Постанова № 55924632, 19.02.2016, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2016 року м. ПолтаваСправа № 816/4802/15Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Петрукович Ю.О.,

представників позивача - Козачука О.А., Ковальчука О.М.,

представників відповідача-1 - Кобеляцького А.В., Панченко О.О.,

представника відповідача-2 - Бодака О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовомпозивача Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова компанія "Укртатнафта"до відповідачів 1. Головного управління Держсанепідемслужби у Полтавській області 2. Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

24 грудня 2015 року Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (надалі - позивач, ПАТ "Укртатнафта") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної санітарно-епідеміологічної служби у Полтавській області (у судовому засіданні 17.02.2016 встановлено, що правильним найменуванням відповідача-1 є Головне управління Держсанепідемслужби у Полтавській області, надалі - відповідач-1, ГУ Державної СЕС у Полтавській області), Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації (надалі - відповідач-2, Департамент екології та природних ресурсів Полтавської ОДА), з урахуванням збільшених позовних вимог, викладених у заяві від 15 лютого 2015 року, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, а саме, просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Держсанепідемслужби у Полтавській області, які виявилися у відмові погодження видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" з підстав, викладених у листі від 05 вересня 2014 року №02/2732, у рішенні від 06 травня 2015 року №06-01/984, у листі від 10 серпня 2015 року №01/1714, у рішення від 24 вересня 2015 року №06-01/2065 та у рішенні від 18 листопада 2015 року №06-01/2497;

- визнати протиправними дії Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської ОДА, які виявилися у відмові видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" з підстав, викладених у листах від 21 травня 2015 року №2210/05-03-14, від 08 жовтня 2015 року №3910/05-03-14 та від 01 грудня 2015 року №4463/05-03-14;

- зобов'язати Департамент екології та природних ресурсів Полтавської ОДА видати ПАТ "Укртатнафта" дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (ставок-випарник) з необмеженим строком дії.

Позивач стверджував, що дії відповідачів про відмову у видачі ПАТ "Укртатнафта" дозволу з підстав наявності житлової забудови в межах санітарно-захисної зони є необґрунтованими, такі дії відповідачів свідчать про порушення права ПАТ "Укртатнафта" на здійснення господарської діяльності та права на оформлення дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосфері повітря. Позивач зазначив, що ставок-випарник не впливає на якість атмосферного повітря в районі його розміщення; розмір санітарно-захисної зони для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" на рівні 200 метрів належним чином обґрунтований профільними науковими та спеціалізованими установами, з використанням наукових методів, сучасної апаратури та натурних досліджень. За доводами позивача, ПАТ "Укртатнафта" не є науковою установою і не може ставити під сумнів висновки науковців Міністерства екології та природних ресурсів України та спеціалістів, яким за законодавством надано право розробляти документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин.

Представники позивача вимоги позовної заяви підтримали, просили суд адміністративний позов задовольнити.

Представники відповідача-1 у судовому засіданні вимоги позовної заяви не визнали, у задоволенні позову просили відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов. /а.с. 30-35 т. ІІ/. Відповідач-1 вказував на те, що відповідач-2 має право видати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарники позивачу лише після того, як позивач у встановленому законом порядку отримає погодження ГУ Державної СЕС у Полтавській області у вигляді рішення щодо можливості видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами для ставка-випарника. Відповідач-1 наголошував на тому, що рішення від 06 травня 2015 року №06-01/984, від 24 вересня 2015 року №06-01/2065 та від 18 листопада 2015 року №06-01/2497 позивачем станом на 03 лютого 2016 року не оскаржувалось та, відповідно, відсутні судові рішення про визнання їх протиправними та про їх скасування. При цьому, відповідач-1 вважає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду щодо визнання протиправних дій відповідачів з підстав, викладених у листах від 05.09.2014, 21.05.2015, у рішенні від 06.05.2015. За доводами відповідача-1, останній правомірно заперечував проти видачі позивачеві дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами у зв'язку з наявністю житлової, громадської та іншої прирівняної до них забудови в межах санітарно-захисної зони підприємства. Відповідач-1 звертав увагу на те, що розмір нормативної санітарно-захисної зони для нафтопереробних підприємств згідно з Додатком №4 Державних санітарних правил планування і забудови населених пунктів (ДСП №173-96) становить 1000 м.; позивач є нафтопереробним підприємством, а ставок-випарник, як зазначає сам позивач у своєму листі від 07 липня 2015 року №57-178, не є окремим виробничим підприємством, це невід'ємна та кінцева ланка виробничого циклу очисних споруд підприємства та являє собою технічну водойму для акумуляції, випаровування і подальшого природного біологічного очищення суміші стічних вод після очисних споруд виробничої каналізації І-ІІІ систем. Тому, за твердженням відповідача-1, ставок-випарник позивача не є біологічним ставком, у які скидаються господарсько-побутові стічні води, а є складовою частиною технологічного циклу нафтопереробного заводу, призначений для приймання та накопичення неочисних виробничих (технологічних) стічних вод; відповідно до Додатку №4 ДСП №173-96 підприємства по переробці нафти належать до виробництва І класу небезпеки і потребують нормативної санітарно-захисної зони в розмірі 1000 м. Крім того, відповідач-1 зазначав, що позивач не надав для отримання дозволу на викиди належним чином оформлені документи про зміну санітарно-захисної зони.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні вимоги позовної заяви не визнав, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов /а.с. 74-77 т. І/. Відповідач-2 зазначив, що рішення Держсанепідемслужби, її територіальних органів щодо можливості/неможливості видачі дозволу є обов'язковим документом у складі необхідного пакету документів для видачі (відмови у видачі) Департаментом дозволу, і без цього рішення пакет документів є неповним.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що з метою перевірки ПАТ "Укртатнафта" по дотриманню природоохоронного та санітарного законодавства Кременчуцьким міськрайонним управлінням Головного управляння Держсанепідемслужби у Полтавській області проведено обстеження ставка-випарника підприємства /а.с. 16-18 т. І/.

За результатами обстеження ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" територіальним органом Держсанепідслужби складено акт від 11-12 грудня 2013 року санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкта, яким, зокрема встановлено, що у результаті впровадження в 1995 році замкнутої системи протипожежного водопостачання, зменшення випуску продукції та інших заходів, скид стічних вод у ставок-випарник (і, відповідно, обсяги викидів до атмосфери з площі ставка) зменшився починаючи з 2005 року більш ніж у два рази.

Згідно з висновком вказаного акта після усунення відповідних недоліків, проведення повторного обстеження та при отриманні результатів лабораторних досліджень, що відповідають вимогам чинного санітарного законодавства Кременчуцьке міськрайонне управління Головного управління Держсанепідслужби у Полтавській області вважатиме за можливе подальше оформлення позитивного висновку Державної санітарно-епідеміологічної експертизи на документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта".

27 грудня 2013 року за вих. №57-318 ПАТ "Укртатнафта" направлено до Кременчуцького міськрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Полтавській області лист про інформацію по акту обстеження ставка-випарника від 11-12 грудня 2013 року, зокрема щодо обґрунтування розміру санітарно-захисної зони (СЗЗ) ставка-випарника. Згідно з даним листом ПАТ "Укртатнафта" просило погодити подальше оформлення дозволу на викиди забруднюючих речовин для ставка-випарника /а.с.19-20 т. І/.

Листами від 17 січня 2014 року №84 та від 20 лютого 2014 року №256 Кременчуцьке міськрайонне управління Головного управління Держсанепідслужби у Полтавській області повідомило ПАТ "Укртатнафта", що Кременчуцькою райСЕС погоджені лише стаціонарні джерела викиду ставка-випарника, а не розміри санітарно-захисної смуги (СЗЗ), та зазначило, що товариству необхідно розробити проект санітарно-захисної зони ставка-випарника. Подальше погодження дозволу рекомендовано здійснювати у ГУ Державної СЕС у Полтавській області /а.с. 23, 24, т. І/.

ПАТ "Укртатнафта" листом від 25 лютого 2014 року за вих. №57-56 звернулось до Державної санітарно-епідеміологічної служби України та просило погодити видачу висновку санітарно-епідеміологічної експертизи для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами на об'єкт "Ставок-випарник" ПАТ "Укртатнафта" /а.с. 25-26 т. І/.

29 квітня 2014 року Кременчуцьким міськрайонним управлінням ГУ Державної СЕС у Полтавській області проведено позапланове обстеження ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" із застосуванням лабораторних методів дослідження.

Як вбачається зі змісту припису, у ході проведених досліджень відібрано 4 проби атмосферного повітря та ґрунту на межі СЗЗ ставка-випарника: 2 проби на відстані 200 м та 2 проби на відстані 1000 м від ставка-випарника. Згідно з протоколом від 29 квітня 2014 року №132-155 перевищень вмісту шкідливих речовин на відстані як 200, так і 1000 метрів у повітрі не виявлено.

За результатами перевірки складено припис від 14 травня 2014 року №730, у якому зазначені наступні вимоги: розробити проект організації та благоустрою санітарно-захисної зони ставка-випарника з отриманням висновку державної санітарно-епідемілогічної експертизи в ДУ "Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва АМН України", термін - до 01 січня 2015 року; отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин від ставка-випарника, термін - ІІІ квартал 2014 року /а.с. 27 т. І/.

На виконання вимог цього припису, з метою отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин від ставка-випарника, ПАТ "Укртатнафта" звернулося до ГУ Державної СЕС у Полтавській області з листом від 31 липня 2014 року №57-234, у якому вказувало на: 1) наявність науково-дослідних, технічних та нормативних документів, у яких розмір СЗЗ для ставка-випарника визначений та обґрунтований на рівні 200 метрів як для біологічного ставка; 2) значне зниження обсягу викидів з площі ставка-випарника в результаті природоохоронної діяльності підприємства (перехід на замкнуту систему водокористування, введення до експлуатації сучасних очисних споруд тощо) /а.с. 28-29 т. І/.

У зверненні позивач зазначив, що при максимальному завантаженні обсяг та концентрація викидів до атмосфери з площини ставка-випарника на межі СЗЗ (200 метрів) не буде перевищувати нормативні показники, встановлені ОНД-86 "Методика расчета концентраций в атмосферном воздухе вредных веществ, содержащихся в выбросах предприятий".

Листом від 05 вересня 2014 року №02/2732 ГУ Державної СЕС у Полтавській області повідомлено ПАТ "Укртатнафта" про те, що розмір СЗЗ для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" повинен становити 1000 метрів, та запропоновано звернутись до Державної санітарно-епідеміологічної служби України /а.с. 30 т. І/.

12 вересня 2014 року ПАТ "Укртатнафта" укладено договір на виконання науково-дослідної роботи з метою додаткового обґрунтування розміру СЗЗ ставка-випарника та розроблення проекту його СЗЗ, незважаючи на відсутність законодавчого обов'язку виготовляти проект СЗЗ для об'єкта, який введений в експлуатацію у 1968 році. Строк виконання робіт за договором - до 31 березня 2015 року.

12 січня 2015 року на адресу ПАТ "Укртатнафта" надійшов запит Кременчуцької СЕС №14 щодо отримання відповіді стосовно виконання припису від 14 травня 2014 року №730 в частині отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин для ставка-випарника /а.с. 31 т.І/.

Листом від 12 лютого 2015 року №57-40 ПАТ "Укртатнафта" повідомило Кременчуцьку СЕС, що на виконання припису укладено договір з підрядною організацією на виготовлення проекту СЗЗ ставка-випарника, після отримання якого діяльність з отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин буде продовжена /а.с. 32 т. І/.

26 лютого 2015 року відповідна науково-дослідна робота "Біоекологічний моніторинг санітарно-захисної зони ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" з проектом СЗЗ схвалена Вченою радою Кременчуцького національного університету ім. Михайла Остроградського Міністерства освіти і науки України /а.с. 33-35 т. І/.

Згідно з висновком науково-дослідної роботи підтверджено обґрунтованість розміру СЗЗ ставка-випарника на рівні 200 метрів та відсутність причин для його коригування /зворот а.с. 34, а. с. 35 т. І/.

24 березня 2015 року Державною екологічною інспекцією в Полтавській області винесено постанову №05-22-649 про накладення адміністративного стягнення на посадову особу ПАТ "Укртатнафта" у зв'язку з відсутністю дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря для ставка-випарника.

Зазначена постанова скасована постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 квітня 2015 року у справі №524/2702/15-а /а.с. 36-37 т. І/.

Зі змісту постанови вбачається, що судом встановлено наступне: в технічній документації та наукових висновках (звітах) визначений статус ставка-випарник - кінцева ланка очисних споруд, технологічна споруда (штучна водойма) з функціями доочищення та випаровування промислових стічних вод; санітарно-захисна зона в розмірі 200 м визначена відповідно до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України №173 від 19 червня 1996 року, та коригуванню не підлягає. Постановою суду також встановлено, що у протоколі про адміністративне правопорушення не викладено об'єктивну та суб'єктивну сторону правопорушення, передбаченого статтею 78 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не з'ясовано та не дана оцінка наступним суттєвим обставинам: відсутність вини позивача, який вчиняв передбачені законодавством дії для отримання дозвільного документа; наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку між відсутністю дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарним джерелом (ставком- випарником) з незаконним ухиленням Кременчуцького міськрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Полтавській області, Головного управління Держсанепідслужби у Полтавській області та Державної санітарно-епідеміологічної служби України від погодження пакету документів підприємства з посиланням на необхідність додаткового обґрунтування розміру санітарно-захисної зони вказаної очисної споруди.

15 квітня 2015 року ПАТ "Укртатнафта" звернулось до Дозвільного центру надання адміністративних послуг Полтавської міської ради з заявою про отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря для ставка-випарника.

06 травня 2015 року ГУ Державної СЕС у Полтавській області прийнято рішення №06-01/984 щодо неможливості видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ПАТ "Укртатнафта", посилаючись на наявність житлової, громадської та іншої прирівняної до них забудови у межах санітарно-захисної зони підприємства, що не відповідає пунку 5.10 "Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів" (ДСП173-96) /а.с. 38 т. І/.

Листом від 21 травня 2015 року №2210/05-03-14 відповідачем-2 повернуті документи ПАТ "Укртатнафта" на доопрацювання з посиланням на рішення ГУ Державної СЕС у Полтавській області від 06 травня 2015 року №06-01/984 /а.с. 39 т. І/.

ПАТ "Укртатнафта" листом від 07 липня 2015 року №57-177 звернулося до ГУ Державної СЕС у Полтавській області та листом від 07 липня 2015 року № 57-178 до Департаменту з питань нафтогазового комплексу, промисловості, екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації, у яких повідомило про наявність документів, що обґрунтовують розмір СЗЗ для ставка-випарника, та на неприпустимість порушення гарантованих Конституцією України прав та законних інтересів підприємства /а.с. 40-41, 42-43 т. І/.

За результатами розгляду зауважень ПАТ "Укртатнафта" листом ГУ Державної СЕС у Полтавській області від 10.08.2015 №01/1714 позивачу рекомендовано звернутись до Експертної комісії з питань встановлення та зміни розмірів санітарно-захисних зон при Головному державному санітарному лікарі України /а. с. 44 т. І/.

ПАТ "Укртатнафта" листом від 16 вересня 2015 року № 57-224 звернулося до відповідача-1, у якому зазначило, що ГУ Державної СЕС у Полтавській області не надає оцінки представленим матеріалам та розрахункам, зокрема зробленим і в наданому проекті СЗЗ, а наполягає на встановлені розміру СЗЗ для ставка-випарника Головним державним санітарним лікарем України, що є порушенням прав підприємства /а.с. 45 т. І/.

18 вересня 2015 року ПАТ "Укртатнафта" звернулось із заявою до Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської ОДА на отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря для ставка-випарника.

24 вересня 2015 року ГУ Державної СЕС у Полтавській області прийнято рішення за №06-01/2065 щодо неможливості видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ПАТ "Укртатнафта", посилаючись на наявність житлової, громадської та іншої прирівняної до них забудови у межах санітарно-захисної зони підприємства, що не відповідає пункту 5.10 "Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів" (ДСП173-96) /а.с. 46 т. І/.

Департаментом екології та природних ресурсів Полтавської ОДА листом від 08 жовтня 2015 року №3910/05-03-14 документи ПАТ "Укртатнафта" знову повернуті позивачу на доопрацювання з посиланням на рішення ГУ Державної СЕС у Полтавській області від 24 вересня 2015 року №06-01/2065 /а.с. 47 т. І/.

12 листопада 2015 року ПАТ "Укртатнафта" звернулось до Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської ОДА із заявою на отримання дозволу.

18 листопада 2015 року ГУ Державної СЕС у Полтавській області прийнято рішення за №06-01/2497 щодо неможливості видачі дозволу у зв'язку з наявністю житлової, громадської та іншої прирівняної до них забудови у межах санітарно-захисної зони підприємства, що не відповідає пункту 5.10 "Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів" (ДСП 173-96)" /а. с. 48 т. І/.

Листом від 01 грудня 2015 року за вих. №4463/05-03-14 Департаментом, посилаючись на вищевказане рішення ГУ Державної СЕС у Полтавській області, повернуті подані позивачем документи на доопрацювання /а. с. 49 т. І/.

Позивач не погодившись з діями ГУ Державної СЕС у Полтавській області та Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської ОДА, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За загальним правилом згідно з частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Матеріали справи свідчать, що позивачем пропущений строк звернення до суду саме щодо визнання протиправних дій відповідачів з підстав, викладених у листах від 05.09.2014, 21.05.2015, у рішенні від 06.05.2015.

Визнаючи причини пропуску позивачем строку звернення до суду поважними, суд враховував, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У Рішенні у справі "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року ЄСПЛ констатує, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішеннях у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ у справі "Іліан проти Туреччини" зазначає, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи та практику ЄСПЛ, суд вважає за можливе визнати причини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом поважними.

Перевіряючи правомірність позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 114 Земельного кодексу України санітарно-захисні зони (СЗЗ) створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.

У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що проектування ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" здійснювалося відповідно до вимог санітарних норм СН 245-63 "Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий", затверджених Державним комітетом у справах будівництва СРСР 05 червня 1963 року, згідно з пунктом 1.1 Розділу 1 "Сфера застосування" якого ці норми поширюються на проектування промислових підприємств, що зводяться або реконструюються .

Згідно з пунктом 3 Таблиці 3 "Санітарно-захисні зони для каналізаційних очисних споруд" Додатку 1 "Санітарна класифікація виробництв та мінімальних захисних зон" СН 245-63 нормативний розмір СЗЗ для біологічних ставків встановлений на рівні 200 м.

Будівництво ставка-випарника здійснювалося з 1964 року по 1968 рік. Введення в експлуатацію даної очисної споруди здійснювалося державною приймальною комісією відповідно до вимог постанови Ради Міністрів СРСР від 22 січня 1966 року № 57 "О порядке приемки в эксплуатацию законченных строительством объектов производственного назначения" та глави 10 Будівельних норм та правил СНиП ІІІ-А.10-66 "Приемка в эксплуатацию законченных строительством предприятий, зданий и сооружений. Основные положения", затверджених Державним комітетом Ради Міністрів СРСР у справах будівництва 7 травня 1966 року.

Відповідно до вимог пункту 4.2 СНиП ІІІ-А.10-66 до складу приймальної комісії включено, зокрема представника органу державного санітарного контролю. Зауважень з приводу відповідності побудованого об'єкта санітарним нормам у комісії не виникло.

Згідно з висновком робочої комісії роботи з будівництва ставка-випарника виконані відповідно до проекту, будівельним нормами та правилам. Згідно з пунктом 1.12 СНиП ІІІ-А.10-66 датою введення в експлуатацію об'єктів виробничого призначення є дата підписання акта державної приймальної комісії - 16 грудня 1968 року /а.с. 14-16 т. І/.

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

За період з 1968 року по 2014 рік, тобто протягом 46 років, ПАТ "Укртатнафта" у встановленому законодавством порядку постійно оформлювало дозвільні документи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря для ставка-випарника.

При цьому, у документах, необхідних для отримання дозволу, розмір СЗЗ для ставка-випарника обґрунтовувався на рівні 200 м, виходячи з функціонального призначення даної очисної споруди, складу та нормативних розрахунків розсіювання шкідливих речовин з його площини та результатів проб повітря в зоні впливу ставка-випарника.

Так, 20 лютого 1996 року на ставок-випарник ПАТ "Укртатнафта" видано дозвіл №532030, термін дії якого продовжено до 15 червня 2001 року, 31 грудня 2001 року та 31 грудня 2002 року. Дозвіл на ставок-випарник оформлено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області 31 грудня 2008 року з терміном дії 5 років - до 31 грудня 2013 року (дозвіл №5322480701-2); висновок установи державної санітарно-епідеміологічної служби: Кременчуцька районна санітарно-епідеміологічна станція від 05.12.2008 № 2048 /а.с. 50, 51 т. І/.

Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Згідно з частиною одинадцятою статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" якщо за результатами спостережень за станом атмосферного повітря або розрахунковими даними встановлено зони, де внаслідок причин об'єктивного характеру встановлено перевищення нормативів екологічної безпеки, приймається рішення про поетапне зниження викидів забруднюючих речовин підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності. Тривалість кожного етапу та необхідне зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин на кожному етапі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Єдиний механізм проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами визначає Порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №302 (надалі - Порядок №302).

Згідно з пунктом 3 Порядку №302 дозвіл суб'єкту господарювання на об'єкт третьої групи видається обласною держадміністрацією через дозвільний центр за погодженням з територіальними органами Держсанепідслужби.

Відповідно до абзацу першого пункту 4 Порядку №302 для отримання дозволу суб'єкт господарювання, зокрема готує документи, в яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин; обґрунтовує розміри нормативних санітарно-захисних зон, проводить оцінку витрат, пов'язаних з реалізацією заходів щодо їх створення.

Суб'єкт господарювання для розроблення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, може залучати установи, організації та заклади, яким Мінприроди надає право на розроблення цих документів (абзац другий пункту 4 Порядку №302).

Як встановлено судом, у листопаді 2013 року ПАТ "Укртатнафта" розпочало готувати документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин.

Із пояснень представника позивача та відповідно до наявних у матеріалах справи документів слідує, що з метою упередження спорів з дозвільними органами та недопущення можливих негативних наслідків для довкілля та здоров'я людей у результаті експлуатації ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" залучено спеціалізовану організацію - ТОВ "Науково-технічний центр "Промекологія" для розроблення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин для даної споруди.

15 квітня 2015 року ПАТ "Укртатнафта" отримало від вищевказаної спеціалізованої організації документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (ставок-випарник)" /а.с. 53-54 т. І/.

Згідно з розділом 4 вказаного документа "Відомості щодо санітарно-захисної зони" для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" нормативний розмір СЗЗ дорівнює 200 м (біологічний ставок); достатність розмірів СЗЗ перевіряється розрахунком приземних концентрацій; у результаті розрахунків розсіювання приземних концентрацій забруднюючих речовин у районі діяльності ставка-випарника виявлено, що санітарні норми на межі СЗЗ забезпечуються; нормативний розмір СЗЗ не потребує коригування; житлова забудова як в межі, так і на границі СЗЗ відсутня.

Крім того, відповідно до науково-технічного звіту за темою "Оценка воздействия на окружающую среду (ОВОС) в зоне розмещения пруда-испарителя КНПЗ", затвердженого у 2013 році першим заступником директора Українського науково-дослідного інституту екологічних проблем Міністерства екології та природних ресурсів України, розробленого для ПАТ "Укртатнафта", оцінку проведено з метою виявлення характеру інтенсивності і ступеня небезпеки впливу будь-якого виду господарської пильності на стан довкілля та здоров'я населення /а. с. 55-57 т. І/.

Статтею 51 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що при проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об'єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому повинні передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей.

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів.

Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей.

Оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємності даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на навколишнє природне середовище.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення).

Крім того, згідно з державними будівельними нормами України ДБН А.2.2-1-95 "Склад і зміст матеріалів оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) при проектуванні і будівництві підприємств, будівель і споруд" метою визначення оцінки впливу на навколишнє природне середовище є перевірка додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє середовище та здоров'я людей в процесі експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів.

У розділі 4.3 науково-технічного звіту за темою "Оценка воздействия на окружающую среду (ОВОС) в зоне розмещения пруда-испарителя КНПЗ" /а.с. 55-57 т. І/ зазначено, що в зоні розміщення ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" наведено детальний розрахунок розсіювання забруднюючих речовин з площі даної очисної споруди з огляду на результати багаторічних спостережень за температурою повітря, швидкістю вітру та розою вітрів.

Розрахунок проведений з використанням автоматизованої системи розрахунку забруднення атмосфери відповідно до "Методики расчета концентраций в атмосферном воздухе вредных веществ, содержащихся в выбросах предпрятий, ОНД-86".

Крім того, у розділі 4.3.1 вказаного документа обґрунтований розмір СЗЗ ставка-випарника на рівні 200 метрів.

Відповідач-1 зазначав, що на підставі додатку №4 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року №173, існує санітарна класифікація підприємств, виробництва та споруд і розмірі санітарно-захисних зон для них, за якою хімічні підприємства та виробництва поділяються на класи, а саме: Клас І, де А - санітарно-захисна зона 3000 м, Б - 1000 м, куди за пунктом 15 відносяться підприємства по переробці нафти; клас ІІ, де санітарно-захисна зона 500 м; клас ІІІ - 300 м; клас ІV - 100 м; клас V - 50 м.

ГУ Держсанепідемслужби у Полтавській області наголошувало на тому, що ставок-випарник не є біологічним ставком, у який скидаються господарсько-побутові стічні води, а є складовою частиною технологічного циклу нафтопереробного заводу, призначений для приймання та накопичення неочищених виробничих (технологічних) стічних вод, а відповідно до додатку №4 ДСП №173-96 підприємства по переробці нафти належить до виробництва І класу небезпеки і потребують нормативної СЗЗ в розмірі 1000 м.

Вказані доводи відповідача-1 не приймаються судом до уваги з огляду на таке.

Так, ці Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів (далі - Правила) включають основні гігієнічні вимоги до планування і забудови як нових, так і існуючих міських та сільських поселень України, їх санітарного упорядкування та оздоровлення. При вирішенні питань планування та забудови населених пунктів необхідно керуватися вимогами діючих будівельних норм і правил та інших інструктивно-методичних документів, узгоджених з Міністерством охорони здоров'я України, що використовуються для вказаних цілей. Ці Правила, зокрема визначають проектування і будівництво промислових і комунальних об'єктів, при цьому визначають СЗЗ лише для біологічних ставків, про інші ставки дані Правила не містять положень.

Водночас відповідно до висновків вищевказаної профільної наукової установи Міністерства екології та природних ресурсів України у зв'язку з незначними обсягами викидів практично не буде здійснюватись їх вплив на рівень забруднення атмосферного повітря як на границі СЗЗ, так і на сельбищній території (житлової, громадської та іншої прирівняної до них забудови); перевищення встановлених ГДК речовин на границі СЗЗ не встановлено; розмір санітарно-захисної зони для ставка-випарника складає 200 м; достатність розмірів СЗЗ відповідно до вимог пункту 8.6 ОНД-86 повинні перевірятися розрахунком забруднення атмосфери з урахуванням фактичного забруднення атмосферного повітря; ставок-випарник не впливає на якість атмосферного повітря в районі його розміщення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що розмір санітарно-захисної зони для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" на рівні 200 метрів належним чином обґрунтований профільними науковими та спеціалізованими установами, з використанням наукових методів, сучасної апаратури та натурних досліджень, а тому доводи відповідачів не є обґрунтованими та непідтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статті 71 КАС України.

Суд зазначає, що Законом України від 9 квітня 2014 року № 1193-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру" після частини сьомої статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" доповнено новою частиною такого змісту: "Строк дії дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, - сім років, об'єкт якого належить до другої групи, - десять років, об'єкт якого належить до третьої групи, - необмежений".

Отже, до внесення змін (доповнення) в статтю 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами видавався на відповідний термін.

Оскільки термін дії дозволу на ставок-випарник ПАТ "Укртатнафта" №5322480701-2 закінчувався 01.01.2014 (дозвіл виданий по 31.12.2013), позивач, щоб не допустити порушення норм законодавства, почав оформлювати повторно дозвіл на тій же самий ставок-випарник. Проте відповідачі своїми діями перешкоджали у наданні цього дозволу.

Крім того, представник позивача наголошував у судовому засіданні 19 лютого 2016 року про те, що згідно з листом Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області від 24 лютого 2014 року № 416/01-17 з дати публікації у газеті "Афтограф" №4 (676) від 23.01.2014 інформації про наміри ПАТ "Укртатнафта" отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря по двох майданчиках (зокрема, ставок-випарник) до загального відділу апарату райдержадміністрації звернень і зауважень від громадських організацій та окремих громадян не надходило /а.с.130-131 т.1/. Відповідачами не спростовані ці обставини відповідники доказами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як визначено частиною першою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на те, що позивач з метою отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарника подавав відповідачу-2 документи, передбачені чинним законодавством, суд вважає дії ГУ Державної СЕС у Полтавській області та Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської ОДА, що полягають у відмові погодження видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарника та відмові видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарника, протиправними; відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, не доведено правомірність оскаржуваних дій.

Суд вважає, що відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, зловживають повноваженнями, наділеними чинним законодавством, спрямовуючи свої дії на перешкоджання ведення господарської діяльності позивача, тому суд вважає за необхідне відновити порушене право позивача шляхом визнання оспорюваних дій відповідачів протиправними.

Позовні вимоги про зобов'язання Департамента екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації видати ПАТ "Укртатнафта" дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (ставок-випарник) з необмеженим строком дії суд вважає похідними від вимог позивача про визнання дій відповідачів протиправними та такими, що підлягають задоволенню з огляду на вищевказані приписи статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря". При цьому, висновок позивача про те, що об'єкт належить до третьої групи, сторонами не оспорюється.

З урахуванням наведеного позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова компанія "Укртатнафта" до Головного управління Держсанепідемслужби у Полтавській області, Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держсанепідемслужби у Полтавській області, які виявилися у відмові погодження видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарника Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" з підстав, викладених у листі від 05 вересня 2014 року №02/2732, у рішенні від 06 травня 2015 року №06-01/984, у листі від 10 серпня 2015 року №01/1714, у рішення від 24 вересня 2015 року №06-01/2065 та у рішенні від 18 листопада 2015 року №06-01/2497.

Визнати протиправними дії Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації, які виявилися у відмові видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарника Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" з підстав, викладених у листах від 21 травня 2015 року №2210/05-03-14, від 08 жовтня 2015 року №3910/05-03-14 та від 01 грудня 2015 року №4463/05-03-14;

Зобов'язати Департамент екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації видати Публічному акціонерному товариству "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (ставок-випарник) з необмеженим строком дії.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної санітарно-епідеміологічної служби у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38276860) на користь Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова компанія "Укртатнафта" (ідентифікаційний код 00152307) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1827,00 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 38719424) на користь Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова компанія "Укртатнафта" (ідентифікаційний код 00152307) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1827,00 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2016 року.

Суддя Т.С. Канигіна