. Згідно додатку до зазначеного розпорядження 7-й, 8-й, 9-й поверхи "Гуртожитку творчих працівників" належать до переліку обласних комунальних підприємств, установ, організацій, заклади та обєкти, повноваження з управління якими делеговані обласній державній адміністрації(п.8.17 додатку до розпорядження №47/А-2007 від 12.07.2007р.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу.

Частиною 2 ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до пп 3.5 п.3 рішення Одеської обласної ради №73-У від 22.09.2006р. "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, області, управління яким здійснює обласна рада" управління зазначеними обєктами обласна державна адміністрація здійснює зокрема такі повноваження, а саме виключно за погодженням з управлінням обласної ради з майнових відносин вирішує питання та погоджує передачу третім особам майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, області. Однак доказів того, що договір доручення від 01.01.2012р. було погоджено з управлінням обласної ради з майнових відносин відсутні.

Приймаючи до уваги, що договір доручення від 01.01.2012р. укладений між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації, не було погоджено з управлінням обласної ради з майнових відносин, договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги ОСОБА_1 обласної ради з майнових відносин до відповідачів ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації про визнання договору доручення, укладеного між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації від 01.01.2012р. удаваним, встановивши, що фактично сторонами укладено договір управління майном та визнання недійсним удаваного договору управління майном, укладеного між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації від 01.01.2012р., підлягають задоволенню частково в частині визнання недійсним договору доручення від 01.01.2012р. укладеного між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації.

Судові витрати покладаються на позивача та відповідача пропорційно задоволеним вимогам згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати договір доручення від 01.01.2012р. укладений між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гуртожиток творчих працівників" (65020, м. Одеса, вул. Тираспольська, 27/29, код ЄДРПОУ 37873655) та ОСОБА_1 культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації (65000, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 33722584) недійсним.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 19 лютого 2016 р.

Суддя Л.В. Степанова