Рішення № 55928584, 19.02.2016, Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/119/15-ц

Провадження № 2/362/99/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

19 лютого 2016 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Марчука О.Л.,

при секретарі Лущик Т.М.,

за участю прокурора Заєць Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Василькові Київської області цивільну справу за позовом заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Кивській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіоголії рослин і генетики НАН України» до ОСОБА_1 селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення та інше,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави, в обґрунтування вимог якого зазначив, що рішенням ОСОБА_1 селищної ради № 976-37-V від 30.07.2010 року відповідачу ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею по 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташовану по вулиці Оксамитній в селищі Глеваха Васильківського району Київської області, що підтверджується відповідним державним актом на право власності на земельну ділянку на імя вказаної особи.

Також, зазначив, що вказана земельна ділянка відповідача має перетин із земельними ділянками Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіоголії рослин і генетики НАН України» (далі по тексту також ДП «ДСгВ ІФРГ НАН України»).

Посилаючись на те, що прийняття вказаного рішення ОСОБА_1 селищної ради здійснено з порушенням земельного законодавства, а саме: статей 20,21, 84, 116, 149 ЗК України, ч. 3 ст. 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», що полягає у тому, що при вирішенні питання щодо передачі у власність відповідачу вказаної земельної ділянки Національна академія наук України не погоджувала її вилучення, а ОСОБА_1 селищна рада не приймала рішення про зміну її цільового призначення, прокурор просить визнати недійсним і скасувати вказане рішення органу місцевого самоврядування, з визнанням державного акту виданого відповідачу недійсним, витребування зазначеної земельної ділянки з володіння відповідача ОСОБА_2 та визнання відсутнім її права власності на цю земельну ділянку.

В судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з викладених у заяві підстав.

Особи в інтересах яких подано позов були повідомлені про місце, день і час розгляду справи належним чином; їх представники в судове засідання не прибули.

Відповідачі, які були повідомлені про місце, день і час розгляду справи належним чином в порядку передбаченому статтями 74 76 ЦПК України, в судове засідання не прибули, явку своїх представників не забезпечили.

Враховуючи, що від відповідачів, які належним чином були повідомлені і не зявились в судове засідання, не надійшло заяви про розгляд справи за їх відсутності, на підставі статті 224 ЦПК України, суд ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки прокурор не заперечив проти такого вирішення справи.

Вислухавши пояснення прокурора та дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно із державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 339871 від 28.12.2012 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вулиці Оксамитна 16 в селищі Глеваха Васильківського району Київської області (а.с. 49).

Вказану земельну ділянку відповідач отримала на підставі рішення ОСОБА_1 селищної ради Васильківського району Київської області № 976-37-V від 30.07.2010 року (а.с. 48).

На підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270 від 20.05.2002 року ДП «ДСгВ ІФРГ НАН України» на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 971,21 га для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції (а.с. 83 87).

Натомість, відповідно до вимог частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 ЦПК України, до позовної заяви не додано та в судовому засіданні під час розгляду справи прокурором не надано суду жодних фактичних, прямих і беззаперечних доказів, які б підтверджували зазначені у позові обставини щодо дійсного накладання та/або перетину земельної ділянки відповідача із земельними ділянками ДП «ДСгВ ІФРГ НАН України».

При цьому, надані прокурором на підтвердження своїх вимог лист Управління Держземагентства у Васильківському районі від 05.01.2015 року № 10-1009-0.2-2/г-15, у якому згідно із обмінних файлів повідомляється про перетин земельної ділянки із кадастровим номером 3221455300:03:008:0118 із земельними ділянками ДП «ДСгВ ІФРГ НАН України» та лист Головного управління Держземагентства у Кивській області № 10-10-0.3-4058/2-15 від 13.03.2015 року, у якому викладено інформацію про те, що відповідно до каталогів координат зовнішніх меж земельних ділянок ДП «ДСгВ ІФРГ НАН України», земельна ділянка відповідача входить в межі зазначеного державного підприємства /з графічним зображенням/, на переконання суду, з урахуванням вимог статей 58 і 59 ЦПК України, не є належними і допустимими доказами того, що земельна ділянка відповідача ОСОБА_2 дійсно і фактично має перетин із земельними ділянками ДП «ДСгВ ІФРГ НАН України» або накладається на них чи входить до них (а.с. 50, 51, 88, 89).

Доводи прокурора про те, що факт накладення земельних ділянок можна встановити шляхом «співвідношення» і «співставлення» планів, схем та інших графічних матеріалів, які містяться в технічній та іншій документації на вказані земельні ділянки, суд не приймає до уваги, оскільки для встановлення даного факту потрібні спеціальні знання в галузі техніки, а головуючий суддя не має таких спеціальних знань і не володіє ними.

Головуючим в судовому засіданні, серед інших також було розяснено прокурору передбачене частиною першою статті 143 ЦПК України його право клопотати про призначення експертизи для зясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі техніки, а саме: щодо вирішення питання про те, чи існує перетин і/або накладання належної відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності земельної ділянки із земельними ділянками ДП «ДСгВ ІФРГ НАН України».

Проте, клопотань або заяв про призначення і проведення відповідного виду експертизи прокурор в судовому засіданні не заявив.

Отже, суд позбавлений можливості з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства належним чином встановити факт існування зазначених прокурором обставин щодо накладення чи перетину належної відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки із земельними ділянками ДП «ДСгВ ІФРГ НАН України».

Оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування також не містить посилань ні про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка передавалась відповідачу фізичній особі, ні про вид земель, з яких надавались така земельна ділянка.

Тобто, судом під час розгляду справи не встановлено, що належна на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_2 земельна ділянка передана їй саме із земель, які перебували у користуванні ДП «ДСгВ ІФРГ НАН України».

Посилання прокурора на те, що Національна академія наук України не погоджувала вилучення земельної ділянки із кадастровим номером 3221455300:03:008:0118 слід вважати помилковим, оскільки така земельна ділянка отримала свій кадастровий номер відповідно до земельного законодавства як новостворена у звязку із передачею її фізичній особі у власність і ніколи не перебувала у користуванні вказаного державного підприємства.

Крім того, викладаючи обставини, якими прокурор обґрунтовує свої вимоги, у заяві вказано, що Національна академія наук України не погоджувала вилучення земельної ділянки із кадастровим номером 3221455300:03:008:0118, а ОСОБА_1 селищна рада Васильківського району Київської області не приймала рішення щодо зміни цільового призначення даної земельної ділянки, проте, в порушення вимог пункту 6 частини другої статті 119 ЦПК України, не зазначено доказів, що підтверджують кожну з таких обставин.

У звязку з цим, також і з вказаних підстав, позовну заяву відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства було залишено без руху, що прямо вказує на належний і високий рівень роботи судді із змістом позовної заяви при вирішенні питання про відкриття провадження у справі.

Таким чином, порушень законодавства відповідачем ОСОБА_1 селищною радою Васильківського району Київської області при прийнятті спірного рішення про передачу у власність відповідачу ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки, судом не встановлено.

До того ж, предявляючи позов, прокурор вважає, що скасування рішення селищної ради є автоматичною підставою для визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю як такого, що видано на його підставі.

Разом з цим, припинення права власності на земельну ділянку, яким по суті є визнання державного акта на землю недійсним, можливо лише на підставі статті 140 ЗК України, де визначено вичерпний перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, але з таких підстав позов не заявлявся.

Одночасно, суд вважає, що позовні вимоги прокурора в інтересах державного підприємства про визнання саме незаконним рішення органу місцевого самоврядування заявлені не у спосіб, визначений положеннями статті 152 ЗК України.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Вимоги позову про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку, що заявлені прокурором у пункті першому цивільного позову не є позовними по своїй суті, оскільки не стосуються дій чи бездіяльності відповідачів та не можуть бути до них звернені, оскільки взагалі не є предметом спору між сторонами.

Також, визначені цивільним законодавством способи захисту прав не передбачають такого способу захисту прав як забезпечення позову.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

З урахуванням вимог пункту 5 частини першої статті 214 ЦПК України, суд вирішує питання щодо того чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, тобто вирішує заявлені позовні вимоги саме під час ухвалення рішення, а тому, у даному випадку суд і вирішує заявлене у пункті першому прохальної частини позову питання про вжиття заходів забезпечення позову лише під час ухвалення рішення.

В силу наведених норм цивільного процесуального закону, суд не має права вирішувати заявлені позовні вимоги до ухвалення рішення, а із заявами про забезпечення позову прокурор в судовому засіданні не звертався.

Заявлені прокурором вимоги у пункті пятому прохальної частині заяви про визнання відсутнім права власності особи на належну їй земельну ділянку також не підлягають задоволенню, оскільки чинним законодавством не встановлено такого способу захисту цивільних прав та інтересів як «визнання відсутнім права власності».

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов є безпідставним і необґрунтованим, а тому в його задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», ст. ст. 140, 152 ЗК України, ст. 16 ЦК України, України, ст. ст. 1 11, 57 62, 64, 208, 209, 212 215, 224 226 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Кивській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіоголії рослин і генетики НАН України» до ОСОБА_1 селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення та інше відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд Київської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий