Ухвала суду № 55927912, 16.02.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/2143/15-ц

Провадження № 22-ц/779/461/2016

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Лицур І. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Пнівчук О.В.,

суддів: Беркій О.Ю., Соколовського В.М.

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Долинської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення виконкому Долинської міської ради №359 від 12.11.1992 року, визнання недійсним свідоцтва про право особистої власності від 04.12.1992 року, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Долинського районного суду від 31 грудня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 в жовтні 2015 року звернувся в суд з позовом до Виконавчого комітету Долинської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Долинської міської ради №359 від 12.11.1992 року та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Позивач свої вимоги мотивував тим, що в 2014 році під час розгляду справи за його позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування він дізнався, що квартира АДРЕСА_1, в якій він проживав з 1958 року передана в 1992 році у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в особисту власність лише його покійній дружині, що суперечить чинному законодавству, оскільки виконком Долинської міської ради повинен був передати квартиру у власність (спільну сумісну або часткову) всім жильцям квартири з визначенням уповноваженого власника квартири.

Посилаючись на дану обставину позивач просив визнати рішення виконавчого комітету Долинської міської ради №359 від 12.11.1992 року незаконним, а відповідно недійсним видане на його підставі свідоцтво про право власності на дану квартиру.

Рішенням Долинського районного суду від 31 грудня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено у зв»язку зі спливом строку позовної давності.

Не погоджуючись із даним рішенням, представник ОСОБА_2- ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з»ясування обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Представник апелянта зазначила, що довірителем не пропущено строк позовної давності, оскільки йому про рішення виконкому Долинської міської ради від 12.11.1992 року №359 стало відомо лише в 2014 році, при розгляді спору про визнання недійсним договору дарування частини квартири між ним та дочкою ОСОБА_3 і лише тоді він отримав архівну довідку оспорюваного рішення.

Посилаючись на зазначені обставини представник апелянта просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити.

Представник апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_4 у судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги з наведених в ній мотивів.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 заперечила вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду обставинам справи, просила рішення суду залишити без змін.

Представник Долинської міської ради в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303, ч.ч. 2,3 ст.213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам закону з огляду на наступне.

Судом встановлено що відповідно до рішення виконкому Долинської міської ради народних депутатів №359 від 12.11.1992 року ОСОБА_6 було передано в особисту власність квартиру АДРЕСА_2.

Відповідно до даного рішення їй було видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок від 04.12.1992 року.(а.с.6)

Разом з тим встановлено, що відповідно до оригіналу форми «Б» про прописку в квартирі АДРЕСА_3 (а.с.11) та довідки №05386/8244 від 23.10.2015 року, виданої КП «Управління комунальним майном» Долинської міської ради (а.с.40) у вказаній квартирі станом на 12.11.1992 рік крім ОСОБА_6 також були прописані її чоловік ОСОБА_2, дочка ОСОБА_3 та двоє її дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2

Вказані особи, у відповідності до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» мали право на приватизацію спірної квартири.

Так, відповідно до положень ч.1-3 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 року, чинної на час здійснення приватизації спірної квартири - приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

ОСОБА_2 13.10.2015 року звернувся до суду з позовом про оскарження рішення виконкому Долинської міської ради від 12.11.1992 року №359 про передачу ОСОБА_6 в особисту власність квартир №5 в будинку №1 по вул. Оболонській в м. Долина та виданого на його підставі свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 04.12.1992 року, тобто із пропуском 3-річного строку позовної давності на звернення в суд з даним позовом.

Відповідно до положень ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності, згідно ч.1 ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.3-5 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд першої інстанції аналізуючи зібрані докази в справі дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач ОСОБА_2 станом на 2000 рік знав про існування оспорюваних рішення виконкому Долинської міської ради та свідоцтва про право особистої власності ОСОБА_6 на спірну квартиру.

Так, згідно виданої на замовлення позивача довідки-характеристики Івано-Франківського ОБТІ № 2102 від 29.12.2000 року - квартира АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло належить ОСОБА_6

Крім того, із свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Долинської міської державної нотаріальної контори 30.01.2001 року вбачається, що ОСОБА_2 разом із дочкою - відповідачем ОСОБА_3 в рівних частках, тобто по ? частині успадкували після смерті ОСОБА_6 належну їй спірну квартиру№5 по вул. Оболонській, 1 в м. Долина.

Таким чином, ОСОБА_2 знаючи ще в 2001 році про те, що спірна квартира на підставі свідоцтва про право власності належала його покійній дружині ОСОБА_6, з позовом до суду звернувся тільки у жовтні 2015 року, тобто із пропуском позовної давності, що за наявності заяви відповідача про застосування позовної давності є підставою для відмови у позові з цих підстав.

Доводи апелянта про те, що позивач про порушення свого права дізнався в 2014 році під час розгляду справи за його позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири є необґрунтованими, оскільки із змісту рішення Долинського районного суду від 20.03.2015 року по даній справі вбачається, що ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовував тим, що ? частини спірної квартири належала йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті дружини.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 -ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Долинського районного суду від 31 грудня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча: О.В. Пнівчук

Судді: О.Ю. Беркій

ОСОБА_9